Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail:

Відділ комплектування:
E-mail:
тел. 0342 752479

Відділ мистецтва:
E-mail:

Краєзнавчий відділ:
E-mail:

Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31

Графік роботи:

Щоденно: 10:00 - 18:00
Субота - вихідний день
Cанітарний день - останній четвер місяця

Гості літературно-мистецької вітальні. Пам’ятка користувачу. Вип.2



ББК    85.03

Г 72

Гості літературно-мистецької вітальні. Вип. 2  : пам'ятка користувачу / Івано-Франків. ОУНБ ім. І. Франка, від. літ. з мистец. ; [упоряд. Г.І. Пристай, Ю.С. Михайлюк, М.В. Дем'янів; комп. дизайн С.І. Яковенко; відп. за вип. Л.В. Бабій]: - Івано-Франківськ, 2010. - 36 с.  

У мистецтві Прикарпаття є яскраві особистості, які заслуговують на визнання і шану за творчу працю.

Бібліотека продовжує серію „Гості літературно-мистецької вітальні", яка ставить за мету висвітлювати актуальні питання мистецтва та ознайомити з творчим доробком і неординарними долями талановитих людей, зустрічі з якими відбувалися у мистецькій залі обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка, які відбулися у ІІ-му півріччі 2010 року.

Пропоноване видання рекомендується для працівників бібліотечних закладів та широкого кола читачів.

Зауваження, пропозиції та замовлення просимо надсилати на адресу:

м. Івано-Франківськ, вул. Чорновола, 22, обласна універсальна наукова бібліотека ім. І. Франка, відділ літератури з мистецтва, тел. 75-01-32

E-mail: libifua@gmail.com

Упорядники: Пристай Г.І. - зав. відділом літератури мистецтва ОУНБ ім. І. Франка

Дем'янів М.В. - бібліотекар відділу літератури з мистецтва ОУНБ ім. І. Франка

Михайлюк Ю.С. - бібліотекар відділу літератури з мистецтва ОУНБ ім. І. Франка

Комп'ютерний дизайн: Яковенко С.І. - бібліотекар відділу літератури з мистецтва ОУНБ ім. І. Франка

Відповідальна за випуск: Бабій Л.В. - директор ОУНБ ім. І. Франка

Круглий стіл

„Українсько-польські взаємини"

27 серпня 2010 року в Івано-Франківській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. І. Франка з нагоди візиту польської делегації з м. Ополє відбулося засідання круглого столу, на якому була підписана угода про співпрацю на 2010-2015 рр.

Засідання відкрила Людмила Бабій, директор Івано-Франківської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка. Польську делегацію очолював пан Тадеуш Хробак, директор Воєводської Публічної бібліотеки ім. Е. Смулкі м. Ополє, в складі якої були працівники даної установи. Серед них: Бригіда Майєр - завідувач фінансо-книжкового відділу, Барбара Пшистальська - завідувач відділу книгосховища, Малгожата Бартошевська - завідувач методичного відділу, Роберт Дудек - водій.

На засіданні круглого столу, окрім таких вельмишановних гостей, були присутні письменники Тарас Прохасько, академік, професор, завідувач кафедри українознавства Івано-Франківського національного медичного університету Володимир Качкан, заслужений працівник культури України, науковець та культурно-громадський діяч Ганна Карась, директор художнього музею Михайло Дейнега, представники влади: заступник голови обласної ради Зеновій Береговський та заступник начальника управління культури обласної державної адміністрації Василь Тимків, а також завідувачі відділів Івано-Франківської обласної бібліотеки.

Під час обговорення озвучувалися цікаві думки щодо подальшого розвитку українсько-польських взаємин, партнерської співпраці Опольської та Івано-Франківської обласних бібліотек.

  • Людмила Василівна: Доброго дня всім! Надзвичайно рада бачити в стінах нашої бібліотеки таких шанованих гостей. Хочу сказати, що вже понад 5 років триває плідна співпраця Івано-Франківської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка з Воєводською Публічною бібліотекою ім.Е.Смулкі міста Ополє. За цей період відбулося чимало цікавих подій, які сприяли зміцненню українсько-польських культурних відносин.

Бібліотеки обмінювалися власними друкованими виданнями та літературою з різних галузей знань. За роки співпраці фонди бібліотек значно поповнилися новими надходженнями.

У рамках теперішнього візиту польські колеги познайомилися з діяльністю обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка, бібліотеками Городенківської, Богородчанської та Яремчанської ЦБС. За час перебування польської делегації пройшла ділова зустріч бібліотекарів з Польщі із заступником голови обласної ради З. Береговським,  заступником голови облдержадміністрації Р. Іваницьким, начальником управління культури В. Федораком.

А зараз до слова хочу запросити директора Воєводської Публічної бібліотеки ім. Е. Смулкі пана Тадеуша Хробака.

  • Тадеуш Хробак: Доброго дня, пані та панове! Дякую, пані Людмило, за такий теплий прийом. За 5 днів перебування на Івано-Франківщині ми побачили чимало цікавого і корисного, і хотів би відзначити, що наша співпраця в рамках проектів продовжує активно розвиватися як в галузі освіти, так і в галузі партнерських відносин. Крім того, ми вивчаємо історію, побут та традиції Прикарпаття. В майбутньому співпрацю Опольської та Івано-Франківської обласних бібліотек я бачу розширеною та більш плідною. На знак подяки за ваше запрошення до Івано-Франківська, пані Людмило, я хочу подарувати видання нашої бібліотеки, а також книги з мистецтва, спорту і туризму.
  • Людмила Василівна: Дякую, пане Тадеуше. Нам дуже приємно. Але ми також маємо вам у подарунок книги, які хочемо подарувати з нагоди вашого візиту. А зараз до слова запрошую заступника голови обласної ради пана Зеновія Береговського.
  • Зеновій Береговський: Дякую, пані Людмило! Так, звісно, співпраця між Україною та Польщею існує вже давно. Вона сприяє збагаченню культури і національних традицій наших народів. За час співпраці та завдяки налагодженим стосункам, івано-франківці мали можливість зустрітися з літераторами Польщі, а наші письменники побували з візитами в Опольському воєводстві. З нагоди 150-ліття від дня народження Івана Франка відбулося встановлення меморіальних дощок, присвячених класику української літератури та польському письменнику Станіславу Вінцензу на приміщеннях бібліотек-партнерів.

В цілому слід зазначити, що співпраця України та Польщі впродовж останніх двох років має позитивну динаміку. Поступальний демократичний розвиток, який отримала Україна після подій листопада-грудня 2004 року, відіграв визначну роль у поглибленні співпраці між нашими двома державами; а вступ Польщі до Європейського Союзу відкрив нові перспективи для подальшої взаємодії.

Тому за активний внесок в розвиток культурних відносин між Україною та Польщею, хочу вручити пану Тадеушу медаль „За заслуги перед Прикарпаттям" III ступеня.    

  • Тадеуш-Хробак: Дуже дякую!
  • Людмила Василівна: До слова запрошую заступника начальника управління культури обласної державної адміністрації пана Василя Тимківа.
  • Василь Тимків: Співробітництво в галузі культури між Україною та Польщею є одним з критеріїв визначення стану наших стосунків. Потрібно розуміти, що співробітництво в галузі культури - це найкращий спосіб поінформувати звичайних громадян в необхідності співпраці з Польщею і найкраща можливість змінити цілий ряд стереотипів щодо обох націй.

Потрібно також наголосити на тому, що українсько-польські відносини є добрим прикладом для розбудови Україною своїх стосунків з іншими країнами. Українсько-польські стосунки - це взаємини двох незалежних, рівноправних країн. І, до речі, двох слов'янських країн. Я хотів би наголосити, що треба всіляко підтримувати і говорити "так", коли нам пропонують розвивати стосунки між слов'янськими державами. І у нас є приклад розбудови таких відносин. Це стосунки між Україною і Польщею, зокрема, між Воєводською Публічною бібліотекою ім. Е. Смулкі в м. Ополє та обласною універсальною науковою бібліотекою ім. І. Франка.

  • Людмила Василівна: Дякую, пане Василю! А зараз до слова запрошую пані Ганну Карась, заслуженого працівника культури України, кандидата педагогічних наук, члена музикознавчої комісії НТШ.
  • Ганна Карась: Дякую, пані Людмило, за можливість виступити. Тісні відносини між українською та польською державами обумовлені нашим геополітичним становищем, глибокими історичними та культурними зв'язками України та Польщі. З огляду на це, поглиблення українсько-польських відносин сприяє досягненню стратегічної мети зовнішньої політики України - інтеграції в європейські структури. На сьогоднішній день відбувається активний обмін між культурно-мистецькими організаціями України та Польщі, науковими установами, молоддю обох країн. На честь приїзду польських гостей з Ополя я хочу, пане Тадеуше, щоб ваші фонди Воєводської Публічної бібліотеки ім. Е. Смулкі поповнилися енциклопедичним словником „Івано-Франківськ".
  • Людмила Василівна: Дякую, пані Ганно! Хочу наголосити на тому, що на нашому зібранні присутній поважний гість - академік, професор, завідувач кафедри українознавства Івано-Франківського національного медичного університету Володимир Качкан. Просимо Вас, пане Володимире, до слова.
  • Володимир Качкан: Дякую, пані Людмило, за запрошення. Кожна країна, вибудовуючи свої культурні пріоритети, насамперед звертає увагу на своїх сусідів, на своє так зване близьке зарубіжжя. Україна має п'ятнадцятирічний стаж незалежного життя і разом з тим - 15 років стосунків двох незалежних держав України та Польщі. Мені дуже приємно, що наша Івано-Франківська обласна універсальна наукова бібліотека ім.І.Франка має такого хорошого польського партнера як Воєводська Публічна бібліотека ім. Е. Смулкі, адже ця співпраця допомагає двом сторонам обмінюватися досвідом та продовжувати розвивати партнерські відносини двох обласних бібліотек сусідських держав. Шановні гості, я хочу подарувати вашій бібліотеці дві мої поетичні збірки на згадку про ваш приїзд на Івано-Франківщину. Успіху вам та до нової зустрічі!
  • Людмила Василівна: Дякую, пане Володимире! А зараз до слова хочу запросити ще одного відомого письменника та перекладача як в Україні, так і на теренах Польщі Тараса Прохаська, який на даний час здійснює переклад книги польського письменника Станіслава Вінценза „На високій полонині". Прошу, пане Тарасе!
  • Тарас Прохасько: Доброго дня всім присутнім в цій залі! Варто зазначити, що, незважаючи на добросусідські відносини України та Польщі та їхні культурні взаємини, не варто забувати, що це, перш за все, дві різні держави. Тому не потрібно наголошувати на ідентичності поляків та українців, бо кожна нація має свої окремі традиції та звичаї, світогляд та національну самобутність. Проте, можливо, що саме деякі протилежності між українською та польською державами і творять їхні культурні та партнерські відносини на сьогоднішній день, що і маємо у дружній співпраці бібліотечних закладів.
  • Михайло Дейнега (директор художнього музею): При всій повазі до пана Тараса Прохаська, хочу дещо йому заперечити. У наших двох народах є спільна історія, спільне коріння. Адже ми - два слов'янські народи, а значить братерські. І дружні партнерські відносини між нами були, є і будуть існувати. І я радий бути присутнім на засіданні круглого столу, бачити вельмишановних гостей з Польщі, адже сьогодні відбудеться підписання угоди про співпрацю ще на 5 років.
  • Людмила Василівна: Дякую всім за змістовні виступи. А зараз, пане Тадеуше, наступив урочистий момент підписання угоди про співпрацю, результатом якої, сподіваюся, стане розробка комплексної програми розвитку культурних партнерських відносин на наступні 5 років. Дякую всім за увагу!

P. S.  Обласна універсальна наукова бібліотека ім. І. Франка та польські гості з м. Ополє підписали угоду про співпрацю, яка стала наступним важливим етапом в зміцненні взаємин між важливими культурними закладами двох держав - України та Польщі.                     

Богдан Губаль: Вічний рух і одна мить

16 вересня 2010 року в обласній універсальній науковій бібліотеці ім. І. Франка відбулася творча зустріч та презентація творчих робіт заслуженого діяча мистецтв України, члена Національної спілки художників України, доцента кафедри дизайну і мистецтвознавства Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника Богдана Губаля.

У Богдана Івановича чимало нагород і титулів. Але він ніколи не зупиняється на досягненому. Це справжній мистецький трудоголік. Саме завдяки його відчуттю кольору і вправним золотим рукам титулованого ткача-дизайнера, появляються на світ його барвисті гобелени, а віднедавна й філософські батики (розписи на шовку).

В мистецькій залі пан Богдан представив 12 гобеленів, серед яких були нові роботи. Усі вони вражають своєю досконалістю, елегантністю та доброю енергетикою.

У затишній атмосфері бібліотеки нам випала честь особисто поспілкуватися з талановитим митцем та просто хорошою людиною.

  • Пане Богдане, чому Ви обрали саме ремесло художника?

- Все розпочалось в дитинстві. Любов до творчості  привили мені батьки, до них у родині ніхто не мав хисту до мистецтва. Вони були самоуками.  Мати ткала, батько малював. Все це вони творили не на показ, а для душі. Вся наша хата була в картинах. Пам'ятаю, що мамині ткані верети заворожували кольоровою гамою, поєднанням ниток - для мене це було щось казкове, недосяжне. Мій батько кожну вільну хвилину присвячував пензлю. Малював олією на шклі. Найбільше до снаги йому були екзотичні тварини, птахи, рослинні мотиви.

  • Хто привив Вам любов до малювання?

-  Я завжди любив спостерігати, як малював мій батько. Будучи малим, сам того не розуміючи, заважав йому. Змішував фарби, і через це інколи батькові не вдавалося завершити роботу. Але він настільки любив творити, що ховався від мене і малював ночами, що деколи мені малому було прикро. 

Саме батько помітив таку мою палку любов до малювання. Пригадую, до нас часто приходив сусід Василь Шушко, котрий любив розмовляти з батьком про мистецтво, бо сам також малював картини. Його роботи були надзвичайно яскравими. Одного разу я навіть підслухав, як вони розмовляли про мене і радилися, куди б це віддати мене вчитися й глибше розвинути мій талант, бо в них самих такої можливості не було.

  • Який предмет шкільної програми, крім малювання, звичайно, був для Вас улюбленим?

- Я дуже любив математику. До нас у  школу прийшов вчитель пан Ревуцький, який мав глибокі знання з цього предмету і ними щедро ділився з усіма охочими. Пізніше математика стала мені у пригоді при розробці проектів інтер'єрів та інших розрахунках.

  • Тож як Ви все ж таки потрапили до Львівського училища прикладного мистецтва імені Івана Труша?

- Не маючи освіти, батько з сусідом Василем все ж таки додумалися і написали листа до редакції обласної газети „Вільна Україна" з проханням дати відомості про навчальні мистецькі заклади. Незадовго прийшло 2 відповіді: першою була безпосередньо з училища з повним переліком основних документів, необхідних для вступу, а друга - з самої редакції. Аналізуючи минуле, тепер я усвідомлюю, як люди відповідально ставилися до своєї роботи. Так я дізнався про Львівське училище прикладного мистецтва імені Івана Труша. До вступу готувався наполегливо, адже не мав за плечима закінченої художньої школи. Дуже переживав, бо мої малюнки були недосконалими і це відчувалося. Я дякую Богу й викладачам, які помітили в мені талант і дали шанс його розвинути. Спочатку було дуже важко.  Щоб встигати, придумав собі жорсткий графік самонавчання, спав по 3-4 години і на 2-му курсі наздогнав своїх однокурсників. А ще відрадно було, що я в селі першим поступив у навчальний заклад і отримав вищу освіту.

  • Пане Богдане, Ви так часто згадуєте свого батька, розкажіть нам про свою родину.

- Мені приємно було, що батько пишався моїми успіхами. В нашій сім'ї п'ятеро дітей: сестра і четверо братів. Сестра Надія закінчила Казанський авіаційний інститут, дуже хотіла бути космонавтом. Зараз проживає у Львові, займається бізнесом. Володимир, наймолодший брат, три рази був на межі смерті (служив в Афганістані), але Бог постійно його оберігав. Наша сім'я дуже дружня. Щороку на Різдво ми всі з'їжджаємося до батьківської хати. На жаль, мати вже покійна, а батькові 92 роки. Коли приїжджаю додому, перше запитання батька - що я намалював нового, над чим працюю. Кожний мій успіх для батька наче його власний. Він дуже обдарована від Бога людина. Надто любить музику, грає на багатьох інструментах: гармошці, сопілці, скрипці, баяні. Навіть власноруч творить сопілки.

  • Скажіть, будь ласка, як армійське життя вплинуло на розвиток Вашого таланту художника?

- Варто зазначити, що армійське життя для мене було дуже хорошим. Доля мене звела із замполітом майором Вербівським, який сам мріяв бути художником. Тому він взяв наді мною опіку і дав змогу розвивати свій талант. За час перебування в армії я створив декілька армійських етюдів, копії робіт відомих художників, оформляв інтер'єри.

Саме тоді я зрозумів, що мій спосіб життя був органічно пов'язаний з моїми роботами: в них бракувало живописності. Але я виправив свою помилку і мої творіння отримали нові відтінки, форми, інше світобачення. Саме в армії я захопився грою на гітарі, був учасником армійського ансамблю. Прийшовши з армії, я одразу поступив в Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (тепер Львівська національна академія мистецтв). Навчання було легким, бо училище дало сильну та грунтовну підготовку. Навички самодисципліни, які я застосовував тоді, пригодилися мені тепер і тому, можливо, вуз я закінчив з відзнакою.

  • Пане Богдане, як Ви потрапили в Казань?

- Повертаючись з студентської практики з Сургута до Москви, через несправність літака була вимушена посадка в Казані. Ми з однокурсниками потрапили на Всеросійську монументальну виставку мистецтв. Там познайомилися з директором художнього фонду Євгеном Олександровичем Макаровим, який, зацікавившись нами, запропонував нам роботу після вузу.  

  • Розкажіть про Ваше життя в Татарстані. Що нового взяли для себе та своєї професії? Що Вас найбільше вразило?

- Я люблю відкривати для себе щось нове. Їздив по музеях, селах Татарстану, спілкувався з людьми, хотів ближче доторкнутися до їхньої культури. Все мені було цікаве, але все ж таки чужим (лише один раз на рік я приїздив додому). Це було важко, адже я дуже прив'язаний до рідних місць. За планом я мав в Татарстані пропрацювати 3 роки, але склалося так, що прожив там 6 років. За той час в мене з'явилося дуже багато замовлень, сформувалося певне коло співрозмовників та своєрідне мистецьке середовище. На той час мене вже знали перші особи Татарстану, які створювали всі необхідні умови, для того щоб я міг творити. Я покращив рівень навчального процесу в Казанському училищі мистецтва завдяки розробленої мною програми навчання. Проте, незважаючи на сприятливі умови праці, мене заполоняла ностальгія за батьківщиною.

  • А яким було повернення на Україну? Це ж, напевне, не просто прийняти таке рішення, адже в Татарстані Ви пустили своє коріння.

- Так, на той час в мене вже була дружина, дочка, друзі, знайомі, цікаві замовлення та пропозиції.  Але це мене не зупинило, я дуже скучав за мовою, українськими піснями, природою. Одного разу на стовпі я побачив оголошення: «обмінюємо Казань на Івано-Франківськ». Це стало поштовхом до кардинальної зміни в моєму житті. Не задумуючись ні на мить, я зі своєю сім'єю повернувся в Україну і продовжив свою творчу діяльність на рідних теренах.

  • Скажіть, будь ласка, як Вас прийняла Івано-Франківщина?

- Івано-Франківщина прийняла мене досить гостинно та дружньо. Спочатку я працював в Івано-Франківському художньо-виробничо-му комбінаті. За той час створив досить багато робіт, за що згодом був прийнятий у члени Національної спілки художників України (в 1990 році). Двічі обирався головою правління Івано-Франківської обласної організації Національної спілки художників України, а в 2005 році удостоєний почесного звання «Заслужений діяч мистецтв України». На сьогоднішній день працюю доцентом в Інституті мистецтв Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника на кафедрі дизайну.

  • Пане Богдане, Ви є учасником багатьох обласних, всеукраїнських та міжнародних виставок, симпозіумів, автором 25-ти персональних виставок в різних містах України та за кордоном. Які найголовніші з них Ви можете назвати? І про що ще мрієте?

- Хочу сказати, що всіх і не перелічити, але варто згадати  Всеукраїнський симпозіум по скульптурі (1998), Міжнародний симпозіум «Орнаментальне ковальство» (2005), Міжнародний симпозіум в м. Хуст (Закарпатська область), де було створено серію акварелей «Зародження життя», гобелени «Повороти долі», «Відкриття над гніздом», «Політ над хмарами», які стали важливою віхою в моєму творчому житті, що проявилися в особливій увазі до палітри відтінків білого кольору. Щодо мрій, то я не збираюсь зупинятись на досягнутому. В своїй творчості я реалізуюся як особистість. І тому я працюю і творю, отримуючи від цього максимальне задоволення. Я люблю творчість, рух, результат.

  • Що Ви думаєте про сучасний стан українського художнього мистецтва?

- Варто сказати, що український народ дуже талановитий, але, на жаль, нема можливостей популяризувати наше мистецтво на міжнародному рівні. Існує проблема «сірого» і неякісного мистецтва на внутрішньому ринку. Немає кваліфікованих мистецтвознавців, які б виховували сучасну молодь, навчали її, що є якісною продукцією, а що - дешевою рекламою. У зв'язку з тиском космополітизму на національне мистецтво, воно постійно замовчується і неналежно рекламується. Народно-декоративне мистецтво популяризують в консервативному вигляді, а осучаснення викликає деяке непорозуміння.

  • Пане Богдане, Ви є викладачем кафедри дизайну та образотворчого мистецтва Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника. Що для Вас є важливішим: бути майстром своєї справи чи навчати вашого ремесла студентів?

- Не відомо, що важливіше: твір, який ти створив, чи учень, якого ти навчив, і він пішов у життя талановитою, освіченою людиною, яка несе в собі часточку твого серця. Таким чином я збагачуюсь сам як педагог, і як митець.

  • В кожної людини на певному етапі життя виникають труднощі. А як Ви боретеся з ними?

- Так, з проблемами боротися важко. Але до них завжди потрібно підходити з тверезою думкою. Щодо мене, то я їх ділю на складові й поступово розв'язую, починаючи з головної. За знаком гороскопу я Козеріг, тому в мене аналітичний склад розуму і схильність розкладати все по поличках. На мою думку, так легше зрозуміти ситуацію, що склалася.

  • Пане Богдане, скажіть, що Ви вкладаєте в поняття «хазяїн дому», «хазяїн життя»?

- Вважаю, що якщо ти є хазяїном дому, то автоматично є і хазяїном свого життя. Хто веде домашнє господарство, розв'язує певні проблеми, з розумінням ставиться до всіх членів сім'ї, той і є хазяїном дому. А хто ще й знайшов справу, яка лежить йому до серця, самореалізувався, той є і хазяїном свого життя.

Майстер створює чудові полотна, та мало хто знає про його винаходи у себе на дачі. Власноруч облаштував свій заміський будинок саморобною водопровідною системою з підігрівом. „Таке кожен може зробити, треба тільки захотіти", - переконаний Богдан Губаль.

  • Ви вважаєте себе щасливою людиною?

- Так, звичайно, я дуже щасливий, адже маю велику родину, живу в оточенні любих мені жінок: дружини Надії, доньок Лесі, Зоряни, Софії та   онучки Анастасії. Вони є моїм тилом, моєю рушійною силою і стимулом в житті. Саме дружина є моєю порадницею у виборі ескізу, кольору та матеріалу.

  • Що Ви цінуєте в людях, а чого не любите?

         - Ціную в людях порядність, працелюбність і талант. Талант без праці стає мертвим, його треба постійно розвивати. Вважаю, що людині дається Богом лише 10% таланту, а успіхів та визнання вона здобуває важкою щоденною працею. Не люблю несправедливість та лінь. Останнє завжди стоїть на перешкоді перетворення людини в особистість.

  • Пане Богдане, дякуємо Вам за таку щиру та відверту розмову, особливо за дорогоцінний час, який Ви подарували нам. Бажаємо Вам Божого благословення, натхнення у створенні шедеврів, міцного здоров'я, простого людського щастя і добра.

- Щиро Вам дякую за розуміння, бо, справді, час я ціную найбільше, його мені постійно не вистачає. Хочу подякувати дирекції бібліотеки та відділу літератури з мистецтва за тепло і гостинність. У вас така чудова аура, сюди хочеться приходити, ділитися враженнями та новими здобутками. Подібні заходи розкривають будь-якого митця під іншим кутом. Тому бажаю Вам  побільше зустрічей з цікавими людьми.

P. S. Кожного дня життя нас спокушає. Розставляє пастки. Засипає запитаннями, відповідей на які просто не існує. В цьому хаосі залишається тільки одне - прислухатися до свого серця і творити мистецтво. Так життя спокушає і Богдана Губаля, Людину з великої літери, прекрасні творіння якого народжуються в самому серці!

 

Дует акордеоністів „Концертіно": „Улюблені мелодії"

...Музиканти виходять на сцену... За мить, беручи до рук акордеони, видобувають гармонію звуків. Магічне дійство, що супроводжується майже ритуальними рухами, перевтілює й самих Музикантів, підпорядковуючи їхні жести, міміку філософській і настроєво-емоційній канві музичного твору.

5 жовтня 2010 року в приміщенні обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка відбувся ретро-вечір за участю професійного дуету „Концертіно", у складі якого - Мирон Черепанин, доктор мистецтвознавства, професор, заслужений артист України, завідувач кафедри музикознавства та акордеонного мистецтва Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника та Марина Булда, кандидат мистецтвознавства, доцент.

Ансамбль створений у 2000 році і за період успішної творчої діяльності музиканти стали володарями кубків „Золотої Ніки", медалі Вищої ліги метрів світового акордеона, відзначені дипломами лауреатів міжнародних конкурсів і фестивалів, почесними грамотами та подяками.

Дует є одним із небагатьох в Україні, виконавський стиль якого відзначається творчою індивідуальністю, вишуканою естрадно-джазовою манерою гри, оригінальністю ансамблевого аранжування. Тематика концертної програми колективу відображає різноманітні стилі, малі й великі форми акордеонної музики і нараховує близько 50-ти концертних опрацювань творів популярної класики, народних мелодій, музики в стилі „ретро", традиційного і сучасного танго, естрадно-джазових композицій.

Провідним напрямком діяльності учасників дуету є концертне виконавство. Географія гастрольних подорожей музикантів охоплює міста України, Росії, Угорщини, Польщі, Литви. Колектив брав участь у різноманітних фестивалях академічної, народної й естрадно-джазової музики: відкриттях та гала-концертах Міжнародного кінофестивалю (м. Erep, 2003, 2004, 2006), телевізійній програмі Яна Табачника «Честь имею пригласить» (м. Київ, 2005), днях Івано-Франківської області в Опольському воєводстві (2005), XV Міжнародного семінару-фестивалю акорденіостів (м. Паланга, 2009), IX Міжнародного фестивалю акордеонної музики (м. Кошалін, 2009), VIII Балтійського фестивалю науки (м. Слупськ, 2010), I і V Міжнародного конкурсу-фестивалю акордеонно-баянного виконавського мистецтва „AccoHoliday" (м. Київ, 2006, 2010).

Так, після завершення творчої зустрічі з прекрасними артистами в затишній мистецькій залі, ми почали розмову з Мироном Черепанином та Мариною Булдою.

  • Пане Мироне та пані Марино, де Ви народились та зростали?

- Марина Булда: Я сама родом з Одеси, народилася там і прожила перших три роки. А дитинство моє та юність пов'язані з містом Тлумачем, де я виросла та сформувалася як особистість. Навчалася в Тлумацькій гімназії, а паралельно з нею і в музичній школі по класу акордеона, де здобула перший виконавський досвід. В 1999 році поступила в Івано-Франківський педагогічний інститут ім. В. Стефаника на музичний факультет (кафедра музичного мистецтва).

- Мирон Черепанин: Народився я на Миколаївщині в селянській родині. Часи „хрущовської відлиги" сприяли поверненню батьків до м. Самбора, на рідну львівську землю. Там я  отримав початкову восьмирічну освіту і в 1968 році вступив до місцевого культурно-освітнього училища. 1974­­-1978 рр. - це навчання на музичному факультеті Івано-Франківського педагогічного інституту ім. В. Стефаника (тепер - Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника).

  • Ким були Ваші батьки і від кого успадкували талант?

- Марина Булда: Хочу сказати, що батьки мої не були музикантами, тому талант, напевне, я успадкувала від бабусі, яка вміло грала на гармошці. В її родині було, крім неї, ще семеро братів й одна сестра і всі відзначалися музичними здібностями. Може, саме завдяки бабусі я відчула потяг та любов до музики.

- Мирон Черепанин: Мої батьки самі родом з Львівщини. Проте під час сталінських репресій сім'ю депортували до Сибіру і аж в 50-тих роках було надано дозвіл повернутися в Україну з правом проживання виключно у східних областях, де батьки зі старшими синами працювали у місцевих колгоспних господарствах. У мого батька була унікальна австрійська гармошка-геліконка, яку він купив на базарі. Тепер вона займає почесне місце серед інструментів моєї колекції. Батько виконував на ній народні пісні, колядки, які я залюбки слухав. Можливо, від нього я й успадкував талант музиканта.  

  • Хто були Ваші перші професійні вчителі?

- Марина Булда: Початкову музичну освіту здобувала у Віктора Добровольського, який створив інструментальний квінтет „Регтайм" за участю викладачів музичної школи. Він складався з двох скрипок, баяна, контрабаса та соліста-акордеоніста. Вже в юні роки я стала лауреатом багатьох обласних конкурсів „Юний віртуоз". Можливо, саме тому мені було легко навчатися відразу у вищому навчальному закладі. Варто згадати випадок: в 1999 році, коли відбувався творчий звіт Тлумацького району, в складі квінтету мене вперше побачив Мирон Черепанин, який і став моїм наступним професійним вчителем. В інституті я потрапила саме в його клас, де й опановувала мистецтво віртуозної акордеонної гри і вже на другому році навчання стала лауреатом I міжнародного конкурсу „Кримська весна 2001", що проходив у місті Ялта.

- Мирон Черепанин: Музичну школу я закінчив у Самборі, а моїм першим і найкращим вчителем був Мирослав Степанович Принда, який мав за плечима лише Дрогобицьке музичне училище. Проте це не стало йому на заваді стати прекрасним педагогом. Він постійно організовував шкільні вечори, на яких виконував популярні музичні твори. Ці моменти мені назавжди відклалися в пам'яті. Пізніше, вже під час навчання в Івано-Франківському педагогічному інституті, в мене була мрія поступити в консерваторію, але через відсутність на той час професійного інструмента я, на жаль, не зміг її зреалізувати.

  • З чого починалася Ваша професійна викладацька діяльність?

- Мирон Черепанин: Деякий час працював викладачем Єзупільської музичної школи. На запрошення завідувача кафедри музичного факультету доцента Василя Михайловича Лужного я почав працювати асистентом кафедри теорії, історії музики та гри на музичних інструментах (з 1981р.). Аспірантуру закінчив у науково-дослідному інституті Художнього виховання Академії педагогічних наук (Москва, 1983-1986 рр.), а докторантуру - в Київській консерваторії (тепер Національна музична академія України ім. П. І. Чайковського, кафедра історії української музики). Зараз працюю завідувачем кафедри музикознавства та акордеонного мистецтва в Інституті мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника.

  • А з чим пов'язана Ваша творча діяльність?

- Мирон Черепанин: Моя творча діяльність пов'язана з сольним виконавством на акордеоні та створенням музичних колективів. Я був учасником вокально-інструментальних ансамблів «Росинка» (керівник Христина Михайлюк), «Гуцулочки» (кер. Галина Кушнірук), естрадного оркестру музичного факультету (під орудою Валерія Чикириса), естрадно-джазового оркестру шоу-програми «Вар'єте» (Василя Санькова), а також дуету „Концертіно".

1991 року Мирон Черепанин започаткував створення інструментальних ансамблів, першим з яких стало сімейне тріо „Музиченьки" за участю одинадцятирічного сина Василя (козобас) і п'ятирічного сина Романа (цимбали). Ім'я цього самобутнього колективу згодом стало відомим як в Україні, так і за її межами. Тріо має фондові записи на обласному та всеукраїнському радіо. Батько з синами були учасниками обласних, всеукраїнських і міжнародних фестивалів народної творчості, виступали з концертами, нагороджені дипломами і почесними відзнаками.

  • Чому саме музика стала духовним стимулом Вашого життя? Що надихнуло Вас на створення дуету?

- Марина Булда: Можливо тому, що музика є нашим професійним захопленням і справою життя. А дует створився, можна сказати, випадково. Ще під час навчання я грала в студентському колективі. Проте пізніше він розпався, і щоб не забути вже створену сценічну програму, зі мною почав виступати Мирон Черепанин, мій наставник. Так і зародився дует „Концертіно".

Глибоко чуттєві образи Музикантів змінюються з калейдоскопічною швидкістю й непередбачуваністю. Образ - мить. І лише фотографія здатна зафіксуватии та відобразити таїну миті. Музика передає широку амплітуду емоцій та переживань виконавців від голосного fortissimo до медитативного piano, скерованого у потаємні глибини внутрішнього єства.

  • Чим акордеон заполонив Ваше серце?

- Марина Булда: Ще в дитячому садку вчитель музики зачаровувала нас грою на акордеоні. Можливо тому мій вибір зупинився саме на цьому музичному інструменті. Мама була проти, говорила, що акордеон не для дівчат, переконувала змінити своє рішення на користь скрипки чи флейти, але все ж таки не змогла.

- Мирон Черепанин:  У мого брата був акордеон „Акорд" і я дуже любив на ньому грати. Тому саме акордеон заполонив моє серце, він став, можна сказати, основою мого життя.

  • Скажіть, будь ласка, яке Ваше найбільше досягнення?

- Марина Булда: Я думаю, що найбільшим моїм досягненням є захист кандидатської дисертації («Естрадно-джазова музика в акордеонно-баянному мистецтві другої пол. XX - поч. XXI ст.: композиторська творчість та виконавство»).

- Мирон Черепанин: А моїм найбільшим досягненням вважаю те, що нашому колективу виповнилося 10 років і ми маємо можливість удосконалювати і популяризувати улюблену справу. Це для нас головне!

  • Які концерти були для Вас найвідповідальнішими?

- На нашу думку, кожен виступ чи концерт професійного музиканта є надзвичайно відповідальним. Особливо важливими були виступи у Московській філармонії (2004-2005 рр.) на фестивалі „Гармоніка - душа Росії", в Київському Палаці спорту на телевізійній програмі Яна Табачника „Честь имею пригласить" (2005), на відкриттях та Гала-концертах міжнародних конкурсів і фестивалів України („AccoHoliday", Київ, 2006, 2010), Угорщини (Erep, 2002-2004), Литви (Паланга, 2009), Польщі (Кошалін, 2009, Слупськ, 2010). Та все ж таки найвідповідальнішим став ювілейний концерт з нагоди 70-річчя національного університету ім. В. Стефаника, що відбувся 14 жовтня 2010 року в залі обласної філармонії. Творчим результатом цього концерту є випуск CD та DVD дисків.

  • Як Ви вийшли на міжнародну сцену?

- Після заснування дуету нас почали запрошувати на різні концерти та фестивалі. З 2000 року деякий час грали разом з оркестром „Harmonia Nobile". А першою міжнародною сценою стала угорська в 2002 році (міжнародний кінофестиваль в м. Егер). Ми багато разів побували з концертами в Угорщині, Польщі, Литві, Росії, були там бажаними гостями. 

  • Що означають для Вас матеріальні блага?

- Хочемо сказати, що матеріальні блага для нас не є головною метою. Багато наших концертів є безкоштовними. Ми з радістю відгукуємося на запрошення, бо нам приємно дарувати людям професійне мистецтво та приємні хвилини спілкування з музикою.

  • Що Ви найбільше цінуєте в людях? Чого не любите?

- Найбільш за все цінуємо в людях щирість, справедливість, чесність та порядність, а не любимо все те, що є протилежністю цим людським чеснотам.

  • Що для Вас означає щастя?

- Мабуть, для нас щастям є музика і творчість, сама можливість займатися і насолоджуватися улюбленою справою. Музика - це висока духовність, а де присутня духовність, там найбільше правди.

... Стихає музика... Останній акорд розчиняється в тиші залу. Минають фестивалі, концерти змінюються концертами. Залишаються образи-фотографії й автографи на афішах.

- Дякуємо Вам за приємне та щире спілкування. Ще раз вітаємо з десятиліттям дуету „Концертіно". Від усього серця зичимо міцного здоров'я, добра, невичерпної енергії, звершення творчих задумів, нових мистецьких проектів та вдячного слухача.

- Ми теж хочемо подякувати дирекції бібліотеки та відділу літератури з мистецтва за надану можливість презентувати свою творчість. Бажаємо Вам і надалі працювати з таким великим ентузіазмом. Бібліотека - це унікальний осередок культури і єдиний демократичний центр, де збираються талановиті люди. Отож, нехай розширюється географія творчих зустрічей з цікавими особистостями!

P. S. Аура святої любові називається дивом, бо вона не піддається фізичним відчуттям, непомітна для ока, недоступна для людського слуху, не підвладна дотикові, нею не посмакуєш, якою солодкою не була б мова. Ауру можна відчути тільки душею, відкривши її для добра, як в час молитви, коли на людей спадає Боже благословення, а над оселею літають білі ангели. Такою аурою святої любові наповнене виконання Мирона Черепанина та Марини Булди,  які постійно наполегливо працюють. Адже працювати над собою і особливо над своїм внутрішнім розвитком потрібно завжди, бо тільки тоді людина буде йти вперед, зможе по-справжньому жити...

 

Ірина Костюк: „З вірою і любов'ю на прославу Всевишнього"

7 жовтня 2010 року в приміщенні обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка відбулася творча зустріч з художницею, автором-виконавцем та поетесою Іриною Костюк, на якій було презентовано її власну збірку „Крізь час" та відкрито персональну виставку живопису. Це своєрідний підсумок певного відрізку життя, коли за плечима досвід і надбання, а в руках - оберемок простого людського земного щастя.

Ірина Костюк - людина різносторонніх талантів. Вона викладає в Інституті мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, малює картини, грає на гітарі, пише музику на власні та чужі вірші. Такий ритм творчого неспокою має свої переваги та недоліки, бо багато встигається зробити, а ще більше так і не виходить за рамки творчих ідей.

Творіння Ірини Костюк - це внутрішні психологічні переживання і глибокі філософські роздуми над життям і людськими відносинами. Вони випромінюють гармонію, сповнюють тіло тією позитивною енергією, яка живить і дає можливість вистояти. Надзвичайно правдива інтелігентність, благородство, щирість висловлювання, темперамент, романтизм - далеко не всі характеристики, які можна віднести до мисткині.

Вона є учасницею міжнародної виставки „Карпатський хребет", всеукраїнських виставок та виставки Івано-Франківської обласної організації Національної спілки художників України, лауреатом бардівського фестивалю „Приспів" у номінації „Кращий автор".

На зустрічі шанувальники поетичного, художнього та співочого таланту мали змогу послухати низку пісень Ірини Костюк на власні слова та вірші Ліни Костенко. Свою колегу по бардівському цеху вітали відомі івано-Франківські виконавці Леся Федунків, Петро Федорів та Ігор Гриник.

В цей непростий час хочеться вірити в сильних людей. В таких, які в будь-якій ситуації витримують удар. Вони надихають, дають сили жити далі і боротися з неприємностями. До таких сильних особистостей належить й Ірина Костюк, життєвий приклад та внутрішня гармонія якої вражають силою духу та неординарністю думки.

  • Пані Ірино, скажіть, будь ласка, де Ви народились, в якій родинній атмосфері зростали?

- Я народилась 1960 року в місті Надвірній в сім'ї, де любов та взаємоповага є головними життєвими пріоритетами. Моя родина дуже віруюча і, напевне, любов до Бога я перейняла саме від неї. Я завжди любила спостерігати за ідеальними стосунками моїх батьків, дідуся й бабусі, і мріяла, щоб в моїй сім'ї було так само. Тому радію, що у мене зараз хороший чоловік Зеновій, теж митець, член Спілки художників України та син Юрій, моя муза, рушійна сила. Саме він був стимулом до здобуття мною другої вищої освіти (кафедра образотворчого мистецтва Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника). Син  навчив мене грати на гітарі, дав поштовх до творення власної музики. Юрій закінчив художнє училище, мріє бути дизайнером інтер'єру. Я дуже люблю свою сім'ю і ціную кожну хвилину, проведену разом з нею.

  • На творчому вечорі відбулася презентація Вашої збірки поезій «Крізь час». Про що вона? Що Ви хотіли нею донести до читача?

- Збірка віршів під назвою «Крізь час» - відверта, красномовна сповідь жінки- українки - християнки з глибокою вірою. Поезії, вміщені в книжці, - це часткове відображення моєї долі та долі рідної України, яскравий контраст між ностальгією та майбутнім, сповненим щемкої віри, тремтливої надії і вічної любові. Адже найважливіше для митця - творити і приносити в цей світ красу, бачити її в кожному прояві, радіти і милуватися нею довкола. Я хотіла, щоб читач взяв з цієї збірки щось корисне, впустив в себе віру і пройнявся кожним словом, порухом душі і серця. Я вважаю, що кожна людина, прийшовши у цей світ, має свою місію, тому я також прагну поділитися тим, чим збагатилася.

  • Пані Ірино, Ваша збірка складається з віршів релігійного та медитативно-екзистенційного наповнення. Яким життєвим принципом Ви керуєтесь в своєму повсякденному бутті?

- Я щодня намагаюся осмислювати своє місце і роль в системі життєво-часових координат, а тому на перше місце для мене виходить принцип християнської моралі. Не тому, що я хочу стати в позу непогрішимого авторитету, а скоріше, аби попросити сили і віри, щоб не впасти самій. Тому в моїх поезіях можна знайти опертя на глибинну мудрість Святого Письма, на моральні авторитети українських поетів Тараса Шевченка і Василя Стуса, Лесі Українки, Богдана-Ігоря Антонича та Ліни Костенко.

  • Ви успішно поєднюєте живопис та ліричну поезію. Як Вам вдається це робити?

- Хочеться сказати, що презентація збірки та творчих робіт - це презентація життя, своєрідна сповідь, каяття, і кожен, зрештою, повинен її пройти перед Богом, світом, людьми і перед самим собою. Тому поєднювати живопис і поезію мені вдається дуже легко, бо все я роблю з любов'ю і з вірою в серці.

  • Першу половину зустрічі Ви завершили поезією Ліни Костенко «І все на світі треба пережити». Чому саме цей вірш став її епілогом?

- Я свідомо вибрала дану поезію, бо хотіла наголосити на тому, що кожна людина повинна вірити в своє добре майбутнє, хотіла збудити в присутніх краплини надії, оптимізму та любові. Адже Святе Письмо говорить: „Кожен день має своє значення". Тому живімо теперішнім і учімося терпеливості та щоденній боротьбі за щасливий завтрашній день.

  • Що для Вас означає почуття свободи? Як Ви це втілюєте в своєму житті?

- Я дуже ціную свободу: свободу людського духу, громадянського вибору, особисту свободу. Адже вона здобувається у процесі формування особистості. А розумінню свободи я вчилася з віршів Ліни Костенко:

    Свобода не в тому, аби встати з колін,

   А в тому, аби ніколи не ставати на коліна.

І саме в цих словах криється запорука перемоги над будь-якою поразкою.

  • Пані Ірино, що на Ваш погляд в людині важливіше: талант чи людяність?

- Звичайно, людські якості на першому місці. Дуже добре, коли поєднано талант, працелюбність та людяність.

  • Пані Ірино, Ви любите повертатися в минуле чи віддаєте перевагу перегортанню „прочитаних сторінок"?

- Згадую лише приємні хвилини, колекціоную хороші дати, події, сюрпризи, а все негативне намагаюся залишити в минулому.

  • На сьогоднішній день ми переживаємо непрості часи, часи внутрішнього та зовнішнього перетворення. Як Вам вдається зберігати внутрішній спокій та позитивне ставлення до життя?

- В наш розхристаний час, коли зруйновані основні моральні й духовні цінності, ми розуміємо, що так іде наша історія. Перечитуючи поезії Ліни Костенко, усвідомлюю, що потрібно набратися сил та гумору. Адже сміх перепалює все негативне в людині, а в щоденних сльозах можна втопитись. Не треба журитись та зневірюватися. Ми живемо і боремося проти внутрішнього та зовнішнього зла, і кожний день ми робимо свідомий вибір між добром і злом. Потрібно сказати, що й Царство Небесне здобувається силою (перемогою над самим собою, своїми негативними рисами та звичками). Тому практикуючий християнин є поза кризою, бо він перебуває під благословенням Всевишнього.

  • Яке Ваше життєве кредо?

-       З вірою та любов'ю в майбутнє!

  • І на кінець, хочемо запитати, чи вважаєте Ви себе щасливою людиною?

-       Хочу зазначити, що найбільшим для мене щастям є зустріч з Всевишнім. Саме він є господарем мого життя, а я лише діюча особа в його руках. Своє минуле, теперішнє та майбутнє я довірила йому і стараюся жити за його законами. Прийти до Господа - це означає наповнитися Святим Духом, сприймати позитиви і негативи на одному рівні, не розчаровуватись, а своєю вірою та любов'ю, з добром крокувати в цьому непростому житті.

  • Дякуємо, пані Ірино, за таку теплу розмову. Ваша праця - це благородство душі, невтомний творчий пошук. Глибина думок і неабияка фантазія майстерно передані на полотнах й на сторінках збірки. Тож бажаємо Вам, щоб Ваші роботи завжди залишали вагомий слід у свідомості глядача, спонукали до роздумів, міцного здоров'я, натхнення, нових здобутків та Божого благословення на нові ідеї на працю.

- А я в свою чергу хочу подякувати дирекції та колективу бібліотеки за надану можливість донести до людей, до читача мій скромний життєвий доробок. Відрадно, що в цій залі збираються поціновувачі пензля та ліричного слова. Ваша бібліотека - це те місце, де лірична душа сповідається в мистецтві.

 

Роман Фабрика: Нескінченність пошуку майстра

 Заслужений журналіст України, лауреат премії „Золоте перо" Роман Михайлович Фабрика 18 жовтня 2010 року святкував свій сімдесятилітній ювілей.

Роман Фабрика - член Національної спілки журналістів України, лауреат багатьох творчих конкурсів, володар численних нагород, зокрема «Золотої медалі української журналістики». Професійно володіючи пером і фотоапаратом, створив тисячі репортажів, кореспонденцій, інформацій для газет, журналів, радіо і телебачення. Є автором художньо-документального фотоальбому „Лемки: роки і долі"; збірника „Я - репортер", а також двох великих фотовиставок: „Кличуть у гори трембіти", „Америка в Галичині". У 2005 році у власній садибі відкрив оригінальний музей родинних професій.

Про Романа Михайловича можна говорити як про добре знаного журналіста, нашого краянина, щирого українця, надзвичайно гостинну людину та цікавого співбесідника.

Так, завітавши на ювілей до родинного обійстя пана Романа, ми завели з ним розмову.

  • Пане Романе, що Вас змушує бути таким сильним та відповідальним?

- Народився я у багатодітній сім'ї залізничного службовця в селі Радча неподалік Івано-Франківська. Було нас семеро: брати Ярослав, Казимир, Юрій і я, сестри Марія, Ірина та Надія. Можливо, велика родина, а також відповідальність, пунктуальність та моє велике бажання чогось досягти в житті, залишити щось для людей і зробило мене таким, яким я є сьогодні.

  • Розкажіть, будь ласка, про Ваші перші кроки на терені журналістики, як було прийняте Вами рішення піти такою життєвою стежиною?

- Хто думає, що журналістська праця легка, той дуже помиляється. Це важкий хліб. І сьогодні, коли за плечима життєвий і професійний 50-літній досвід, можу сказати, що мені довелося пройти нелегкі життєві університети. Скільки себе пам'ятаю - завжди мріяв про журналістику. І я дуже щасливий, що моя мрія збулася!

Ще школярем почав писати замітки у газету „Комсомольський прапор", а свою першу літературну нагороду отримав у восьмому класі. Проте після закінчення факультету журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка довелося пройти багато фахових щаблів: працював в редакціях івано-франківських обласних газет, згодом був власним кореспондентом Українського радіо, десять років працював редактором  Івано-Франківського обласного телерадіокомітету.

  • А як виникла і розвивалася Ваша любов до фотографії?

- Ще з дитинства я любив робити світлини, друкував фото в газетах, „знимкував" сусідів, друзів, колег, ровесників. А перші уроки фотосправи дав мені старший брат Ярослав, який на той час вчився на кіномеханіка. Потім це вміння мені дуже знадобилося в університеті. Я завжди у мандрах, в пошуках нового, цікавого, небаченого. Мені подобається відкривати людей неординарних, загадкових, освоювати острови людських душ. І хоча я безпосередньо не пов'язав своєї долі з фотосправою, але мені вона завжди допомагала і була невід'ємною часткою моєї журналістської роботи. Всі мої кореспонденції були проілюстровані моїми фотографіями. Я ніколи не возив з собою фотокореспондента.

  • Що головне для репортера: осяяння чи натхнення? Як довго Ви носите у собі ідею, щоб втілити її в реальність?

- Журналіст має дуже багато знати. Набагато більше, ніж та людина, з якою він робить інтерв'ю. На все має вистачати часу, і всі матеріали мають бути актуальними. Я не люблю довго виношувати ідею, бо потім вона стає для мене нецікавою. Ось тому я віддаю перевагу свіжій, швидкій інформації та завжди перевіряю її достовірність.

  • В який час доби найкраще працюється?

- Від природи я жайворонок. Встаю о п'ятій ранку, бо вважаю, що гріх спати, коли сонце високо. Мені завжди шкода змарнувати світловий день. Адже життя хоч і прекрасне, але таке коротке! І хочеться встигнути якнайбільше... Планую звечора, а працюється найкраще зранку.

  • Яка Ваша вдача? Наскільки тяжко давався шлях до визнання?

- За темпераментом я холерик, за натурою - романтик, відкривач. Усього в житті досяг самотужки, сам, своїм розумом та наполегливою працею. Можливо, цей гарт допомагав мені пізніше у професійному репортерстві мати якісь особисті критерії, якесь умовне мірило цінностей при визначенні в людині, у співрозмовникові основного, найважливішого, потаємного.

У велику журналістику я прийшов з низів і пройшов усі щаблі зростання журналіста по горизонталі і по вертикалі, від студентської багатотиражки до обласної партійної газети, і від молодшого літпрацівника до заввідділом. І в цьому сенсі я, можливо, є єдиним журналістом в Івано-Франківську, який знає кореспондентську роботу з кожного боку. До „Заслуженого журналіста" я йшов поступово і цілеспрямовано, вдосконалюючи свою майстерність.

  • Чи мріяли стати публічною особою?

- Репортер - це вже публічна професія. Кожній людині, певна доля уваги, безперечно, лестить. Я - не інтроверт, а більшою мірою екстраверт, тому люблю спілкування з розумними, начитаними та активними людьми.

  • Над чим працюєте зараз?

- Останнім часом на сторінках газети „Репортер" друкую розповіді під рубрикою „хобі". На основі цих публікацій та світлин про широкий світ людських уподобань готується до виходу в світ авторська книга.

  • Як виникла у Вас ідея створити музей?

- Ідея створити музей мені приснилася. Стиль придумав сам. У перелік потрапило 150 фахів. Це зібрання символів родинних професій за останні двісті років. Ніхто з моїх знайомих не вірив, що спроможуся на такий музей.

Усі експонати збирав самотужки. На почесному місці - у центральному куті, над імпровізованою кахлевою пічкою - портрет покійної матері. Вона дала життя й вивела у світ сімох дітей. На центральній стіні - ікона Святого Миколая, покровителя ремісників. Є в музеї колекція годинників різних епох, окремий куточок виділив під швецький реманент. Але на цьому я не хочу зупинятися, прошу  у Бога здоров'я і сили, щоб побудувати ще один музей.

Будинок Романа Михайловича зведений власними, дбайливими  руками господаря, у ньому панує добра, позитивна аура: є сімейний куточок, мисливська кімната, каплиця. В гостинній кімнаті на почесному місці портрети батьків, що свідчать про повагу та любов до них.

Надзвичайно вражають колекції раритетів, тарілок, значків, міні-книг, велика домашня бібліотека. Напевне, тільки людина, яка дуже любить життя, може так впевнено народжувати в собі та втілювати в реальність всі задуми, ідеї, мрії.

  • Хто є Вашим стимулом, рушійною силою?

- Дружина, син, донька, зять, онук - моя сім'я, джерело енергії, моя пристань і стимул у роботі - усе найдорожче, що може бути у цьому земному житті. Живу, щоб дивувати, і дивуюся сам...

  • Пане Романе, що відчуваєте, коли завершуєте кожну свою роботу?

- Це невимовне почуття... Його неможливо передати, мені  радісно на душі, я безмежно щасливий, готовий тоді обійняти цілий світ і зігріти тією любов'ю, яка світиться в мені. А далі - мрії, нові задуми.

  • Що цінуєте найбільше в людях?

- Ціную в людях чесність і милосердя. Поважаю людей відкритих, щирих, справедливих, відповідальних. Мій дім завжди відкритий для них. Люблю робити сюрпризи і вмію бути вдячним за повагу до себе.

  • Ваша заповітна мрія?

- Моя заповітна мрія - розширити межі часу. Скільки цікавих справ довкола, а на все так не вистачає днів. Адже так важливо й необхідно показати і зберегти творче надбання людей, оцінити і пошанувати  їх працю, бо це ж той ковток цілющого повітря, яким дихає кожна жива душа...

  • Романе Михайловичу, сьогодні Ваш дім повен гостей, тут зібралися рідні, друзі, однодумці. Ви отримали безліч привітань, нагороду від мера міста Віктора Анушкевичуса медаль „За заслуги перед рідним містом". В цьому, напевне, і полягає цінність життя, за ради таких моментів варто жити і працювати, чи не так?

-     Так, справді, заради таких митей життя, хочеться щось творити, зростати і збагачуватися духовно. Для того ми і живемо, щоб дарувати людям добро, бо це те основне багатство, що тримає нас на цім світі, наснажує буденну працю, допомагає плекати Віру, Надію та Любов...

  • Дякуємо, Романе Михайловичу, за тепле спілкування. Ми бажаємо Вам жити, творити, дивувати нас і світ своїми талантами, горіти і ніколи не згасати... Невичерпної Вам енергії, нових ідей, здоров'я і добра всій родині, нехай Ваше служіння людям, улюбленій професії триває ще багато років.

 

P. S.  Людина народжується для якоїсь справи. Кожний, хто ходить по землі, має свої обов'язки в земному житті. Так і Роман Фабрика своїм обов'язком відчув стати відомим журналістом, людиною з величезним досвідом і талантом.

Як відомо, будь-який ювілей - це час підведення підсумків. І це не тільки час озирнутися назад, зробити  висновки, але і час складання нових планів на майбутнє. І хочемо сподіватися, що працелюбність, цілеспрямованість та впевненість у своїх силах, яких цій людині не позичати, допоможуть Роману Фабриці в майбутньому подолати ще багато  життєвих вершин.

Оновлено 20-02-2024
© 2020. ОУНБ iменi I. Франка