ФРАНКО І ДОЛИНЩИНА
Місця, де жила велика людина, священні. . .
Через сотні років лунають її слова.
Її діяння-внукам.
В.Гете.
Прикарпаття - край, у якому часто доводилося бувати Іванові Франку. Багато місць, пов'язаних з іменем Каменяра, є і наДолинщині. Найбільшу роль у біографії письменника відіграв Лолин. Ще юнаком по закінченні 7 класу Дрогобицької гімназії приїхав він сюди на канікули до товариша по навчанню Ярослава Рошкевича. Тоді, 1874 року, залізницею дістався до Стрия, а звідти подався сільським трактом на Бубнише, Тисів, Церківну, Роточки, Кальну, Кропивник, Мізунь, Велідіж (Шевченкове). Лолин. Це була його перша полорож у широкий світ. "Ця маленька мандрівка, - писав Франко, -дала мені пізнати більше світу і людей, ніж я знав досі".
Навколишня природа, гори вражали його. Світ - ні. Бачив горе і нужду, безправність і затурканість по навколишніх селах. Лолин Франко влучно характеризує народною приказкою "Лолин-голий; довкруги ліс, а в середині біс". У статті письменник писав: "Лолин - це невелике сільце, що має коло 80 хат, розташоване біля річки Свічі в дуже бідній лісовій місцевості. Тамтешній народ, відрізаний від решти світу і пригнічений злиднями, не знає майже ніяких заробітків, ніякого промислу. Навітьмало займається вівчарством. Головним джерелом його прожитку є худоба, яку випасають в близьких горах..."
Тут, у Лолині, Франко уперше в житті покохав, зустрівши сестру свого гімназійного товариша Ольгу Рошкевич. Лолин - колиска першого Франкового кохання. Великого і прекрасного. Але краса прадавньої гірської природи не стала різьбленою рамою їхньою з Ольгою першого почуття. Кохання зробило серце Франка ще чутливішим ло людської кривди. Він повів свою кохану в сільські хати, вони записували народні пісні, в яких було скільки краси, стільки горя . Ольга любила літературу, багато перекладала. Вони читали разом, обговорювали книги. Мріяли в майбутньому одружитись і піти стежкою боротьби. Але мріям не судилось збутися. Арешти Франка так перелякали батька Ольги Рошкевич, що він примусив ії вийти заміж за іншого.
Замучений душевними переживаннями, Франко часто приїжджав у Долину і пішки пробирався в Грабівський ліс чи в Буковинку, де вже чекала зйого така ж горем прибита голубка. Наслідком цих стосунків стали сумні вірші. Ользі Рошкевич Франко присвятив свою першу збірку "Баляди і роскази", ряд поезій, зобразив її в оповіданнях "На дні", " Із записок недужого" і в циклі "Картка любові".
До Лолина Франко приїжджав протягом 1874 - 1879 рр.. Під час спілкування з молоддю, яка збиралася у Рошкевичів, виявив себе розумним, розсудливим юнаком. У Лолині написав вірш "Галаган", три реалістичні оповідання "Вугляр",' "Лесишина челядь", "Два приятелі", в яких,зокрема у ''Вуглярі", дуже проявляється місцева тематика. У Лолині Франко займався збиранням етнографічних матеріалів, які згодом обробив у своїх працях. Тут же і в околицях (від Перегінська до Гошева) у 1875 р. збирав легенди про опришків і про так звані Довбушеві скарби. На основі зібраних матеріалів Франко написав окремі розділи повісті "Петрії і Довбущуки". Саме на основі місцевого варіанту "Пісні про шандаря", яку йому записала Михайлина Рошкевич, у 1841 р. він створив драму "Украдене щастя".
До Лолина Франко йшов через Максимівку на грунь, або ще називають Широкою дорогою (навпростець).
Постійні подорожі по навколишніх селах (Велдіж, Вишків, Мізунь, Мала Тур'я.Сенечів), зустрічі з людьми надихнули Франка на написанння оповідання "Сам собі винен" про злиденне життя, трагічну загибель селянина-лісоруба Миколи Грача на людвиківських лісорозробках.
У Шевченкові Франко познайомився з поетесою Климентиною Попович, їхня дружба "перетопилась в чисте золото найшляхешіших почувань". Франко підтримував її в літературній роботі, допомагав друкувати.
У час шкільних канікул 1876 р. редакційний гурток "Друг" зробив собі прогулянку в гори. Вони побували у Велдіжі, Мізуні, Сенечові, гостювали у місцевих священиків. У Сенечові священиком був Юліан Охримович, брат Клима Охримовича (товариша Франка). До Сенечова їхали на фірах. З собою взяли всю жіночу молодь із священичих домів Антона Петрушевича (Мізунь), Хризанта Колянковського (Велдіж), Михайла Рошкевича (Лолин). Їхали попід велетні-гори Менчунь, Гургулату, Гомпатяк понад Свічею. Спочатку заїхали до Вишкова, а потім у Сенечів.
Із Лолина Франко, щоб більше побачити світ, йде до Дрогобича через Велдіж, Пациків, Новоселицю, Княжолуку, Гошів, Болехів, Моршин, Стрий.
Проходячи через с. Розточки, Франко відпочивав і пив із криниці воду.
Не минав він і с. Бубнища. Про нього поет писав:
Що Бубнище славне, не відти пішло,
Що бито тут турка, як в бубен.
А бубнить тут нужда і в тім'я, й в чоло..
У Болехові поет зустрічався з письменницею Наталією Кобринською. Спільні громадські інтереси і літературна діяльність об'єднували їх.
Надія ОГІРСЬКА,
головний спеціаліст
відділу освіти
Долинської РДА.
