Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

Іван Франко десять разів приїздив до Коломиї



Основний період свого життя Іван Франко провів у Львові. Ще дев'ятнадцятилітнім юнаком він залишив своїє рідне село Нагуєвичі та виїхав на університетські студії до Львова. Після закінчення їх залишився проживати там з невеликими перервами, займаючись письменницькою, науковою та редакторською справою. З весни 1886 року після одруження з Ольгою Хорунжинською Франко проживав у Львові постійно.

Багатогранна діяльність письменника пов'язана також і з іншими місцевостями Галичини. Особливо тісно пов'язане життя, творчість та громадська діяльність Франка з Коломиєю. До Коломиї Франко приїжджав 10 разів. Тут спіткало його нещастя - другий арешт, тут написав він чимало своїх поетичних та прозових творів. Коломия займає своє місце в його громадській та редакторській діяльності.

Перше знайомство Івана Франка з Коломиєю відбулось 1-го березня 1880 року. Опинившись в дуже скрутному матеріальному становищі після першого арешту, Франко вирішив удатися до свого приятеля Карла Геника, який проживав у Нижньому Березові. Франко приїхав у Коломию ввечері і прожив два дні на приватній квартирі, щоби зустрітися з колишньою своєю нареченою Ольгою Рошкевич. По попередній листовній договореності з Франком вона приїхала також на той час до Коломиї зі своїм чоловіком В. Озаркевичем, священиком із с. Белелуї, Снятинського повіту.

 Ранком 4 березня Іван Франко разом з Геником вирушив до Нижнього Березова. Але доїхати до місця призначення йому не пощастило. Австрійські жандарми, які стежили за Франком, побачивши небезпечного соціаліста в Яблунові, зажадали від нього особистих документів. Франко не мав при собі ніякого документу крім залізничної карти на вільний проїзд та й та виписана на прізвище львівського робітника-залізничника Карла Строчинського. Це послужило підставою до арешту. Разом з Франком арештовано було студента С. Барановського та селян А. Мельника, П. Гладія і Т. Барановського. Того ж дня відправлено їх всіх до Коломиї в розпорядження прокуратури.

Івана Франка і його товаришів заточили в ратуші, де розміщалася магістратська тюрма. Арештантська камера знаходилась на першому поверсі. Зараз в цьому приміщенні находиться медичне училище.

В рапорті коломийський староста вказував, що Франко два роки тому судився вже за соціалістичну пропаганду, а зараз є підозра, що він продовжує займатись цією небезпечною роботою. На основі такого донесення коломийський прокурор дав санкцію на арешт Франка і його товаришів та наказав розпочати слідство за злочин проти порядку. 

Два дні просидів Франко в магістратській тюрмі, а 6-го березня слідчий суддя наказав перевести його в головну тюрму, що знаходилася по вул. Рамлерівка. Посадили Франка в шосту камеру.

На постанову про арешт і заведення судової справи Іван Франко вніс протест до палати радних, але скаргу його було відхилено. Слідчий суддя допитував Франка лише один раз - 7 березня. Після заслухання багатьох свідків Коломийський окружний суд ухвалив 18 травня об'єднати справу Івана Франка зі справою братів Фокшеїв Дмитра та Івана з Косова, яких було запідозрено в організації замаху на війта с. Москалівки. Крім того, їх звинувачували в поширюванні соціалістичної та атеїстичної пропаганди серед селян.

Три місяці довелось Франкові відсидіти в коломийській тюрмі, не маючи за собою ніякої вини, а лише тому, що мав відвагу безпощадно критикувати безправ'я австрійського уряду та польської шляхти. Але цей арешт не зламав бойового духу поета. Хоч які важкі хвилини доводилось йому переживати в тій понурій тюрмі, він і тут не припиняв своєї літературної діяльності.

В коломийській тюрмі І. Франко написав чотири вірші із циклу „Веснянка" („Дивувалась зима", „Гріє сонечко", „Лице небесне прояснилось", „Думи, діти мої"), шість „Скорбних пісень" („Не винен я тому, що сумно співаю", „Бувають хвилі, серце мріє", „До моря сліз",  „Нехай  і так,  що         загинула", „Вій, вітре, горою над сею тюрмою", „Мій раю зелений"), три вірші з циклу „Нічні думи" („Непроглядною юрбою", „Чи олово важке пливе у моїх жилах", „Безкраї, чорні і сумні за ночами минають ночі"), сім „Дум пролетарія" („На суді", „Семпер ідем", „Завжди те саме", „Товаришам",  „Не люди наші вороги", „Не довго жив я в світі ще", „Ви плакали фальшивими сльозами").

До того періоду належать також твори: „Від того дня вже другий рік пройшов", „Тетяна Ребенщукова", „Гриць Турчин", „Досить, досить слова до слів складати", „Ей, думи золотії", „Шевченко і поклонники".

Закінчив в той же час поему „Ботокуди", розпочату в лютому того ж року. Склав також конспект оповідання „В тюремнім шпиталі", яке закінчив у березні 1902 року, зібрав чимало пісень та приповідок, які пізніше використав у своїх наукових працях.

Перечислені твори яскраво свідчать про Франкову незламну волю в боротьбі за прийдешній справедливий лад. З них дізнаємось про настрої і переживання поета.

Тюремне життя пригнічувало Франка. Дні повзли йому там тяжко, повільно і безбарвно:

       „Без діл з закутими руками

        Без мислей деревію я,      

        Минає молодість моя,

        Мов чиста річка степова

        Безслідно гине між пісками".

                           („Непроглядною юрбою" 14.ІІІ.1880).

Сумні настрої і думки його „Скорбних пісень" та „Нічних дум" родились не з радості, не з втіхи і не з пустої гри, а родила їх поетова та народна неволя. Але віра поета в перемогу правди над неправдою, справедливості над безправ'ям сильніша була від скорбних пісень його. Він впевнений був у тому, що народ підніметься, як той страшний вогонь із земної утроби.

       Вмить спалить всю землю тую

       З всіма неправдами її.

 

Білинкевич І. Іван Франко десять разів приїздив до Коломиї (з неопублікованого) / І. Білинкевич // Краєзнавець Прикарпаття. - 2006. - № 8. - С. 7-10.

 

Оновлено 17-03-2020
© 2020. ОУНБ iменi I. Франка