Обласна премія

                                  ЗАРАДИ ВІЧНОЇ ДУШІ
         Кожна художня книга повинна залишати якийсь слід у серці читача. Чи то гіркий осад, чи безмежну радість. В цьому й полягає покликання літератури як мистецтва. Але у всякому разі — не робити його байдужим: до людей , до світу, врешті, до себе самого. Бо якщо текст не зворушує, не змушує нас думати й замислюватись — він втрачає здатність виховувати.
         Нова книжка Івано-Франківської поетеси Неоніли Стефурак "Душа" не залишить відчуття згаяного часу на її прочитання: від неї віє Божою любов'ю. Коли читаєш поезію Неоніли Стефурак, розумієш усю суспільну нікчемність та соціальну фальш. Мета й завдання подібної поезії — навернути на правильний і праведний шлях. Або, принаймні, щось змінити у цьому житті на краще.
        Це книга про невідповідність земного і небесного в людській душі. Душа (як філософська субстанція) шукає спокою й блаженства, але не в нашому земному, а в Божому світі:
                  Плаче душа за Тобою, Отче.
                  Молиться й плаче душа.
       "Людина — віртуальна лялька Бога"і "їй закони всесвіту чужі", — стверджує Неоніла Стефурак вже в першому філософському творі збірки, але Господь милосердний до людини. Він все їй прощає заради спасіння душі, навіть у часи безбожжя і хвилини зневіри:
                  ... і тягне корабель землі на тросі,
                        лише заради вічної душі.
         Улюбленим жанром поетеси, як на мене, є саме філософсько-інтимні вірші, навіяні любов'ю до Всевишнього. Деякі з них — глибокі медитації з елементами притчі, інші — філософські мініатюри християнського звучання.
          У кожен свій твір Неоніла Стефурак вкладає екзистенційний зміст. Вона робить акцент на моральні устої особистості. Людина як земна істота її менше цікавить. Усі наші біди і нещастя від нелюбові, — стверджує авторка. До Господа Бога. До себе самого.
        Проблематика книжки досить різнобарвна. В центрі її уваги споконвічні філософські проблеми швидкоплинності часу, тлінності життя, пошуку Віри, Любові, Надії.
        Друга частина збірки — прозова й складається з одного есе "Ностальгія за вічністю". Неоніла Стефурак уміло скомпонувала свою книгу. Під одну обкладинку вона помістила поезію й прозу, об'єднані спільною духовною ідеєю. Можна тільки позаздрити умінню авторки перебувати в безперервних рефлексіях, що нагадують прозові біблійні оповіді чи поетичні псалми. „Ностальгія за вічністю” — це своєрідне продовження поетичних філософських роздумів, тільки в епічному форматі.
      Поезія Неоніли Стефурак — вічна. Адже вона говорить про вічні цінності, а не про буденні речі. Саме такі твори дають можливість вірити й надіятись на те, що добро переборе зло, любов осилить ненависть, правда здолає брехню, а людина навернеться до Бога.
       Авторка "Душі" є рідкісною поетесою-філософом. Вона намагається створити справедливий світ Любові й Добра, володарем якого є Всевишній. І це дозволяє їй тримати свою душу чистою.

Перевал. – 2007. - № 4.