Такі люди, як Тарас Мельничук – це підвалини, на яких будувався Храм Незалежності. Лицар української поезії був напрочуд гармонійною і цікавою людиною. Про нього написано сотні публікацій як в Україні, так і за кордоном.
     Недавно вийшла в світ надзвичайно талановита книга яблунівської письменниці Галини Курищук, в якій вона прослідила весь життєвий шлях Мельничук. Ось кілька уривків із її праці:
     „...Я люблю слово, і воно любить мене. – говорив Тарас. – Кожен новий вірш народжується, як молитва. Молити і до сонця, до зірок, до гір і добрих духів лісових до хмар і польових русалок, що вимирають від радіації. Молитва до всього сущого на землі і на небесі. Поезія для мене – це звіздь і зернь, й земля Дажбога Україна. Бо саме ця земля дала мені Життя, і Сонце, й Слово. Пам'ятаю. Не забуваю, що я не раб і не зодчий Еллади, не римський воїн, не турецький султан-ятаган, не Дон-Кіхот Ламанчський, а український від Карпат до Чорного моря – вітряк. А мливо моє – поезія. А вітер – любов. Любов до моєї землі.”
     ...Дмитро Курищук пригадує, що він мав чимало зустрічей з Мельничуком. А ось ця, на другий Святий вечір, була тривалою і пам'ятною. Зустрілись у Коломиї на автостанції. „Ми з сином їхали до сестри на вечерю, а Тарас, як щиро зізнався, втік з лікарні і не знав, куди йому подітися. Та коли дізнався, що ми їдемо в Уторопи, одразу ж приєднався до нас. Зима. Автобус їхав повільно, десь у Мишині Тарас Мельничук якось несподівано сказав: „Довкола сніги, а мені пахне літом, свіжоскошеною травою. Ось бачу копиці свіжого сіна...” Люди, які стояли і сиділи поруч – переглянулись. Мабуть, ніхто і не збагнув, що це був великий поет із сильною уявою. А якою ж багатою була його мова!
     ...І ось весною 1990 р. сталася велика новина: лауреатом Державної премії України імені Т. Г. Шевченка, в числі інших достойних літераторів, за збірку поезій „Князь роси” (1990) став Тарас Мельничук – поет блискучого й потужного таланту. Торжество правди прийшло під небом вільної України: Тарас Мельничук – законний князь поезії. Висока відзнака підвердила, що він – один із неповторних українських поетів нинішнього стрімкоплинного часу, який плідно розвиває свій власний творчий стиль, достойно представляє своє покоління в літературному розвої.
     І поїхав поет до столиці. Кожен автор тішився нагодою подарувати йому свою збірку, сподіваючись на підтримку чи увагу. Деякі прочитав з цікавістю, деякі лише перегорнув. Запам'ятав прізвища Ігоря Римарука (зацікавився поетикою), Василя Клічака, Михайла Василенка, Романа Вархола. Тішився прозою Василя Шкляра, вражений до глибини неопублікованими сторінками роману Григорія Штоня. Вибачався, що не взяв дарованих книг з собою. „Куди, коли не маю ні кола, ні двора.”
     При врученні премії Тарас для „сміливості” хильнув чарчину. Він мав виступати, і хотів скинути з себе скутість.
     У присутності Президента України Леоніда Кравчука, членів журі, інших лауреатів Тарас при своєму слові крикнув:
     –  Встати! Суд іде! – і довго мовчав.
     Всі почали переглядатися, що це могло означати. Деякі люди в залі таки встали, зреагувавши на дієслово наказового способу.
     – Так починалися мої муки, – продовжив він згодом. Поет згадував табори, режим, закуте слово, але настрій був уже не той: його ексцентричний вигук залишив на душі в кожного ніби вину і ніяковість.
     Таки є Бог на світі. Тарас заслужив найвищої нагороди, бо його нетлінне Слово – це невмирущий скарб, у який він вклав частку своєї зболілої душі. Його „Князь роси” – це, без сумніву, один із найвидатніших витворів українського письменства, писав – В. Чорновіл.
     
Мельничук Тарас // Хто є хто на Івано-Франківщині. Новітня історія через віки. – К., 2006. – Вип. ІІІ. – С. 153.


Аналітичний бібліографічний опис статей з вітчизняних періодичиних видань

• Гнатюк Н. Ціною життя добувати слово / Н. Гнатюк // Слово Просвіти. - 2008. - 4-10 груд. (№ 49). - С. 12-13.
• Григору А. „Він жив у слові...” / Аделя Григору // АЛКОС. – 2003. - № 1. – С. 30-31.
• Гургула І. Князь роси - пастух бджіл небесних / І. Гургула // Літературна Україна. - 2002. - 19 груд. - С. 8.
• Зеленька І. Україна як поліваріантний націотворчий образ у ліриці Тараса Мельничука / Ірина Зеленька // Слово і час. - 2005. - № 12. - С. 57-62.
• Іов І. Мої думи і в сонце вкраплені... / І. Іов // Кур'єр Кривбасу. - 2001. - № 136. - С. 166-171.
• Курищук В. Князь роси / Василь Курищук // Гуцульський калєндар. – 2008. – Вип. 13. – С. 40-41.
• Машталер Г. Тарас Мельничук - князь життя і поезії / Г. Машталер // Українська література в загальноосвітній школі. - 1999. - № 5. - С. 55-59.
• Пасічник О. Поезія Тараса Мельничука / Олександр Пасічник // Гуцульщина. – 1998. – Ч. 53. – С. 6-7.
• Пилатюк М. Несімо любов планеті / М. Пилатюк // Літературна Україна. - 2001. - 5 квіт.
• Пушик С. Доля поета : Маловідоме з життєпису Тараса Мельничука / Степан Пушик // Березіль. - 2003. - № 1-2. - С. 66-71.
• Рябий В. Свічка з пітьми десятьох сонць, або останній з мандрівних поетів / Василь Рябий // Вітчизна. - 2007. - № 3-4. - С. 126-136.
• Слоньовська О. Вільний навіть у неволі тоталітаризму : До 60-річчя від дня народж. Т. Мельничука / О. Слоньовська // Джерела. - 1998. - № 3-4. - С. 36-43.
• Юсип Д. „У пісні перейду. Переплавлюсь у звуки...” : Поезія Тараса Мельничука – явище унікальне в українській літературі. Явище до кінця не вивчене і не пізнане / Дмитро Юсип // Перевал. – 1999. - № 2. – С. 155-164.