Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail:

Відділ комплектування:
E-mail:
тел. 0342 752479

Відділ мистецтва:
E-mail:

Краєзнавчий відділ:
E-mail:

Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31

Графік роботи:

Щоденно: 10:00 - 18:00
Субота - вихідний день
Cанітарний день - останній четвер місяця

Деркачова Ольга



Жіноча проза: станіславський вимір

Багато було написано, багато було говорено та ба – навіть виплакано - про споконвічну чи то війну, чи то любов між столицею та провінцією. Маємо тішитися з того, що Україна не нагадує надцентралізований ординський гарнізон. Маємо радіти тому, що території, приєднані до Київської імперії, дуже і дуже давно, трохи не за Володимира Хрестителя, виявилися непересічним та корис­ним надбанням. Це я про Івано-Франківщину. Адже, коли стовбур (себто Київ) починає гнити, то складні процеси національного життя та розвитку підтримає міцне та негнучке гілля (себто провінція). Ніде правди діти, любі читальники: роки радянсь­кої окупації, століття польсько-єврейсько-російської домінації примушують українську столицю пе­ребувати у майже перманентному стані інтелекту­ального животіння. Болото, баговиння, задуха – бодай найкращі дефініції для того, аби змалювати духовний стан того міста, яке вважає трохи не за честь іменуватися „булгаковським містом”. Проте, що існує паралельний Київ, власне український Київ за духом, а не за географічною назвою, здогадати­ся в наш час хоча і не важко, але дещо проблема­тично. За таких умов той факт, що важкого хреста „інтелектуальної та літературної української сто­лиці” взявся нести маленький, але сповнений влас­ної гідності Івано-Франківськ, не повинно викли­кати роздратування у строкатому середовищі киї­вських інтелектуалів. На відміну від Києва тут більше української України, на відміну від Лемберга, тут менше регіонально-провінційних понтів. Врешті-решт, трохи південніше починаються Карпати – наша сива есхатологія, наша природна фортеця, древнє капище, потаємний сад чудес та старожитностей. Отже, не треба дивуватися.

Щоправда, згубний вплив світового залаштунку відчувається і в цьому місті. Саме тут отаборилися певні буржуазні естети та витівники, яких заведено називати поросятами-соросятами. Проте саме тут (певно, через герметичний характер містечкової галицької географії) існує і незнищенна когорта справді гідних та прецікавих особистостей, на тлі яких уклякають та ніяковіють Львів із золотоверхим Києвом. До таких сакральних постатей, ми зараховуємо і загадкового Степана Процюка, і втаємниченого Єшкілєва, і геніального до відмороженості найвищого ґатунку Тараса Прохаська, і представників очолюваного Олегом Гуцуляком контраверсійного клубу нових правих „Золотий грифон”. Звичайно ж, ми не можемо оминути і творчість представниць прекрасної статі, які мешкають в Івано-Франківську. В поезії – це Ганна Петросаняк. В прозі – Ольга Деркачова.

Скажу відверто, що говорити про жіночу літе­ратуру взагалі та про жіночу поезію зокрема не є справою легкою. Взагалі, сказано вже було тисячу тисяч разів, що немає літератури статевої. Є літе­ратура добра і література погана. Про відьмацькі дурощі вічної мадемуазель Забужко і сухоребрих старих дів з Могилянки та «Критики» згадувати вва­жаємо за непристойне. Проте не менш непристой­ним з нашого боку було б заперечувати розбіж­ності у світоглядних парадигмах чоловіків та жінок. Жіноче сприйняття світу радикально відрізняється від нашого. В чомусь жіноча парадигма заперечує парадигму чоловічу. Ми – неначе, дві різні раси, які побутують впродовж усієї людської історії по­руч і які не знають нічого одні про одних. Тому збірка прозових новел Ольги Деркачової „Синд­ром під сніжника” може слугувати для нас, чоловіків, своєрідним путівником по всесвіту жіночого світос­прийняття. Новели невеличкі. Кожна з новел нага­дує і острів, і корабель. В кожній новелі відчувається солоний переляк. Переляк перед буттям. Буттям у жорстокому світі. Проте в деяких новелах, окрім цього побоювання залишитися сам на сам з бе­зоднею, яка називається звичайним людським жит­тям, є своєрідний маніфест незламності, людської незнищенності та людської гідності. Під час читан­ня цієї книги важко не помітити, що життя у сприй­нятті жінок – це, звичайно ж, не війна. Ні. Радше полустанок. Це – довге та розтягнуте у часі очіку­вання поїзда, це – очікування поїзда під дощем. Це – вогкий та вкрай незатишний світ, у якому відбувається впертий та відверто приречений по­шук сонця. Ми буваємо подекуди несправедливі та жорстокі до жінок. Наша слоняча шкіра дозво­ляє нам, чоловікам, виживати за будь-якої відсут­ності сонця. За будь-якої негоди. За будь-якої зли­ви. Читаючи „Синдром під сніжника”, важко не відчути, як перехоплює горло важка стума. Її спри­чинює хвороблива деміургічність цього світу. Світ нагадує тунель. В кінці цього тунелю жевріє світло чи то смерті, чи то пробудження. І смерть, і про­будження будуть гарними, будуть прекрасними. Лише треба пережити цей болючий полустанок, пе­речекати сірий листопадовий дощ. Лише після цього можна буде побачити сонце. Сонце пробудження. Сонце смерті. Саме про це гностичне сприйняття світу говорять новели Ольги Деркачової. Не про побут. Про біль життя довкола нас.

Василь Боровик

Книжковий клуб-плюс. – 2006. - № 11. – С. 17.

Оновлено 21-06-2024
© 2020. ОУНБ iменi I. Франка