Дмитро Павличко – голос духовної величі

27 вересня 2024 року у відділі краєзнавчої літератури Івано-Франківської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка розгорнуто ювілейну книжкову виставку «Дмитро Павличко – голос духовної величі» з нагоди 95-річчя від дня народження українського поета, перекладача, літературного критика, громадсько-політичного діяча Дмитра Павличка.

Дмитро Павличко - це громадський діяч, який записав на скрижалі історії перше речення історичного Акту проголошення незалежності України.

Це поет, чия пісня «Два кольори» звучить на всіх континентах світу, від Києва до Парижа, Чикаго й Торонто і аж до неблизької Японії.

Це постать, про яку Олесь Гончар написав у своєму Щоденнику: «Дмитро Павличко - це мислитель, достойний продовжувач Івана Франка, каменяр нової доби».

Це лірик, який є відкритим оголеним нервом, бо в його поезії бере участь насамперед серце, що створює вибух емоцій, і без цієї вибуховості ми Дмитра Павличка не сприймаємо. Навіть у класичній строгій формі сонета ми простежуємо вибухи відчуттів, зміни різних станів, мисленнєвих підходів. Це характерно для усієї творчості Поета. Ідучи своїм нелегким шляхом, він завжди починав із мови серця.

Народився Дмитро Павличко 28 вересня 1929 року в с.Стопчатів (нині Косівський район, Івано-Франківська область) в селянській родині. Початкову освіту здобув у польськомовній школі в Яблунові, продовжив навчання в Коломийській гімназії, а далі - в Яблунівській середній школі.

З осені 1945 p. до літа 1946 р. був ув'язнений за сфабрикованою справою щодо звинувачення у приналежності до УПА.

У 1953 р. закінчив філологічний факультет Львівського університету. 1953-1956 рр. - аспірант кафедри української літератури Львівського державного університету імені І. Франка. У 1954 році його приймають до Спілки письменників СРСР (заочно, за поданням М. Бажана).

У 1957-1959 рр. поет працює у журналі «Жовтень». 1964 р. Дмитро Павличко переїжджає до Києва, де працює сценаристом на кіностудії ім. О. Довженка. За його роботами поставлений фільм «Сон» та «Захар Беркут». 1971-1978 рр. - працює головним редактором журналу «Всесвіт», згодом секретарем Спілки письменників України і СРСР. У 1989-1991 роках Дмитро Павличко - народний депутат СРСР, у 1990 та 2005 роках був обраний народним депутатом України. Засновник Руху, Демократичної партії України, один із лідерів парламенту.

Дмитро Павличко - був один з організаторів Народного Руху України, Демократичної партії України, перший голова Товариства української мови імені Тараса Шевченка (1989), Голова Української Всесвітньої Координаційної Ради (з 2006).

З жовтня 1995 до травня 1998 року Дмитро Павличко був Надзвичайним і Повноважним Послом України в Словацькій Республіці. Був також Послом України в Республіці Польща в період з весни 1999 року до лютого 2002 року.

Письменник також є визначним майстром перекладу. Він відомий як талановитий перекладач з англійської, іспанської, багатьох слов'янських мов.

Перша збірка його поезій «Любов і ненависть» з'явилася у 1953 р. Пізніше побачили світ поетичні книги «Моя земля» (1955), «Чорна нитка», «Правда кличе» (1958) (вісімнадцятитисячний тираж книжки було знищено за вказівкою партійних цензорів) -

У 1962 році вийшла збірка «Пальмова віть», у 1968 р. - «Гранослов», згодом «Сонети подільської осені»(1973), «Таємниця твого обличчя» (1974), «Сонети» (1978), «Спіраль» (1984), «Поеми й притчі» (1986), «Покаянні псалми» (1994).

Дмитро Павличко уклав антологію перекладів «Світовий сонет» (1983). Літературно-критичні праці зібрані в книжках «Магістралями слова» (1978), «Над глибинами» (1984), «Біля мужнього слова» (1988).

Усі вище перелічені книжки і навіть більше можна знайти на тематичній книжковій виставці «Дмитро Павличко - голос духовної величі».