Князь роси - пастух бджіл небесних
Гургула І. Князь роси - пастух бджіл небесних / І. Гургула // Літературна Україна. - 2002. - 19 груд. - С. 8.
ПЕРШЕ МІСТО ГУЦУЛЬЩИНИ
Гори тут маліють. Кониці вершин уже не так пнуться до неба, як це можна спостерігати за якихось тридцять кілометрів од Утороп углиб Карпат за Косовим; сідла (улоговини) поміж гір пологіші. Ген на південний захід, якщо ясної днини примружити очі, вже видно долину, що плескато розстеляється відразу за Коломиєю. Це Гуцульщина, Уторопи... то нині воно село на 900 дворів з 2,5 тисячі мешканців. А чотириста років тому - перше місто з наданим 1524 року Магдебурзьким правом.
Розбагатіли Уторопи завдяки солі. Свого часу - найбагатша і найдавніша солеварня Європи. І назва „від солі". Уторопи - у тої (тієї) ропи. Сіль за багато століть експлуатації не вичерпано, діє в Уторопах 60 соляних джерел, звідки ропу черпають відрами, досить лишень нахилитись над колодязем. Сіль дуже біла, йодована. Тільки на виварювання треба чимало дров, тому невигідно налагоджувати промисловий видобуток. А так - кожен ґазда черпає для власних потреб. Особливо, ближче Різдва, коли заколюють кабанчиків. Натирають сало уторопською сіллю з молоком, від чого воно ще дужче смакує.
Гуцульські села - кілька хат обабіч дороги, а все решта - по узвишшях, горбах та горбочках, верховинах і плаях. Часом від одного обійстя до іншого - кілометр, а то й більше. Проте це одне поселення, одна громада зі спільною сільрадою, шинком, церквою і шкалою. Так і Уторопи. Розкидані на півсвіту, але існує адміністративний центр, де багато чого нагадує про Тараса Мельничука. Ось Камінь Тараса, поблизу нього - Хрест Волі. Табличка і напис: „Ми всіми силами хвалимо Бога Блаженної свободи нам 3 мая 1848. Відновлено 21.09.97". У відомі часи Хрест Волі потайки вночі злодійкувато викинули, закопали, присипали землею на цвинтарі. Розшукали аж 1997-го, коли Тараса вже не було серед живих.
Можна зупинитися біля шинку, який, на жаль, також добре пам'ятає Поета.
На пагорбі побіля асфальтівки, що з'єднує Косів з Коломиєю, а далі - Івано-Франківськ, Львів... і світи широкі, якими не раз блукав Тарас Мельничук. височіє двоповерхова будівля школи. Тут на центральній алеї незгасимою свічкою палахкотить пам'ятник Князю роси. Його відкрили недавно - 20 серпня 2002 року. На куті школи - меморіальна таблиця, де сказано: в Уторопах з 1888 до1905 жила, вчилася і працювала народна вчителька і поетеса Марійка Підгірянка. А в самому приміщенні директор школи Марія Іванівна Ласійчук покаже вам стенди, які розповідають про „гордість села'" - Мельничука та Підгірянку. Є ще тека із зібраними матеріалами. Учень школи Василь Яковенчук майстерно виконав ілюстрації до збірки Т.Мельничука „Чага". І все! На відкритті пам'ятника місцеве начальство дало чесне слово: музей Тарасові Мельничуку в Уторопах буде. Але не на тому місці, де колись стояла батьківська хата, нині зяє пустками цегельно-блочний монстрик. Та й музей буде не там (бо далеко і важко добиратись гостям), а у стінах школи, щоб ближче „до культури".
Мельничук писав пророче: „Оце і все, а може, і не все. Та я поет в селі своєму перший - не останній".
Повний текст статті можна знайти у фондах ОУНБ ім. І. Франка.