Злидні Галичини в цифрах

ЗЛИДНІ ГАЛИЧИНИ В ЦИФРАХ

І

       Під такою назвою п. Станіслав Щепановський, посол до ради державної від Калуського, Долинського, Жидачівського і Стрийського повітів, видав досить великий трактат про наші крайові відносини, важливий головним чином тому, що автор має у своєму розпорядженні величезний і цікавий порівняльний матеріал і оцінює це питання не з вузького, партикулярно-галицького, а скоріше з західноєвропейського погляду. Щоб належно висвітлити наші відносини, автор порівнює їх з відносинами в Польському Королівстві, в Угорщині, Італії, Німеччині, Бельгії, Франції та Англії.

        Далекий від будь-якого педантизму, він звертає увагу на основні риси, оминаючи деталі, фрагменти цифрового матеріалу, провінційні різниці, які, хоча й могли б у деяких випадках змінити категоричність багатьох висновків, однак поставили б автора у клопітливе становище - викрутів і блукань у лісі цифр, більшість яких дуже проблематична.

       У роботі п. Щепановського бачимо першу в нас спробу відобразити стан Галичини не за зеленим столиком урядової канцелярії, не для приведення доказів про «розквіт нашої автономії» або про те, що податкова система нашої країни ще не виснажена до такої міри, щоб не витримати дальших фіскальних експериментів. Маємо перед собою працю зовсім іншого масштабу, чуємо насамперед голос людини європейської, обізнаної з сучасним рівнем промисловості, фабрик, рільництва і т. п. в різних країнах, а крім того, чуємо голос прекрасного практика, промисловця і капіталіста, який без гучних фраз, не граючись у піжмурки, оцінює відносини і людей з точки зору інтересів нового класу, ще у нас не зовсім усталеного - великих промисловців і капіталістів. Ця позиція автора дуже виразно позначається на кожній сторінці праці, і саме це робить читання її освіжаючим і набагато цікавішим від багатьох творів про наші крайові відносини, творів нібито наукових, але нудних і невиразних. Отже, не варто ані на хвилину випускати з поля зору того становища автора і при оцінці його праці, оскільки вона дає нам ключ до розуміння не тільки її вартості, а й неминучих помилок і однобокості.

       Бажаючи подати читачам у ряді статей основні результати досліджень, а також основні практичні пропозиції п. Щепановського, наводимо закінчення його передмови, що коротко характеризує обсяг студій і джерела, які він використав у своїй роботі.

      «Початок студій, результати яких містяться у даній роботі, сягає часів заснування академічного товариства «Одпізко» у Відні 1865 року. Економічні проблеми так нас завжди цікавили, що було створено окрему економічну комісію, до складу якої входили Ігнаци Скроховський, тепер доцент Краківського університету, д-р А. Згурський, тепер директор крайового банку, і Ян Франке  - тепер професор   Львівської  політехніки.

       Досі зберігаю й завжди ще позичаю як цінний посібник більш давніх цифр, що стосуються Галичини, статистику, яку зібрав для цієї комісії Франке. Я сам опрацював метеорологію і геологію давньої Польщі, й ці праці, що не належали в той час до обсягу моїх студій, згодом дозволили мені зважитись на нафтове підприємство. Наші праці ніколи не сягали такої довершеності, щоб їх можна було публікувати.

      Коли 1867 р. я виїхав за кордон з метою ознайомлення з французькою та англійською промисловістю, цей предмет на декілька років зник з поля мого зору, аж до 1870 року, коли я почав працювати в бюро д-ра Форбеса Уотсона в міністерстві у справах Індії, шефа відділу студій над індійськими сировими плодами та їх промисловим і торговельним використанням. Подібними економічними, промисловими й торговельними студіями я займався протягом дев'яти років. Я вивчав індійську промисловість, податкування давньої Перєії або держави Великого Могола, а думав про нашу Галичину й кожен свіжий досвід застосовував до наших крайових відносин.

     Відвідавши Галичину в 1873 році та зібравши усі найновіші австрійські статистичні публікації, я того ж таки року написав перший нарис цієї праці і майже з такими ж висновками.

     Тому-то в пізніших своїх дослідженнях і подорожах по Англії, Франції, Італії я мав на меті грунтовно познайомитись з економічним організмом народів, наочно вивчаючи, наскільки це було можливе, засоби, за допомогою   яких вони вийшли з занепаду. Отже, якщо я зважився   висло-вити кілька думок про бавовняні   прядильні,   то   тільки тому, що сам протягом трьох місяців працював  в експериментальній прядильні,   яку індійський уряд певний час утримував  у   Манчестері:   коли   я   кажу про   прядильні льону і конопель, то це тому, що в Італії бачив заклади, які у всіх відношеннях годяться для нас як зразок.  Коли я кажу про молочарні, то це тому, що я відвідав уславлену молочарську академію в Мілані й не раз вів розмови з видатними  професорами  тієї установи.   Якщо я  так  часто згадую розвиток Угорщини, то це тому, що, ознайомившись з цією країною у 1862 р. напередодні її економічного розвитку і відвідавши її вдруге в 1886 р., я міг   наочно переконатися в тому, який казковий поступ стався в країні за цей час Якщо іноді я порівнюю австрійську бюрократію з чужими, то роблю це на основі особистого досвіду англійської, французької та пруссько'і адміністрації. Про вадливість австрійської адміністрації переконав мене досвід нафтового промисловця. А про справжні злидні нашого люду - багатомісячні мандрівки пішки по краю».

     Як бачимо, матеріал зібрано надзвичайно всебічний і переважно з наочних спостережень. До такого матеріалу й висновків, пороблених на його основі, варто придивитися ближче

ІІ

     «Галичина, в якій постійно чути скарги на брак робітника, належить до найбільш заселених країв Європи, бо має в середньому по 80 жителів на кожний квадратний кілометр. Західна частина краю, за винятком Живецького и Новоторзького повітів, нараховує по 100 жителів на квадратний кілометр Тільки Англія (114 жителів на кв. км), Італія (99 жителів на кв. км), Бельгія (197 жителів на кв. км) і Голландія (120 жителів на кв. км) мають набагато більшу густоту населення, ніж Галичина.

      Багата   і   промислова   Німеччина   не набагато більше заселена   (87 жителів  на   кв.   км);   Франція,  родюча країна,   розташована   в   благословенному кліматі,   що має давно розвинену промисловість і торгівлю,   усе  ж таки менше населена, ніж Галичина, бо на 1 кв. км припадає в ній тільки 71 житель.  Усі   інші   європейські  країни мають порівняно меншу густоту населення. Не   кажучи про Європейську Росію з 15 мешканцями на кв. км,   нас треба порівнювати тільки з країнами, що мають подібні умови,   це- Королівство Польське,  де 63, Угорщина - 50, Румунія - 42 жителі на кв. км, тобто з дещо більшою кількістю,   ніж половина  населення   Галичини на   тому самому просторі. Навіть в Ірландії, країні, що уславилася своїми   злиднями,   з якої   голод виганяє щорічно   сотні тисяч людей, живе тільки 61 житель на кв. км...

    Дужче вражають цифри, що стосуються сільського населення. У густозаселених країнах  багато людей працює у промисловості й торгівлі; так, в Англії рільники становлять тільки п'яту, в Бельгії-четверту   частину всього населення. У Франції та Німеччині промислове й торгове населення переважає над сільським. Галицька статистика подає 74 проц. нашої людності як рільників, але,  мабуть, і ця цифра замала, оскільки більшість робітників, які не мають визначеного заняття і становлять 8 проц.   усього населення, напевно також належать до рільників, так що процент рільничого населення становить, правдоподібно, 80 проц., тобто чотири п'ятих усього населення. Отже, на 1 кв. кілометр у нас припадає щонайменше 60  рільників, а коли додати вищезгаданих робітників, то їх число дійде до 64 осіб на кв. км... У Європі існує тільки одна   країна з майже подібною кількістю рільників, це Італія, в якій 57 рільників припадає на кв. км; крім Італії, густота сільського населення, як у Галичині, на всю земну кулю є ще тільки в Китаї та в Бенгалії. Але це   країни   тропічні, удобрені розливами великих рік і цілком виняткові. Порівнюючи   Галичину  тільки   з   безпосередніми   сусідами, бачимо,  що на  кожний   квадратний  кілометр  припадає: в Німеччині 37, у Конгресівці 38, а в Угорщині 33 особи, що живуть з   рільництва,   тоді як  у Галичині   кожний кв. км повинен годувати 60-64 особи, тобто майже вдвічі стільки, як у сусідніх країнах. Особливо у Західній Галичині (крім Живця й Нового Торга), де припадає 80 рільників на кожний кв. км».

    Ми зацитували з незначними скороченнями майже веєь перший розділ книжки п. Щепановського, щоб дати читачам можливість відчути гострий, рішучий і захоплюючий стиль шановного автора. Він не любить застережень і поправок, не терпить незначних дробових чисел, знаючи,  що наша статистика така нужденна, і пропуск десятих і сотих частки не може мати жодного впливу на більшість висновків. Погоджуючися з ним щодо цього, ми не могли не здивуватися деякій парадоксальності  його тверджень. Чи це може бути правдою? Таке питання поставало перед нами на кожному кроці, при кожному новому порівнянні автора. Мимоволі закортіло глянути до джерел, перевірити цифри, наочно  переконатися   в сумній  правді,   яка    відкрилася нам завдяки порівнянням п. Щепановського. І що ж ми побачили в джерелах? Побачили те, що так влучно визначає наша приказка:  «Не такий страшний чорт, як   його малюють». Бажання дати яскравий малюнок, схильність до круглих і середніх цифр завели п. Щепановського  трохи задалеко - до частування своїх виборців фантастичними й перебільшеними цифрами.

    Ось прошу подивитися! В першому абзаці своєї праці п. Щепановський твердить, що в Галичині пересічно на 1 кв. кілометр припадає 80 жителів. Звідки він міг узяти таку цифру? Зрозуміло, не з своїх піших мандрів по краю і не з джерел про перське оподаткування, а лише з результатів останнього перепису населення. А про що говорить цей результат? Результат цей  виразно говорить, що на кв. кілометр в Галичині припадає пересічно 75,49 цивільного населення, 76,29 всього населення разом з військом, тобто - за винятком населення міст, що нараховує більше 10 000 жителів- всього населення припадає 70,25 особи. А це становить майже 10 осіб різниці на кв. км.

     Пан Щепановський шукає країн, які можна порівняти з Галичиною щодо густоти населення аж у Китаї та Бенгалії, але не дивиться, напр., на Чехію і Шльонськ, де густота населення значно більша, ніж у Галичині, бо становить: у Чехії після вилучення міст, що нараховують понад 10 000 жителів, майже 97 осіб на кв. км, а в Шльонську - з таким же уточненням - 88 осіб.

     Якщо візьмемо за чисту монету те, що 80 процентів того сільського і маломістечкового населення займається Рільництвом і живе з землі, то й у такому випадку одер-

жимо на кожному кв. км тільки 56 осіб цієї   категорії, а не 60 чи 64, як хоче п. Щепановський. Але й тут не забуваймо про два уточнення: перше те, що в ту цифру Рутовського (70,25) входить також військо, яке квартирується по містечках з чисельністю меншою за 10 000 осіб, а друге те, що статистика занять у нас дуже недокладна і спеціальні   таблиці   п. Рутовського в тому пункті   мають   багато суперечностей...   Щоправда, в тому випадку, коли навіть приймемо усі ці виправлення, Галичина ще йде попереду інших європейських країн щодо відносної кількості рільничого населення - але тут знову постає питання, чи, помилившись у цифрах, що стосуються Галичини, не помилився п.Щепановський також і щодо інших країн. Спробуємо відповісти на це питання у наших подальших зауваженнях.

III

     Та хіба ж погано,-запитає читач,-що в нашій країні так багато хліборобів? Чим більша чисельність, тим більша продукція, отже, тим більше «народне багатство». На таке розумування дає цікаву відповідь п. Щепановський. Порівнюючи продукцію сільськогосподарських культур Га-личини з продукцією інших країн, бачимо: якщо Англія продукує 23 мільйони метричних центнерів пшениці, Німеччина 28,  Франція 76,  Бельгія 6,   Угорщина   19,    Королівство Польське 4, Румунія 9, то Галичина продукує  лише   3. Так само стоїть справа з житом   (Німеччина - 58   млн. метр, ц, Франція 18, Бельгія 4, Угорщина 10, Королівство Польське 11, Галичина 4), з ячменем і вівсом, ба навіть з картоплею. У цілому продукція  збіжжя виглядає у круглих цифрах так: Англія 57, Німеччина 151,   Франція 157, Бельгія 15 з половиною, Угорщина 59, Королівство Польське 25, Румунія 36, Галичина 16 з половиною, Ірландія 13. Не краще поставлене в  Галичині  й скотарство.   На 1000 душ населення припадає худоби: в Ірландії 1027 голів, у Румунії 883, в Угорщині 502, у Франції 478, у Королівстві  Польськім 440,  у Німеччині 437,   в Галичині   413, в Англії 329, в Бельгії 287.

     Останні цифри можуть здивувати. Виявляється, Галичина щодо тваринництва стоїть вище за Англію й Бельгію. Але з залізничних списків виходить, що галицька худоба найгірше відгодована й має найменшу вагу. Середня вага галицького кола, пригнаного до Відня, дорівнює 340 кілограмам, а свині - 40 кілограмам, тоді як у Франції середня вага вола дорівнює 500, а свині - 116 кг, а в Англії та вага ще більша. Так само і з коровами; середній надій молока в Англії або Бельгії - 2000 літрів на рік, а в Галичині - 650 літрів.

     Ще гірше виглядає справа, якщо порівняти кількість худоби з кількістю не всього населення, а лише сільського. У цьому випадку на 1000 душ сільського населення припадає: в Англії- 1654, в Ірландії- 1350, у Румунії - 1162, в Бельгії- 1148, у Франції- 1060, в Німеччині - 1028, в Угорщині - 760, в Королівстві Польськім - 587, а   в   Галичині - 551 голова худоби. Отже, сільське населення Галичини найгірше, а Англії - найкраще   забезпечене живим інвентарем. Коли візьмемо до уваги те,  що в нас вага кожної голови найменша, то  бідність   нашого живого інвентаря виявиться ще більш   разючою,   ніж це випливає з вищенаведених цифр, і треба зробити  висновок, що в Англії кожен рільник продукує щонайменше в шість разів більше м'яса й молока, як рільник у Галичині.

       Після зіставлення всієї продукції Галичини з продукцією інших країн п. Щепановський приходить   до такого  висновку: узявши всю рільничу   продукцію в еквіваленті  самого збіжжя й розрахувавши її на кількість  рільничого , населення, бачимо, що в Англії на одного рільника  при- падає 22 метр, ц продукту, в Бельгії - 22, у   Франції -  16, в Німеччині- 16, в Ірландії- 11,4,   в   Угорщині - 9,3,   в   Королівстві  Польському - 9,1,   а  в    Галичині - 6. Це означає, що в Англії та Бельгії кожний   рільник виробляє утричі більше, а в Королівстві Польському   та в Угорщині на 40 проц. більше, ніж у Галичині.

    «Отже, рахуючії не голови, а сили,- додає образно П- Щепановський,- можна сказати, що кожний поляк у Познанщині дорівнює двом полякам у Галичині». Таким чином, виявляється. що в один і той же час є надмір населення, яке рахуємо як голови, і не вистачає рук у потрібній роботі.

      Не обмежуючись самою тільки рільничою продукцією, п. Щепановський намагається обчислити вартість всієї крайової продукції та порівняти її з вартістю продукції інших країн...

            (Повністю ознайомитися із змістом цієї статті Ви зможете в ОУНБ ім.І.Франка.)