Лабіринти психологічної прози у програмі «Є що почитати»

04 травня 2025 року в ефір вийшов 12-й випуск програми «Є що почитати», що втілюється в рамках спільного проєкту Івано-Франківської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка та ОТБ «Галичина».

Психологічна проза - це щось значно більше, аніж просто історії. Це проникнення у найпотаємніші закутки людської душі, це мистецтво слова, що дозволяє зазирнути у глибини внутрішнього світу героя, віднайшовши там його страхи, болі, сумніви та надії. У центрі такої прози - не події, а переживання. Не дія, а мотивація. Не лише те, що відбувається, - а як і чому це переживається.

Така література змушує зупинитися, подумати, відчути. Вона не дає легких відповідей, але ставить важливі питання - про себе, про інших, про сенс життя. Через глибокий аналіз характерів, інтимність мовлення та багатство підтекстів психологічна проза створює особливий простір внутрішнього діалогу між автором, персонажем і читачем.

Саме про тексти, які відкривають глибини, про слова, що торкаються нервів, і про авторів, які володіють мистецтвом бачити більше, аніж помітно на поверхні міркували незмінні ведучі програми «Є що почитати» завідувачка відділу краєзнавчої літератури ІФОУНБ ім. І. Франка Ірина Фотуйма та журналістка ОТБ «Галичина» Ольга Бабенко.

Розпочали діалог із витонченої симфонії відчуттів, кольорів і думок у психологічній прозі Михайла Коцюбинського. У новелах і повістях, як-от «Сміх», «Цвіт яблуні» та інших, автор досліджує межі людської свідомості: він не зображує, а відчуває, не описує, а занурює. Його стиль - імпресіоністичний, музичний, візуальний - наче створений для передачі тонких психоемоційних станів. У творах цього автора внутрішній світ персонажів не просто відтворюється - він стає центральною темою, емоційним полотном, на якому він малює найтонші душевні порухи. Михайло Коцюбинський був не лише майстром слова, а й глибоким психологом - він вмів передати стан душі з такою делікатністю, що читач не просто співпереживає, а ніби проживає досвід героя.

Бінарну позицію репрезентує рвійна та бунтарська проза Миколи Хвильового, що представлена для читача наче внутрішній бунт, постійна боротьба між ідеєю й почуттям, обов'язком і совістю, реальністю й ідеалами. У його творах особистість - це поліфонія голосів, драматичний простір пошуків і сумнівів. Микола Хвильовий не боїться показувати душевну роздвоєність героя, його сум'яття, кризу самоідентичності. Він загострює конфлікти до межі, де вже не залишається місця для спокою - лише напруга, рефлексія і внутрішній біль.

У новелах «Я (Романтика)», «Арабески», і повісті «Санаторійна зона» автор занурюється у психологію людини революційної доби, де нова епоха ламала не тільки старий світ, а й людську психіку. Його герої роздвоєні між гуманізмом і фанатизмом, любов'ю і фантомом ідеї. Цей біль роздвоєності - головний нерв його прози.

На завершення ведучі рефлексували над нестримним голос людської душі у сентиментально-ніжній психологічній прозі Григора Тютюнника, що сприймається, мов тиха драма серця, у якій немає місця пафосу, але є щемка, майже фізична правда життя. Його тексти - це вікна у людські душі, часто зранені, але не зломлені. І саме у таких творах, як «Три зозулі з поклоном», «Оддавали Катрю», «Зав'язь», його талант розкривається особливо повно - в кожному з них живе психологічна напруга, витримана до найтоншої межі.

Психологічна проза не веде за руку - вона сідає поруч. Вона не дає відповідей - вона ставить питання, які довго відлунюють у серці. Це література нюансів і напівтонів, де важливе не лише те, що сказано, а й те, що лишилось між рядками.

https://www.youtube.com/watch?v=qCOFGoPrz9M&t=656s