„Нескінченний найменший шматок світу!”
Рудницький Л.
Німецька мова і література у творчості Івана Франка
Літературна спадщина Івана Франка навіть глибше як епістолярна і науково-публіцистична творчість поета виявляє чимало взаємин з німецькою культурою. У Франковій прозі, поезії, листах і статтях знаходимо численні згадки про німецьких письменників, філософів і культурних діячів. Багатьох з них Франко цитує у своїх творах, оцінюючи їхню творчість, або наводить їх твори для документування власних тверджень. Часто Франко вводить окремі цитати німецьких поетів у свої твори як мотто, щоб більш пластично подати певну особу, або щоб створити бажану атмосферу в даній ситуації. Знаходимо у творчості Франка й багато німецьких крилатих висловів, тобто прислів'їв і приказок, або окремих німецьких слів чи речень, які підкреслюють висловлену думку, надаючи їй певного забарвлення, інколи певного реалізму.
Навіть найбільш поверхове читання творів Франка засвідчує, що він, як уже стверджено, мав відмінні знання з німецької мови і літератури. З біографії його довідуємося, шо він ще малим хлопцем вільно читав і писав по-німецьки й навіть брався до літературної творчости цією мовою. Сучасник Франка Карло Бандрівський пише у своїх спогадах, що вже у четвертому класі Франко знав настільки німецьку мову, що з німецької читанки перекладав цілі розділи на українську мову без допомоги словника. Важливу роль у Франковому зацікавленні німецькою мовою і літературою відіграли також його приятелювання з Йосифом і Филипом Ранхертами, синами німецького колоніста, та його дружба зі „старим Лімбахом", німцем, якому Франко присвятив свій літературний спогад „Гірчичне зерно"(Зібр. тв., 21, 316-332).
Велика кількість німецьких слів і фраз, які знаходимо майже у всіх побутових оповіданнях Франка, належить до тодішньої австрійської військової термінології. Це в першу чергу накази військовиків або поліції, що їх Франко передає по-німецьки, щоб посилити реалізм чи драматизм зображуваної ситуації.
Споріднені з цією сферою вислови, кличі або гасла, що належать до гак званого канцелярського говору.
До другого ряду німецьких висловів належать ті, які Франко вжив, щоб посилити характеристику дійових осіб або щоб точніше чи гостріше висловити цумку, а також для надання певній ситуації реалістичного, комічного або глумливого забарвлення. Цю категорію висловів чи не найкраще репрезентує поема „Панські жарти", де українська мова відповідно „знімчена" і вміло переплетена з-німецькою, завдяки чому автор не тільки яскраво змальовує особу німця-комісара, але й вносить комізм у твір:
Таких місць, де німецька мова переплетена з українською, у поемі „Панські жарти" багато, і всі вони яскраво висвітлюють характер постаті комісара та, попри трагічні момент, підтримують гумористичні нотки твору.
З допомогою німецьких висловів комізм створюється і в інших творах Франка. У повісті „Для домашнього огнища" читаємо: „Nur nicht űberstűren!", як мовив той німець-ганчар, коли йому віз з горшками перевернувся до рову" (Зібр. тв., 19, 68). Комізм збудований на двозначності слова, яке означає „поспішати" або „перевернутися".
Інколи Франко включає цілі німецькомовні уривки у своє оповідання, щоб надати йому реалістичного забарвлення або тонкої іронії. У повісті „Петрії й Довбущуки" подана ціла розмова між жандармом і жидом, де німецька мова вміло переплетена з жидівським говором (Зібр. тв., 22, 465-466), що передає ситуацію у дуже реалістичній формі. Подібні розмови знаходимо у повісті „Воа constrictor" (1884), але у переробці 1907р. автор значно зменшив їх (КН., X, кн. 1, 155, уваги).
Для підкреслення іронії, а заодно й реалізму Франко вживає німецьку мову в короткому нарисі „Задля празника"( 1891). Сюжет нарису - відвідини цісарем Галичини в серпні 1880 року - сам по собі вимагає німецької мови, тому письменник включає у своє оповідання розмову цісаря з принципалом одної фабрики (Зібр, тв., 18, 314-315). Створюється гротескна сцена, у якій слова монарха контрастують з правдивими обставинами ситуації.
Своєрідний комізм творить також висловлювання генерала Гаммерштайна на адресу депутації найповажніших польських громадян у сцені, змальованій у повісті „Лель і Полель". Як пише Франко, „коли члени депутації представились йому поіменно, генерал-грубіян крикнув: „Der Teufel noch amal! Hild, Mild, Wild, Stejller, Piller, Műller! Das sind ja aber verflucht polnische Namen!" - „Чорт бери! Гільд, Мільд, Вільд, Штіллер, Піллер, Мюллер! Отсе-то справді прокляті польські наймення!" (Зібр. тв., 17,. 392). Подібно обумовлений і комізм короткого ескізу „Син Остапа" (КН., VI, 187-192), де вживання віденського діалекту надає оповіданню своєрідного забарвлення.
Інколи вистачає однієї німецької фрази, щоб різко окреслити взаємини персонажів оповідання або справжній характер даного персонажа. Так, слова пана Копмана з нарису „Казка про Добробит" - „Тьфу, як людина мусить втомитися з цими дурними хлопами!" (Зібр. тв., 18, 152) - чітко виявляють його погорду до українських хліборобів, а отже, його негативний характер. У повісті „Перехресні стежки" німецький вислів, як це, зрештою, зазначає у тексті сам Франко, характеризує старосту-бюрократа: „Ach junger Mann, junger Mann! - мовив староста, звичаєм старих бюрократів закидаючи по-чімецьки і плещучи Євгенія по плечі - „Ах, молодий чоловіче, молодий чоловіче! Ви нічого не тямите в політиці!" (Зібр. тв., 20, 218). В оповіданні „На дні" німецькі і латинські вислови характеризують постать в'язня Стебельського. Технічні німецькі визначення і вислови знаходимо у повісті „Воа Сonstrictor", де використовується ціла низка слів з життя ріпників. Зокрема, такі ріпницькі вислови, як побажання „Glűk auf" -„Щасливо!"; „оберштайґер" - „старший штейґер"; „Schurfgesetz" - „Гірничий закон" та ін. сприяють яскравому змалюванню ситуаційного довкілля. Загострюють реалістичну манеру оповідання численні німецькі розмови жидів-капіталістів і німців-підприємців (див. розмову між Домсом і Гершком (Зібр. тв., 22, 181-182).
У творах і листах Франка трапляється чимало крилатих слів німецькою мовою, тобто анонімних приказок, прислів'їв чи висловів забутих авторів.
Як їх уживання засвідчує Франкове знання німецької мови, так цитування окремих авторів і народних пісень показують, що він був добре ознайомлений з німецькою літературою. Прикладів цього у творчості Франка дуже багато і просто годі всі подати.
Найчастіше Франко цитує Ґете і Гайне - поетів, які мали на нього найбільший вплив і яких він найбільше перекладав. Зокрема, чимало цитат є із „Фавста", наприклад, знамениті слова Мефістофеля „Blut ist ein ganz besonderer Saft", втілені в драматично загострену сцену повісті „Для домашнього огнища", де герой усвідомлює, що він убивця - „Кров - це зовсім особлива рідина" (Зібр. тв., 19, 103). Мабуть, з „Фавста" узяв Франко вислів „Bucht mit sieben Siegeln" - „книжка за сімома печатками", що його він наводить у листі до Драгоманова 13 лютого 1877р. (Зібр. тв., 48,59), говорячи про Діккенса, хоча цей вислів набагато старший від твору Ґете. З „Фавста" взято і мотто для короткого оповідання „Поєдинок" („Зимова Казка") - слова, які характеризують постать Фавста: „Дві душі живе в моїх грудях" (Зібр. тв., 16, 184). Правда, Франко інколи вживає дієслово „leben" замість „wohnen", але подібні „промахи" свідчать, що він, пишучи свої літературні твори, не заглядав до джерел, а творив спонтанно. До речі, це мотто яскраво виявляє тему всього оповідання.
Цитати з „Фавста" трапляються також у Франкових літературознавчих статтях.
Статтю про Лесю Українку (1900), у якій Франко старався показати різницю між правдивим мистецтвом і дилетантизмом, він закінчує словами Фавста, зверненими до псевдопоетів: „Якщо ви цього не відчуєте, то ви цього і не збагнете" (Зібр. тв., 31, 274). А в статті „Руський театр", говорячи про російську цензуру українського театру, він влучно згадує слова Мефістофеля. „На цій цензурі, - пише Франко, - справдилося те, що каже про себе Мефістофель у „Фавсті" Ґете: „Я часть тієї сили,/Що все бажає зла, а чинить все добре " (Зібр. тв., 29, 103).
Та цитати з творів Ґете у Франка не обмежуються „Фавстом". У поетичному спогаді „Гірчичне зерно", яке з уваги на постать старого Лімбаха насичене цитатами з німецької літератури, знаходимо рядки з „Epilog zu Schillers Glocke": „А поза ним в безістотному вигляді лежало те, що нас всіх сковує, це буденщина" (Зібр. тв.. 21, 328), що влучно характеризують дух ситуації. Два останні рядки мотто з „Західно-східного дивану" Ґете (1819) Франко вплів у свою статтю „Тополя" Т. Шевченка (Зібр. тв., 28, 73-88) і на цій формулі - „Хто хоче зрозуміти поета, мусить піти в його край" (Зібр. тв., 28, 74) до певної міри побудував усю статтю. Подібну роль відіграє й цитата з „Zuegnung" Ґете (1784), яку Франко наводить у своєму передньому слові до „Перебенді" Шевченка, де він розглядає функцію і роль поезії, а вертерівські слова „Будь мужньою людиною і не йди моїм слідом!" (Зібр. тв., 2, 120) є вдалим мотто до поетичної збірки „Зів'яле листя". Ці та інші цитати з Ґете, численні згадки про німецького поета чи про його твори (головно його розмови з Екерманом) розсіяні по всій творчості Франка і майже всюди відіграють цю саму роль. Франко цитує твори Ґете, щоб на них оперти свою думку або щоб краще змалювати ситуацію у своєму літературному творі та розкрити психологічний стан персонажа. У всіх цих цитатах та згадках Ґете для Франка є непомильним авторитетом, а його твори - найкращими прикладами високої естетичної вартости. Дещо іншу роль відіграють фрази, слова або мотиви, які Франко свідомо запозичує із Ґете, але джерела не вказує. До них належать, приміром, мотив „гниле багно", який знаходимо у другій частині „Фавста" і який Франко використав у XIV вірші циклу „Тюремні сонети" (1885), а також вірш „Помста за вбитого" (1876), котрий, як стверджує Франко, є арабською думою з Ґете (Зібр. тв., 3, 320). Та це вже належить до літературних впливів.
Цитати з творчости Гайнріха Гайне відіграють дещо іншу роль. З одного боку, вони вставлені у текст для підкреслення пафосу або меланхолійного сентименталізму, а з другого - Франко їх вживає для підкреслення іронії і сатири. Слід зазначити, що творчість Гайне дуже багата на вислови обох цих категорій.
Певної сентиментальності і певного пафосу надають оповіданню „Основи суспільності" слова Едзя, який, говорячи про загальний поступ людства, про дух часу та про суть людського щастя, каже: „Ми вигострили розум, як бритву, і посеред усього підрізали ним власну наївність і віру. Само поняття щастя ми покраяли, пошматували, розаналізували хімічно так, що з нього нічого не лишилося. Ну, а тоді, звісно, прийшов розум і сказав: ніякого щастя нема і бути не може. Що чоловік його бажає? Е, це для дійсності не указ. Я можу бажати - ховати місяць до кишені, та що з того? От те бажання щастя, з одного боку, ото абсолютна невіра в можність щастя - сей є той внутрішній розрив, котрим усі ми хоруємо. В першій половині сього віку і Гайне сказав: „Великий розлам століття пройшов крізь моє серце". Нині той розрив поглибився і захопив усі наші серця" (Зібр. тв., 19, 256).
Такі досить меланхолійні думки Гайне цікавили молодого Франка-поета. На таких гайнівських мотивах побудований, наприклад, Франків вірш „Лицар" (1876); натомість більш зрілого Франка цікавила іронічно-сатирична сторона творчости німецького поета. Цитати іронічно-сатиричного характеру заходимо головно у його статтях і листах, як-от: „Дурень чекає відповіді" (Зібр. тв., 31, 489); „А своє велике неуцтво він сам собі здобув" (Зібр. 33, 276); „сердечно добрі, але сердечно дурні" (Зібр. тв., 27, 94).
Інколи Франко наводить окремі строфи або й цілі вірші Гайне у своїх статтях. У статті „Ґергарт Гавптман, його життя і твори" Франко, щоб краще з'ясувати становище німецьких ткачів, про яких писав Гавптман, цитує славну пісню Гайне.
Обговорюючи тезу Лессінґа про різницю між завданням поезії і малярства, Франко наводить тристрофний вірш Гайне і робить докладний аналіз цього вірша (Зібр. тв., 31, 105-106). Крім згаданих прикладів, є ще ціла низка перелицьованих цитат із Гайне у літературній спадщині, статтях і листах Франка та численні згадки про цього німецького поета. Майже в усіх випадках роль їх подібна до викладеного вище.
Дуже високо цінив Франко творчість Фрідріха Шіллера, часто цитував його згадував у своїх творах. Цитати з творчости Шіллера знаходимо у багатьох франкових статтях і листах, дещо менше - у літературних творах. Цікава особливість: наводячи слова Шіллера у своїй повісті „Петрії й Довбущуки", Франко вкладає їх в уста автора-оповідача, а не якоїсь дійової особи, як це звичайно було з цитатами із Ґете і Гайне. Так сталося і з Олексою Довбущуком - „Це прокляття лихого вчинку, що, народжуючись, разу раз мусить плодити тільки зло" (Зібр. тв., 22, 396). Немає сумніву, що це трохи перелицьований вислів Шіллера з другої частини драми „Валленштайн".
Подібно підходить Франко і до використання творчости Лессінґа, цитуючи його, як правило, у своїх статтях з уваги на інтелектуальний зміст творів цього німецького письменника. Відомий віршик Лессінґа про Клопштока згадується у Франка двічі. Перші два рядки він цитує у статті „Слов'янська взаємність в розумінні Яна Коллара і тепер" (Зібр. тв., 29, 51), а цілий вірш - у статті „Тополя" Т. Шевченка.
В обох випадках Франко застосовує цитовані слова до предмета свого аналізу. Подібну роль відіграють цитати з Лессінґа і в статті „Хуторна поезія П. А. Куліша", де другий розділ має мотто - обширну цитату з Лессінґового „Лаокоона": „Так само можна з певністю вважати за невдале наслідування кожний поетичний твір, переконливий у дрібницях і хибний у своїй основі, хоч би той твір мав багато малих красот" (Зібр. тв., 26, 165). Саму статтю Франко закінчує словами словами Лессінґа: „Нехай висловлює, що йому здається правдивим, а правда сама нехай буде залишена Богові" (Зібр. тв., 26, 179).
Одну коротку цитату з драми Лессінґа „Натан Мудрий", частину якої Франко переклав, а саме вислів „Ніхто не мусить мусити" знаходимо у Франковому оповіданні „Із записок недужого" (Зібр. тв., 15, 201), де автор вжив її для більш точного пояснення власної думки.
У своїх статтях Франко залюбки цитує літературно-критичні праці Лессінґа „Гамбурзька драматургія" (Зібр., тв., 21, 325 та ін.) й особливо „Лаокоон". У першій передмові до перекладу „Фавста" Й.-В. Ґете він приписує Лессінґу започаткування німецької літератури класично-романтичної доби (Зібр. тв., 26, 55-160). Ці висловлювання Франка та інші його оцінки Лессінґа (див. розділ „Переклади з літератури XVIII століття") вказують на певну естетично-світоглядну спорідненість між Франком і цим великим німецьким ученим і письменником.
Крім згаданих, Франко цитує ще твори багатьох німецьких філософів, письменників, критиків. У статті „Із секретів поетичної творчості", наприклад, він протиставляє естетичні погляди Іммануїла Канта і Ф. Шлеґеля й одночасно наводить слова К. Ґуцкова (Зібр. тв., 31, 115-118). При аналізі споріднености поезії і музики у цій же студії Франко цитує вірш Конрада Ф. Майєра, і порівнює його з одним Шевченковим віршем про тишу (Зібр. тв., 31, 93-94). У статті „Маніфест „Молодої музи" Франко у реченні „тут треба сили і боротьби, щоб проложити" - „...шлях свободи" (Зібр. тв., 37, 416) цитує вірш славного поета свободи Теодора Кернера (1791-1813) „Aufruf" (1813), хоч слова ці він приписує революціонерам 1848 р. В автобіографічному оповіданні „Гірчичне зерно" (Зібр. тв., 21, 316-332) він згадує, крім Ґете і Шіллера, також письменників X. М. Вілянда (1733-1813), Евальда фон Кляйста (1715-1759), Гайнріха фон Кляйста (1777-1811) і К. Ф. Майєра (1825-1898) й цитує їхні твори.
З філософів, крім уже згадуваного Канта, Франко цитує Фрідріха Ніцше (1844-1900) у своєму творі „Odi profanum vulgus". Цитата, взята з праці Ніцше „Die Fröhliche Wissenshaft" (1882), розділ „Der realische Maler", відповідала естетичним переконанням Франка на цьому етапі (1899) його життя.
Слід зазначити, що Франко добре розумів „нігілізм" філософії Ніцше, і все ж він цінував цього німецького поета-філософа (див.: Зібр. тв., 29, 476).
Підсумовуючи, можна сказати, що майже кожний більш або менш відомий німецький поет, прозаїк чи драматург знайшов своє місце у творчості або в листуванні Франка.
Рудницький Л. „Нескінченний найменший шматок світу!": [нім. мова і л-ра у творчості І.Франка] / Л. Рудницький // Перевал. - 2006. - № 2-3. - С. 87-94.
