Іван Остафійчук розпочав своє сходження у мистецтво у Вижницькому училищі прикладного мистецтва (1957 – 1960) та Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва (1960 – 1965). Ще в роки навчання розпочав виставкову практику, яку згодом поєднав з роботою графіка-ілюстратора. У 1960-х роках працював у спеціалізаціях графіки, малярства, художнього текстилю і кераміки, збагачуючи свій досвід враженнями від нових виражальних можливостей мистецтва. Тоді ж визначилась ідейно-світоглядна платформа творчості Івана Остафійчука, як громадянина та інтелектуала. Значну роль у формуванні концептуальних засад його мистецтва відіграла класична українська художня література. Бона збагатила тематичний діапазон творчості  митця  та  поглибила  морально-етичний вимір його шукань.
     Вже у 1970-х роках мистецтво І. Остафійчука постає в нових формально-образних   площинах.   Художник виходить на фольклорний пласт традиції, творить графічні цикли за мотивами українських народних пісень, знаходить нові кольори у самій мові образного виразу. Залучаючи для цього різні естампні техніки (ліногравюра, офорт, літографія) та монотипію, митець здійснює рішуче проникнення у новаторську природу мистецтва.
     Концептуально зближуючись з ідеями національного модернізму. Це завдає йому упередження з боку офіційних чинників влади та мистецького чиновництва, а потім робить з нього небажану для радянських стандартів життя особу. Але незалежно від того, І. Остафійчук, продовжує працювати, ілюструвати Книги, потрапляючи під приціл ідеології.
     У 1980 році художник отримує золоту медаль Дев'ятого Бієнале графічного мистецтва у м. Брно (Чехословаччина), отримує інші міжнародні нагороди. Упродовж 1987-1992 років І. Остафійчук перебував поза Україною (Югославія та Канада), провівши ряд персональних виставок в різних містах зарубіжжя. Після повернення на Батьківщину, вже в нових історичних реаліях, мистець активізував творчу практику, суттєво збагативши контекст своїх творчих шукань.
     Крім графіки художник звернувся до малярства, творячи нові й нові картинні цикли, які доповнювали його доробок як графіка ще іншими формально-мистецькими якостями. 1990-ті роки поглибили інтерпретаційну палітру І. Остафійчука в оспівуванні історії і сучасності України. Ці праці стали безпосередньою інтродукцією до циклу творів „Моя Україна”. Велич і краса українського народу, його звичаїв, обрядової сфери і моралі, повноцінно розкрито на різних щаблях професійного розвитку художника.
     Свої 100 тисяч гривень, що становлять матеріальну винагороду Шевченківської премії, яку художник отримав 2007 року, Остафійчук планує витратити на ремонт власної галереї. „Приміщення для цієї галереї я купив ще три роки тому, уже рік там триває ремонт. Сподіваюся, премії якраз вистачить, щоб його завершити. А завершу — подарую свою галерею місту. Хоча саме місто мені ніколи нічого не давало”.
    
Остапенко Л. Іван Остафійчук зачарований Карпатами / Любов Остапенко // Гражда. – 2007. - № 15. – С. 7.