Родичка Великого Каменяра
Доктору історичних наук, професору Львівського
національного університету
Оксані Омелянівні Франко виповнилося 70 років
Народилася О. О. Франко в м. Калуш на Івано-Франківщині, в родині брата Івана Франка - Онуфрія. У 1955 р. закінчила Калуську середню школу № 1, а в 1960-му - історичний факультет ЛДУ. З 1960 по 1968 рік проживала у Санкт-Петербурзі, де працювала науковцем у центральних державних архівах. Відтак понад два десятиліття мешкала у Києві. У ті роки (1968-1975) Оксана Франко - старший науковий співрбітник та завідувач відділу Центрального державного історичного архіву в Києві.
П'ятнадцять років життя присвятила українській археології, працюючи завідувачем Наукового архіву Інституту археології Академії наук, періодично виїжджала в археологічні експедиції, щоб „відчути смак" справжнього польового дослідження. Науковий архів Інституту археології - один із найбільших академічних архівів України і нараховує понад 200 тисяч одиниць збереження за ХVІІІ-ХХ століття. Особливо дбайливо О. Франко ставилася до особистих архівів і всіляко сприяла збору, опрацюванню і публікації матеріалів цих фондів. Під її керівництвом опрацьовані особисті архіви Л. Славіна, Дмитрова, В. Петрова, Музею старожитностей при Київському університеті та багато інших. Як спеціаліст у галузі археологічного джерелознавства та історії науки, О. Франко описала архівну спадщину понад двадцяти видатних археологів України, серед яких - Федір Вовк, Данило Щербаківський, Вікентій Хвойка, Сергій Гамченко, В. Грінченко, Микола Макаренко, Дмитро Яворницький. Ці джерелознавчі аналітичні статті, де висвітлюються як відомі, так і маловідомі дослідження вчених, очікують на свою публікацію. Оксана Франко вперше на початку «перебудови» називає імена та оприлюднює у друкованих виданнях матеріали репресованих і заборонених у З0-40-ві роки вчених-археологів Миколи Макаренка, Петра Курінного, Євгенії Козловської, Вадима Щербаківського, Козубовського. Декілька разів виступала на засіданнях Вченої ради з доповідями про їхні дослідження. Додаткові матеріали про українських археологів О. Франко виявила в рукописних відділах бібліотек та архівосховищах Петербурга, Москви, Одеси, Львова, Кракова, Праги, Парижа. Разом із основними вони допомагають визначити внесок кожного з цих археологів у розвиток української археологічної науки. Особливо „до душі" припав О. Франко особистий архів Федора Вовка, аналіз документів якого став фундаментом її докторської дисертації „Наукова і суспільно-політична діяльність Федора Вовка" (2000 р.). Чотири підрозділи праці присвячені розкопкам Мізинської палеолітичної стоянки, оцінці і популяризації Ф. Вовком досягнень української археологічної науки у світі, заснуванню ним наукової палеоетнологічної школи в Петербурзі тощо.
О. Франко активно займалася громадською та профспілковою діяльністю. Організувала зустрічі археологів з хором „Гомін" Леопольда Ященка в Миколаївській церкві Видубицького монастиря; бандуристом Миколою Литвином, де вперше познайомились автор твору „Яничари" археолог Борис Мозолевський з автором музики і виконавцем пісні Миколою Литвином. Організовувала зустрічі з артистами Богданом Бенюком, Наталією
Сумською, Анатолієм Хостікоєвим та іншими, а також екскурсії в Середню Азію, на Кавказ, у Латвію, Одесу, „Золотим кільцем", на Закарпаття та в інші місця. О. Франко підготувала та провела наукову конференцію „Тарас Шевченко і археологія", виставки наукових та художніх праць, вечори, вікторини тощо.
З 1991 року О. Франко - доцент кафедри історії та етнографії України Львівського національного університету імени Івана Франка. Після реорганізації кафедри у 1995 році було створено окрему кафедру етнології, де Оксана Франко працює і понині, викладаючи загальну та українську етнологію, історію етнографічної науки, етнографію національних меншин України, народознавство, спецкурси „Наукова спадщина Федора Вовка", „Наукова спадщина Вадима Щербаківського", „Українська діаспора" та інші. В 1995 році перебувала на стажуванні в Європейському центрі Наукового Товариства Т. Шевченка у Парижі (Сарсель). У 2000 році захистила докторську дисертацію, з 2004 року працює на посаді професора.
О. Франко - автор понад 150 досліджень, серед них: „Кирило-Мефодіївське товариство" (У 3-х томах. - К., 1990; співавтор), „Щоденник О. Ф. Кістяківського" (У 2-х томах. - К., 1994, 1995; співавтор), „Федір Вовк" (Нью-Йорк, 1997), „Листування Федора Вовка з Володимиром Гнатюком" (Львів - Київ, 2001; співавтор). У 2001 році у видавництві Європейського університету (м. Київ) побачила світ її книга „Федір Вовк - вчений і громадський діяч" (за темою докторської дисертації). Вона є одним із упорядників додаткових (т. 51-53) томів до зібрання творів І. Франка у 50 томах (К., 2008). Публікувалась у США, Англії, Франції, Росії, Польщі, Чехії. Працює над спадщиною І. Франка, Ф. Вовка, В. Гнатюка, В. Щербаківського та ін.
Оксана Франко - громадський діяч, ініціатор і одна із організаторів Музею Івана Франка в Калуші (1992 р.), для цього віддала власний будинок. У 1997 році за значний внесок у становлення української державности та видатні особисті заслуги в розбудові міста їй надано звання Почесного громадянина м. Калуша. У 1996 році, як одна з п'яти авторів серії праць „Українське національне відродження в документах та мемуарах", допущена до конкурсу на здобуття Державної премії в галузі науки і техніки за 1996 рік. У 1998 р. видання „Щоденник О. Ф. Кістяківського", у якому була упорядником обох томів, відзначене Премією ім. М. Грушевського. О. Франко нагороджена відзнакою „Незалежності України - 10 років" (2001 р.), Почесною грамотою Головного управління туризму і культури Івано-Франківської облдержадміністрації (2007 р.).
Родичка великого Каменяра : [про племінницю І. Франка О. Франко, яка народ. в м. Калуші] // Українське слово. - 2009. - 8-14 квіт. (№ 14). - С. 7.