Декілька приватних думок про не зовсім звичайного читача

   «Діалогу між письменником і критиком немає. У кращому випадку є ретроспективна інтерпретація. Письменник не терпить незалежного критика. Між творцем й інтерпретатором письменник вибере останнього. Він погодиться на критика-творця лише щодо мертвих письменників. Також він погодиться на критика-творця, якщо це буде його критик. А сам аналіз письменницького доробку буде лаковано-правдивим»

   Дана цитата з книжки Євгена Барана „Звичайний читач”, зокрема зі статті "Письменник – критик: діалог, який не відбувся". Виходячи з неї (цитати), запитаємо самі себе: чи є Євген Баран чиїмось критиком?

   Найперша відповідь буде приблизно така: „Він - критик свого покоління". І вона буде правильною. Але чи повною?..
   Найбільше місце у збірці віддано „поетичним" матеріалам. Це цілком природно: поетів у нашій державі, як дерев у лісі, а мо', й більше. Звісно, що Є.Баран обирає, на його думку, найдостойніших - або уже відомих, або перспективних, молодих. Але чи завжди він каже усю правду?
  Наприклад, у рецензії на збірку віршів "Автостоп" О.Забужко є такі слова: "... Відома істина: часи змінюються і ми разом з ними. Пахльовська мала мужність відійти від поезії, Забужко - мала мужність залишитися у ній". Власне, саме про О.Пахльовську Євг. Баран і не насмілився сказати усієї правди. А вона (правда) в тому, що О. Пахльовська у поетичній сфері була всього-на-всього тінню своєї геніальної матері. Талановитою, але - тінню. І вчасно це зрозуміла. Отже аж такої мужності - великої чи малої -тут не вимагається. Як і не потрібно прикликувати мужності залишатися у поезії - це уже про іншу Оксану - Забужко. Мужність у літературі, насамперед, на мою думку - перестати писати.
  Як стають поетами?.. З розумувань Євгена Барана можна зрозуміти, що, як максимум, потрібно закінчити літературне відділення Київського університету ім. Т. Шевченка чи, щонайменше - Літературний інститут ім. Максима Горького... Коли ви скажете, що це мій вимисел, у критика, мовляв, такого й на міліметр немає, то ось вам цитати з його рецензії на книжку Анни Середи "Ноmо vіаtоr" "Про поетку, яка хотіла бути... Львовом": "Спочатку я думав, а який же сенс видання цієї збірки? (невже лише цієї? - Л.І.). І зрозумів, що не обов'язково дошукуватися сенсу. Будь-який досвід є унікальним і, в принципі, має право бути оприлюдненим. Хоча, звичайно, не завжди цей оприлюднений досвід є літературою. Зі збіркою Анни Середи трохи складніше. Бо сама авторка не позбавлена таланту (приємно, що критик це помітив - Л.І.). Зрештою, окремі її листи і вірші приємні для прочитання. Здебільшого ж, це збірка для сімейного читання..."(!?) І трохи далі: "Це ще не плід, це - квітка. Шкода тільки, що ця квітка із гербарію". Звісно, у кожного з нас свої погляди на поезію. Я, особисто, сприймаю десятки випродукуваних в Україні поезійних збірок як гербарійні, а то й... Але на закінчення ще цитата: "Звичайно, що серед цих авторів (перед цим критик згадує О.Гукала й А.Підпалого - Л.І.) Анна Середа вигідно вирізняється. Принаймні її можна прочитати і зрозуміти. Це (увага! - Л.І.) величезний плюс (ще більша увага! - Л.І.) для щирої аматорської поезії"... Отже, у підсумку - Анна Середа то є лише любителька, щось там в юності писала, а оце приятелі допомогли і видали її книжку „щирої аматорської поезії", а могли б і не сприяти: он скільки у нас професійних поетів...
  Одним із таких Є. Баран, певно, вважає Василя Махна, розглядуючи його книжку "Лютневі елегії та інші вірші" у рецензії "Божих слів нерозгадані коди...": "Мені більше подобається читати поезію В.Махна, аніж інтерпретувати її... Він розповідає, його розповідь довершена, як і належиться поезії... Я змушений про це сказати, аби позбутися бажання шукати подібність, тим самим несвідомо нагадувати В.Махну про вторинність його поетичної форми. Махнові не загрожує звинувачення у вторинності. Він - самобутній... поет, якого не лякає тягар поетичної цивілізації...". Дивно, що критик боїться звинуватити В.Махна у вторинності, хоча й згадує про неї. Якби в українській літературі не було таких поетів, як І.Римарук, В. Герасим'юк та інших - я з радістю вітав би тернополянина як оригінального поета. Як і у випадку з О. Пахльовською, В.Махно - лише тінь (хоча й непересічна) на тлі вісімдесятників.
  ...Мої суб'єктивні зауваги аж ніяк не є мінусами одного з найвідоміших вітчизняних літінтерпретаторів. Він, як ніхто і інший, уміє на мінімальній друкплощі сказати багато і, найголовніше - фахово. Сучасний літпроцес потребує і вимагає оперативності і Євген Баран прекрасно нею володіє. Як на мене, сентенції, пропущені крізь призму живого серця (даруйте за пафосний канцеляризм) "незвичайного читача" близькі читачам усіх рівнів.
  Критика й повинна такою бути: професійною, зрозумілою, особистісною. І, куди від цього подінешся, - суб'єктивною...
  Премія імені І.Франка: цього року претендентів менше, а лауреатів - більше : [про присудження Є.Барану міськ. премії ім. І.Франка в номінації «література»] // Галичина. - 2001. - 28 квіт. - (№ 63). - С. 2.
Соловей О. Між  Аристархом і Зоїлом : [про кн. «Звичайний читач»] / О. Соловей // Березіль. - 2001. - № 3-4. - С. 177-179.