ГАЛИЦЬКЕ КРАЄЗНАВСТВО

     І

     Наука краєзнавства, що її німці називають Heimatskunde, в інших країнах, особливо в Німеччині, Данії, Швеції тощо, становить один з найважливіших предметів шкільного навчання, починаючи вже з початко­вих шкіл. У Німеччині кожна провінція, кожна з так зва­них Duodesstaat має велику краєзнавчу літературу, куди входять не тільки спеціальні праці про міста, регіони, замки, пам'ятки, а й численні популярні видання, які передають широким колам читачів, особливо молоді, си­стематично і доступно викладені результати цих спеціаль­них праць, даючи тим самим кожному, навіть найменш заможному і найменш підготовленому, змогу докладно ознайомитися зі своїм краєм i усією батьківщиною, з її географічним положенням, грунтами, кліматом, шляхами сполучення, містами, людьми, суспільним устроєм, істо­рією, пам'ятками і т. д. Наскільки таке ознайомлення ко­рисне, не треба доводити. Адже ж це перший ступінь, пер­ша прикмета раціональної освіти - знати своє найближче оточення, знати минуле і сучасне свого народу і відчувати себе живим і свідомим членом живого, свідомого і об'єд­наного організму. Ще старий Фредро у своїх прислів'ях висловив розумну думку, що «чужі справи цікаво знати, свої- потрібно».

     На жаль, ми, галичани, донедавна дуже мало відчували цю потребу. Знаменитий український вчений М. Драгоманов, познайомившись з галичанами (українцями) в 1874 і 1875 рр., після довгих з ними розмов склав собі   дужесумне уявлення про рівень знань про свій край тих лю­дей, світочів тодішньої української інтелігенції, переважно народовців. Свою оцінку він сформулював влучним латин­ським реченням: Galiciani sunt genus hominum, quod de patria sua minime sapit (галичани рід людей, які про свою батьківщину знають якнайменше).

     І справді, якщо усвідомимо собі, що тоді мала галицька наукова література в галузі краєзнавства, то мусимо ви­знати , що оцінка Драгоманова була цілком слушною не лише щодо українців, а й щодо всієї галицької інтелі­генції.

     Австрійський уряд, приєднавши Галичину, не дуже дбав про піднесення в ній краєзнавства, яке легко могло б пробудити у її мешканців надто велику любов до свого краю, небезпечні думки про давнє і недавнє минуле, не кажучи вже про теперішній стан. Все то були справи не­бажані для уряду, тому на них не звертали уваги, тримали їх у таємниці і старалися не допустити до відома ширшого загалу. Щоправда, з адміністративних міркувань уряд змушений був узятися за обміри краю, укласти інвентарні описи земельної власності і панщинних повинностей, але з матеріалів, отриманих таким способом, публікувати тільки найбільш загальні дані щодо гір, рік, геології чи адміністративного поділу, зовсім не торкаючись таких не­безпечних матерій, як земельна власність, кріпосницькі відносини тощо. Деяке світло проливали на це питання по­літичні памфлети на зразок брошури «Magna Charta von Galizien» або описи подорожей по Галичині, що публіку­валися звичайно за межами Австрії. Назву тут тільки най­більш відомі:

K r a t t e r. Briefe uber den itzigen Zustand Galiziens.Лейпціг , 1798 - збірка пліток, малюнок яскра­вими барвами і з перебільшеннями, але не без цікавих подробиць; Н а с q u e t. Reisen in den wallachischen und sarmatischen Karpaten, 3 томи - дуже цінна праця; R o h r e r. Reise in Ost-Galizien 1806. Політичним памф­летом був також нарис Кубракевича, виданий пізніше німецькою мовою під назвою «Das entdeckte Oesterreich». Автори цих видань, переважно німці австрійської школи, дивилися на Галичину і стосунки в ній з висоти своєї німецької Aufklarung, ставилися з погордою до мешканців, їх звичаїв, мови та історичних традицій. Отже, не дивно, що ці книжки і не могли мати впливу на га­личан.

     Офіційні і напівофіційні видання з географії i статисти­ки Галичини, як правило,- це сухі шкільні підручники або збірники сирих матеріалів на зразок «Tafeln zur Statistik der Osterreichischen Monarchie», які ні за своїм характером, ні за призначенням не могли мати широкої по­пулярності, а часто навіть взагалі були недоступні при­ватним особам.

     Таким чином, покоління за поколінням в Галичині ви­ростало без знання свого краю. Раніше, за польських ча­сів, було хоч трохи інакше. Щоправда, не вивчалось крає­знавство з книжок, зате кожен шляхтич в умовах розвину­того суспільного життя мусив знати про чималі простори своєї країни, бувати на сеймах у Варшаві та Любіні, брати участь у військових походах, чим і пояснюється добре знання країни і людей поляками у XVII-XVIII ст.- цьому ми і тепер не раз можемо позаздрити їм. За австрій­ських часів все це припинилося; надмірна цікавість до громадських і політичних справ чи навіть географії краю легко могла стати небезпечною, викликати до цікавого підозри і переслідування з боку пильної бюрократії.

     Щойно кривава катастрофа 1846 р., яка вдарила га­лицьке суспільство, наче грім, примусила більш мисля­чих громадян і публіцистів ближче зацікавитися стосун­ками краю, їх дослідженням. Катастрофа 1846 р. поро­дила досить велику літературу, переважно німецькою мо­вою, інспіровану частково поляками, а частково урядом, яка давала чималий запас цікавих відомостей про стан краю.

     Бурхливий 1848 рік, ота весна народів, був надто га­ласливим, екстатичним, сповненим надій, а в кінці отру­тою розчарувань, одним словом, був надто розполітикований, щоб знайти час для вільних краєзнавчих студій. В літературі тоді панувала, гриміла і вирувала публіци­стика на злобу дня, нерідко блискуча, часом різка і завжди тенденційна і однобока.

     Тільки роки, що наступили безпосередньо після того, роки реакції і силою придушеного політичного життя, викликали першу польську працю про Галичину, ви­значну у своєму роді, що блискуче започаткувала нашу краєзнавчу літературу і водночас була ніби епілогом тієї пристрасної, голосної і бурхливої літератури, викликаної подіями 1846 і 1848 років. Маю на увазі анонімно видану пра­цю Калінки «Galicja i Krakow pod panowaniem austrijackim», книгу, що нині належить до бібліографічних рідкостей, а проте необхідна кожному, хто хоче ознайомитись з полі­тичними і соціальними відносинами нашого краю, а особ­ливо з настроєм і поглядами певних верств польського су­спільства близько 1856 р. Як признався сам Калінка у роз­мові зі мною за рік до смерті, ця його книга була наслідком редакторської праці в газеті «Czas» у 1849-1852 рр. і ви­никла з матеріалів і праць, призначених для цього часо­пису, але не дозволених цензурою до друку. Перевидання цієї книжки ще й тепер було б дуже бажаним.

      ІІ

     Від часу видання книги Калінки минуло 20 ро­ків, протягом яких зроблено дуже мало для галицького краєзнавства. Довідники Ступницького і Ожеховського давали тільки сирий матеріал, до того ж дуже скупий, офіційна статистика (Шмедес та інші) не виходила за межі елементарних географічних та адміністративних відомо­стей, краєзнавча енциклопедія Шнайдера, запланована з великим розмахом, лишилася фрагментом і з наукового боку не могла задовольнити. Це була праця, розпочата надто передчасно: мала споруджуватися будівля, для якої не було цегли і обтесаних брил, бракувало будь-яких де­тальних даних, не кажучи вже про їх наукову критику. Щоправда, покійний Шнайдер з мурашиною наполегли­вістю збирав матеріал до своєї праці, збирав книжки і бро­шури, не гребуючи дрібними клаптями, видобував з по­роху або купував у крамарів продані «на масло» старі па­пери і документи. Таким чином, він зібрав цілий архів, велетенський як на сили і засоби однієї людини, але вар­тість його не відповідає розміру вкладеної праці і зусиль, так що нині більшість його скарбів - це купа непотріб­ної макулатури, хоча можна і тут відшукати і не одну цінну річ.

     Приблизно з 1870 р. намічається зацікавлення вивчен­ням і дослідженням економічних та політичних відносин нашого краю. Одним з перших плодів цього була відома свого часу брошура Рапацького «Ludnosc Galicji» (Львів, 1874), де вперше зроблено спробу опрацювати на рівні, що відповідав тодішньому станові європейської науки, одну з галузей статистики - статистику населення, тобто демографію. Щоправда, дослідження не завжди спира­лося на правдиві цифри і не вичерпало теми навіть у на­міченому обсязі, бо майже не торкнулося статистики со­ціальної, криміналістики, статистики хвороб, освіти і т. п.

     Однак праця Рапацького викликала в Галичині по­жвавлення на ниві статистики. Після її появи вийшли ста­тистично-економічні праці українського автора Володи­мира Навроцького: першою з його численних робіт був саме аналіз книжечки Рапацького. Майже одночасно з Рапацьким у польській літературі виступив Адам Марассе, друкуючи польською мовою (у «Przegladzie Polskim», «Еncyklopedji rolniczej» тощо) і німецькою (у «Statistische Monatschrift») ряд спеціальних праць з тих галузей стати­стики, що їх не торкнувся Рапацький,- переважно про галицьке сільське господарство, його заборгованість, проб­леми розвитку і т. п.

     Галицький сейм також звернув увагу на крайову ста­тистику. Засновано крайове статистичне бюро при виділі крайовому, розпочато видання більш-менш цінних непе­ріодичних випусків під назвою «Wiadomosci statystyczne o stosunkach krajowych». Крім головного редактора д-ра Тадеуша Пілата, розробкою окремих тем у цьому виданні відзначилися молоді працівники д-р Охенковський і д-р Клечинський; перший з них, виїхавши за кордон, спрямував свою увагу на іноземні матеріали і став відомий науковому світові працею про економічний розвиток Англії протягом кількох останніх століть; другий зайняв посаду директора статистичного бюро у Кракові.

     Щоправда, «Wiadomosci statystyczne» у перші роки свого існування мали служити насамперед поточним потре­бам автономного управління та його органів, тому займа­лося воно переважно адміністративною і фінансовою ста­тистикою. Найважливіша і найбільша за обсягом праця в цій галузі («Statystyka gminna w Galicji».- «Wiadomosci...»,rocznik IV, 1878), крім цінних історичних мате­ріалів, зосереджених у вступі, ще мало піднімається над рівнем офіційної адміністративної статистики. Для глиб­шого розуміння структури і розвитку галицького суспіль­ства «Wiadomjsci» дали надзвичайно мало матеріалу, і ли­ше в останніх роках помітно певний прогрес у цьому на­прямі (статистика великої земельної власності).

     Ймовірно, для усунення цих недоліків, в усякому разі для поширення статистичних досліджень і студій на теми, досі у «Wiadomosciach» не висвітлювані, такі як промис­ловість у краї та її розвиток, за ініціативою створеної по­кійним Зиблікевичем комісії у справах крайової промис­ловості при виділі крайовому, було засновано бюро з промислової статистики. Цим бюро керує Тадеуш Рутовський, який уже раніше своїми численними працями у газеті «Nowa Reforma», «Gazecie Narodowej» та інших ча­сописах показав себе як добрий знавець відносин у краї, відданий статистиці, сумлінний і невтомний працівник. І справді, нове бюро відразу чудово довело свою життє­здатність, видавши ряд дуже цінних монографій про окре­мі галузі нашої крайової промисловості (деревообробна промисловість, ткацтво, виробництво крохмалю, цукро­варні, пропінація і ґуральництво), в яких на основі архів­них і офіційних матеріалів зображено історію розвитку або занепаду цих галузей і статистику їх сучасного стану. Не задовольняючись цим, д-р Рутовський пішов далі і в окремому випуску побажав дати першу докладно опра­цьовану статистику населення Галичини за заняттям і спо­собом заробітку - річ надзвичайно важлива для оцінки суспільних відносин краю і водночас дуже складна для виконання у зв'язку з неточним методом збору урядом пер­винних даних у цій галузі. Власне через це праця Рутовського вийшла гіршою за інші його статистичні моногра­фії. Зате високої оцінки заслуговує інше статистичне ви­дання, почате д-ром Рутовським і керованим ним бюро промислової статистики. Маю на увазі «Roczniki statystyki Galicji» (досі вийшло три), які за прикладом опубліко­ваного віденською центральною статистичною комісією збірника «Handbuch der Statistik der Oesterreichische Monarchie» дають суцільну, без тексту, але по змозі зіставну статистичну картину крайових відносин, до яких можна було одержати відомості відповідно до характеру зібраних матеріалів. Не маю наміру говорити про досто­їнства цього видання, яке відразу після своєї появи здо­було собі широке схвалення не тільки у літературі й публі­цистиці краю, але й за його межами. У виданні помітно варту схвалення тенденцію до вдосконалення і поширення з кожним роком кола охоплених матеріалів, так що остан­ній з випусків щорічника, третій, порівняно з першим, дає значно більше матеріалу.

     Рутовський виступив з ще одним дуже важливим і широ­ким планом -скласти «Статистику Галичини» - працю, яка відповідала б усім вимогам науки. Всі його дотеперішні ви­дання були лише підготовчими для неї розробками. Праця ще не вийшла, хоч про її підготовку оголошено вже давно.

     Під впливом цих видань, а нерідко і в безпосередньому з ними зв'язку бачимо протягом останніх років значне пожвавлення на ниві дослідження соціальних і економіч­них відносин нашого краю. Насамперед  заслуговує згад­ки блискуче написана відома праця Щепановського «Nedza Galicji w cyfrach», хоч самі цифри, зібрані п. Щепановським, не завжди витримують наукову критику, як це по­казав д-р Пiлат у своїй ґрунтовній рецензії на цю працю. З'явилося  й гідне уваги дослідження д-ра  Вітольда Ле­вицького «Nasze czy obce zywioly», в якому автор науково опрацював статистичні   матеріали про галицьких євреїв. Цінними доповненнями до галицького краєзнавства є й ін­ші праці д-ра Левицького,  такі   як  «Samorzad gminny» і «Materialy do reformy stosunkow gminnych», хоч вони служать насамперед практичній меті.

     Виразом   пожвавлення   праці і  зацікавлень у  цій га­лузі став місячник «Ekonomista Polski», заснований Рутовським, Щепановським і В. Левицьким. Журнал подавав чудові надії, опублікувавши в перших своїх числах цінні праці своїх видавців. Дальші номери не завжди витриму­валися  на  рівні  перших, все ж  в  них маємо зібраний і опрацьований дуже цінний матеріал, якого не може об­минути той, хто працює  на ниві галицького краєзнавства.

      Наперед застерігаю: називаючи тут праці, що стосують­ся галицького краєзнавства, не маю наміру подавати точ­ну і повну бібліографію. Наводжу тільки основні праці, обминаючи  цілий  ряд дрібних монографій і публіцистич­них статей, яких, розуміється,   при детальному огляді всього нашого краєзнавства не можна обминати.  На жаль, не тільки такий огляд, а й фахова бібліографія праць, що стосуються цієї тематики і можуть служити матеріалом для неї,- це у нас поки що справа майбутнього.

      ІІІ

     Досі я зупинявся трохи ширше на розвитку статистично-економічних праць як над тою частиною крає­знавства, яку вважаю найважливішою і гідною найпильнішого вивчення не тільки вченими-фахівцями, а й всіма, хто хоче бути справжнім громадянином краю і свідо­мо, розумно користуватися правами, які надає консти­туція.

      Інша важлива галузь краєзнавства, яку нерідко, особ­ливо в давніших посібниках, трактують як краєзнавство раг excellence,- це опис краю і його природних умов, географія з орографією і  гідрографією, геологія, опис фауни і флори, клімату і т. п., одним словом, природознав­ство краю. Ця частина краєзнавства здавна пильно вивча­лася у всіх країнах; має вона значні досягнення і в Гали­чині. Поштовхом для цих досліджень стали дуже важливі фактори - практичні потреби купців, промисловців, гір­ників, рільників і т. п. Для кожного з них було важливо пі­знати природу і природні ресурси краю, властивості його клімату, грунтів тощо. Щоправда, в давніших краєзнав­чих працях ці відомості даються переважно безладно, не­критично, факти правдиві вперемішку з помилковими і з легендами. Систематичне  й  наукове дослідження  ви­никло недавно, а в нас у Галичині розпочалося від засну­вання Краківської Академії наук і утворення при ній фі­зіографічної комісії. Кільканадцять томів виданого нею «Pamietnika fizjograficznego» - ось потужна і тривка осно­ва наших знань про особливості природи Галичини.

     В  цій  же  галузі  поряд з  краківською  комісією  вже кільканадцять років провадить активну діяльність львів­ське природниче товариство ім. Коперніка. Сторінки його органу - часопису   «Kosmos» - містять багато  цінних спеціальних праць, що служать матеріалом   для нашого краєзнавства. Є там чимало описів фауни і флори окремих районів, аналізів води і джерел, численних праць про хі­мічний склад і походження нафти, земного воску та інших галицьких  мінералів тощо. Особливо  присвячено  багато праць нафті і земному воску, виданих протягом останнього двадцятиріччя таких знавців і дослідників, як Радзішевський,  Шайноха,  Дунецький,   Дуніковський,  Зубер, Ляхович та інші.

     Далі серед заслужених діячів вивчення природи нашого краю слід назвати  насамперед померлого два роки тому професора Новицького, визначного   дослідника і знавця галицької іхтіології, автора багатьох монографій і атласу галицьких риб. З численних його помічників і співробіт­ників у цій ділянці назву проф. Ломницького і Барту. Серед ботаніків більш раннього періоду назву професора Едварда Гюккеля. На першому місці у цій галузі- ім'я теж уже померлого заслуженого лісівника Головкевича, чиї праці і численні статті становлять неоціненний мате­ріал для вивчення галицьких лісів тепер і раніше.

     Я не збираюся подавати усіх праць і всіх працівників на цій ниві, назву лише два-три прізвища. Так, у галузі мінералогії і геології Галичини не можна обминути праць професора Медвецького. В галузі ботаніки важливі праці проф. Ростафінського, надруковані переважно у видан­нях Академії. Географією в широкому розумінні слова займається проф. Реман. З дрібніших монографічних праць назву ще Беноні про верхню течію Дністра, Вахнянина про верхів'я Сану, Ремана про нижню течію тієї ж річки. Окремої згадки заслуговує цінне видання «Геологічного атласу Галичини», яке виходить на гроші краю і здійснюється молодими природознавцями Зубером і Дуніковським.

        Цей побіжний нарис був би надто неповним, якщо б тут не згадати про заслуги хоча б двох давніших працівників, чиї роботи, свого часу ґрунтовні й глибокі, і тепер часто служать матеріалом для сучасних дослідників. Маю на увазі праці Зейшнера про Татри, Підгалля і т, п. і гео­графічні праці Вінцентія Поля, особливо його «Polnocne stoki Karpat» і блискуче написані, хоч з белетристичними домішками, «Оbrazy z zycia i natury».

         Нарешті слід дати перелік видань, які доповнюють ті відомості про природу Галичини, що є у вищезгаданих працях. З часописів спеціальних заслуговують на увагу такі, як «Sylwan», «Lowiec», «Rolnik», «Przyrodnik» (тарнівський), у яких можна знайти не один цінний матеріал. І зовсім не можна обминути «Rocznikow towarzystwa tatrzanskiego». Товариство виникло у зв'язку з характерною для нашого віку модою на туризм і цим виданням доводить, що розуміє своє завдання не тільки як моду, а власне як заохочення і керівництво до глибшого пізнання рідного краю. Шкода лише, що благородний запал, який охопив це товариство і промовляє з його щорічників, стосується майже виключно гір - Татр і Чорногори, начебто решта краю не варта була такого огляду і дослідження. Це повинно змінитися, товариство мусить свою діяльність поши­рити на увесь край, такий багатий гарними і своєрідними околицями.

       Цінні матеріали з краєзнавства Галичини, зокрема з природознавства, містять варшавські енциклопедичні ви­дання як загальні - «Wielka encyklopedia» Оргельбранда, так і спеціальні - «Encyklopedia rolnicza», «Encyklopedia wychowawcza» і нарешті монументальний «Slownik geograficzny», в якому кваліфіковані і пильні співробіт­ники - насамперед професор Л. Дзєдзіцький, намага­ються стисло подати усі здобутки дотеперішніх праць про природу Галичини.

       Із закордонних іншомовних видань назву деякі з най­важливіших. Цінні відомості про галицьке краєзнавство можна знайти в «Mitteilungen» австрійського міністерства сільського господарства, ряд блискучих монографічних на­рисів про Карпати, Татри і т. д. вмістили чудові «Geographische Mitteilungen»Петермана. Славетний французький географ Елізе Реклю в четвертому томі своєї «Nouvelle geographie» дав більше коротку (хоч часом блискучу) характеристику, ніж докладний і детальний опис нашого краю.

     Ще одне слово про картографію нашого краю. Як ві­домо, рівень перших карт Галичини, складених австрій­ськими урядовцями, був нижчий навіть за рівень, на якому стояло краєзнавство у Польщі до

ії поділів. Особ­ливо багата на перекручення карта Losy de Losenau. Нині з давніших карт може бути придатною хіба що велика карта Куммерсберга. Для спеціальних досліджень пер­шорядне значення мають детальні карти генерального штабу, які можна купувати окремими секціями, і укла­дені тим же генеральним штабом карти з виданого кілька років тому чудового «Атласу середньоєвропейських дер­жав». Велике краєзнавче значення має видана під час кра­йової виставки 1877 року наочна карта Максиміліана Во­линського, де звернуто особливу увагу на стан залюднення, якість грунтів, мінеральні багатства, копальні, фаб­рики і т. п. Практичним потребам відповідають карти Артарії. На жаль, картографія у нашому краї не процві­тає внаслідок централізації у Відні картографічних до­сліджень і підприємств, здатних виготовляти карти, які відповідали б вимогам сучасної науки...

(Повністю ознайомитися із змістом цієї статті Ви зможете в ОУНБ ім.І.Франка.)