ГАЛИЦЬКЕ КРАЄЗНАВСТВО
І
Наука краєзнавства, що її німці називають Heimatskunde, в інших країнах, особливо в Німеччині, Данії, Швеції тощо, становить один з найважливіших предметів шкільного навчання, починаючи вже з початкових шкіл. У Німеччині кожна провінція, кожна з так званих Duodesstaat має велику краєзнавчу літературу, куди входять не тільки спеціальні праці про міста, регіони, замки, пам'ятки, а й численні популярні видання, які передають широким колам читачів, особливо молоді, систематично і доступно викладені результати цих спеціальних праць, даючи тим самим кожному, навіть найменш заможному і найменш підготовленому, змогу докладно ознайомитися зі своїм краєм i усією батьківщиною, з її географічним положенням, грунтами, кліматом, шляхами сполучення, містами, людьми, суспільним устроєм, історією, пам'ятками і т. д. Наскільки таке ознайомлення корисне, не треба доводити. Адже ж це перший ступінь, перша прикмета раціональної освіти - знати своє найближче оточення, знати минуле і сучасне свого народу і відчувати себе живим і свідомим членом живого, свідомого і об'єднаного організму. Ще старий Фредро у своїх прислів'ях висловив розумну думку, що «чужі справи цікаво знати, свої- потрібно».
На жаль, ми, галичани, донедавна дуже мало відчували цю потребу. Знаменитий український вчений М. Драгоманов, познайомившись з галичанами (українцями) в 1874 і 1875 рр., після довгих з ними розмов склав собі дужесумне уявлення про рівень знань про свій край тих людей, світочів тодішньої української інтелігенції, переважно народовців. Свою оцінку він сформулював влучним латинським реченням: Galiciani sunt genus hominum, quod de patria sua minime sapit (галичани рід людей, які про свою батьківщину знають якнайменше).
І справді, якщо усвідомимо собі, що тоді мала галицька наукова література в галузі краєзнавства, то мусимо визнати , що оцінка Драгоманова була цілком слушною не лише щодо українців, а й щодо всієї галицької інтелігенції.
Австрійський уряд, приєднавши Галичину, не дуже дбав про піднесення в ній краєзнавства, яке легко могло б пробудити у її мешканців надто велику любов до свого краю, небезпечні думки про давнє і недавнє минуле, не кажучи вже про теперішній стан. Все то були справи небажані для уряду, тому на них не звертали уваги, тримали їх у таємниці і старалися не допустити до відома ширшого загалу. Щоправда, з адміністративних міркувань уряд змушений був узятися за обміри краю, укласти інвентарні описи земельної власності і панщинних повинностей, але з матеріалів, отриманих таким способом, публікувати тільки найбільш загальні дані щодо гір, рік, геології чи адміністративного поділу, зовсім не торкаючись таких небезпечних матерій, як земельна власність, кріпосницькі відносини тощо. Деяке світло проливали на це питання політичні памфлети на зразок брошури «Magna Charta von Galizien» або описи подорожей по Галичині, що публікувалися звичайно за межами Австрії. Назву тут тільки найбільш відомі:
K r a t t e r. Briefe uber den itzigen Zustand Galiziens.Лейпціг , 1798 - збірка пліток, малюнок яскравими барвами і з перебільшеннями, але не без цікавих подробиць; Н а с q u e t. Reisen in den wallachischen und sarmatischen Karpaten, 3 томи - дуже цінна праця; R o h r e r. Reise in Ost-Galizien 1806. Політичним памфлетом був також нарис Кубракевича, виданий пізніше німецькою мовою під назвою «Das entdeckte Oesterreich». Автори цих видань, переважно німці австрійської школи, дивилися на Галичину і стосунки в ній з висоти своєї німецької Aufklarung, ставилися з погордою до мешканців, їх звичаїв, мови та історичних традицій. Отже, не дивно, що ці книжки і не могли мати впливу на галичан.
Офіційні і напівофіційні видання з географії i статистики Галичини, як правило,- це сухі шкільні підручники або збірники сирих матеріалів на зразок «Tafeln zur Statistik der Osterreichischen Monarchie», які ні за своїм характером, ні за призначенням не могли мати широкої популярності, а часто навіть взагалі були недоступні приватним особам.
Таким чином, покоління за поколінням в Галичині виростало без знання свого краю. Раніше, за польських часів, було хоч трохи інакше. Щоправда, не вивчалось краєзнавство з книжок, зате кожен шляхтич в умовах розвинутого суспільного життя мусив знати про чималі простори своєї країни, бувати на сеймах у Варшаві та Любіні, брати участь у військових походах, чим і пояснюється добре знання країни і людей поляками у XVII-XVIII ст.- цьому ми і тепер не раз можемо позаздрити їм. За австрійських часів все це припинилося; надмірна цікавість до громадських і політичних справ чи навіть географії краю легко могла стати небезпечною, викликати до цікавого підозри і переслідування з боку пильної бюрократії.
Щойно кривава катастрофа 1846 р., яка вдарила галицьке суспільство, наче грім, примусила більш мислячих громадян і публіцистів ближче зацікавитися стосунками краю, їх дослідженням. Катастрофа 1846 р. породила досить велику літературу, переважно німецькою мовою, інспіровану частково поляками, а частково урядом, яка давала чималий запас цікавих відомостей про стан краю.
Бурхливий 1848 рік, ота весна народів, був надто галасливим, екстатичним, сповненим надій, а в кінці отрутою розчарувань, одним словом, був надто розполітикований, щоб знайти час для вільних краєзнавчих студій. В літературі тоді панувала, гриміла і вирувала публіцистика на злобу дня, нерідко блискуча, часом різка і завжди тенденційна і однобока.
Тільки роки, що наступили безпосередньо після того, роки реакції і силою придушеного політичного життя, викликали першу польську працю про Галичину, визначну у своєму роді, що блискуче започаткувала нашу краєзнавчу літературу і водночас була ніби епілогом тієї пристрасної, голосної і бурхливої літератури, викликаної подіями 1846 і 1848 років. Маю на увазі анонімно видану працю Калінки «Galicja i Krakow pod panowaniem austrijackim», книгу, що нині належить до бібліографічних рідкостей, а проте необхідна кожному, хто хоче ознайомитись з політичними і соціальними відносинами нашого краю, а особливо з настроєм і поглядами певних верств польського суспільства близько 1856 р. Як признався сам Калінка у розмові зі мною за рік до смерті, ця його книга була наслідком редакторської праці в газеті «Czas» у 1849-1852 рр. і виникла з матеріалів і праць, призначених для цього часопису, але не дозволених цензурою до друку. Перевидання цієї книжки ще й тепер було б дуже бажаним.
ІІ
Від часу видання книги Калінки минуло 20 років, протягом яких зроблено дуже мало для галицького краєзнавства. Довідники Ступницького і Ожеховського давали тільки сирий матеріал, до того ж дуже скупий, офіційна статистика (Шмедес та інші) не виходила за межі елементарних географічних та адміністративних відомостей, краєзнавча енциклопедія Шнайдера, запланована з великим розмахом, лишилася фрагментом і з наукового боку не могла задовольнити. Це була праця, розпочата надто передчасно: мала споруджуватися будівля, для якої не було цегли і обтесаних брил, бракувало будь-яких детальних даних, не кажучи вже про їх наукову критику. Щоправда, покійний Шнайдер з мурашиною наполегливістю збирав матеріал до своєї праці, збирав книжки і брошури, не гребуючи дрібними клаптями, видобував з пороху або купував у крамарів продані «на масло» старі папери і документи. Таким чином, він зібрав цілий архів, велетенський як на сили і засоби однієї людини, але вартість його не відповідає розміру вкладеної праці і зусиль, так що нині більшість його скарбів - це купа непотрібної макулатури, хоча можна і тут відшукати і не одну цінну річ.
Приблизно з 1870 р. намічається зацікавлення вивченням і дослідженням економічних та політичних відносин нашого краю. Одним з перших плодів цього була відома свого часу брошура Рапацького «Ludnosc Galicji» (Львів, 1874), де вперше зроблено спробу опрацювати на рівні, що відповідав тодішньому станові європейської науки, одну з галузей статистики - статистику населення, тобто демографію. Щоправда, дослідження не завжди спиралося на правдиві цифри і не вичерпало теми навіть у наміченому обсязі, бо майже не торкнулося статистики соціальної, криміналістики, статистики хвороб, освіти і т. п.
Однак праця Рапацького викликала в Галичині пожвавлення на ниві статистики. Після її появи вийшли статистично-економічні праці українського автора Володимира Навроцького: першою з його численних робіт був саме аналіз книжечки Рапацького. Майже одночасно з Рапацьким у польській літературі виступив Адам Марассе, друкуючи польською мовою (у «Przegladzie Polskim», «Еncyklopedji rolniczej» тощо) і німецькою (у «Statistische Monatschrift») ряд спеціальних праць з тих галузей статистики, що їх не торкнувся Рапацький,- переважно про галицьке сільське господарство, його заборгованість, проблеми розвитку і т. п.
Галицький сейм також звернув увагу на крайову статистику. Засновано крайове статистичне бюро при виділі крайовому, розпочато видання більш-менш цінних неперіодичних випусків під назвою «Wiadomosci statystyczne o stosunkach krajowych». Крім головного редактора д-ра Тадеуша Пілата, розробкою окремих тем у цьому виданні відзначилися молоді працівники д-р Охенковський і д-р Клечинський; перший з них, виїхавши за кордон, спрямував свою увагу на іноземні матеріали і став відомий науковому світові працею про економічний розвиток Англії протягом кількох останніх століть; другий зайняв посаду директора статистичного бюро у Кракові.
Щоправда, «Wiadomosci statystyczne» у перші роки свого існування мали служити насамперед поточним потребам автономного управління та його органів, тому займалося воно переважно адміністративною і фінансовою статистикою. Найважливіша і найбільша за обсягом праця в цій галузі («Statystyka gminna w Galicji».- «Wiadomosci...»,rocznik IV, 1878), крім цінних історичних матеріалів, зосереджених у вступі, ще мало піднімається над рівнем офіційної адміністративної статистики. Для глибшого розуміння структури і розвитку галицького суспільства «Wiadomjsci» дали надзвичайно мало матеріалу, і лише в останніх роках помітно певний прогрес у цьому напрямі (статистика великої земельної власності).
Ймовірно, для усунення цих недоліків, в усякому разі для поширення статистичних досліджень і студій на теми, досі у «Wiadomosciach» не висвітлювані, такі як промисловість у краї та її розвиток, за ініціативою створеної покійним Зиблікевичем комісії у справах крайової промисловості при виділі крайовому, було засновано бюро з промислової статистики. Цим бюро керує Тадеуш Рутовський, який уже раніше своїми численними працями у газеті «Nowa Reforma», «Gazecie Narodowej» та інших часописах показав себе як добрий знавець відносин у краї, відданий статистиці, сумлінний і невтомний працівник. І справді, нове бюро відразу чудово довело свою життєздатність, видавши ряд дуже цінних монографій про окремі галузі нашої крайової промисловості (деревообробна промисловість, ткацтво, виробництво крохмалю, цукроварні, пропінація і ґуральництво), в яких на основі архівних і офіційних матеріалів зображено історію розвитку або занепаду цих галузей і статистику їх сучасного стану. Не задовольняючись цим, д-р Рутовський пішов далі і в окремому випуску побажав дати першу докладно опрацьовану статистику населення Галичини за заняттям і способом заробітку - річ надзвичайно важлива для оцінки суспільних відносин краю і водночас дуже складна для виконання у зв'язку з неточним методом збору урядом первинних даних у цій галузі. Власне через це праця Рутовського вийшла гіршою за інші його статистичні монографії. Зате високої оцінки заслуговує інше статистичне видання, почате д-ром Рутовським і керованим ним бюро промислової статистики. Маю на увазі «Roczniki statystyki Galicji» (досі вийшло три), які за прикладом опублікованого віденською центральною статистичною комісією збірника «Handbuch der Statistik der Oesterreichische Monarchie» дають суцільну, без тексту, але по змозі зіставну статистичну картину крайових відносин, до яких можна було одержати відомості відповідно до характеру зібраних матеріалів. Не маю наміру говорити про достоїнства цього видання, яке відразу після своєї появи здобуло собі широке схвалення не тільки у літературі й публіцистиці краю, але й за його межами. У виданні помітно варту схвалення тенденцію до вдосконалення і поширення з кожним роком кола охоплених матеріалів, так що останній з випусків щорічника, третій, порівняно з першим, дає значно більше матеріалу.
Рутовський виступив з ще одним дуже важливим і широким планом -скласти «Статистику Галичини» - працю, яка відповідала б усім вимогам науки. Всі його дотеперішні видання були лише підготовчими для неї розробками. Праця ще не вийшла, хоч про її підготовку оголошено вже давно.
Під впливом цих видань, а нерідко і в безпосередньому з ними зв'язку бачимо протягом останніх років значне пожвавлення на ниві дослідження соціальних і економічних відносин нашого краю. Насамперед заслуговує згадки блискуче написана відома праця Щепановського «Nedza Galicji w cyfrach», хоч самі цифри, зібрані п. Щепановським, не завжди витримують наукову критику, як це показав д-р Пiлат у своїй ґрунтовній рецензії на цю працю. З'явилося й гідне уваги дослідження д-ра Вітольда Левицького «Nasze czy obce zywioly», в якому автор науково опрацював статистичні матеріали про галицьких євреїв. Цінними доповненнями до галицького краєзнавства є й інші праці д-ра Левицького, такі як «Samorzad gminny» і «Materialy do reformy stosunkow gminnych», хоч вони служать насамперед практичній меті.
Виразом пожвавлення праці і зацікавлень у цій галузі став місячник «Ekonomista Polski», заснований Рутовським, Щепановським і В. Левицьким. Журнал подавав чудові надії, опублікувавши в перших своїх числах цінні праці своїх видавців. Дальші номери не завжди витримувалися на рівні перших, все ж в них маємо зібраний і опрацьований дуже цінний матеріал, якого не може обминути той, хто працює на ниві галицького краєзнавства.
Наперед застерігаю: називаючи тут праці, що стосуються галицького краєзнавства, не маю наміру подавати точну і повну бібліографію. Наводжу тільки основні праці, обминаючи цілий ряд дрібних монографій і публіцистичних статей, яких, розуміється, при детальному огляді всього нашого краєзнавства не можна обминати. На жаль, не тільки такий огляд, а й фахова бібліографія праць, що стосуються цієї тематики і можуть служити матеріалом для неї,- це у нас поки що справа майбутнього.
ІІІ
Досі я зупинявся трохи ширше на розвитку статистично-економічних праць як над тою частиною краєзнавства, яку вважаю найважливішою і гідною найпильнішого вивчення не тільки вченими-фахівцями, а й всіма, хто хоче бути справжнім громадянином краю і свідомо, розумно користуватися правами, які надає конституція.
Інша важлива галузь краєзнавства, яку нерідко, особливо в давніших посібниках, трактують як краєзнавство раг excellence,- це опис краю і його природних умов, географія з орографією і гідрографією, геологія, опис фауни і флори, клімату і т. п., одним словом, природознавство краю. Ця частина краєзнавства здавна пильно вивчалася у всіх країнах; має вона значні досягнення і в Галичині. Поштовхом для цих досліджень стали дуже важливі фактори - практичні потреби купців, промисловців, гірників, рільників і т. п. Для кожного з них було важливо пізнати природу і природні ресурси краю, властивості його клімату, грунтів тощо. Щоправда, в давніших краєзнавчих працях ці відомості даються переважно безладно, некритично, факти правдиві вперемішку з помилковими і з легендами. Систематичне й наукове дослідження виникло недавно, а в нас у Галичині розпочалося від заснування Краківської Академії наук і утворення при ній фізіографічної комісії. Кільканадцять томів виданого нею «Pamietnika fizjograficznego» - ось потужна і тривка основа наших знань про особливості природи Галичини.
В цій же галузі поряд з краківською комісією вже кільканадцять років провадить активну діяльність львівське природниче товариство ім. Коперніка. Сторінки його органу - часопису «Kosmos» - містять багато цінних спеціальних праць, що служать матеріалом для нашого краєзнавства. Є там чимало описів фауни і флори окремих районів, аналізів води і джерел, численних праць про хімічний склад і походження нафти, земного воску та інших галицьких мінералів тощо. Особливо присвячено багато праць нафті і земному воску, виданих протягом останнього двадцятиріччя таких знавців і дослідників, як Радзішевський, Шайноха, Дунецький, Дуніковський, Зубер, Ляхович та інші.
Далі серед заслужених діячів вивчення природи нашого краю слід назвати насамперед померлого два роки тому професора Новицького, визначного дослідника і знавця галицької іхтіології, автора багатьох монографій і атласу галицьких риб. З численних його помічників і співробітників у цій ділянці назву проф. Ломницького і Барту. Серед ботаніків більш раннього періоду назву професора Едварда Гюккеля. На першому місці у цій галузі- ім'я теж уже померлого заслуженого лісівника Головкевича, чиї праці і численні статті становлять неоціненний матеріал для вивчення галицьких лісів тепер і раніше.
Я не збираюся подавати усіх праць і всіх працівників на цій ниві, назву лише два-три прізвища. Так, у галузі мінералогії і геології Галичини не можна обминути праць професора Медвецького. В галузі ботаніки важливі праці проф. Ростафінського, надруковані переважно у виданнях Академії. Географією в широкому розумінні слова займається проф. Реман. З дрібніших монографічних праць назву ще Беноні про верхню течію Дністра, Вахнянина про верхів'я Сану, Ремана про нижню течію тієї ж річки. Окремої згадки заслуговує цінне видання «Геологічного атласу Галичини», яке виходить на гроші краю і здійснюється молодими природознавцями Зубером і Дуніковським.
Цей побіжний нарис був би надто неповним, якщо б тут не згадати про заслуги хоча б двох давніших працівників, чиї роботи, свого часу ґрунтовні й глибокі, і тепер часто служать матеріалом для сучасних дослідників. Маю на увазі праці Зейшнера про Татри, Підгалля і т, п. і географічні праці Вінцентія Поля, особливо його «Polnocne stoki Karpat» і блискуче написані, хоч з белетристичними домішками, «Оbrazy z zycia i natury».
Нарешті слід дати перелік видань, які доповнюють ті відомості про природу Галичини, що є у вищезгаданих працях. З часописів спеціальних заслуговують на увагу такі, як «Sylwan», «Lowiec», «Rolnik», «Przyrodnik» (тарнівський), у яких можна знайти не один цінний матеріал. І зовсім не можна обминути «Rocznikow towarzystwa tatrzanskiego». Товариство виникло у зв'язку з характерною для нашого віку модою на туризм і цим виданням доводить, що розуміє своє завдання не тільки як моду, а власне як заохочення і керівництво до глибшого пізнання рідного краю. Шкода лише, що благородний запал, який охопив це товариство і промовляє з його щорічників, стосується майже виключно гір - Татр і Чорногори, начебто решта краю не варта була такого огляду і дослідження. Це повинно змінитися, товариство мусить свою діяльність поширити на увесь край, такий багатий гарними і своєрідними околицями.
Цінні матеріали з краєзнавства Галичини, зокрема з природознавства, містять варшавські енциклопедичні видання як загальні - «Wielka encyklopedia» Оргельбранда, так і спеціальні - «Encyklopedia rolnicza», «Encyklopedia wychowawcza» і нарешті монументальний «Slownik geograficzny», в якому кваліфіковані і пильні співробітники - насамперед професор Л. Дзєдзіцький, намагаються стисло подати усі здобутки дотеперішніх праць про природу Галичини.
Із закордонних іншомовних видань назву деякі з найважливіших. Цінні відомості про галицьке краєзнавство можна знайти в «Mitteilungen» австрійського міністерства сільського господарства, ряд блискучих монографічних нарисів про Карпати, Татри і т. д. вмістили чудові «Geographische Mitteilungen»Петермана. Славетний французький географ Елізе Реклю в четвертому томі своєї «Nouvelle geographie» дав більше коротку (хоч часом блискучу) характеристику, ніж докладний і детальний опис нашого краю.
Ще одне слово про картографію нашого краю. Як відомо, рівень перших карт Галичини, складених австрійськими урядовцями, був нижчий навіть за рівень, на якому стояло краєзнавство у Польщі до
ії поділів. Особливо багата на перекручення карта Losy de Losenau. Нині з давніших карт може бути придатною хіба що велика карта Куммерсберга. Для спеціальних досліджень першорядне значення мають детальні карти генерального штабу, які можна купувати окремими секціями, і укладені тим же генеральним штабом карти з виданого кілька років тому чудового «Атласу середньоєвропейських держав». Велике краєзнавче значення має видана під час крайової виставки 1877 року наочна карта Максиміліана Волинського, де звернуто особливу увагу на стан залюднення, якість грунтів, мінеральні багатства, копальні, фабрики і т. п. Практичним потребам відповідають карти Артарії. На жаль, картографія у нашому краї не процвітає внаслідок централізації у Відні картографічних досліджень і підприємств, здатних виготовляти карти, які відповідали б вимогам сучасної науки...
(Повністю ознайомитися із змістом цієї статті Ви зможете в ОУНБ ім.І.Франка.)