Івашкун Михайло Іванович

Івашкун Михайло Іванович – заслужений раціоналізатор УРСР (1976).

Михайло Іванович Івашкун народився 4 вересня 1930 року в с. Нивочин Богородчанського району Івано-Франківської області.

Фахову освіту здобував у залізничному училищі №4, навчаючись спеціальності котельника. Після його закінчення розпочав свій трудовий шлях в котельному цеху Станіславського паровозоремонтного заводу (нині Івано-Франківський локомотиво-ремонтний). Був призваний на військову службу, а демобілізувавшись, повернувся на попереднє місце роботи.

Більше тридцяти років свого життя (1961-1992) пов’язав з Івано-Франківським шкіряним об’єднанням, де працював    слюсарем, електрозварювальником, бригадиром комплексної бригади в ремонтно-механічному цеху, нерідко виконуючи функції і майстра, і заступника начальника, а то й начальника цеху.

М. І. Івашкун оволодів також і професіями інструментальника, електрогазозварювальника, коваля, токаря, за що здобув у колективі визнання майстра „Золоті руки”. До всього підходив вдумливо і творчо, переладнав сушило  Білановського на двоярусне сушило м’яких шкір, віднайшов спосіб відновлення дефіцитних дорогих рельєфних валів для імпортних двоїльних машин методом обкатки, що згодом був застосований на всіх шкіряних заводах України, вдосконалив поршневі насоси для перекачування міздри. Усього подав понад дві сотні раціоналізаторських пропозицій з відновлення механізмів і машин, механізації ручної праці, нестандартного обладнання для шкіряного виробництва, за що в 1976 р. був удостоєний почесного звання „Заслужений раціоналізатор Української РСР”.

Він своїм особистим прикладом надихав до змагальності цехи і окремих новаторів шкіряного об’єднання, висунувши девіз „Кожен працівник цеху – раціоналізатор”, Йому завдячує своїм становленням ще один фахівець цього підприємства – Заслужений раціоналізатор України М.М.Когуч.

Майстер „Золоті руки” М. І. Івашкун був надійною опорою і підтримкою також для голови обласної організації ТВР України, Заслуженого раціоналізатора України Б.І.Середюка, який тоді працював інженером з винахідництва і раціоналізації, а трудовий колектив об’єднання у той час відзначався найвищою масовістю та результативністю технічної творчості у легкій промисловості.

Джерело інформації: 

 Етюди про галицьких кмітливців : збірка портретних автобіографічних нарисів винахідників Прикарпаття : довід. вид. / Б. І. Середюк. – Івано-Франківськ : ПП Супрун, 2005. – С. 107-109.