Ціною життя добувати слово

Гнатюк Н. Ціною життя добувати слово / Н. Гнатюк // Слово Просвіти. - 2008. - 4-10 груд. (№ 49). - С. 12-13.

АВТОБІОГРАФІЯ

ТАРАСА

МЕЛЬНИЧУКА

1939-й.

- Поляки!.. Ріжуть!!

- Анно! Ти з дітьми тікай. В лі­си. У Лебедин. А я лишуся тут.

- Юрку!..

- Ти чула, що я сказав!

- Та ж Тарас...

-  У поділок Тараса! Ріжок в зуби. Най сце. Але - махом! По­ляки вже у Мишині. Двоє сіл вирі­зали. Щодолаби.

Тікають, а ріжуть. Єще Поль­ська не зґінела...

Тато наладував рушницю, як на диків. А мама...

Я, Тарас, цього не чув і не ба­чив, але вже тоді, в 39-му, перед приходом „совітів", "визволите­лів" , мене, немовля, мати спови­ла в звіриний страх, в людську рі­занину і криваву пожежу.

* * *

Мабуть, 44-й: Війна. У нас фронт. Тато викопали бурдей у потоці. І там ми ховали­ся. Бідний той сховок! Такі снаря­ди, як коновки, як бочки золінні, посилав мадяр. Якби гепнуло у той наш бліндаж, то я би нині не писав цю біографію. А тато не знали... Ще не знали... Після - будуть знати. Ще й не це!

...Сидимо ми з братом Васи­лем у тому сховищі. "Задикувались". Раптом гавкіт:

- Партізан! Партізан! - заґаґали-заґелґотали на нашім блін­дажі.

Мадяри! Німці!

-  Nicht schissen!.. Кіndег! - (Не стріляйте! Ми діти!..) - про­пищав брат Василь. На щастя, він знав кілька німецьких слів. А ме­не - під ребро: "Плач, дурню! Фист!"

І я заверещав щосили. Таки спромігся зі страху.

На нас спершу зиркнули люфи автоматів (з дірочками довкола), потім каски догори дном: мадяри дивилися зверху, з бліндажа, а відтак - очі. Ці очі я не забуду. Вони блищали. То страх. То cтрах блищав.

Нас з братом витягли, дали копняків і нагнали: марш додому, до "муттер"! По дорозі я дістав кілька лупцанів від Василя - за те, що не зразу заверещав.

Повний текст статті  можна знайти у фондах ОУНБ ім. І. Франка.