Білинкевич Іван Омелянович

Іван Білинкевич (28 грудня 1905, с. Стрільче, тепер Городенківського р-ну Івано-Франківської обл. - 27 листопада 1996, м. Коломия тієї ж обл.). Навчався в гімназії в Городенки, де директорував Антін Крушельницькій,  Станіславській гімназії. В недавній столиці ЗУНР 1925 р. він і склав матуру.  Навчався в торговельній школі (м. Львів). Коли закінчив пер­ший курс, то зі Львова перейшов на науку до Краківської торговельної школи. Крім усього іншого, вчили тут педагогіки, психології, дидак­тики. Власне, готували викладачів для торговельних шкіл Польщі.

Польська адміністрація відмовилася надати роботу молодому українцеві в м. Коломиї, Іван Білинкевич залишився без коштів на прожиття. Аж за два роки директор Коломийського окружного со­юзу кооперативів Михайло Берлад підшукав для нього посаду інструктора. Починаючи з 1933 р. Іван Білинкевич опікувався селами, головно в східній частині Коломийщини, прилеглими до Гвіздця.

Тоді, у 1930-ті, коли „Просвіта" гуртувала людей і вчила їх обстоювати свої права, серед селян, певно, як ніхто з інших письмен­ників, був добре знаний і зрозумілий Франко. Саме з цього часу і бе­руть свій початок франківські зацікавлення Івана Білинкевича, перш за все навіяні частими розмовами з селянами. За ті розмови, а ще - жа­добу знань, Іван Білинкевич мав тяганину з начальником другого від­ділення польської поліції. Згодом два місяці відсидів при німцях, а коли настали перші повоєнні вибори, його забрали знову. У радян­ський час послужний список Білинкевича такий: бухгалтер планово-економічних відділів коломийських підприємств: спецремучилища, фабрики щіток, паперової фабрики; спортивного товариства „Спартак"; завідувач крамниці „Військова книга". Від 1961 р. - на пенсії.

До глибинного розуміння величі Франка Іван Білинкевич ішов довго і непросто. Спочатку було поцінування творів Івана Франка як письменника, згодом - пошуки з літературного краєзнавства, відкрит­тя білих плям в історії перебування письменника в Коломиї, Стані­славі, Снятині, Криворівні, а також його стосунки з сучасниками. Своєрідним підсумком численних публікацій, розкиданих сторінками івано-франківських „Прикарпатської правди" й „Комсомольського прапора", коломийського „Червоного прапора" стали статті в журналі „Жовтень" „Я радо йду на чесне праве діло!" (1981) та „Гуцульщина манила його" (1986), а також дослідження „Іван Франко і Коломия" (1991), видане з нагоди 750-річного ювілею міста окремою брошурою. Але головною працею життя Івана Білинкевича можемо з упевненістю вважати „Франкознавчий словник".

8514 сторінок писаного від руки тексту, або 36 окремих зошитів, увібрали в себе відомості про людей, з якими спілкувався або про яких писав Іван Франко, назви його оригінальних та перекладних літературних творів і наукових статей. Що не зробила ціла наукова інституція, виявилося під силу сімдесятирічному чоловікові впродовж восьми років. Першу редакцію праці розпочато в травні 1977-го, закінчено в грудні 1985 р. Згодом з'явилися доповнення, отож Іван Білинкевич узявся переробляти словник.

Книгозбірня Івана Білинкевича частково розійшлася між людьми, дещо потрапило до Франкового музею у Львові, а менше половини (5 249 примірників) стало надбанням бібліотеки „Просвіти" у Коло­миї. Чекає видавця „Франкознавчий словник".

Наприкінці 1970-х рр. Іван Білинкевич підготував працю „Дорога­ми Івана Франка по Івано-Франківщині" (інший, більш умотивований варіант назви, - „Іван Франко на Станіславщині"), яку надіслав у видавництво „Карпати" в Ужгород. Книга опублікована не була. Лише розділ з неї оприлюднив львівський журнал „Жовтень" (1986 рр.), ще один розділ книги став основою брошури „Іван Франко і Коломия" (1991).

Поважний вік автора, загальне безгрошів'я, а згодом і смерть Івана Білинкевича не дали змогу книгу опублікувати. Після смерті Івана Білинкевича рукопис випав з поля зору, його вдалося розшукати лише 2005 р. Це виявився примірник зі штампом видавництва «Карпати». Він був неповним, бракувало одного розділу; за ним, певно, готували публікацію для журналу «Жовтень» про перебування Івана Франка на Гуцульщині. Ще один примірник рукопису, також неповний, передала упорядникові дочка Івана Білинкевича.

Книга „Іван Франко на Станіславщині" цінна передусім тією скрупульозністю, з якою Іван Білинкевич ставився до кожного факту з життя Івана Франка зокрема й про його перебування на Станіслав­щині. Він на основі опублікованих та архівних джерел детально опи­сує практично кожен крок Івана Франка в нашому краї. Причому там, де нема документальних свідчень, автор не вигадує того, чого не може підтвердити.

З нагоди столітнього ювілею франкознавця і краєзнавця Івана Білинкевича в Коломиї відкрито меморіальну дошку. На таблиці з чорного каменю портрет Івана Білинкевича і напис: «У цьому будинку з 1944 до 1996 р. жив і працював відомий франкознавець Іван Омелянович Білинкевич. 28. XII. 1905 - 27. XI. 1996».

Білинкевич І. про І. Франка:

Білинкевич І. Іван Франко і Коломия [Текст] / І. Білинкевич. - Івано-Франківськ : Галичина, 1991. - 24 с.

Білинкевич І. Поет читає „Мойсея" : [в м. Коломиї] / І. Білинкевич // Галичина. - 1996. - 17 серп.

Білинкевич І. Іван Франко десять разів приїздив до Коломиї (з неопублікованого) / І. Білинкевич // Краєзнавець Прикарпаття. - 2006. - № 8 . - С. 7-10 : рис.

Білинкевич І. Іван Франко на Станіславщині [Текст] : біогр.-краєз. нариси / І. Білинкевич ; [вступ. ст., підготовка тексту і наук. ред. М. Васильчука]. - Коломия : Вік, 2006. - 192 c.

Коломийський франкознавець // Моравський В. Перша книжка. - Косів, 2011. - С. 41-42.