НОМІНАЦІЯ ФЛОРИ В “ГАЛИЦЬКО-РУСЬКИХ НАРОДНИХ ПРИПОВІДКАХ” ІВАНА ФРАНКА

Із багатогранної фольклористичної діяльності І.Франка його праця в галузі збирання і видання прислів'їв та приказок досліджена наймен­ше. «Галицько-руські народні приповідки» виходили окремими томами «Етнографічного збірника» НТШ у 1901 - 1910 pp. Вони охопили 31091 приказку.

Лексичний склад приказок, що їх зібрав І.Франко у книзі «Галицько-руські народні приповідки», свідчить про багатство словни­ка української мови. Різноманіття слів, велика кількість порівнянь, ме­тафор, які вживаються у приказках, є доказом стилістичного багатства української мови. У «Галицько-руських народних приповідках» вико­ристано слова різних частин мови. Найбільше - іменники з різною се­мантикою.

У лексиці збірника можна виділити такі семантичні групи: назви рослин, тварин, природних явищ, релігійних свят, служителів культу, речей домашнього побуту, знарядь праці, страв, осіб, частин тіла, а та­кож назви понять, які належать до сфери культури, науки і мистецтва.

Чи не найбільшою з-посеред них є група назв рослин. Це зрозуміло, оскільки людина сама є часткою природи і споконвіків перебувала у якнайтіснішому контакті з навколишнім світом. Основною працею лю­дей було добування їжі, тому головними видами їх трудової діяльності протягом віків було полювання, згодом скотарство, хліборобство. Звідси, очевидно, й велика кількість назв рослин у приказках. Викорис­товуючи їх, люди зіставляли, порівнювали своє життя з явищами, які спостерігали у рослинному світі.

Лексико-семантична група назв флори в українській мові утворює своєрідний пласт на позначення природничих понять. Назви рослин пов'язані з різними сферами об'єктивної дійсності: і тими, які не зале­жать від людини та її діяльності, і тими, у яких виробнича діяльність зумовлює грандіозні перетворення. Тому, хоч потреба розрізняти рос­лини, а, отже, й називати окремі з них, виникла, безперечно, ще на по­чатку існування людського суспільства, у тематичній групі назв рослин є утворення різного часу.

В українській лінгвістиці є вже чимало наукових досліджень з пареміології, проте мовностилістичні особливості семантичних груп лек­сики в оболонці народних афоризмів ще не стали об'єктом спеціального вивчення. Більшість дослідників уважають, що прислів'я і приказки належать до фразеології, адже це одна з найхарактерніших галузей мово­творчості народу. Приказки і прислів'я - це самостійні закінчені твори, кожне слово в яких відіграє важливу роль і виражає семантичне наван­таження. У фразеології, і приказках зокрема, виразніше і найповніше виявляються народна мудрість і дотепність, специфіка народного мислення, погляди на світ, на людське буття у всіх його незліченних виявах. У фразеологізмах, крім головного значення, слово набуває ме­тафоричності, образності та художньо-естетичної вартісності. Поси­лення експресивності фразеологізмів залежить від багатьох чинників, серед яких найважливіші є зміна семантики фразеологічних компо­нентів, їхня форма, взаємозв'язки та зв'язки з контекстом. Назви рослин так само стають елементом фразеологізмів і приповідок. Вони ж є вия­вом природничої номенклатури.

Становлення будь-якої термінології відбувається протягом віків. Українські найменування рослин - це своєрідний стоп, підсумок бага­товікових спостережень різноманітних поколінь людей, одна з най­цікавіших сторінок багатомовної енциклопедії природи. Назви рослин асоціативно пов'язані зі сферою живої природи, вони відображають не стільки образи об'єктивної дійсності, скільки соціальний досвід носіїв мови.

Проблема семантичної мотивації назв флори складна й багатогран­на. На жаль, вона мало досліджена. Українська ботанічна термінологія значною мірою склалася на ґрунті термінології народної. «З сивої дав­нини, з часів античних, дійшли до нас чудові легенди, казки, перекази, бувальщини про наших зелених супутників - рослин. У народній творчості рослини живуть, як і люди, розмовляють, відчувають біль і радість, просять поради і допомоги»¹. Більшість із назв квітів, дерев та кущів в українській мові успадковані через давньоукраїнську з праслов'янської, а окремі навіть з праіндоєвропейської мовної спільності. Ця тематична група виділяється також активністю застосу­вання.

Досліджуючи «Галицько-руські народні приповідки» І.Франка, зазначимо, що у 323 приказках і прислів'ях вжито 72 слова на позна­чення назв флори. Назви рослин, які використано у приказках за зна­ченням, можна розділити на такі семантичні групи:

назви дерев, кущів та їхніх плодів(дуб, верба, осика, вишня, груша, яблуня, яблуко): На вербі грушка не родиться (ГРП, І, 479); То твердий горіх (ГРП, І, 421);

назви квітів та трав'яних рослин (рожа, волошка, рута): Зелене як рута (ГРП, І, 54); (кропива, полин, раст): В кропиві шлюб брав (ГРП, II, 741); Не буде раст топтати (ГРП, II, 7);

назви городніх культур (бараболя, капуста, морква, буряк, огірок, гарбуз): Як є бараболя й капуста, то вже половина хліба (ГРП, І, 22);

назви бобових (фасоля, біб, горох): Цяпу горох, цяпу капуста (ГРП, І, 426); Всипали му, як бобу (ГРП, І, 35);

назви злаків (ячмінь, пшениця, просо, гречка): Най буде гречка, аби не була суперечка (ГРП, І, 247); Ячмінь із снопа й баба вимолотить, та коби му вуса втерти (ГРП, III, 369);

назви грибів (печериця, губи, гливи, козарі): Гливи як решето (ГРП, І, 237).

На основі аналізу назв рослин у «Галицько-руських народних при­повідках» І.Франка можна зробити деякі спостереження.

Найчисленніші є приказки зі словами дуб, гриб, горох, дерево. Таке багатство слів стало ґрунтом, на якому в приказках засяяли всією кра­сою чудові, влучні порівняння та метафори. Через це приказкам власти­ва надзвичайна точність, яскрава експресивність.

Приказки, незалежно від того, слова якої семантичної групи у них вжиті, переважно оцінюють риси характеру людей, їхню поведінку, зовнішність, інші ознаки. Часто вирази, які зібрав І.Франко, узагаль­нюють досвід людей, звучать як повчання, висновки. Ще інші фіксують спостереження за довкіллям, життям рослин, людей.

Часто приказки мають іронічне, сатиричне забарвлення. Назви рослин у них вживаються у переносному значенні (Де піде, то все золоті грушки за ним ростуть [ГРП, І, 479)], рідше - в прямому (На добрий цвіт пчола летить [ГРП, II, 289)], а деякі - в символічному (Сухого дуба плести [ГРП, II, 54)], означають конкретні та абстрактні поняття. Сьо­годні головно ці назви належать до активної лексики, однак є й такі, що входять до групи пасивних. Трапляються у приказках слова-синоніми, антоніми, а також іменники у здрібніло-пестливій формі: Фія-фіялочка: яка мати, така й дочка (ГРП, II, 250).

Роль слів-назв флори у приказках надзвичайно важлива. їх викори­стання давало змогу влучно, точно характеризувати, оцінювати окремі предмети, явища, осіб, події.

Квіти і трави, кущі і дерева завжди були невід'ємною частиною життя українців. Саме тому зафіксовано так багато прислів'їв та при­казок про рослинний світ. Адже рослини були не тільки кормом для тварин і їжею для людей, а й ліками, матеріалом для будівель, давали естетичну насолоду.

У «Галицько-руських народних приповідках» І.Франка рослинний світ постає у всій своїй красі. Це і пишна троянда, і міцний дуб, і по­живні злакові культури, і красень-хміль. Народ тонко відчував, яку квітку чи траву для чого «застосувати». Одні характеризують зовнішність людини, інші - її внутрішній світ. Функції використання назв рослин різні.

Властиві українським народним приказкам і використання назв рослин при словах-повторах: Дині, дині, дідько всередині (ГРП, І, 561); використання здрібнілих форм іменників: То ще зіленько, ховай Боже! (ГРП, II, 188).

Чимало приповідок у формі віншувань, побажань і проклять: Ко­ноплі по стелю, а лен по коліна, аби господиню голова не боліла

(ГРП, II, 290); Бодай  тя суха ялиця вбила! (ГРП, III, 366); Терном би тя дорога заросла! (ГРП, II, 204).

Прекрасна жартівлива народна характеристика хмелю і цибулі: Здибав ся хміль з цибулею; перше ся позневажали, потім ся повеличали. «Помагайбіг, гірка!» - «Бодай здоров, шалений». - «Помагайбіг, сма­ковита.'» - «Бодай здоров, веселий!» (ГРП, II).

Збагатилась українська мова і завдяки народним повір'ям: Не рви пополудни бузини і базника, бо вмреш (ГРП, III, 380); уривкам жартівливих народних пісень: Танцювала риба з раком, а петрушка з пастернаком, Цибуля ся дивувала, що петрушка танцювала (ГРП, II, 290).

Назви рослин у переносному значенні використовуються для харак­теристики розумових чи інших властивостей людини: Великий як ялиця. дурний як рукавиця (ГРП, III, 366); То пустий горіх (ГРП, І, 421); Черво­не яблуко, а хробачливе (ГРП, III, 358). В останній приказці є про­тиставлення зовнішнього внутрішньому. Ця приказка може мати і пе­реносне, і пряме значення.

Назви рослин уживаються також з метою оцінити поведінку людей. Я про гарбузи, він про образи (ГРП, І, 321); їхньої зовнішності: Мізерна, мізерна, бо не їла зерна (ГРП, II, 182); Зелене як рута (ГРП, II, 54). До речі, біля виразу «дівча, як горіхове зерня» І.Франко у ГРП пояснює: «здорове, гарне, миле».

Часом в одній приказці спостерігаємо зіставлення зовнішності і ро­зумових здібностей: Виріс як дуб, а дурний як слуп (ГРП, И, 53).

Іноді назви рослин, їхніх плодів використовуються для змалювання родинних стосунків, зокрема між молодшим і старшим поколінням: Не далеко ябко від яблінки відбігло (ГРП, III, 358); Який дуб, такий кмин; який батько, такий син (ГРП, II, 54).

Ще одну групу становлять приказки повчального характеру. Ре­альні життєві обсервації над рослинами, плодами в переносному зна­ченні вживаються для оцінки певних ситуацій, що виникають у людському суспільстві: За моє жито тай мене побито (ГРП, III, 438).

Спостереження людей за рослинами, їхніми ознаками знайшло відображення у приказках, в яких власне й фіксується набутий людьми досвід: Сій гречку і просо, будеш ходити босо (ГРП, І, 447). Цю приказку записав І.Франко в Нагуєвичах і тлумачив її так: жоден з тих видів збіжжя не родиться добре в тій місцевості, тому, сіючи їх, не варто було очікувати врожаю. Однак таке тлумачення неправильне, бо гречка і просо в тій місцевості родить добре. Прислів'я завжди не точні, хоч досвід є також одним із факторів їхньої семасіологічної структури. Таке прислів'я, очевидно, можна пояснити тим, що селянин-гречкосій завжди був бідний.

У приказках знаходимо також видові (дерево, гриби) і родові назви (дуб, верба, яблінка; козарі, гливи): Сире дерево, гіркий дим (І, 541); Такі дуби, як ляльки (ГРП, III, 432); То старий гриб (ГРП, І, 448); Сідит як гриб у траві (ГРП, І, 447); Вступи ся, грибе, най козарь сяде (ГРП, І, 447).

Назвам рослин властива багатозначність. У деяких приказках вони використовуються як назви культур, в інших - як назви плодів цих культур (вишня, перець, горіх, грушка): Не паде грушка дальше від лис­тя (ГРП, І, 479); Налущив му горіхів (ГРП, І, 420); На вербі грушки не родять ся (ГРП, І, 479).

Нерідко слова цієї групи надають фразеологічним одиницям іроніч­ного чи сатиричного забарвлення: Капуста ще на грядці, а ти вже на голубці зуби остриш (ГРП, II, 242).

Надзвичайно цікаву групу становлять назви, походження яких пов'язане з легендами та міфами. Для людей колись було багато чого невідомого в природі. Тому все, що їх вражало і що вони не могли пояс­нити, вважалося таємничим. Про незрозуміле складали легенди, міфи, повір'я, які передавали усно з покоління в покоління.

Однак не завжди назва рослини пов'язана з повір'ям, що складене про неї. Ось як про це писав О.О.Потебня: «У багатьох випадках ми не цілком можемо бути впевнені, що те оповідання чи пісня, що прикла­дається до пояснення назви певної рослини, не виникли під впливом са­мої назви рослини, тобто може трапитися так, що не оповідання, не звичай, не вжиток рослини пояснює назву її, а, навпаки, сама назва дає привід до певного оповідання».

Питання ботанічних назв має ще й суспільно-виховний аспект. Нам треба зберігати всі численні народні фітоніми, адже можуть зникнути тисячі слів, що становлять декілька відсотків словникового запасу української мови і є однією із форм збереження мови. Народними фітонімами пронизані не лише прислів'я та приказки, а й казки, пісні, творчість багатьох наших видатних письменників. Чимало народних назв рослин є певними художніми символами. «Забуваючи народні назви рослин, ми втрачаємо єдність із нашим минулим, з природою узагалі, а тому і позбавляємо себе майбутнього».

Багатство української мови втілене у приповідках. Вивчення «Галицько-руських народних приповідок», їхня популяризація будуть сприяти відновленню приказок у пам'яті людей. Адже цей величезний скарб, що зберігся завдяки наполегливій праці І.Франка, - загально­народний золотий фонд, який слід усім нам уміло використовувати.