Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail:

Відділ комплектування:
E-mail:
тел. 0342 752479

Відділ мистецтва:
E-mail:

Краєзнавчий відділ:
E-mail:

Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31

Графік роботи:

Щоденно: 10:00 - 18:00
Субота - вихідний день
Cанітарний день - останній четвер місяця

Пилип Орлик – особистість і доба : каталог книжкової виставки



Орлик був видатним українським державником.
На його прапорі була виткана незалежна й соборна Україна…
Його енергійна, вперта та невтомна праця… зберегла нам традиції, створила певні зв’язки з Європою. Ці традиції дають ще раз нагоду… українцеві задуматись над долею своєї батьківщини.

                                                                  Крупницький Б. Гетьман Пилип Орлик

Чи знайдеться у світі країна, наділена такою ж долею, як Україна? Історія її невимовно трагічна, і водночас героїчна, бо народ наш – непоборний у своєму прагненні добитися щастя й волі. Події сивої трьохсотрічної давнини й зараз хвилюють нас, змушують осягати, осмислювати і переосмислювати їх, дають нинішнім українцям важливі історичні уроки. Могутні легендарні постаті гетьманів П. Сагайдачного, П. Могили, Б. Хмельницького, П. Дорошенка, І. Мазепи – чесних, безстрашних велетів духу, довгий час забутих нащадками, проклятих й спаплюжених тими, хто хотів перетворити Україну на провінцію великої імперії, багато в чому є орієнтирами для сучасної політичної еліти.
Особливе місце серед поборників української національної ідеї посідає гетьман-емігрант Пилип Орлик. Навряд чи комусь із козацьких гетьманів вдалося піднести українську справу на справді європейський рівень й обстоювати її з такою правничою глибиною і обґрунтованістю, як це зробив П. Орлик. Упродовж трьох десятиліть він енергійно й наполегливою працював над проблемою незалежності України.
Народився Пилип Степанович Орлик у с. Косуті Ошмянського повіту на Віленщині (Річ Посполита). Походив зі знатного чеського роду: барони Орлики жили у Чехії, Моравії, Прусії (входили до кіл німецької аристократії), Польщі, Литви. Молодий Пилип перебрався з Литви в Україну, навіки з’єднавши з нею свою долю. Його батько – шляхтич, католик – загинув у польсько-турецькій війні, коли синові виповнився лише рік. Мати – з православного роду Малаховських – охрестила немовля за православним обрядом.
Пилип закінчив литовську школу. Вищу освіту здобув у Києво-Могилянській колегії. Завдяки протекції відомого професора філософії С. Яворницького П. Орлик як один із найздібніших випускників колегії одержав посаду консисторського писаря Київської митрополії. Високий інтелект та працездатність молодого канцеляриста привернули увагу гетьмана Івана Мазепи. У 1702 р. він призначає його на урядову посаду генерального писаря, що була однією із найвпливовіших у Раді генеральної старшини.
Відтоді, утаємничений у всі секрети політики, Орлик став найближчим помічником і соратником гетьмана. У 1707 р. на Хреснім розп`ятті вони поклялися на вірність один одному. Відомо, що Орлик був поруч із Мазепою під час повстання, коли той перейшов на бік Карла ХІІ, а шведські війська увійшли в Лівобережну Україну (1708). Не зрадив він гетьмана й після трагічної поразки під Полтавою: пішов за ним (смертельно хворим) в еміграцію у Бендери (тоді територія Туреччини). З невимовною тугою і болем сприйняв П. Орлик смерть І. Мазепи, що сталася влітку 1709 року.
Навесні наступного року козацька рада у Бендерах обрала Пилипа Орлика гетьманом України. Кандидатів на гетьманство було двоє: небіж Мазепи А. Войнаровський і П. Орлик. Першого передусім цікавили гетьманові скарби, які він і посів. Ставати ж гетьманом без казни й перспективи треба було мати неабияку мужність, силу духу, незбориму віру в майбутнє України. „Я не просив собі гідності гетьмана – писав П.Орлик у 1719 р., – а прийняв її з наказу його величності і, не маючи публічних фондів для ведення справ, уклав у те власні гроші”. Шведський король Карл ХІІ визнав це обрання спеціальним дипломом, підтримавши П.Орлика вже на початку його діяльності. У цьому статусі козацького обранця визнав також польський король і турецький султан. На той час в Україні, у Глухові, уже відбулися вибори старого немічного гетьмана Скоропадського, який був маріонеткою Петра І.
5 квітня 1710 року Пилип Орлик виголосив свою присягу й оприлюднив так звану „угоду”, що ввійшла в історію як державна Конституція, відома під назвою „Конституція прав і вольностей Запорозького Війська”. За своїми ідеями, демократичними засадами, змістом і державницькою спрямованістю вона не мала аналогів у тодішній Європі. Цей витвір української державної політичної думки ХVІІІ ст. є по суті першою в світі Конституцією (американська з`явилася через 77 років потому). Вона являла собою реальну модель вільної, незалежної держави, заснованої на природному праві народу на свободу й самовизначення, модель, що базувалася на незнаних досі демократичних засадах суспільного життя. Головним її постулатом була повна незалежність України від Польщі та Москви.
„Конституція” складалася з 16 статей, які передбачали встановлення національного суверенітету і визнання кордонів Української держави; забезпечення демократичних прав людини, зокрема захист непривілейованих суспільних прошарків, що надавало цьому документу виразно гуманістичного спрямування.
Пилип Орлик добре розумів, що одному йому не втілити в життя план відродження української козацької держави, а тому шукав спільників. 23 січня 1711 року надзвичайна українська делегація підписала договір про встановлення союзу між Кримським ханством і П. Орликом  на основі повної незалежності України. Це було визнання української державності, яку згодом підтримала Франція.
Після оголошення Туреччиною і Кримським ханством війни Російській імперії (1711) козацьке військо, очолюване П. Орликом і запорозьким кошовим К. Гордієнком, за допомогою татарської орди розгорнуло боротьбу за звільнення Правобережної України.
Завдяки підтримці місцевого населення армія швидко просувалася вперед. Без бою здавалося місто за містом. Визнаючи Орлика за українського гетьмана, до нього (за винятком Білоцерківського) перейшли всі козацькі полки Правобережної України. 18 березня 1711 року союзники підійшли до Білої Церкви й мали намір рушити на Київ. Проте завадила зрада татар. Гетьман благав їх зупинитися, залишити хоча б 10 тисяч ординців. Султан обіцяв зробити це, але слова не дотримав. До того ж, відходячи, варвари палили міста і села, грабували й вбивали людей, руйнували церкви. Безуспішно П. Орлик намагався стримати їх посиланнями на договір із ханом, його зобов`язання не чинити кривд населенню України. Правобережне козацтво, що приєдналося до П. Орлика, кинулося рятувати своїх близьких від татар. Із 16-тисячного війська залишилося ледве 3 тисячі чоловік. Довелося відступати до Ростова, а згодом за Дністер, у турецькі землі.
Після невдачі у справах військових П. Орлик вирішив шукати щастя на дипломатичній царині. Він розпочав переговори в Константинополі із султаном щодо вигідних умов протекції Османської Порти над Україною. Але створення сильної української держави не входило у плани турків, і переговори зайшли у безвихідь... А незабаром Туреччина і Росія уклали мирний договір (1712), який закріпив колоніальне розчленування України на Право- і Лівобережну. Цар здобув Лівобережжя, а Порта ставала господарем Правобережної України. Це було новим страшним ударом для Орлика та його соратників.
22 квітня 1714 року між Туреччиною і Польщею було підписано наступний договір, за яким Правобережна Україна лишалася знову за Польщею і протидіяти цьому вже не було сил.
У червні 1714 року Пилип Орлик виїхав до Швеції. Розпочався майже тридцятирічний період його політичної і дипломатичної діяльності далеко від Батьківщини.
Високою кінцевою метою гетьмана було об`єднання Правобережної, Лівобережної, Слобідської України і Запорозької Січі в єдину сильну державу під гетьманським регіментом. Досягнути цього, вважав він, можна тільки звільнившись за допомогою іноземних держав від панування Російської імперії. Відтак основним напрямком його політики було створення антимосковської коаліції. В своїй політичній концепції гетьман виходив з того, що завойовницька політика Російської імперії на Заході має небезпечний характер у загальноєвропейському масштабі. Він охарактеризував її як похід варварів проти європейської культури. За його словами, Європа стояла перед загрозою московської експансії (як свідчили наступні події, Орлик і тут виявився правий). Найнебезпечнішою Російська імперія була для її безпосередніх сусідів – Швеції, Польщі, Туреччини. До них Орлик звертався із численними пропозиціями про утворення східної коаліції проти Росії, до якої мали ввійти також Крим і підлеглі йому орди, Запорозька Січ і Гетьманщина, донське козацтво й астраханські татари.
З цією метою Орлик вирушає у дипломатичну подорож Європою. Агенти Петра І організовують справжнє полювання на гетьмана. Уникнути смертельної небезпеки йому вдається лише завдяки зв`язкам із впливовими особами. Змушений відіслати родину до Кракова (дружина зупинилась у Францисканському, а діти у Бернардинському монастирях) Пилип Степанович вирушає до Туреччини. Він зупиняється у прикордонній фортеці Хотин, де, за наказом султана, котрий не хотів ускладнень із Росією, його переправляють до Салоників (1722). Цей період життя (12 років) гетьман назвав „своїм полоном”. Тут помер молодший син П. Орлика, талановитий Яків, на якого батько покладав великі надії. Під час епідемії холери він втратив і старшого сина Михайла.
Тяжко переживав Орлик крах своїх планів. Проте щороку долав розпуку і відчай, знову піднімався духом, набирався енергії, шукав нових шляхів, бо вважав, що ранг гетьмана, чільника української нації ставить перед ним завдання, на вівтар якого він має покласти свою долю.
Його життя заповнювали напружена духовна праця, дипломатичне листування. Він ретельно стежив за плином міжнародного життя, слідкував за подіями в Україні, займався політично-теоретичними розробками. Гетьман мав писемні зносини із Запорозькою Січчю, з великим візирем, кримським ханом, молдавським господарем, із представниками шведського уряду, з  англійськими послами у Стамбулі й Відні. Пилип Орлик був бажаним і почесним гостем і в турецьких урядовців – муфтіїв та каді, у французьких та англійських консулів, в грецькій громаді. Гетьмана в екзилі відвідували люди з України – ченці, купці, просто подорожні невільники й невільниці, яким він часто допомагав.
1725 р. відбулась подія, яка помітно змінила міжнародне політичне становище. Помер запеклий і невблаганний ворог Орлика Петро І. Це відродило сподівання на можливість порозумітися з російським урядом. Європейські держави утворили коаліції, одну з яких склали Австрія, Іспанія й російська імперія, а другу – Англія, Франція, Голландія і Данія. Насувалася чергова війна. Український гетьман скористався ситуацією і налагодив листування з державами антиросійської коаліції. Проте новий керівник французького уряду владнав конфлікт, скликавши Європейський конгрес у Суассоні. На жаль, про українське питання на конгресі не йшлося, хоча цю тему широко обговорювали в кулуарах.
І все ж П. Орлик не впадав у відчай. Він продовжував працювати, шукати вихід із становища, розробляв проект за проектом, використовував кожну нагоду, кожен міжнародний конфлікт на сході Європи, аби тільки поставити „українське питання” на порядок денний. В цьому йому допомагав син Григорій, відомий пізніше політичний діяч і дипломат, який продовжив справу батька, робив все, аби, домогтися втілення в життя його визвольних намірів.
Під час російсько-турецької війни (1735) та війни між Росією й Швецією (1741) Пилип Орлик вкотре повертається до ідеї створення східно-європейської коаліції. Однак всі намагання великого українського патріота даремні: час для активної міжнародної української акції в європейському політичному процесі минув. „Московське царство після полтавської перемоги зробилося могутньою державою, російською імперією, яка зайняла провідне місце в північній і східній Європі”.
Місто Ясси (Молдова) стало останнім притулком Пилипа Орлика. Він помер тут у цілковитій самотності, без жодної надії побачитися перед смертю зі своїми рідними.
Українська справа була смислом життя видатного державника і політика. Невтомна праця гетьмана не пропала даремно.
З повним правом можна назвати гетьмана письменником. Художність, з її основними атрибутами – образністю і метафоричністю, емоційністю, присутні не тільки в його белетристичних творах, а й в універсалах, маніфестах, інших політичних і дипломатичних документах, а також у промовах, історичних трактатах. Особлива красномовність відчутна у справжніх шедеврах епістолярії.
П. Орлик лишив по собі поетичну, публіцистичну, мемуарну епістолярну та історіографічну спадщину. Він – автор книжок „Алкід Російський”, присвяченої І. Мазепі (1695), „Гіппомен Сармацький” – на пошану ніжинського полковника І. Обидовського (1698), „Діаріуша (щоденника) подорожнього”, який вів з 1720 по 1733 рр., трактатів „Вивід прав України” (1712) та „Маніфест до європейських урядів” (1712).
Він не зміг побачити батьківщину вільною, але залишив по собі світлу пам'ять.
На честь українського державника і політика у шведському місті Кристіанстаді на будинку, в якому гетьман жив упродовж 1716-1720 рр., відкрито бронзову пам’ятну плиту. Віднині ім`я його навіки внесене в історію українського права та суспільно-політичної думки, увічнене монументально в Україні. Одна з найзатишніших вулиць столиці України (колишня Чекістів) носить ім`я Пилипа Орлика.
На фасаді вишуканого витвору київського архітектора П. Альошина – особняка Ковалевського – встановлено меморіальну дошку, що засвідчує це перейменування.
Виняткову постать Пилипа Степановича Орлика ще треба осмислювати, і необхідна для того передумова – видання його духовної спадщини. Це дуже важлива на сьогодні праця. З розумінням ідей гетьмана ми зможемо глибше пізнати себе як націю.

 

          // Календар знаменних і пам’ятних дат. – 2002. – ІV кв. – С. 25-32

Штрихи біографії Пилипа Орлика

Книжкові видання

Антонович В. Б. Коротка історія Козаччини [Текст] / В. Б. Антонович ; передм. І. І. Глизя – К. : Україна, 2004. – 304 с. : іл.
Апанович О. Козацька енциклопедія для юнацтва [Текст] : кн. ст. про іст. буття укр. козацтва / Олена Апанович. – К. : Веселка, 2009. – С. 422-444, 450-454.
Апанович О. М. Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі [Текст] / О. М. Апанович. – К. : Либідь, 1993. – 288 c.
Борщак І. Мазепа. Орлик. Войнаровський [Текст] : іст. есе / І. Борщак. – Л. : Червона Калина, 1991.  – С. 6-24.
Дрожжин В. Пилип Орлик [Текст] /  В. Дрожжин // Видатні постаті в історії України 9–19 ст. – К., 2002. – С. 201-204.
Корсак І. Ф. Гетьманич Орлик  [Текст] : художньо-докум. повість / І. Ф. Корсак. – Луцьк : Твердиня, 2005. – 123 с. – (Пантеон).
 Крупницький Б. Гетьман Пилип Орлик [Текст] / Б. Крупницький // Важкий шлях : перша половина ХVІІІ ст. / упоряд. і авт. передм. В. М. Горобець ; ред. кол. В. А. Смолій (голова) [та ін.]. – К. : Україна, 2002. –  С. 251-300. – (Історія України в прозових творах та документах).
Луняк Є. Минувшина України в романтичних історіях [Текст]  / Євген Луняк. – К. : Книга, 2011. – С. 212-221.
Новий довідник [Текст] : Історія України. – К. : Казка, 2005. – С. 207-289.
Олійник О. Л. Орлик Пилип [Текст] / О. Л. Олійник // Українське козацтво : мала енцикл. – К. : Ґенеза ; Запоріжжя : Прем’єра, 2006. – С. 423.
Орлик Пилип [Текст] // Малий словник історії України / В. Смолій, С. Кульчицький, О. Майборода [та ін.]. – К. : Либідь, 1997. – С. 286-287.
Орлик Пилип (11.10.1672 – 24.05.1742) // Енциклопедія українознавства : Словникова частина. Т. 5 / Наук. т-во ім. Т. Шевченка у Львові ;  голов. ред. В. Кубійович. – Л., 1996. – С. 1875-1876.
Орлик Пилип (1672-1742) // Український радянський енциклопедичний словник : у 3 т. Т. 2 / редкол. : Ф. С. Бабичев (голов. ред.) [та ін.]. – 2-ге вид. – К., 1987. – С. 586.  
Пилип Орлик у боротьбі за Правобережжя [Текст] // Гуржій О. І. Гетьманська Україна / О. І. Гуржій, Т. В. Чухліб. – К. : Альтернативи, 1999. – С. 255-259.
Пилип Орлик [Текст] // Історія України в особах  ІХ – ХVІІІ ст. / В. Замлинський (кер. авт. кол.), І. Войцехівська, В. Галаган [та ін.]. – К. : Україна, 1993. – С. 345-354.
„…природа моя, з прадідів моїх не дозволяє мені бути зрадником, і зобов’язує мене бути вірним моєму добродійнику” Пилип Степанович Орлик [Текст] // Реєнт О. П. Усі гетьмани України  : Легенди. Міфи. Біографії / О. П. Реєнт, І. А. Коляда. – Х. : Фоліо, 2007. – С. 297-320.
Різниченко В. Пилип Орлик – гетьман України [Текст] : іст. оповіді / В. Різниченко. Великий мазепинець Григор Орлик / І. Борщак. – К. : Укр. письм., 1996. – 302 с.
Рожнятовська О. „Я так її люблю, мою Україну …” [Текст] : до 330-річчя від дня народж. П. С. Орлика (1672–1742) / О. Рожнятовська // Календар знаменних і пам'ятних дат, 2002. – К., 2002. – 4 кв. – С. 25-32.
Семака Л. Пилип Орлик [Текст] / Л. Семака // Сто найвідоміших українців. – К., 2002. – С. 141-146.
Сушинський Б. Пилип Орлик, гетьман України в еміграції [Текст] // Сушинський Б. Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців ХV-ХІХ століть : іст. есе / Богдан Сушинський. – О. : Альфа-Омега, 1998. – С. 538-544.
Ульяновський В. Пилип Орлик [Текст] / В. Ульяновський // Володарі гетьманської булави. – К., 1994. – С. 418-497.
Хорунжий Ю. Пилип Орлик [Текст] / Ю. Хорунжий // Гетьмани України. – К., 1991. – С. 151-158.
Чухліб Т. Останній володар булави на Правобережній Україні (Пилип Орлик. 1710-1713) [Текст] // Чухліб Т. Гетьмани Правобережної України в історії Центрально-Східної Європи (1663-1713) / Тарас Чухліб. – К. :  Києво-Могилянська акад., 2004. – С. 245-259.
Чухліб Т. Пилип Орлик: гетьманська булава Війська Запорозького під захистом монарха Швеції [Текст] // Чухліб Т. Козаки і Монархи. Міжнародні відносини ранньомодерної Української держави 1648-1721 рр. / Тарас Чухліб. – К. : Вид-во ім. О. Теліги, 2009. – С. 485-500.
Чухліб Т. Пилип Орлик. Невмирущість мазепинської ідеї: гетьман України Пилип Орлик, його конституція і видатний діяч Франції Григор Орлик у боротьбі за незалежність України [Текст]  : до 300-річчя 1-ї укр. Конституції Пилипа Орлика / Тарас Чухліб ; Клуб укр. інтелігенції ім. Б. Лепкого. – Івано-Франківськ ; К., 2008. – 62 с. – (Великі українці).
Чухліб Т. В. Пилип Орлик [Текст] / Т. В. Чухліб. –  К., 2008. – 64 с.
Чухліб Т. Пилип Орлик [Текст] / Т. Чухліб // Історія України в особах : Козаччина. – К. : Україна, 2000. – С. 193-202.
Шаров І. Пилип Орлик [Текст]  / І. Шаров // 100 видатних імен України. – К. : Альтернативи,  1999. – С. 293-297.
Шеремета Р. Орлик Пилип Степанович [Текст] / Р. Шеремета // Довідник з історії України (А – Я) / за заг. ред. : І. Підкови, Р. Шуста. – К. : Ґенеза, 2002. – С. 539.
Періодичні видання

         Окара А. Пилип Орлик, Конституція та огірки: сентиментальна подорож Полтавщиною – місцями творця першого конституційного проекту / А. Окара // День. – 2012. – 8-9 черв. (№ 97-98). – С. 14.
Дроздовський Д. Пилип Орлик: феномен доби на тлі Києво-Могилянської академії / Дмитро Дроздовський // Дзеркало тижня. – 2010. – 23 жовт. (№ 39). – С. 15.
Заєць В. Орлиний злет Пилипа Орлика : [про гетьмана] / В. Заєць // Українське слово. – 2010. – 13-19 жовт. (№ 41). – С. 6.
Маяковська А. Пилип Орлик і Прикарпаття / А. Маяковська // Вечірній Івано-Франківськ. – 2010. – 7 жовт. (№ 31). – С. 13.
Соболь В. „Діаріуш” Пилипа Орлика як щоденник українсько-польського пограниччя / В. Соболь // Слово і Час. – 2009. – № 6. – С. 20-26.
Прийма С. Позбираймо скарби, що розсипали цілим світом : [про гетьмана П. Орлика] / С. Прийма  // Вечірній Івано-Франківськ. – 2007. – 18 жовт. – С. 5.
Трофимук О. Літературна спадщина гетьмана Пилипа Орлика / О.  Трофимук // Дзвін. – 2007. –  № 8. – С. 103-132.
Ярова Г. Щодо родового герба Гетьмана Пилипа Орлика / Г. Ярова // Музеї України. – 2007. – № 2. – С. 20.
Сюндюков Н. Исповедь на таинственную тему: Письмо Пилипа Орлика Стефану Яворскому как исторический документ / Н. Сюндюков // День. – 2005. – 15 апр. – С. 8 : порт.
         Цуп В. Пилип Орлик: від французів – визнання, свої – забули / В. Цуп // Україна і світ сьогодні. – 2003. – № 3 (січ.). – С. 6.
Скаврон Б. Особиста трагедія гетьмана Орлика / Богдан Скаврон // Експрес. – 2002. – № 156 (жовт.). – С. 17.
Хорунжий Ю. Пилип Орлик / Ю. Хорунжий // Наука і суспільство. – 1999. – № 1/3. – С. 50-53.
Шеремет О. В Галичину в думках він линув… : [Пилип Орлик] / О. Шеремет // Перевал. – 1999. – № 4. – С. 135-137.
         Апанович О. На чужині, але з Україною : [міжнар. політ. діяльність Пилипа Орлика] / О. Апанович // Політика і час. – 1998. – № 3. – С. 68-80.
Хорунжий Ю. Пилип Орлик / Ю. Хорунжий // Урядовий кур’єр. – 1998. – 10 жовт. – С. 8.
Бертіл Х. Пилип Орлик у Швеції (1716-1719 рр.) / Х. Бертіл // Український історичний журнал. – 1996. – № 3. – С. 151-155.
Борщак І. Гетьман Пилип Орлик і Франція / І. Борщак // Український історичний журнал. – 1991. – № 8. – С. 97-98.

 

 

Гетьман Пилип Орлик
як творець першої української Конституції

Книжкові видання

Грабовецький В. Гетьман Пилип Орлик та його перша конституція на Україні і у світі [Текст] : наук. зап. музею О. Довбуша / Володимир Грабовецький ; Каф. історії України, Ін-т історії і політології ПНУ ім. В. Стефаника, Івано-Франків. держ. іст-мемор. музей О. Довбуша ; [упоряд. Ю Кравчук]. – Івано-Франківськ, 2010. – 88 с.
Конституційний Акт, прийнятий 5 квітня 1710 року під керівництвом Гетьмана Пилипа Орлика [Текст]. – [Л.] : [Професійна ліга], [2010]. – 32 с. : фото.
Мірошниченко Ю. Конституція Пилипа Орлика [Текст] / Юрій Мірошниченко, Сергій Удовік // Мірошниченко Ю. Русь Україна: становлення державності : у 2-х т. Т. 1 : Русь-Україна: з найдавніших часів до створення імперії. – К. : Ваклер, 2011. – С. 597-601.
Невмирущість мазепинської ідеї: гетьман України Пилип Орлик, його конституція і видатний діяч Франції Григор Орлик у боротьбі за незалежність України [Текст]  : до 300-річчя 1-ї укр. Конституції Пилипа Орлика / Клуб укр. інтелігенції ім. Б. Лепкого. – Івано-Франківськ : Грань, 2010. – 186 с.
Невмирущість мазепинської ідеї: гетьман України Пилип Орлик, його конституція і видатний діяч Франції Григор Орлик у боротьбі за незалежність України [Текст] : до 300-річчя 1-ї укр. Конституції Пилипа Орлика / Клуб укр. інтелігенції ім. Б. Лепкого. – Івано-Франківськ : Симфонія форте, 2011. – 239 с.
„Пакти і Конституції” Української козацької держави [Текст] : (до 300-ліття укладення) / НБУ ім. В. І. Вернадського ; [відп. ред. В. А. Смолій]. – Л. : Світ, 2011. – 439 с.
Пилип Орлик (1672-1742) – гетьман України, творець її першої конституції [Текст] / під заг. ред. Ю. Павленка // 100 найвідоміших українців. – К. : Автограф : Орфей, 2005. – С. 141-146.

Періодичні видання

Андріяшик О. "Нехай залишиться на вікопомну славу..." / О. Андріяшик // Літературна Україна. –  2011. – № 4. –  С. 12.
         Белей І. Демократичне урядування в козацькій республіці / І. Белей // Вісник державної служби України. – 2010. – № 3. –  С. 64-70.
Бичко А. Конституція Пилипа Орлика як феномен світового правознавства / А. Бичко // Психологія і суспільство. – 2010. – № 3. – С. 8-68.
До 300-річчя Першої Конституції України : Пилип Степанович Орлик // Психологія і суспільство. – 2010. – № 3. –  С. 6-7.
Коляда І. „Я один зложив найбільшу частину договору…” : [П. Орлик] / І. Коляда, О. Кирієнко // Історія в школі. – 2010. – № 3. – С. 12-20.
Скрипнюк О. Конституція Пилипа Орлика 1710 року : основні правові і політичні ідеї та її історичне значення / О. Скрипнюк // Юридична Україна. – 2010. – № 12. – С. 4-10.
Стецюк Н. „Конституція Пилипа Орлика” (1710) в оцінці Олександра Оглоблина / Н. Стецюк // Вибори та демократія. – 2010. – № 2/3. – С. 105-111.
Чайка О. „Найцікавіші знахідки лежать на видноті...” / О. Чайка // Літературна Україна. – 2010. – № 31. – С. 3.
Шендрик Л. Гетьман Пилип Орлик – автор першої Конституції України / Л. Шендрик // Україна козацька. – 2010. – № 9-10. – С. 10-11.
Журбелюк Г. Орликова Конституція і вияви ментальності українства : (до 300-ї річниці першої укр. Конституції) / Г. Журбелюк // Київська старовина. – 2009. – № 3. –  С. 38-49.
Лавренюк С. Зайдено україномовну копію Конституції Пилипа Орлика / С. Лавренюк // Голос України. – 2009. – 27 черв. – С. 5.
Шпак В. Пилип Орлик – український Вашингтон / В. Шпак // Урядовий кур’єр. – 2009. – 27 черв. (№ 114). – С. 8.
Масловська О. Конституція Пилипа Орлика / О. Масловська // Рідна земля. – 2008. – 27 черв. (№ 27). – С. 12.
Сисоєва Н. Славетний син України Пилип Орлик та його Конституція / Н. Сисоєва // Історія України. – 2008. – № 21 (черв.). – С. 18-20.
Смолка А. Гетьман Пилип Орлик і його Конституція / А. Смолка // Визвольний шлях. – 2008. – № 4/6. – С. 143-156.
Гончарук П. Провісник української конституційної державності : до 335-річчя від дня народж. Пилипа Орлика / П. Гончарук // Київська старовина. – 2007. – № 6. – С. 11-29.
До 300-річчя Першої Конституції України : Пилип Степанович Орлик // Психологія і суспільство. – 2010. – № 3. –  С. 6-7.
Конституція Української Гетьманської держави (Конституція Пилипа Орлика 1710 року)  // Вісник Конституційного Суду України. – 2007. – № 3. – С. 83-94.
Шишкін В. Конституція, яка випередила час : про правовий Акт Пилипа Орлика 1710 року / В. Шишкін // День. – 2007. – 15 верес. (№ 156). – С. 5 : фото.
Присяга гетьмана Орлика [Пилипа] // Історія та правознавство. – 2006.  – лют. (№ 6). – С. 15-16.

Кресін О. В. „Пакти й конституції законів і вольностей Запорізького війська…” 1710 р. / О. В. Кресін // Український історичний журнал. – 2005. – № 2. – С. 192-203 : прим.
Орлик Пилип. Новітнє оприлюднення „Маніфесту гетьмана (Пилипа) Орлика до європейських урядів” // Дзвін. – 2005. – № 11. –  С. 98-99.
Павлов М. Пакты вольностей запорожских : [Пилип Орлик] / М. Павлов // Московський комсомолець в Украине. – 2005. – 30 марта - 6 апр. – С. 9 : портр.
Цвенгрош Г. За допомогою Господа, в інтересах Батьківщини / Г. Цвенгрош // Дзвін. – 2005. – № 11. –  С. 97-98.
Савчук Ю. Булава під якою стверджено першу конституцію України / Ю. Савчук // Історія в школах України. – 2003. – № 4. – С. 11-12.
Друзь Ю. Людина впертої та невтомної праці / Ю. Друзь // Вечірній Київ. – 1997. – 4 черв. – С. 8.
Чуприна В. Пилип Орлик і перша конституція України / В. Чуприна // Дзвін. – 1996. – № 9. – С. 100-104.
Гайдуцький В. Американській Конституції 208 років, українській – 285 :  (Пилип Орлик) / В. Гайдуцький // Голос України. – 1995. – 3 черв. – С. 13.
Коваль І. Автор конституції був у Галичині : [П. Орлик – творець першої української конституції] / І. Коваль // Галицьке слово. – 1992. – 4 лист. – С. 4.

Образ Пилипа Орлика в художній літературі

Білоусов Є. Творець вікопомного документу [Текст] / Є. Білоусов – К., 2003. – С. 114-125. – (Славетні імена України). 
Лазорський М. Патріот [Текст]  : іст. роман / М. Лазорський ; передм. О. Мишанича ; худож. С. Сахно. – К. : Україна, 1992. – 261 с. – (Проза українського зарубіжжя).
Ордівський С. Замок янгола смерті [Текст] / С. Ордівський. – Л., 1995. – С. 31-44.
Павличко Д. Пилип Орлик [Текст] / Д. Павличко // Засвідчую життя. – Л., 2000. – C. 58.
Трохліб В. Вертання Пилипа Орлика [Текст] / В. Трохліб // Притча про любов. – О., 2003. – С. 17.
Хорунжий Ю. Любов маєш – маєш згоду [Текст] : іст. роман / Ю. Хорунжий. – К. : Академія, 2003. – 330 с. : ілюстр.

Ілюстрації

Пилип Орлик : [портрет] // Володарі гетьманської булави. – К., 1994. –С. 418.
Пилип Орлик : [портрет] // Білоус Є. Славетні імена України. – К., 2003. – С. 114.
Пилип Орлик : [портрет] // Ілюстрована енциклопедія історії України (від найдавнішого часу до кінця XVIII ст.). – К., 1998. – С. 146.
Пилип Орлик : [портрет] // Історія України. – Х., 2006. – С. 200.
Пилип Орлик : [портрет] // Литвин В. Ілюстрована історія України / В. Литвин, В. Смолій, М. Шпаковатий. – К., 2001. – С. 110.
Пилип Орлик : [портрет]  // Видатні постаті в історії України 9 - 19 ст. – К., 2002. — С. 201.
Пилип Орлик : [портрет] // Історія України в особах : козаччина. — К., 2000. – С. 193.
Пилип Орлик : [портрет] // Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика 1710 р. – К., 1994. – С. 13.

Інтернет-ресурси

http://www.ukrop.com/ua/encyclopaedia/100names/6117.html
Біографія Пилипа Орлика.

http://exlibris.org.ua/apanowicz/orlyk.html
Про життя та діяльність гетьмана.

http://www.lawyer.org.ua/?w=r&i=&d=601
Про діяльність Пилипа Орлика та першу українську Конституцію 1710   р.

http://www.nbuv.gov.ua/articles/history/1710cnst.htm
Текст Конституції Пилипа Орлика.

http://www.museum-ukraine.org.ua/index. php?go=News&in=view&id=1959
Про родовий герб Орликів

Оновлено 22-02-2024
© 2020. ОУНБ iменi I. Франка