„ДО ТИШІ, ДО СЕРЦЯ, ДО РІЗЦЯ...”,

або Кілька думок на берегах книги Дмитра Юсипа „Любові вічний слід.  Літературно-критичні та публіцистичні студії" (Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2009. - 320 с.)

Хтось із великих сказав: радість, яку приносить розумна книжка, можна порівняти хіба що з насолодою, коли слухаєш улюблену музику. Така літературно-музична паралель напро­шується, коли читаєш нову книжку знаного письменника, літературного критика і публі­циста Дмитра Юсипа „Любові вічний слід".

Той, хто знайомий із творчістю Дмитра Юси­па, яка, до речі, прислужилася йому гідною підставою стати лауреатом Міжнародної премії Українського Вільного університету у Нью-Йор­ку фонду Воляників-Швабінських, а також Все­української премії в галузі літературно-ми­стецької критики імені Олександра Білецького та обласної літературної премії імені Васи­ля Стефаника, - знає, наскільки широку різнобічність творчих інтересів і високий рівень ерудиції демонструє автор у своїх працях неза­лежно від того, ким він у них виступає: мистец­тво-, літературознавцем чи публіцистом. Тексти, які цього разу об'єднали всі ці іпостасі Дмит­ра Юсипа у його новій книжці, ще раз засвідчи­ли: у своєму творчому ділі він і надалі запи­шається вірним собі, своєму покликанню, гар­монійно поєднуючи у своїй особі обдарування як дослідника, так і блискучого майстра слова.

Визначально-провідним лейтмотивом творчих зацікавлень автора книжки, його роз­думів, суджень і мисленнєвих рефлексій є ут­вердження непохитної віри в людину, в пере­могу людського і торжество високомораль­ного в ній. Від цього, врешті-решт, залежить доля нашого завтрашнього дня. Доля усього світу. Його краса. Краса людських діянь і вчинків. Якраз ідея утвердження доброчин­ного начала в людині, її неухильного прагнен­ня зробити світ духовно багатшим, добрішим і щасливішим панує в усіх трьох розділах ви­дання. Про що б Д. Юсип не писав: чи про феномен добротворчої сили художнього сло­ва, чи про вічну таїну сили впливу на людину малярських полотен, або, скажімо, намагав­ся виповісти себе словом публіцистичним чи розповідав про творців музично-пісенного дива, - в кожній його студії ідея незнищенності добротворчого начала в людині слугує головною об'єднуючою передумовою глибокого аналізу її тісних відносин із часом, її причетності у невпинному русі часу до долі роз­витку його національно-духовних цінностей.

Дмитро Юсип дає у книзі власне бачення феномена таланту багатьох невтомних трудів­ників культурно-мистецького поля, які відда­вали і продовжують віддавати усі свої сили на утвердження краси української душі. Майстри різця і пензля: Григорій Смольський, Панас Заливаха, Михайло Фіголь; майстри красного письменства: Марійка Підгірянка, Ольга Дучи-мінська, Ольга Стрілець, Ярослав Дорошен­ко, Микола Карпенко; творці музично-пісен­ного дива: Ігор Пилатюк, Михайло Сливоцький, Михайло Кривень, Андрій Дейчаківський, Віолетта Дутчак, Марта Шевченко, Зоя Слобо­дян - ось неповний перелік героїв першого розділу „При світлі слова, пісні й пензля". У кожного з них своя небесна зоря і в кожного при її світлі - свій шлях, свої труднощі і випробу­вання. Немало спізнали їх на своєму шляху Григорій Смольський, Марійка Підгірянка, Па­нас Заливаха чи, скажімо, Василь Фащук, Ярослав Дорошенко, пройшовши через дия­вольське пекло тюрем і концтаборів - австро-угорських, польських, совіцьких. Із цього роз­ділу повносило постає образ талановитого мит­ця, справжнього українського патріота, висо­коосвіченого інтелігента, який, незважаючи на найбільш похмурі умови часу, завжди прагнув збагнути його істину і усвідомити себе не­від'ємною часткою рідного народу й свою го­товність стати на захист його прав і свобод.

Не бракує людського матеріалу й фахо­вого аналізу і в студіях суто літературно-кри­тичного характеру, які склали розділ „Вітчиз­на - хліб, але ж вона і слово". Тут маємо ре­цензії на поетичні, прозові твори переваж­но сучасних українських письменників, а та­кож на науково-дослідницькі. Студії цього плану позначені цікавими оціночними суд­женнями та узагальнюючими висновками. Для прикладу можемо назвати рецензії на нові книги поезій Григора Мовчанюка („Сяй­во"), Неоніли Стефурак („Душа"), Богдана Радиша-Миронюка („Гуцулівія")... Або, ска­жімо, на лові прозові видання Раїси Мороз („Проти вітру. Спогади дружини українського політв'язня"), Василя Стефака („По той бік ночі"), Романа Коритка („Приречена на смерть"), Василя Добрянського („Велика Сикавицька війна. Тексти епохи змін"), Ста­ніслава Аржевітіна („Шугаї")..., де читач по­трапляє у вир небуденних стосунків людей різних характерів, різних доль і вподобань на тлі різних суспільно-політичних змін і пе­ремін, у плині яких доводилося жити, творити й боротися.

Д. Юсип добре знає зсередини те, про що пише, даючи також оцінку науково-дос­лідницьким працям Всеволода Соколова („Годы с лицами переселенцев. Крестьянские судьбы"), Тараса Салиги („Воздвиження храму"), Івана Скрипника („Легенда про гетьмана. Іван Виговський: від Конотопа до Скиту Манявського") та ін. Оціночні суджен­ня критика відзначаються концептуальною глибиною та артистичною легкістю викладу.

Характерними для Дмитра Юсипа є і публіцистичні праці, що склали розділ „Дум­ки з приводу". Тут маємо зразки того, що, без жодного перебільшення, можемо назвати „огнем в одежі слова". Воно підкуповує щи­рістю авторської позиції, діловитістю, мужнім поглядом на українські реалії нашого сьогодення, які не можуть не викликати тривоги з приводу як нинішнього стану української мови в Українській Незалежній Державі, так і оборони національної честі і гідності чи подальшого відродження історичної пам'яті, -„Мов паралітик той на роздорожжу...", „Вольтова дуга недружелюбності", „Наша одвічна  рана", „А Ванька слушает...", „Маладец хахленок!" та ін.

Без сумніву, тримати в руках згадане ви­дання - радість незаперечна. Перечитуючи його, ми разом з автором ніби торкаємося таїни добротворчої сили мистецтва. Або, як каже в одному зі своїх віршів Мирослав Аронець, прислухаємось

До тиші, до серця,
До різця...

Ірина ШАЛКІТЕНЕ

// Вечірній Івано-Франківськ. - 2010. - 18 берез. (№3). - С. 11.