Євген Баран - лавреат міської премії ім. І. Франка 2001 року за книгу «Звичайний читач»
Євген Михайлович Баран - відомий український критик, літературознавець, вчений. Кандидат філологічних наук (1994), доцент кафедри української літератури Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника (з 1998).
Член Національної Спілки письменників України (1997), а з 2009 р. - голова її обласної організації, Член Наукового товариства ім. Тараса Шевченка (2010),Член Національної спілки краєзнавців України (2012),Член Національної спілки журналістів України (2014).
Лауреат премії ім. О. Білецького в галузі літературної критики (1999), міської премії ім. І. Франка в галузі літератури (2001), міжнародної літературної премії ім. М. Гоголя „Тріумф» (2003), обласної премії ім. В. Стефаника в галузі літератури (2006), міжнародної літературної премії ім. Богдана-Нестора Лепкого (2007), премії ім. Д. Нитченка (2008), міжнародної літературної премії ім. Г. Сковороди „Сад Божественних пісень" (2009), Міжнародної літературної премії імені Івана Кошелівця (2010),Літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша (2012),Літературної премії імені Валер'яна Підмогильного (2012), Івано-Франківської обласної премії імені Антона Могильницького (2016).
Народився 23 травня 1961 р. в с. Джурині Чортківського району Тернопільської області. Закінчив філологічний факультет Львівського національного університету ім. 1. Франка (1984) та аспірантуру інституту літератури ім. Т. Шевченка НАП України (1992). Живе і працює у м. Івано-Франківську.
Автор низки праць про сучасний літературний процес в Україні. Літературно-критичний дебют Є. Барана відбувся 11 лютого 1988 р. на сторінках всеукраїнської газети „Друг читача". Перший збірник есеїв „Замах на міражі" вийшов у Львові 1997 р. в проекті „Морена: літературний журнал одного автора". У науковому доробку вченого збірники літературно-критичних текстів „Зоїлові трени" (1998), „Звичайний читач" (2000), „Навздогін дев'яностим" (2006), „Читацький щоденник-2005" (2006); монографія „Українська історична проза другої половини XIX - початку XX століття і Орест Левицький" (1999); книги есеїстики „Порнографічна сутність правди" (2007), „У полоні стереотипів" (2009); книга щоденникових нотаток та есеїстики „Наодинці з літературою" (2007); науково-методичне видання „Актуальні проблеми нової української літератури" (2001); велика кількість літературознавчих статей, рецензій, доповідей.
2008 р. у Львові вийшли книги Б. Боби-Диги „Писане дощем" та „Поезія єднання: вірші з Кракова", де Є. Баран (разом із О. Гордоном) виступає як перекладач цілого ряду віршів польських поетів.
В грудні 2011 року в обласній універсальній науковій бібліотеці імені І. Франка відбулася презентація 11 і 12 книг письменника Євгена Барана «Тиша запитань: Люди. Книги. Життя» та «Дев'яності навиворіт».
«Тиша запитань» - збірка літературно-критичних статей, рецензій, інтерв'ю, присвячених окремим авторам сучасного літпроцесу. Тут автор досліджує творчість класиків, як-от Гончар, Маланюк, Тютюнник та прикарпатських письменників - наших сучасників. Євген Баран називає цю книжку «Оглядом свого активного читання української літератури за п'ять років».
«Дев'яності навиворіт» - спроба професійно відстежити літпроцес 90-х років минулого століття. «Писати спогадовий есей не завжди просто. Ти мусиш називати речі своїми іменами», - каже Є. Баран. Тут важливі і книжки, й автори, інколи автори і їх життя - важливіші, а численні образи письменників, котрих знав автор, завжди гранично правдиві. Тому книжки такого штибу з кожним роком ставатимуть ціннішими. І якщо професійна критика необхідна авторам і тим, хто цікавиться літературою з огляду на свій фах, то «есеї-спогади» (так називає Євген Баран «Дев'яності нави¬воріт») не мають жодних аудиторних обмежень. «Я читаю з любові, шукаю співбесідників у часі й просторі, сповідуючи сковородівський принцип сродної праці», - так означив власне кредо автор. Кредо - це те, у що вірять. Євген Баран пропонує нам вірити і читати.
