ГАЛИЦЬКІ МОСКВОФІЛИ В ОЦІНЦІ ІВАНА ФРАНКА

Громадсько-політична діяльність І.Франка була багатогранна і торкалась численних суспільних явищ галицького суспільства у складі Австро-Угорської імперії останньої третини XIX - початку XX ст. Для історичної науки важливі оцінки та ставлення І.Франка до москвофільської течії, що виникла у 40-х роках XIX ст.. у Галичині спо­чатку як мовно-літературний, а згодом як суспільно-політичний напря­мок. Москвофільство зародилось у середовищі української інтелігенції під впливом ідей російського панславізму, ідеологом якого був профе­сор Московського університету М.Поґодін.

Частина інтелігенції у Закарпатті, Галичині та Буковині, стаючи на москвофільські позиції, почала називати себе старорусинами (в цей час українці даного регіону називали себе русинами. У Галичині історик Д.Зубрицький очолив гурток, члени якого виступали за об'єднання галицьких русинів з «Великою Руссю». Орієнтація га­лицьких діячів на офіційну Росію була викликана також тим, що вони не отримували належної підтримки з боку австрійського уряду. Водно­час москвофіли заявляли про свою лояльність до Австрії.

І.Франко вступив у політичне життя в 70-х роках XIX ст., якраз тоді, коли москвофіли вже сформувалися як політична течія, що працю­вала в руслі політики царської Росії, котра відмовилася від «простолюдинської» русинської - української - мови і схилялася до церковно­слов'янської мови.

Проблему поширення москвофільства І.Франко розглядав у загаль­нослов'янському контексті. У статті «Два панславізми» він пише, що є свідком зіткнення двох панславістичних напрямів: з одного боку - це православна Росія, а властиво російська панславістична партія з «Славянским благотворительным обществом» на чолі, з другого бо­ку - австрійські племена слов'янські, переважно католицькі, що об'єднуються до слов'янських торжеств у рамках державних границь Австрії (йдеться про відзначення у Мораві в місті Велеграді 1000-літнього ювілею смерті св.Мефодія.

Чехи-моравани, де власне повинні були проходити урочистості, за­кликали всіх слов'ян «віддати честь» і «зміцнитись у слов'янській взаємності».

Активну роботу для відзначення урочистостей розгорнули і російські слов'янські комітети. Виникнувши після Кримської війни, бла­годійні комітети існували для того, щоб надавати допомогу слов'янським народам, які перебували під турецькою і австрійською владою. їх діяльність була пронизана ідеями панславізму, і вони кори­стувалися підтримкою царського уряду.

Реакційна частина російських панславістів прагнула довести пере­вагу слов'янських народів під владою російського царизму .

Австрійські панславісти, тобто «австрославісти», у своїй програмі пропагували перебудову Австро-Угорської монархії у федеративну державу під владою династії Габсбурґів. Цю панславістичну ідею вису­нув Ф.Палацький.

Що ж до австрійського панславізму, то його І.Франко розглядає як такий, «що робить намагання об'єднати під владою династії Габсбурґів слов'янські країни Балкан». Подібним способом, тільки під скіпетром династії Романових, хотіла керувати слов'янськими народами на Балканському півострові й Росія.

«Поки такий стан в Слов'янщині буде тривати, - зазначав І.Франко, - доти як се зовсім природно, будуть користати посторонні сили, слов'янськими руками каштани з жару виймати... Поки що не здібні порозуміти того ні засліплений шляхтич-лях, ні самолюбний панславіст-великорос...»

І.Франко, обґрунтовуючи свою демократичну позицію, не стоїть на боці ні австрослов'янщини, ні панславізму російського типу. Не треба забувати, що дана стаття з'явилася у 1882 p., коли І.Франко перебував на позиціях соціалістів і майбутніх радикалів. Його цікавив поступ нації лише у соціальному плані.

Своє бачення москвофільського питання у Галичині І.Франко ви­кладає в статті «Ідеї» і «ідеали» галицької москвофільської молодежі» (вперше надрукована у «Літературно-науковому віснику» 1905 р. під назвою «Щирість тону і щирість переконань»).

Стаття «Два панславізми» дає уявлення про те, що у 70-х pp. XIX ст. численні інституції у Галичині були або москвофільські, або перебували під впливом москвофілів. Йдеться про «Академический кружок» - сту­дентське товариство, засноване у 1870 р. у Львові. Цей гурток спочатку мав москвофільський характер, а далі під впливом І.Франка його діяльність починала набирати демократичного характеру. Якраз заслуга І.Франка полягає в тому, що це студентське об'єднання змінило політичні орієнтації.

Зрозуміло, що назагал стаття була спрямована проти москвофілів. Використовуючи негативні оцінки москвофілів І.Франка, свого часу офіційна підрадянська історіографія підкреслювала, що І.Франко спе­ціально доводив, що немає нічого спільного між москвофільством і російським народом. Це зрозуміло, бо москвофіли були галичанами-русинами, які не усвідомлювали ще себе українцями, до того ж жили в рамках Австро-Угорщини, а російський народ представляв сусідню імперію Росію.

Однак проблема вимагає ширшого бачення. Росія була єдиною слов'янською державою (всі інші слов'янські народи на той час були бездержавні); москвофільство зароджується у той час, коли відбувається загальнослов'янське відродження - 40-ті роки XIX ст.; офіційна Росія використовує цей рух і насаджує москвофільство. Це засвідчила підтримка з боку царського уряду москвофільських товариств у Гали­чині, зокрема й матеріальна; утворення за участю Москви 1902 р. «Галицько-Руського добродійного товариства», що сприяло вже новим «москвофілам».

Ставлення І.Франка до москвофільства підчас його праці в редакції журналу «Друг» формував Михайло Драгоманов. У 1875 і 1876 pp. М.Драгоманов надрукував у цьому часописі три листи, де прагнув виз­начити місце і роль української літератури. М.Драгоманов критикує позиції москвофілів у питанні мови й літератури (штучність мови, відірваність від реального життя і т. ін.).

Безпосереднім приводом для виступу М.Драгоманова була пу­блікація в «Друзі» статті «Новое направление в украинской литературе» за підписом «Галичанин» (можливо, її автором був Гнат Онишкевич). Критиці цієї статті присвячений один з листів М.Драгоманова.

Листи М.Драгоманова спричинили широку дискусію серед укра­їнської молоді, яка розгорнулася на сторінках журналу «Друг». Дис­кусія не обмежувалась проблемами мовної орієнтації, а й ставила пи­тання про завдання інтелігенції, літератури, науки, журналістики щодо рідного народу.

Позицію І.Франка періоду журналу «Друг» слід розглядати в кон­тексті його ставлення і до москвофільства, і до народовського напрям­ку, В цьому плані політичне кредо І.Франка відбиває стаття «Галицьке українофільство» (1885), що є відповіддю на публікацію «Уваги руси­на», з якою народовці виступили на сторінках газети «Kurjer Lwowski». Стаття І.Франка сповнена критики народовців, де він відзначає на­явність гострих суперечностей серед їхніх діячів, що назагал шкодить українській справі.

В полеміці І.Франка на зламі XIX - XX ст. простежується ще одна оцінка щодо москвофільства. Особливо небезпечним для поступу українства І.Франко вважав дії Д.Глушкевича, який пропагував «ідею русского народа» і вважав, що якщо народ пройметься нею, то «українство само собою зникне».

І.Франко відкидає цю тезу і стверджує, що у «москвофілів» епохи 1905 р. «нема ніяких переконань і ніяких вироблених ідей». Він конкретно стверджує, що напряму д. Глушкевича дотримуються ради наживи, кар'єри, особистої вигоди і т.ін.

Свою оцінку москвофільства та ставлення до нього І.Франко висло­влював і в час свого членства в рядах Української національно-демокра­тичної партії. Справа національного руху набирала сили. І.Франко був се­ред тих діячів, які підтримують українську позицію в університеті. (В 1901 р. австрійський уряд ввів заборону викладів українською мовою у Львівсько­му університеті. Українська молодь на знак протесту проти цього акту за­лишила стіни навчального закладу.

У статті «Ідеї» й «ідеали» галицької москвофільської молодежі» І.Франко застерігає молодих русофілів, що їхні духовні батьки д. Мончаловський і д. Дудикевич неправильно кажуть, «що ми, галицькі українці, тим тільки й лишимо й живемо, що «ненавистю ко всему русскому». І.Франко пише: «Не вірте їм у тім пункті, бо се свідома брехня. Ми всі ру­софіли, чуєте, повторяю ще раз: ми всі русофіли» [45, 420]. Далі І.Франко стверджує, що галичани захоплюються російськими здобутками все­людської цивілізаційної праці.

Це відомі фрази І.Франка, які перейшли через численні історіографічні видання, що стосуються періоду другої половини XIX - початку XX ст. Саме вони давали підстави говорити про «єдине» руське коріння. На нашу думку, ці слова І.Франко вжив у крилатому, емоційному звучанні для мо­лоді, і вони зовсім не є оцінні в плані єдиного історичного коріння росіян і українців.

І.Франко розрізняє на початку XX ст. москвофілів-лібералів (старих) і москвофілів-поступовців (молодих). Однак діями молодих москвофілів він не захоплений. І.Франко розглядає і бачить майбутню Росію як державу, що просунеться у бік від реакційного бюрократизму до лібералізму. Таким чином, і молоді галицькі москвофіли вже будуть лібералами. І.Франко ка­же, що хай серед сих «наших галицьких москвофілів народиться стільки лібералів, як грибів по дожді», але свого ставлення до українства вони не змінять. Ці думки свідчать: І.Франко розумів, що українського питання ліберальна Росія не вирішить, що нові демократи будуть «...в ім'я «вселюдського братерства» ширити серед нетямучих ненависть та погорду до українства, як і нинішні Мончаловські і Дудикевичі» .

І.Франко радить москвофілам «скинути пиху з серця і працювати для того народу, користуючися його мовою і вірячи в те, що коли органічно, від кореня розвинуться і процвітуть усі частини великого східнослов'янського племені, коли святотатські руки не будуть підрубувати та нівечити одну часть, аби тим краще буяла друга, то тоді зложиться з них цілісність і єдиність краща, багатша, гармонійніша, ніж се тепер може снитися різним шовінізмом затуманеним головам» . Не треба забувати, що це був період, коли тільки що з'явилася «Звичайна схема...» М.Грушевського і він написав свої «Очерки истории украинского народа», де аргументувався окремішній історичний розвиток кожного слов'янського етносу і українського зокрема.