Композитори української діаспори

„Українські композитори  західної діаспори”

Українська музична культура впродовж ХХ століття творилася не лише на теренах рідної землі, але і далеко за її межами. Якщо складні соціально-політичні процеси в Україні не дозволяли  пізнавати та науково вивчати культурницькі процеси української діаспори[1], то сучасний розвиток  нашого суспільства сприяє цьому. Вивчення історії української музики має на меті сформувати   цілісну картину українського музично-культурного простору. Проте, вона не може бути повноцінною без великого пласта надбань у царині музичної культури української діаспори ХХ ст. Можливість опрацьовувати заборонені раніше архіви, закордонні видання, періодику, живих контактів з діячами зарубіжжя, які з’явилася з часу проголошення незалежності України, сприяє науковому вивченню даної проблеми.

            Тому актуальним  є повернення невідомих і забутих імен  митців, які утверджували українську музичну культуру в іноетнічному середовищі. Серед них  вагоме місце займають композитори − вихованці Київської, Харківської, Петербурзької, Празької, Віденської  консерваторій, Вищого Музичного Інституту ім. М.Лисенка у Львові.   Своєю багатогранною творчістю вони підтвердили, що контекст української музичної культури відкритий для найновіших, сучасних стилів і композиторської техніки.

            Вражає полістилістика композиторської творчості закордонного українства: тут є представники неоромантизму, постромантизму, імпресіонізму, експресіонізму, неокласицизму, модернізму, серіальності,  авангарду та інших стилів ХХ ст.

Так, у творчості Зеновія Лиська знаходимо експресіоністичні тенденції неокласицизму, модернізму; у Федора Якименка – синтез елементів романтизму з елементами французької імпресіоністичної  музики; різножанрова композиторська творчість Антіна Рудницького поєднує здобутки німецького романтизму, бузонівського неокласицизму з мелосом української народної пісні, а в окремих творах стиль композитора окреслюється як „урбанізм” - прояв модернізму; Стефанія Туркевич-Лукіянович у 1930-ті рр. проявляє себе у поєднанні неоромантизму з неокласицизмом, а в останні роки життя (1972) поєднує неокласичний стиль з жорсткістю quasi серійного тематизму, або працює в рамках постімпресіоністичного стилю; Мар’ян Кузан близький до імпресіонізму, а також до конструктивізму серійної системи.

            Однією з прикмет індивідуального композиторського стилю митців діаспори є багатоджерельність – співіснування різних жанрово-інтонаційних та історико-стильових шарів.

            Улюбленими жанрами українських композиторів зарубіжжя були пісенно-хоровий та  інструментальний (твори  для фортепіано, скрипки, бандури), що було зумовлено як умовами побутування, так і смаками публіки. Разом з тим композитори працювали і у масштабних формах (ораторії, опери, симфонії). 

            Обравши акапельне хорове письмо (О.Кошиць, М.Гайворонський, А.Гнатишин, М.Федорів та ін.),  митці діаспори продовжували українську співочу традицію, слідуючи шляхом Миколи Лисенка. У ХХ столітті хорова музика стала провідною галуззю як в Україні, так і діаспорі. Світове визнання унікальності музичного фольклору українського народу і національного хорового виконавства хорів О. Кошиця, Д. Котка, М.Антоновича, А.Гнатишина визначало культуротворчу роль хорової галузі у становленні національної музики.

            Білою плямою у вивченні української пісенності довгий час були пісні Січових Стрільців та Української Повстанської Армії. Найбільш повно вони зібрані, зредаговані та видані завдяки митцям західної діаспори – М.Гайворонському, З.Лавришину, А.Гнатишину та ін. Співці Січового Стрілецтва Михайло Гайворонський, Роман Купчинский та Левко Лепкий були серед перших композиторів української західної діаспори  20-30-х рр. ХХ ст.

На переломі ХІХ-ХХ століття на теренах Західної України народжується нова генерація українських композиторів, яка закладала основи професіоналізму. Це Станіслав Людкевич, Василь Барвінський, Микола Колесса, Нестор Нижанківський, Зіновій Лисько, Антін Рудницький, Роман Придаткевич, наші земляки Василь Витвицький та Ярослав Барнич. Більшість із них у вихорі Другої світової війни емігрували на Захід і там продовжували плідно працювати.

            Західна діаспора зробила неоціненний внесок у збереження української духовної хорової музики. В той час як на батьківщині впродовж десятиліть вона була під забороною, за кордоном друкуються і виконуються  Літургії та інші духовні твори  Олександра Кошиця, Михайла Гайворонського, Андрія Гнатишина, Ігоря Соневицького, Мирона Федоріва та ін.

            Співаки-бандуристи Григорій Китастий, Василь Ємець, Зіновій Штокалко писали різножанрові твори для бандури та ансамблів бандуристів.

             У жанрі легкої музики працювали Ярослав Барнич та Богдан Веселовський.

Сьогодні поряд із посиленням глобалізаційних процесів відбувається активізація ренаціоналізації світу, тобто духовне і національне відродження народів і народностей, творення їхніх нових держав. Тому, вивчення і використання набутого досвіду української діаспори, глибока співпраця діячів української музичної культури діаспори та України,  підтримка їх діяльності державними та громадськими організаціями, вироблення національної стратегії  в цьому напрямку може стати одним із найважливіших факторів збереження і формування національного  „я”, здатного не лише вистояти у боротьбі нищення глобалізацією національних і традиційних пріоритетів, але активно вступити в діалог культур.

             Підсумовуючи короткий огляд розвитку української музики західної діаспори  ХХ ст., можна зробити висновок, що  саме вона була одним із важливих чинників збереження етнічної ідентичності українців,  була і є невід’ємною складовою частиною української національної музичної  культури, важливим фактором збереження і розвитку окремих її жанрів, заборонених на етнічних теренах в часи тоталітарного режиму.

Працівники Івано-Франківської обласної державної універсальної наукової бібліотеки ім. І.Франка не лише дбайливо добирають і зберігають безцінні книжкові фонди, але й активно пропагують їх науковцям, студентам, всім, хто цікавиться рідною культурою. Пропонований бібліографічний покажчик є важливим внеском у розвиток українського музикознавства. Він охоплює значну кількість видань про життя і творчість українських композиторів західної діаспори ХХ століття, які знаходяться в фондах бібліотеки. Частина з них видані за межами України, що складає особливу цінність.

            Сподіваємося, що праця шановних бібліотекарів не лише зацікавить широке коло читачів, але й стане допомогою у наукових пошуках науковцям, студентам, викладачам і учням дитячих музичних і загальноосвітніх шкіл, які відкриватимуть малознані в Україні імена композиторів, які творили музику на всіх континентах.

Ганна Карась

кандидат педагогічних наук, доцент Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника, заслужений працівник культури України, член Національної спілки театральних діячів

УКРАЇНСЬКА ДІАСПОРА: КОРІННЯ І КРАСА.

1.        Булат Т.     Українська     музична     культура     діаспори     // Українознавство: стан проблеми, перспективи розвитку / матеріали першої міжнародної конференції „Роль вищих навчальних закладів (інституцій)  у  розвитку  українознавства. –   К.:  Київ. Ун-т, 1993. –  С. 126-128.

2.        Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції 1919-1939 (матеріали зібрані С. Наріжним до частини другої). – К.: Вид-во ім.. Олени Теліги, 1999. – С. 272.

3.        Ольховський А.  Нариси історії української музики /  Підгот. до друку, наук.  ред.,  вступ.  ст., комент. Л. Корній. – К.: Муз. Україна. 2003. – С. 385-394.

4.        Рудницький А. Про музику і музик.. – Нью-Йорк – Париж – Сідней –Торонто, 1980. – С. 336.

5.        Карась Г. Пам’ятки музичної культури західної діаспори: повернення в Україну та популяризація. / Г. Карась // Вісн. Прикарп. ун-ту. Мистецтво. – 2006. – вип. 9. – С. 16-19.

КОМПОЗИТОРИ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ

АНТОНОВИЧ МИРОСЛАВ

(01.03.1917, м.Долина  – 11. 04. 2006, м.Утрехт, Голландія)

6.        Антонович М.: Біогр. довід. // Співоче поле України: Літ.-худ. вид. / Упоряд.: Артищук Б. – К.: Молодь, 2004. – С.345.

7.                 Відійшов у вічність диригент і композитор Мирослав Антонович // Шлях перемоги. – 2006. – 19 квіт. – С.15.

8.                 Грабар Л.  Мирослав  Антонович. Musica sacra // Галичина. – 1997.  – 18 жовт.

9.                 Довгий О.  По світу з українською піснею. // Музика. – 1996. – №1. – С.24-25.

10.            Енциклопедія українознавства.  Т.1 / За ред. В. Кубійовича. – К.: Молоде життя, 1993. – С.51.

11.            Мистецтво  України:  Біограф.  довід. /  Упоряд.: А. В. Кудрицький,  М. Г. Лабінський; За ред. А. В. Кудрицького. – К.: Укр. енцикл., 1997. – С.22.

12.            Митці  України:   Енцикл.  довід. /  Упоряд.:     М. Г. Лабінський,       М. С. Мурза; За ред. А. В. Кудрицького. – К.: Укр. енцикл., 1992. – С.27.

13.            Муха А. Композитори України та української діаспори: Довід. – К.: Муз. Україна, 2004. – С.17.

14.            Полєк В. Організатор Візантійського хору // Галичина. –  1995.  –         8 лют.

15.            Ясиновський Ю. З ювілеєм Вас, Маестро: До 80-річчя Мирослава Антоновича // Галичина. – 1997. – 1 берез.

16.            Ясиновський Ю. Мирослав Антонович – диригент і музикознавець // Мистецтво і традиційна культура укр. зарубіжжя: Матеріали конф. – Львів, 1996. – С.146-152.

БАЛЕЙ ВІРКО (ВІРОСЛАВ).

(21.10.1938, Радехів на Львівщині)

17.            Гармель О. Вірко Балей: «Я люблю писати музику для специфічних людей» // Укр. муз. газ.– 1999.– верес.

18.            Грабовський Л. Свічка, що горить з обох кінців // Культура і життя. – 1995. – 11 жовт.

19.            Завоювати українській музиці почесне місце // Культура і життя. –  1992. –  29 серп.

20.            Кияновська Л. З-за піднятої завіси // Музика. – 1991. – №4.

21.            Копиця М. На порозі світового визнання // Музика. – 1989. – № 2.

22.            Копиця М., Карабиць І. Америка-Україна. Мости спілкування // Музика. – 1991. –  № 5.

23.            Мистецтво  України:   Біогр.   довід. /  Упоряд.:  А. В. Кудрицький,    М. Г. Лабінський; За ред. А. В. Кудрицького. – К.: Укр. енцикл., 1997. – С.38.

24.            Митці  України:   Енцикл.   довід.   /   Упоряд.:    М.  Г.  Лабінський,   М .С. Мурза; За ред. А. В. Кудрицького. – К.: Укр. енцикл., 1992. – С.44.

25.            Муха А. Композитори української діаспори: Довід. – К.: Муз. Україна, 2004. – С.21.

26.            Степанченко Г. Вірко Балей- піаніст, диригент, композитор…// Рада.– 1992.– 9 жовт.

БАРНИЧ ЯРОСЛАВ

(30.09.1896, с.Балинці, нині Снятинського р-ну Івано-Франківської обл. – 01.06.1967, Клівленд, США)

27.             Балинці стали відомими завдяки Ярославу Барничу // Галичина. – 1996. – 19 жовт.

28.             Баран М. Веселилися батьки, веселімося й ми... // За вільну Україну. – 1995. – 30 листоп.

29.             Барнич Я.:Біогр. довід. // Черепанин М. Музична культура Галичини: Монографія. – К.: Вежа, 1997. – С.240.

30.             Барнич Я. З автобіографії // Визвол. Шлях. – 1975. – Кн.4. – С.488-490.

31.             Барнич Я. // Історія української музики. В 6 т. – К.: Наук. думка, 1989. – Т.4. – С.548.

32.             Басараб Р. Композитор Я. Барнич і його оперета „Шаріка” // За незалежність. – 1996. – 10 лют.

33.             Бобик П. Ярослав Барнич – настоящий автор „Гуцулки Ксени” // Наша респ.. – 1996. – 6 верес.

34.             Дмитрів М. Доля Барничів і роздуми над нею // Слово народу. – 1996. – 17 січ.

35.             Енциклопедія українознавства. Т.1 / За ред. В. Кубійовича. – К.: Молоде життя, 1993. – С.94.

36.             Жарівський О. На службі Мельпомени і Євтерпи: До 100-річчя від дня народження Ярослава Барнича // За вільну Україну. – 1996.  –  1 жовт.

37.             Кабачинська С. Кому належить „Гуцулка Ксеня”? // Світ молоді. – 2000. – 7 лип.

38.             Коваль Я. „Гуцулка Ксеня”: душа страждає // День.  –  1997.  –  29 лип.

39.             Лещишин С. „На хвилях часу і понині співає Барнича душа” // Галичина. – 2001. – 15 листоп.

40.             Мельник О.  Хто  ж  автор  „ Гуцулки Ксені”?  //  Укр. газ. – 2004. –  11 листоп.

41.             Мистецтво   України:   Біогр.  довід.  /  Упоряд.:  А. В. Кудрицький,  М. Г. Лабінський; За ред. А. В. Кудрицького. – К.: Укр. енцикл., 1997. – С.43.

42.             Митці  України:   Енцикл.   довід.   /  Упоряд.:   М. Г. Лабінський,     М. С. Мурза;  За ред. А. В. Кудрицького. – К.:  Укр. енцикл.,  1992. –  С.49-50.

43.             Могила його далеко // Новий час. – 1992. – №10.

44.             Муха А. Композитори України та Української діаспори: Довід. – К.: Муз. Україна, 2004. – С.24.

45.             Назарчук Д. О соловію! Як вшанувать тебе зуміли? // Галичина. – 1996. – 22 жовт.

46.             Оверчук М.  „Шаріка”  не  просто  оперета  //  Галичина.  –  1996.  –  14 трав.

47.             Пастух Р.  Творець  „Гуцулки  Ксені”  // За вільну Україну. – 2004. – 19 серп.

48.             Пастух Р. Ярослав Барнич обезсмертив гуцулку Ксеню, а після „Гуцулка   Ксеня”  увінчила   свого   творця  //   Галичина.  –  2000.  –  4 листоп.; Колом. вісн. – 2003. – 21 берез.

49.             Пастух Р. „Гуцулка Ксеня” постала в Коломиї // Тижневик Галичини. – 2000. – 14 верес.