Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail:

Відділ комплектування:
E-mail:
тел. 0342 752479

Відділ мистецтва:
E-mail:

Краєзнавчий відділ:
E-mail:

Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31

Графік роботи:

Щоденно: 10:00 - 18:00
Субота - вихідний день
Cанітарний день - останній четвер місяця

В’ячеслав Чорновіл: будівничий храму української незалежності : каталог книжкової виставки.



ББК 91.1
         Ч-75
    В'ячеслав Чорновіл: будівничий храму української незалежності : кат. книжк. вист. до 75-ліття від дня народж. / Івано-Франків. ОУНБ ім. І. Франка ; [уклад. : Н. В. Джус, І. М. Петрівська ; відп. за вип. Л. В. Бабій]. - Івано-Франківськ, 2012. - 11с.
Каталог книжкової виставки „В'ячеслав Чорновіл: будівничий храму української незалежності" приурочений 75-літтю від дня народження визначного громадсько-політичного діяча, великого патріота В'ячеслава Чорновола.   
Дане видання представляє документальні джерела з фондів Івано-Франківської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка та Інтернет-ресурси.
У каталозі вміщено коротку біографічну довідку, бібліографічна частина складається з розділів „Грані творчості В. Чорновола" та „В'ячеслав Чорновіл на тлі українського відродження".   
    Документи в межах підрозділів „Книжкові видання" розміщені в алфавітному порядку за прізвищами авторів та назвами творів, а документи в підрозділах „Періодичні видання" - у зворотно-хронологічному порядку.
    Каталог виставки розрахований на істориків, правознавців, політологів, аспірантів та студентів гуманітарних вищих навчальних закладів, бібліотечних працівників, усіх, хто цікавиться новітньою історією України, українським визвольним рухом та біографіями її видатних особистостей.
    Пропозиції та замовлення просимо надсилати за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Чорновола, 22. Обласна універсальна наукова бібліотека ім. І. Франка, відділ загального читального залу, тел. 75-01-32.
                   
 Укладачі:   Джус Н. В.- завідувач відділу загального читального залу
                   Петрівська І. М. - бібліотекар I категорії відділу загального читального залу   

Відповідальна за випуск      Бабій Л. В. - директор ОУНБ ім. І. Франка

Тираж 30 прим.

        «Його ім'я на початку 70-х років переказували пошепки з двору в двір, з душі в душу, з серця в серце. В кінці 80-х воно зазвучало голосніше у кав'ярнях Золочева і Львова, на сторінках київських газет. Воно вознеслося народною надією на малих і великих вічах на початку 90-х років».
С. Бойко
    Відомий правозахисник, політик, журналіст, публіцист і громадський діяч, лауреат Міжнародної журналістської премії ім. Ніколаса Томаліна (1975), Державної премії України ім. Т. Шевченка (1996) в галузі журналістики й публіцистики, кавалер ордена Ярослава Мудрого V ступеня (1977), Герой України (2000, посмертно) В'ячеслав Чорновіл, започаткувавши в Україні національно-визвольний рух шістдесятників, разом зі І. Світличним, І. Дзюбою, А. Горською, Л. Танюком, В. Стусом та іншими представниками творчої молоді став символом української незалежності.
         Журналістський хист, організаційні здібності, а понад усе - талант політика, державного діяча - ставлять ім'я В'ячеслава Чорновола до ряду видатних діячів національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. - М. Грушевського, В. Винниченка, С. Петлюри - людей колосальної енергії та великої мети, які неминуче стикаються з проблемою як реалізувати себе в умовах відсутності демократії і суворих заборон на незалежну творчу, громадську та політичну діяльність.
Народився В'ячеслав Чорновіл 1937 р. у с. Єрки (тепер - Катеринопільський р-н Черкаської обл.) у родині сільських учителів Максима та Калини Чорноволів. Чорновіл, Чорний віл - чорний від поту, від безпросвітної туги, перший помічник у важкій роботі, перша надія в далекій дорозі. Хтось мудрий колись побачив у роду Чорноволів такі риси і нарік його цим прізвиськом, що пізніше стало прізвищем, а згодом - символом українства.
Зростав В'ячеслав на тривожній землі Шевченка, у часи, коли сталінські репресії досягли свого апогею: іроди з „чорних воронків" чигали по світу за всім живим і мислячим. Переслідувань зазнала і родина Чорноволів. Рідний дядько В'ячеслава - Петро Йосипович - був заарештований у 1937 р. і загинув в ув'язненні. Батьки Чорновола були змушені змінювати місце роботи та проживання і врешті-решт знайшли прихисток у с. Вільхівці біля Звенигородки - на батьківщині матері. До школи В'ячеслав пішов у с. Гусаковому і відразу ж до другого класу (бо вже з чотирьох років умів читати). У 1955 р. юнак з золотою медаллю закінчив Вільхівецьку середню школу і того ж року вступив до Київського державного університету ім. Тараса Шевченка (спочатку - на філологічний факультет, а з 2-го курсу перевівся на факультет журналістики).
Здавалося, що Чорноволові була забезпечена блискуча стандартна біографія правильного хлопця радянських часів. Але гострий розум, бунтівна вдача, волелюбні прадідівські козацькі гени далися взнаки: юнак дуже швидко склав ціну тогочасній дійсності. Уже в університеті він мав неприємності через свої погляди, з чим була пов'язана майже річна перерва у навчанні. Студентом В'ячеслав багато писав до газет. Його жанрові зацікавлення були різноманітними, і в будь-якому жанрі проглядалася тонка іронія та критичний погляд на факти.
У 1960 р. Чорновіл закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Шевченка, отримавши диплом „з відзнакою". Під час випускного вечора, на Володимирській гірці, В'ячеслав присягнувся, що все життя боротиметься за самостійну соборну Україну. 39 років він був вірний цій клятві: крок за кроком, тюрма за тюрмою, стаття за статтею йшов до мети.
Потрапивши на телевізійну практику до Львова, В'ячеслав Чорновіл відкрив для себе іншу Україну, україномовне середовище, у якому про національну культуру говорили вільно і голосно. Можливість працювати без цензури, імпровізувати, вільно читати вірші Ліни Костенко в ефірі - все це вплинуло на рішення Чорновола залишитися у Львові. Протягом трьох років він працював редактором, згодом - старшим редактором програм для молоді Львівського телебачення.
У травні 1963 р. В. Чорновіл повернувся до Києва і вступив до аспірантури Київського педагогічного інституту, але до навчання його не допустили через політичні погляди. Через „неблагонадійність" не дозволили захистити готову дисертацію про публіцистичну творчість та громадську діяльність В. Грінченка. У 27 років В'ячеслав постав перед вибором: благополучна кар'єра перспективного науковця або мученицький шлях борця за волю, демократію та державність України, і обрав останній.
До вересня 1965 р. працював завідувачем відділу газети „Молода гвардія", намагаючись прорвати інформаційну блокаду, друкував поезії шістдесятників, самвидавні твори Л. Костенко, І. Драча, В. Симоненка. Невгамовним було його прагнення реабілітувати цілі пласти вилучених творів української літератури, повернути народу слово. Цю рису Л. Танюк називав суто „чорноволівською".
Затиснуті в лещата тоталітарної системи, літератори й художники, режисери й музиканти мимоволі ставали противниками системи, яка до кореня нищила їхню творчість і вимагала послуху. За таких умов народжувався спротив незгодних. Так виник національно-визвольний рух шістдесятників в Україні, що в 1960-1970 рр. протистояв тоталітарному режиму, виступав за відродження України, її мови, культури, духовності, державного суверенітету, набирав обертів. В'ячеслав Чорновіл був одним з найяскравіших організаторів та активістів цього руху.
8 серпня 1965 р. у с. Шешори Івано-Франківської області на відкритті пам'ятника Т. Шевченку відбувся перший знаковий виступ дисидента. Він говорив про Великого Кобзаря як про оборонця національного духу, про незалежну Україну, про людей, що поклали за неї життя. Тоді місцеві селяни, мабуть, уперше за багато років почули таку проникливу і відверту промову. Співробітники КДБ, присутні на мітингу, спробували затримати Чорновола, однак селяни захистили його і допомогли врятуватися. Така підтримка додала В'ячеславу впевненості в тому, що шлях обрано правильно, і була йому на довгі роки світлим спогадом.
4 вересня 1965 р., під час прем'єри фільму С. Параджанова „Тіні забутих предків" у київському кінотеатрі „Україна", разом із І. Дзюбою та В. Стусом В. Чорновіл виступив з протестом проти арештів української інтелігенції.
Активна громадська діяльність, а також низка відкритих листів, у тому числі до ЦК Компартії та ЦК ЛКСМ України з протестом проти репресій, стали причиною того, що Чорновіл потрапив у поле зору органів КДБ - розпочалися допити та обшуки. У ході одного з них 30 вересня 1965 р. було вилучено частину наукової бібліотеки В'ячеслава Чорновола (усього 290 книг та комплектів журналів, які в протоколі названо „документами антисоветского содержания").
За участь у правозахисному русі В. Чорновола звільнили з роботи в газеті „Молода гвардія" (вересень 1965 р.), а згодом - з редакції „Друг читача". Після того, як Чорновіл демонстративно відмовився „брати участь у судовому свавіллі" проти братів Горинів, його засудили до трьох місяців примусових робіт.
Зібравши достатньо інформації про порушення прав людини й радянського законодавства судовими та слідчими органами, у 1966 р. Чорновіл написав та розповсюдив свою першу „самвидавівську" працю „Правосуддя чи рецидиви терору?". У такий спосіб молодий журналіст зробив свій життєвий і громадський вибір. 1965 р. у Львові він уклав документальну збірку „Лихо з розуму (портрети „двадцяти злочинців")", що в 1968 р. вийшла в Парижі, у якій йшла мова про арешти в Україні. „У той час молодий В'ячеслав Чорновіл, мабуть, до кінця не усвідомлював собі важливості справи, яку він розпочав, як розвинуться пізніші події і яких обертів набере нова радянська дійсність. Він, мабуть, не усвідомлював собі, що його книжка стане дуже вагомим чинником, який призведе до розвалу СРСР і до створення нових незалежних держав" (Осип Зінкевич).
Ці твори викликали значний резонанс у багатьох країнах Європи. Названа збірка та інші правозахисні дослідження В'ячеслава Чорновола, а також гостро публіцистська праця Івана Дзюби „Інтернаціоналізм чи русифікація?", яку було завершено в 1965 р., заявили, що Україна є, і вона бореться. Це була перша закордонна публікація матеріалів українського Опору після 1930-х років, надрукована за кордоном, яку автор підписав власним іменем. Вона стала потужним ударом по ідеології диктатури пролетаріату, по ідеології більшовизму. З того часу В. Чорновіл - професійний політик, організатор українського самвидаву, один з найавторитетніших борців за права людини в Радянському Союзі.
Праці, за які в 1975 р., В. Чорноволу присудили Міжнародну журналістську премію ім. Ніколаса Томаліна, в 1966 р. за „Лихо з розуму", а за інші гостро публіцистичні твори - Шевченківську премію, комуністичний режим визнав антирадянськими і В'ячеслав Чорновіл отримав свій наступний вирок - три роки в таборах суворого режиму за ст. 187 - 1 КК УРСР (розповсюдження свідомо неправдивих вигадок, які ганьблять радянський державний і суспільний лад).
Та тюрма тільки загартувала непоступливий характер Чорновола. Вийшовши на волю в 1970 р., він розпочав випуск нелегального видання „Український випуск" і став „Гутенбергом українського опору". Вихід журналу організаційно забезпечували А. Пашко, Я. Кендзьор, М. Косів та інші, а за кордон його доставляла українка з Чехословаччини - Г. Коцур. Видання згуртувало непересічно мислячих патріотів України і гідно репрезентувало українську суспільно-політичну думку за кордоном. У 1970-х рр. цей часопис був єдиним джерелом правдивої інформації про порушення прав людини, про цілеспрямоване нищення всього українського в Україні, про терор проти кращих її представників, розв'язаний комуністичним режимом. До чергового арешту Чорновола вийшло п'ять номерів журналу.
Під час хвилі арештів української інтелігенції 1972 р. В'ячеслав Чорновіл отримав вирок: шість років таборів і три роки заслання. Його знову засудили за „антирадянську пропаганду й агітацію", що вважалось „особливо небезпечним злочином" (ст. 62 КК УРСР). Антирадянською на той час виявилася стаття-відповідь В. Чорновола на критичну статтю Б. Стенчука „Що і як обстоює І. Дзюба", у якій В'ячеслав Максимович довів достовірність тверджень Івана Дзюби про русифікаторську політику радянської влади в Україні.
Незважаючи на важкі, навіть нелюдські умови перебування в ув'язненні, В. Чорновіл зазначав: „Я у своїй неволі вільніший за вас і життя моє ніби цікавіше й змістовніше. І це більш ніж компенсує всякі невигоди й фізичні труднощі". Уміння В'ячеслава Максимовича абстрагуватися від тюремно-таборових реалій, протидіяти духовному поневоленню забезпечили його внутрішню свободу, сприяли виживанню в тій дійсності, особливо в таборах для кримінальних злочинців (В. Деревінський).
І в мордовських таборах для політв'язнів Чорновіл продовжував боротьбу з режимом. Його зброєю, як і раніше, було слово: публіцист написав брошуру про боротьбу за статус політв'язня в таборах „Тільки один рік" (1977-1978). За колючим дротом став організатором акцій спротиву, голодування, вів боротьбу за статус політв'язня. За твердість характеру та непохитність, а також за вміння згуртувати навколо себе інших Чорновола назвали „зеківським генералом".
На початку 1978 р. В'ячеслава Чорновола відправили на заслання до с. Чаппанду (Якутія). Та навіть відбувши встановлений термін покарання та заслання, він не зміг повернутися в Україну, бо з середини 1979 р. радянський режим розпочав черговий (третій) широкомасштабний наступ на український національний правозахисний рух. За декілька тижнів до звільнення, у квітні 1980 р. В. Чорновола знову арештували і закритим судом міста Мирний Якутської АРСР засудили за кримінальною статтею до п'яти років покарання в таборах суворого режиму. Протестуючи проти цього цинічного свавілля, він оголосив голодування, яке тривало 120 днів.
Радянський режим, створивши для В. Чорновола нестерпні тюремні умови, намагався досягти кількох цілей: по-перше, ізолювати його як нестандартно мислячу людину від впливу на оточуючих; по-друге, показати, що може статися з тими, хто захоче виходити за визначені межі дозволеного, і, по-третє, морально або фізично зламати його. У комуністичної влади існувала вироблена система ламання непокірних, яку В. Чорновіл відчув на собі вже з перших днів арешту.
У 1985 р., після 15 років тюремних ув'язнень та заслань, В'ячеслав Максимович нарешті повернувся в Україну. Цей період став для нього, як і для багатьох інших його побратимів по духу, великою школою здобуття нових знань, розширення світогляду, ствердження власних позицій, гартування витривалості, посилення віри у справедливість і доцільність боротьби за права особи та нації. Під впливом табірно-тюремних університетів В. Чорновіл перетворився на „активного лідера зі зрілим політичним мисленням, могильника тієї системи, яка з журналіста, літератора, науковця зробила непримиренного борця" (В. Деревінський).
Людина невтомної енергії, Чорновіл не міг відсиджуватись, склавши руки, у час, коли в Москві та в республіках почали діяти неформальні організації. На базі УГГ (Української гельсінської групи) він ініціював створення 1988 р. Української гельсінської спілки (УГС), яка відіграла важливу роль у становленні масової всеукраїнської організації, якою став Народний рух України. Завдяки зусиллям В. Чорновола та інших діячів удалося об'єднати десятки тисяч українців в одну потужну організацію, що прискорила відновлення незалежності Української держави.
Очолюючи прес-службу УГС, В'ячеслав Максимович написав і відредагував понад 100 „Листків прес-служби УГС", які оперативно, у день виходу, передавали по радіо „Свобода" та розповсюджували „самвидавом". Чорновіл став організатором і натхненником перших демократичних мітингів і демонстрацій, співавтором програмних документів, зокрема „Декларації принципів Української Гельсінської Спілки", яку 7 липня 1988 р. оприлюднив на 50-ти тисячному мітингу у Львові. Водночас В'ячеслав Максимович брав активну участь у створенні Української асоціації незалежної творчої інтелігенції (УАНТІ) та ініціативної групи за звільнення в'язнів сумління.
Така активна громадянська позиція стала причиною постійних цькувань з боку силових структур. Але ні залякування, ні наклепи в ЗМІ, ні численні провокації та протиправні дії і на цей раз не могли його ні зупинити, ні вплинути на хід політичних подій щодо відновлення Української державності.
У серпні 1988 р. на сторінках „Українського вісника" було опубліковано велику статтю Чорновола у формі резонансного листа до М. Горбачова про проблеми демократизації суспільства та прав української нації.
Восени 1988 р. В. Чорновіл разом з М. Горинем дали інтерв'ю закордонній журналістці Марії Коломієць, після чого влада розгорнула кампанію за їхнє висилання з СРСР та позбавлення громадянства. Чорновіл і Горинь звернулися до урядів усіх держав з проханням, щоб їх не приймали. Тоді ж, через політичні мотиви, В'ячеслава Чорновола вчергове звільнили з роботи.
1 червня 1989 р. В'ячеслав Максимович звернувся з відкритим листом до першого секретаря ЦК КПУ В. Щербицького, звинувачуючи його в русифікації України, переслідуванні інтелігенції, екологічній катастрофі, увінчаній Чорнобилем. Лист, написаний у жорстокому викривально-критичному стилі, по суті, засвідчував зміну політичної ситуації в республіці у бік демократизації суспільного життя.
На так званий період „мітингової демократії" 1988-1991 рр. припав розквіт таланту і популярності В. Чорновола. Блискучий оратор, полеміст, він привертав до себе увагу послідовністю, залізною логікою аргументів, умінням заворожити слухачів.
4 березня 1990 р. (уперше в СРСР) відбулися демократичні вибори, за результатами яких Чорновола було обрано народним депутатом, а також депутатом Львівської обласної ради. Його політична позиція була чітко окреслена - боротьба за повну державну незалежність України.
3 квітня 1990 р. до квітня 1992 р. Чорновіл - голова Львівської облради і облвиконкому. У цьому статусі він розрубав гордіїв вузол протиріч радянської Конституції стосовно пріоритетності її статей щодо суб'єктів реальної влади в державі. Прийнятий 26 квітня 1990 р. Декрет Львівської облради „Про владу" чітко визначив, що „вся повнота влади на території Львівської області переходить до рад народних депутатів як вищого органу державної влади на Львівщині. Відповідно, будь-яке втручання партійних чи громадських організацій у діяльність рад є неприпустимим". Під керівництвом В'ячеслава Чорновола Львівщина стала П'ємонтом боротьби українського народу за суверенну державу.
Чорновіл поступово ставав постаттю всеукраїнського масштабу. Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. він - кандидат у Президенти України від Народного руху. На виборах 1 грудня 1991 р. В'ячеслав Чорновіл зайняв друге місце, набравши 23,27 % голосів. Згодом - народний депутат кількох скликань, керівник депутатської фракції Народного руху України. На ІІІ Всеукраїнських зборах Руху 29 лютого 1992 р. був обраний співголовою Народного руху України, а в грудні 1992 р. - головою на всіх наступних з'їздах цієї громадської організації. 3 квітня 1992 р. В'ячеслав Максимович перейшов на постійну роботу до Верховної Ради України. Був членом української делегації в Парламентській асамблеї Ради Європи з 1995 р.
Не полишав В'ячеслав Чорновіл і журналістської діяльності. Був шеф-редактором незалежної громадської політичної газети „Час/Time" (з січня 1995 р. до травня 1998 р.) і „Час" (з жовтня 1998 р. до березня 1999р.), у якій систематично вів „колонку редактора", друкував виступи, коментарі. В'ячеслав Максимович прагнув створити український часопис сучасного стилю, „де було б багато інформації і ще більше свіжого політичного, економічного, культурологічного аналізу. Щоб газета не тільки прогнозувала, але певним чином і впливала на ситуацію в державі, а не пленталася за подіями..."
Життя В'ячеслава Чорновола раптово обірвалося в розквіті творчих сил, на злеті його політичної кар'єри. 25 березня 1999 р. він загинув в автокатастрофі під Борисполем. Його трагічна смерть дещо призупинила відродження та становлення нашої держави. Однак боротьба за Україну, за українську мову, український суверенітет, українську цілісність, розпочата Чорноволом, триває. Слова, вибиті на основі його пам'ятника: „Ми, українці, були, є і завжди будемо вільними!" стали життєвим кредо для багатьох його прихильників та послідовників.
Пам'ять про невтомного і безкомпромісного борця за Україну продовжує жити серед людей. У будинку, де проживали його батьки (с. Вільховець Звенигородського р-ну), влаштовано музей. За ініціативи Народного руху України та Міжнародного благодійного фонду В'ячеслава Чорновола, у Києві (вул. Гончара, 33) створено кабінет-музей відомого правозахисника, політичного діяча, публіциста, журналіста.
Пам'ятники відомому політичному діячеві встановлено в багатьох містах України, на його честь названо вулиці та провулки. Про життя невтомного борця за волю України знято документальні фільми: „Той, що пробудив кам'яну державу" (2006), „Дорога В'ячеслава Чорновола" (2006.).

                        // Календар знаменних і пам'ятних дат. - 2012. - ІV кв. - С. 93-104.

Грані творчості В. Чорновола

Книжкові видання

Твори [Текст] : в 10 т. / В. Чорновіл ; Міжнар. благодійн. фонд В. Чорновола ; [редкол. : А. Пашко (голова) [та ін.] ; упоряд. та комент. В. Чорновіл]. - К. : Смолоскип, 2002 - 2006. -
В'ячеслав Чорновіл [Текст] : Біографія. Статті. Цитати / [відп. за вип. Р. Сушкo]. - К., 2007. - 35 с.
Заява Чорновола В'ячеслава Максимовича. Якутська АРСР. Чаппанда / [В'ячеслав Максимович Чорновіл] // Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінських угод [Текст] : [в 4 т.] Т. 4 : Документи і матеріали. 10 грудня 1978 - 11 березня 1988 / упоряд. В. В. Овсієнко ; ред. : І. Рапп, В. Овсієнко ; худож.-оформлювач Б. Ф. Бублик ;  Харків. правозахисна група. - Х. : Фоліо, 2001. - С. 46-47.
Звернення ; Чому я заздрю Робертові Сендсу / [В'ячеслав Максимович Чорновіл] // Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінських угод [Текст] : [в 4 т.] Т. 4 : Документи і матеріали. 10 грудня 1978 - 11 березня 1988 / упоряд. В. В. Овсієнко ; ред. : І. Рапп, В. Овсієнко ; худож.-оформлювач Б. Ф. Бублик ; Харків. правозахисна група. - Х. : Фоліо, 2001. - С. 204-211.
Лихо з розуму (портрети двадцяти „злочинців") [Текст] : зб. матеріалів / уклад. В. Чорновіл. - Париж: Вільна думка,1967. - 336 с. : іл., портр.
Останнє слово В. Чорновола ; Звернення В. Чорновола / [В'ячеслав Максимович Чорновіл] // Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінських угод [Текст] : [в 4 т.] Т. 4 : Документи і матеріали : 10 груд. 1978 - 11 берез. 1988 / упоряд. В. В. Овсієнко ; ред. : І. Рапп, В. Овсієнко ; худож.-оформлювач Б. Ф. Бублик ; Харків. правозахисна група. - Х. : Фоліо, 2001. - С.160-166 .
Пульс української незалежності: колонка редактора [Текст] / В. М. Чорновіл. - К. : Либідь, 2000. - 623 с. : портр.
Я б обрав життя, яке прожив [Текст] / В. М. Чорновіл - К. : Вид. від. апарату НРУ, 2002. - 31 с. : іл.

Періодичні видання

„Я хотів би ще раз прожити своє життя" : уривки з автобіогр. / В. Чорновіл // Україна молода. - 2007. - 22 груд. - С. 6.
З літературно-критичної есеїстики В'ячеслава Чорновола : [листи до Галини Гордасевич] / В. Чорновіл // Сучасність. - 2004. - № 2. - С. 119-130.
Майбутнє України - тільки в об'єднаній Європі / В. Чорновіл // Час-тайм. - 1995. - 15 січ. - С. 3.
Цей крамольний пам'ятник. Йому 55 : [пам'ятник Т. Г. Шевченку в Києві] / В. Чорновіл // Голос України. - 1994. - 5 берез. - С. 5.
Будувати державу, а не суверенну провінцію / В. Чорновіл // Культура і життя. - 1992. - 15 серп. - С. 2.
Борис Грінченко на ниві народної освіти : [до 100-річчя з дня народж. Б. Д. Грінченка] / В. Чорновіл // Рідна школа. - 1963. - № 12. - С. 90-92.
Шукаючи „смисла" / В. Чорновіл // Дніпро. - 1965. - № 2. - С. 151-152. - Рец. на кн. : Петренко М. С. Гранітні віхи : вірші (К., 1964).

В'ячеслав Чорновіл на тлі українського відродження

Книжкові видання

Великий українець В'ячеслав Чорновіл [Текст] : посібник / Львів. обл. універс. наук. б-ка ; [упоряд. : І. Лешнівська, О. Шматько]. - Перевид. з нагоди 10-х роковин з дня його смерті. - Львів : ЛОУНБ, 2009. - 39 с. : порт. - (Правда життя і образу ; вип.17).
Деревінський В. В'ячеслав Чорновіл. Нарис портрета політика [Текст] : монографія / В. Деревінський. - Тернопіль : Джура, 2011. - 224 с.
Касьянов Г. В. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-80-х років [Текст] / Г. В. Касьянов ; [голов. ред. Головко С. В.]. - К. : Либідь, 1995. - 221, [2] с., [16] арк. вклейки.
Томенчук Б. Він був Пророком у своїй Вітчизні. Роздуми серед ночі [Текст] / Б. Томенчук. - Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2006. - 47 с. : іл., портр.
Холодний М. Чорновіл [Текст] : поема-реквієм / Микола Холодний. - Дрогобич, 2001. - 32 с.
Чорновіл В'ячеслав [Текст] // Українська Гельсінська Група 1978-1982 : док. і матеріяли / упоряд. і зредагував Осип Зінкевич. - Торонто, Балтимор : Укр. Вид-во „Смолоскип" ім. В. Симоненка. 1983. - С. 783-937.
Чорновіл В'ячеслав Максимович (1937-1999): політик, журналіст [Текст] // Видатні постаті України : біогр. довід. / Г. Базильчук ; редкол. В. Г. Щокін (голова) [та ін.]. - К., 2004. - С. 821-824.
Чорновіл В'ячеслав Максимович (24. ХІІ. 1937, с. Єрки, тепер Катеринопіл. р-ну Черкас. обл. - 25. ІІІ. 1999) [Текст] : [фото] // Шевченківські лауреати, 1962-2001 : енцикл. довід. / авт.-упоряд. М. Г. Лабінський. - К., 2001. - С. 893-607.
Чорновіл В'ячеслав Максимович (24. 12. 1937 - 25. 03. 1999) [Текст] / І. Мельник // Довідник з історії України: (А - Я) / за заг. ред. : І. Підкови і Р. Шуста. - 2-ге вид., доопрац. і допов. - К. : Генеза, 2001. - С. 844-845.
Чорновіл В'ячеслав Максимович. Член групи з 22 травня 1979 року / [В'ячеслав Максимович Чорновіл] // Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінських угод [Текст] : [в 4 т.] Т. 1 : Особистості / упоряд. Є. Ю. Захаров; ред. : І. Рапп, В. Овсієнко ; худож.-оформлювач Б. Ф. Бублик ; Харків. правозахисна група. - Х. : Фоліо, 2001. - С. 172-175.
Я є самодостатньою людиною [Текст] : [про В. Чорновола] // 100 видатних імен України : 1991 - 2001 / І. Шаров. - К. : Альтернативи, 2011. - С. 430-437.

Періодичні видання

 Бараневич Л. Два портрети в інтер'єрі : [про спогади Людмили Бараневич про В. Чорновола] / Л. Бараневич // Віче. - 2012. - № 7. -С. 64-65.
 Ковальчук А. „За тобою, Чорноволе, вся Вкраїна плаче" / А. Ковальчук // Українське слово. - 2012. - 4-19 квіт. (№ 14). - С. 7.
Рудик С. Борець за свободу України / С. Рудик // Українське слово. -  2011. - 25 лют. (№ 6). - С. 12.
Андрощук О. В. Чорновіл та ідея федералізації України: еволюція поглядів / О. Андрощук // Український історичний журнал. - 2010. - № 1. - С. 22-34.
Деревінський В. Участь В'ячеслава Чорновола у створенні Народного руху України / Василь Деревінський // Українознавство. - 2010. - № 1. - С. 142-147.
Життя за правду // Персона. - 2010. - № 1. - С. 28.
Деревінський В. Внесок В'ячеслава Чорновола у створення і діяльність УГС / В. Деревінський // Історичний журнал. - 2009. - № 5. - С. 84-91.
Ковальчук А. Десять літ без В'ячеслава Чорновола / А. Ковальчук // Слово Просвіти. - 2009. - 29 берез.-1 квіт. (№ 12). - С. 1, 6.
Стенула Н. Світло нічної дороги. Він мислив себе винятково в опозиції до існуючої влади і тому заважав усім : [В. Чорновіл] / Н. Стенула // Закон і бізнес. - 2009. - 28 берез.-3 квіт. (№ 13). - С. 3.
Бурнашов Г. Вбивство на замовлення / Г. Бурнашов // Вечірній Івано-Франківськ. - 2008. - 21 серп. - С. 13.
Деревінський В. Ф. Моральне самопочуття В'ячеслава Чорновола в ув'язненні / В. Ф. Деревінський // Мандрівець. - 2008. - № 3. - С. 63-67.
Деревінський В. Політичні репресії радянської влади щодо В. Чорновола у другій половині ХХ ст. / В. Деревінський // Історичний журнал. - 2008. - № 5. - С. 73-82.
Регідайло Н. Природжений полеміст, майстер гострого слова, публіцист / Н. Регідайло // Вісник Книжкової палати. - 2008. - № 1. - С. 47-48.
Тарасюк Б. Дух, що тіло рве до бою : 25 бер. 1999 р. трагічно загинув Голова Народ. Руху України В'ячеслав Максимович Чорновіл / Б. Тарасюк // Час Руху. - 2008. - 25 берез. (№ 6).
Вирій О. Чорноволу нині було б 70 : у Снятині відкр. мемор. дошка / О. Вирій // Галицький кореспондент. - 2007. - № 5.
 Козловський Б. Східняк, за яким пішла Галичина / Б. Козловський // Високий замок. - 2007. - 22-23 груд. - С. 15 : фото.
    Козловський Б. У його лексиконі не було слів „москаль" і „комуняка" : 24 груд. В'ячеславу Чорноволу було б 70 р. : [кілька маловідомих фактів із життя справж. Героя України] / Б. Козловський // Високий замок. - 2007. - 20-26 груд. (№ 236). - С. 6.
    Нікітенко Л. І стоїть Чорновіл біля хати...: у рідних Вільхівцях відкрили пам'ятник відомому політику / Л. Нікітенко // Україна молода. - 2007. - 24 груд. - С. 5.
Чорновіл В. Не поступитися принципами / В. Чорновіл // Українська культура. - 2007. - № 12. - С. 4-5.
Горинь Б. В'ячеслав Чорновіл - ініціатор створення УГС / Б. Горинь // Вітчизна. -  2003. - № 7/8. - С. 133-137.

Інтернет-ресурси
http://uk.wikipedia.org
Чорновіл В'ячеслав Максимович (біографія).

http://greatukrainians.com.ua/country/ukraine/304.html
Чорновіл В'ячеслав (1937 - 1999).

http://uk.wikiquote.org/
Чорновіл В'ячеслав Максимович (цитати).

http://www.istpravda.com.ua/articles/2012/03/25/78404/
Іn Memoriam. 13 років без В'ячеслава Чорновола (ФОТО).

http://www.youtube.com/watch?v=atOmLrBPEi4
В. Чорновіл реквієм.

http://www.kosivart.com/index.cfm/fuseaction/hutsul_land.chornovil/year/2007/
Спогади про В. Чорновола/

www.radiosvoboda.org/content/article/24526224.html
В'ячеслав Чорновіл хотів будувати чесну Україну

http://bestpeople.com.ua/persona/293
В'ячеслав Чорновіл

Оновлено 26-02-2024
© 2020. ОУНБ iменi I. Франка