Князь роси - пастух бджіл небесних

Гургула І. Князь роси - пастух бджіл небесних / І. Гургула // Літературна Україна. - 2002. - 19 груд. - С. 8.

ПЕРШЕ МІСТО ГУЦУЛЬЩИНИ

Гори тут маліють. Кониці вершин уже не так пнуться до неба, як це можна спостерігати за якихось тридцять кілометрів од Утороп углиб Карпат за Косовим; сідла (улоговини) поміж гір пологіші. Ген на південний захід, якщо ясної днини примружити очі, вже видно долину, що плескато розстеляється відразу за Коломиєю. Це Гуцульщина, Уторопи... то нині воно село на 900 дворів з 2,5 тисячі мешканців. А чотири­ста років тому - перше місто з наданим 1524 року Магдебурзьким правом.

Розбагатіли Уторопи завдяки солі. Свого ча­су - найбагатша і найдавніша солеварня Євро­пи. І назва „від солі". Уторопи - у тої (тієї) ро­пи. Сіль за багато століть експлуатації не вичер­пано, діє в Уторопах 60 соляних джерел, звідки ропу черпають відрами, досить лишень нахили­тись над колодязем. Сіль дуже біла, йодована. Тільки на виварювання треба чимало дров, то­му невигідно налагоджувати промисловий ви­добуток. А так - кожен ґазда черпає для влас­них потреб. Особливо, ближче Різдва, коли за­колюють кабанчиків. Натирають сало уторопською сіллю з молоком, від чого воно ще дуж­че смакує.

Гуцульські села - кілька хат обабіч дороги, а все решта - по узвишшях, горбах та горбочках, верховинах і плаях. Часом від одного обійстя до іншого - кілометр, а то й більше. Проте це од­не поселення, одна громада зі спільною сільра­дою, шинком, церквою і шкалою. Так і Уторо­пи. Розкидані на півсвіту, але існує адміністра­тивний центр, де багато чого нагадує про Тара­са Мельничука. Ось Камінь Тараса, поблизу нього - Хрест Волі. Табличка і напис: „Ми всіми силами хвалимо Бога Блаженної свободи нам 3 мая 1848. Відновлено 21.09.97^". У відомі часи Хрест Волі потайки вночі злодійкувато ви­кинули, закопали, присипали землею на цвинтарі. Розшукали аж 1997-го, коли Тараса вже не було серед живих.

Можна зупинитися біля шинку, який, на жаль, також добре пам'ятає Поета.

На пагорбі побіля асфальтівки, що з'єднує Косів з Коломиєю, а далі - Івано-Франківськ, Львів... і світи широкі, якими не раз блукав Та­рас Мельничук. височіє двоповерхова будівля школи. Тут на центральній алеї незгасимою свічкою палахкотить пам'ятник Князю роси. Його відкрили недавно - 20 серпня 2002 року. На куті школи - меморіальна таблиця, де ска­зано: в Уторопах з 1888 до1905 жила, вчилася і працювала народна вчителька і поетеса Ма­рійка Підгірянка. А в самому приміщенні дире­ктор школи Марія Іванівна Ласійчук покаже вам стенди, які розповідають про „гордість се­ла'" - Мельничука та Підгірянку. Є ще тека із зібраними матеріалами. Учень школи Василь Яковенчук майстерно виконав ілюстрації до збірки Т.Мельничука „Чага". І все! На відкритті пам'ятника місцеве начальство дало чесне сло­во: музей Тарасові Мельничуку в Уторопах бу­де. Але не на тому місці, де колись стояла батьківська хата, нині зяє пустками цегельно-блочний монстрик. Та й музей буде не там (бо дале­ко і важко добиратись гостям), а у стінах шко­ли, щоб ближче „до культури".

Мельничук писав пророче: „Оце і все, а мо­же, і не все. Та я поет в селі своєму перший - не останній".

Повний текст статті  можна знайти у фондах ОУНБ ім. І. Франка.