Там, де страх дихає між рядками…

25 червня 2025 року в ефір вийшов 13-й випуск програми «Є що почитати», що втілюється в рамках спільного проєкту Івано-Франківської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка та ОТБ «Галичина».

Є книжки, які читаєш із задоволенням; є такі, що читаєш із трепетом; а є ті, які читаєш із присмаком холоду на шкірі, коли ніби хтось проходить повз невидимий, але відчутний. Саме такими є твори Стівена Кінга - письменника, що зробив страх літературним мистецтвом.

У новому тринадцятому випуску програми «Є що почитати» незмінні ведучі - завідувачка відділу краєзнавчої літератури ІФОУНБ ім. І. Франка Ірина Фотуйма та журналістка ОТБ «Галичина» Ольга Бабенко говорили не лише про жахи. Вони міркували про біль і любов, про травму і пам'ять, про темряву зовнішню - і ту, що мешкає всередині, про те, як Стівен Кінг говорить із нашими найпотаємнішими відчуттями - голосом, який хочеться слухати, навіть коли лячно.

Розпочали традиційну розмову із культового роману «Кладовище домашніх тварин», у якому йдеться не лише про смерть і втрату. Це оповідь про тонку межу між життям і тим, що йде після нього - про місце, де навіть найніжніша любов може стати прокляттям. «Кладовище домашніх тварин» - це земля, що ховає не лише тіла, а й тіні минулого, невисловлені слова і біль, що не знаходить відради. Це місце, де смерть - не кінець, а початок чогось страшнішого, чогось, що повертається з темряви, щоб нагадати про себе. Це історія про бажання зупинити час, зберегти тих, кого вже нема, але в цьому бажанні захована гірка правда: не все, що повертається, є живим. Іноді це лише відлуння, тінь того, що колись було.

Масштабний епічний текст «Воно» охоплює страхітливу історію про найбільші фобії та страхи. «Воно» - це не просто монстр із каналізації. Це тінь, що стелиться під шкірою маленького містечка Деррі та всіх його мешканців. Воно - мов тихий шепіт у нічній тиші, що розтинає серце дитячих спогадів і дорослих страхів. Згаданий роман про тих, хто не злякався поглянути страху у вічі, навіть коли це означає знову повернутися в місце, де все починалося. Це історія про те, як злий сміх лунає не просто зовні, а всередині - у глибинах душі. І тільки зібравши своїх друзів разом, подолавши мовчанку і забуття, можна спробувати вигнати цю тінь назавжди.

«Втеча з Шоушенка» - текст, у якому страшніше не надприродне, а повсякденна несправедливість. Тюрма - лише метафора тієї пастки, в яку часто заганяє людину система, обставини або вона сама. Це розповідь про внутрішню свободу, яку ніхто не може забрати, якщо людина тримає її як останнє світло. Тут Стівен Кінг звучить інакше: тихо, людяно, світло. У цьому світі тіней він залишає одну невгасиму іскру - надію.

Прочитавши ці три історії, ви зазирнете у зовсім іншу реальність, де страх не лякає, а розкриває. Не про монстрів писав Стівен Кінг - а про те, як ми тримаємося за минуле, як шукаємо вихід із внутрішніх в'язниць, як намагаємося не злякатися власного віддзеркалення. І кожен, хто читатиме уважно згадані тексти, усвідомить: найстрашніше - це не темрява. Найстрашніше - це темрява, яка говорить твоїм голосом. Та саме з неї починається справжнє читання. І справжнє пізнання себе.

https://www.facebook.com/galtv.if.ua/videos/2562698757402861