Іван Світличний: голос доби
Таку назву носить книжково-ілюстративна виставка-пам'ять, приурочена до річниці від дня смерті Івана Олексійовича Світличного (1929-1992), українського літературознавця, мовознавця, літературного критика, поета, перекладача, діяча українського руху опору 1960–1970 років, Лауреата Державної премії України імені Т. Г. Шевченка та премії ім. В. Стуса, члена міжнародного ПЕН-клубу та Спілки письменників України.
Він був світильником, що горів і світився.
Василь Стус
Народився Іван Олексійович Світличний 20 вересня 1929 в с. Половинкине Старобільського району Луганської області . У 1947 р. закінчив школу в м. Старобільську з золотою медаллю і поступив до Харківського університету на факультет української філології.
У 1952 р. письменник вступив до аспірантури відділу теорії літератури Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка Академії наук України. Завідував відділом критики журналу «Дніпро», з 1957 по 1963 рр. - молодший науковий співробітник Інституту літератури. У 1964 р. Іван Олексійович якийсь час працював редактором Українського товариства охорони природи. З 1965 р. він позбувся роботи і публікувався під чужими іменами і псевдонімами.
Поезія стала для І. Світличного духовним прихистком, рятунком і самоствердженням. Своєрідним тюремним щоденником є цикл «Ґратовані сонети», що привертає увагу насамперед зіткненням двох, здавалося б, непоєднуваних стихій - елітарної поетичної форми і не вельми «естетичного» змісту. Ця поезія одверто ангажована, з чіткою соціальною адресою. В основі багатьох творів - розгорнуте осмислення моральних максим - «Відчай», «Жалісний сонет», «Голова на палі», «Моя свобода». Такі сонети, як «Панасові Заливасі», «Ти всім, чим лиш могла, була мені...», вірш-посвята «Г. Севрук», «Рондель» переростають рамки поетичної публіцистики. Чи не найсильнішою в поетичному доробку Івана Світличного є написана в таборі поема «Курбас». Поетичні твори Світличного перейняті шляхетністю духу, моральним максималізмом, спротивом яничарству, диктатурі страху, моральному самогубству. Низку творів поет присвячує своїм соратникам: В. Стусові, В. Симоненкові, Є. Сверстюкові, Опанасу Заливасі, Г. Севрук, Л. Семикіній, М. Коцюбинській, сестрі Надії, дружині Леоніді. Досить значним і професійно найдосконалішим є перекладацький доробок І. Світличного, переважно зі слов'янських мов та французької (Незвал, Словацький, Д. Максимович, Норвід, Галас, Ганзлік, Маген, Барадулін, Лафонтен, Ронсар, Бодлер, Елюар, Сюперв'єль, Арагон, Шар, Мішо, Верлен, Леконт де Ліль). Перекладати почав з 1957 р. У засланні зробив переклад-переспів із давньоруської «Слово про Ігореву січ» з оригінальним тлумаченням «темних місць» - останнє, що встиг зробити на засланні перед тим, як його здолала невблаганна хвороба.
Державну премію України імені Тараса Шевченка І. Світличному присуджено в 1994 р. (посмертно) за збірку поезій, поетичних перекладів і літературно-критичних статей «Серце для куль і для рим»
Іван Світличний є також автором робіт: «Питання теорії художнього образу («Вітчизна», 1957 р., № 6), «Про внутрішню суперечність художнього образу» («Радянське літературознавство», 1958 р., № 5), «Адвокати фальшивих цінностей» («Вітчизна», 1958 р., № 7), «Художні скарби «Великого льоху» (1962 р.), «Серце для куль і для рим» (1990 р.), «Шевченко і український романтизм», «Коментар критичний до коментаря наукового», «Словник Шевченкової мови», «Духовна драма Шевченка». З 1966 року, не маючи змоги друкуватись під власним прізвищем, друкувався під чужими: «Новий словник, який він?», «Дивні метаморфози перекладацької мови» (1970 р.). Над словником синонімів він плідно працював і в таборі, на засланні аж до хвороби. Статті «Поезія і філософія», «Своєрідні взаємофактори...», «А, Б, В, Г, Д, або розгортання фраз, тез, абзаців у наукові трактати», «Гармонія і алгебра», «Я просто йду й мрію на ходу».
Разом з І. Дзюбою та Є. Сверстюком І. Світличний був одним з найвідоміших молодих нонконформістських критиків.
Іван Олексійович - духовний лідер національно-демократичного руху 60-70-х років. Він незмінно знаходився в центрі кожної культурної акції. У 1962-63 рр. став одним із засновників Клубу творчої молоді в Києві. Як писав О. Неживий: «Іван Світличний був неперевершеним літературним авторитетом, наставником талановитої творчої молоді, «сполучною ланкою між Східною та Західною Україною, між культурними діячами історичної батьківщини й української діаспори» Одним з перших установив контакт з українською діаспорою на Заході та поширював самвидав.
Через арешти письменник зазнав неабияких поневірянь. Уперше Івана Світличного було заарештовано 1 вересня 1965 р. за звинуваченням у антирадянській агітації і пропаганді. 30 квітня 1966 р. Івана Світличного через брак доказів було випущено. 12 січня 1972 року Світличного заарештували вдруге й звинуватили за тією ж статтею. На закритому судовому процесі винесено вирок: 12 років позбавлення волі (7 років концтаборів суворого режиму у селищах Всесвятське й Кучино Пермської області і 5 років заслання у селищі Усть-Кан Горно-Алтайської області). Мав незаперечний моральний авторитет серед політв'язнів, став душею табірного руху Опору - його називали «табірною совістю». Незважаючи на незадовільний стан здоров'я термін відбув повністю. Звільнили 23 січня 1983 року, продовжувати колишню творчу і громадську діяльність не дозволив стан здоров'я.
Помер І. О. Світличний 25 жовтня 1992 р. На його могилі в Києві на Байковому кладовищі, згідно з останньою волею - неподалік від могили Василя Стуса, стоїть козацький хрест з написом «Він був світильником, що горів і світився». Похований Іван Світличний у вишиванці, подарованій йому Василем Стусом.
Сьогодні до імені Івана Світличного ми апелюємо як до історичної особистості, як до національно-духовного критерію, до сподвижника українського ренесансу...
Поет-шістдесятник, перекладач і літературний критик Іван Світличний відбувся як «голос духу», як людина своєї доби. її жертва, її сумління.
До дня пам'яті Івана Світличного (1929-1992), українського письменника, літературознавця, мовознавця та перекладача в загальному читальному залі Івано-Франківської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка діє книжково-ілюстративна виставка-пам'ять «Іван Світличний: голос доби». Експозиція містить літературознавчу, поетичну та перекладацьку спадщину І. Світличного. У його оригінальній поезії та поетичних перекладах, що стали мистецьким надбанням української літератури, утверджено нескореність в'язня тоталітарній системі, духовно вільну людину.
На виставці представлено документи з фондів нашої книгозбірні. Для пошуку інших видань автора радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.
Тож після завершення карантину, чекаємо на зустріч з Вами у відділі загального читального залу обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка.
