Ольга Дучимінська: по кременистій дорозі із терновим вінком

З нагоди 135-річчя від дня народження Ольги Дучимінської (Решетилович) – української письменниці, поетеси, літературного критика, перекладачки (з чеської, німецької, російської), журналістки, народної вчительки, культурно-освітньої діячки, однієї з активних організаторок жіночого руху в Галичині, дослідниці фольклору, етнографії та мистецтва Гуцульщини й Бойківщини у відділі краєзнавчої літератури обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І.Франка розгорнута книжково-ілюстративна вистака «Ольга Дучимінська: по кременистій дорозі із терновим вінком».

    Ольга-Олександра Дучимінська (Решетилович) народилася 8 червня 1883 року в селі Миколаєві Бібрського повіту (нині Пустомитівського району Львівської області) в сім'ї директора школи Василя Решетиловича і його дружини Броніслави з родини Литвинів. Початкову освіту Ольга отримала вдома. Продовжувала навчання в п'ятому класі жіночої виділової школи в місті Станиславові. Закінчити навчання тут не вдалося, бо 1897 року помер батько. Як напівсироту Ольгу влаштували у школу сестер-василіянок у Яворові, де вона закінчила восьмий клас. Тут дівчина почала займатися літературною творчістю. Ще в школі, прочитавши деякі твори Ольги Кобилянської, відважилася висловити про них свої думки у листі до «буковинської орлиці». Свою літературну діяльність розпочала, коли мала 16 років. Саме тоді з’явились її поезії, і саме тоді відбулось знайомство з І. Франком.
     Ольга Дучимінська вела активну діяльність серед галицького жіноцтва, особливо сільського. По селах вона організовувала так звані жіночі курси, на яких навчала жінок читати та писати, економно вести господарство, допомагати хворому. Ця праця принесла їй неабияку популярність у Галичині.
     Під час мандрівок Гуцульщиною 1930 року О. Дучимінська вела записи фольклорних матеріалів, в яких подавала тлумачення гуцульських слів, описувала житло, побут і звичаї мешканців.
     23 листопада 1949 року 66-річну О. Дучимінську заарештовують, нібито у справі замаху на Ярослава Галана. Два роки, які тривало слідство, перебувала у в'язниці. 1951 року її судив військовий трибунал. Вирок – 25 років таборів. Багато знущань зазнала в сибірських спецтаборах, але ніколи не втрачала людської гідності. В зоні за клаптик паперу та олівець – карцер. Тому складені в таборі вірші Ольги Дучимінської вивчали напам'ять і разом із звільненими вони потрапляли на волю, на Батьківщину.
     Після смерті Сталіна, 19 червня 1956 року, справа Ольги Дучимінської була переглянута. Строк скоротився до десяти років. 19 грудня 1958 року напівжива Ольга Дучимінська вийшла на волю.
В 1977 році переїхала до Івано-Франківська. В останні роки життя мріяла віднайти всі друковані та рукописні вірші і видати збірку поезій. Не судилось… 24 вересня на 106-му році життя Ольга Дучимінська померла. Реабілітована посмертно у 1992 році.
     Поезія, як і все життя, письменниці, позбавлене фальші. В її поезії стільки любові, стільки туги за милою душі Україною, її людьми. Це любов, яку вона пронесла через усе своє життя, таке довге і таке нелегке.
     Почитати твори та детальніше дізнатись про життєвий шлях неймовірної жінки ви зможете, завітавши до обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка у відділ краєзнавчої літератури та переглянувши книжкову виставку «Ольга Дучимінська: по кременисті дорозі із терновим вінком».