СЕЛЯНАМИ ОПЛАЧУЮТЬ БОРГИ

Галицькому крайовому виділові належить та честь, що в одному із своїх численних проектів про врегу­лювання відносин слуг зарахував селян до «речей, що під­лягають екзекуції» нарівні з худобою і господарським зна­ряддям. Від цього надзвичайного у своєму роді винаходу був уже тільки один крок до заміни селянина на цінний папір. Честь здійснення і цього кроку, який просуває тео­рію фінансів, належить ліквідаторам прославленого «За­веденія», панам Коснерському та Павенцькому. Платити кредиторам збанкрутованого банку боржниками того ж банку, узятими живцем зі шкірою і кістьми,- ось най­новіший метод, що ним, на жаль, звабили ліквідатори «Заведенія» тих, кому користування таким методом най­менше повинно бути до лиця. У звіті про останні збори делегатів фонду вдів і сиріт українських священиків, вмі­щеному у нинішніх українських часописах, читаємо про дивовижний факт, що ці збори прийняли пропо­зицію ліквідаторів «Заведенія» про сплату грошових претензій фонду се­лянами-боржниками «Заведенія». Для докладності повинні ми констатувати, що ця потворна ухвала була прийнята  більшістю   у   два голоси.

Ось як мається уся ця справа згідно з повідомленням «Червоної Русі» - часопису, що, без сумніву, не ста­виться неприхильно до інтересів «Заведенія» і панів лік­відаторів.

Як відомо, в закладовий фонд «Заведенія» вклав «Львів­ський фонд вдів і сиріт 75 000 з. р. Згідно з проведеним пізніше поділом львівської єпархії, на станіславську єпархію припадає з тієї суми  30 000   з.   p.,  а  на   львівську 45 000 з.  р. Вклад тих   капіталів у закладовому   фонді, тобто в гарантійному фонді «Заведенія», матиме такі на­слідки, що у випадку ліквідації фонд удів і сиріт може розраховувати  на  повернення  свого  капіталу  або ж на зворот хоча б сяких-таких  решток, а на випадок конкурсу мусив би не тільки  відмовитися від того капіталу, а ідей у разі потреби ручитися навіть власним маєтком за сплату претензій банку до необмежених  розмірів. Саме з цієї причини фонд удів і сиріт не міг скористатися щедрим припливом російських  карбованців до каси банку - що­правда, виплачено інші капітали,   записані у вкладових книжках і conto-corrente, але тих 75 000 з. p., вкладених в основний фонд, не повернуто, бо   це  не  залежало від дирекції(!?)

Після того, як оголошено ліквідацію «Заведенія», спра­ву зовсім занедбано. Ліцитуючи на ґвалт боржників-селян і стягаючи (а здебільшого викреслюючи) будь-які свої пре­тензії при величезних коштах на управління, ліквідація ледве могла настачити грошей, щоб заспокоїти енергійних і    нахабніших   кредиторів,   здебільшого закордонних,- а фонд удів і сиріт мусив чекати. Даремно наполягала ко­місія, яка завідувала тим фондом. Ліквідатори відповідали їй пустими  обіцянками  або мовчанням.  Нарешті їх обі­цянки   почали   начебто  приймати   більш   реальні  форми. Насамперед вони запропонували фондові купити будинок у якому містилося «Заведеніє». Однак цей на перший погляд досить реальний проект насправді виглядає так, що абстрагуючи   від    надто    високої     оцінки вартості того дому   (слова «Червоної Русі») на його іпотеці тяжіє 51 000 з. р. боргів, які фонд  удів і сиріт мав би взяти на себе. Коли ж додати ще  кошти на купівлю, продаж та ще й податок від титулу власності, вийшло б так, що за  своїх   75 000   з. р.   фонд   удів і   сиріт одержав би при тому інтересі тільки   8000  з.р. чистими     (обчислення   «Чер­воної Русі»).

Не знаємо вже, кому цей проект видався  недоречним. Із слів «Червоної Русі» виходить, що комісія, яка завідує  фондом удів і сиріт, відкинула проект, з іншого джерела нам стало відомо, що самі ліквідатори відмовилися від свого проекту,- може, він видався їм занадто реальним!?

Потім ліквідатори подали інший проект, про який спо­чатку ходила тільки невиразна версія, що «Заведеніє» хо­че селянами платити борги священиків».

Зрозуміло, ліквідатори визнали цей проект дуже корис­ним і раціональним для себе і запропонували його одночасно всім трьом фондам, «ув'язненим» у «Заведенії»,- львівському, станіславському і перемиському. Раніше ми вже повідомляли, що управління станіславського фонду не виявляє особливого бажання пійматися на цей гачок, а пізніше ми занотували думку сокальського духовенства у цій справі, подану на найближчі збори делегатів перемиського фонду. Що делегати львівського фонду можуть першими погодитися на таку пропозицію і прийняти її,- цього ми найменше сподівалися. Придивимося до цієї пропозиції, глянемо на неї при денному світлі!

«Не бачимо виходу для одержання капіталів фонду, - ось власні слова «Червоної Русі».- Ко місія (що роз­поряджається тим фондом.- Ред. «Kurjera Lwowskiego») запропонувала взяти у «Заведенія» се­лянські іпотеки, знизити боржникам-селянам процент на 7 від ста і таким чином забезпечити фонд від втрат». Уже при цих словах виникають тисячі сумнівів. Як то від комісії, яка управляє сирітським фондом, вийшов такий проект? На яку суму пропонувала комісія узяти селянські іпотеки? Яким чином «зниження» проценту до 7 від ста (лише стільки!) мало спричинитися до того, щоб забезпе­чити фонд від втрат? На ці і їм подібні запитання даремно шукати відповіді в туманній стилізації «Червоної Русі». Але йдімо далі.

Навколо цієї пропозиції розпочалися довгі дебати. Свя­щеник Микола Січинський  у довгій промові доводив, що не треба приймати селянських Іпотек, оскільки фонд зму­шений буде оплачувати за них адміністрацію, вести процесування і навіть ліцитувати селян. Такої думки були й інші делегати, однак коли виявилося, що ніхто не подав іншої позитивної пропозиції, яка б забезпечила капітали фонду, то збори ухвалили: «Узяти     в     рахунок     45000   з.     р.    фонду

Львівської єпархії кращі й безпеч­ніші іпотеки, оцінені 24000 з. р.» вимагати від ліквідаторів сплати 10 000 з. р. готівкою, а сплати решти суми (11 000 з. р.) вимагати в міру ви­купу боргових листів «Заведенія», за які   поручиться   закладовий   фонд».

Цією ухвалою делегати поділили свої грошові претен­зії в «Заведенії» на три рубрики зовсім не однакової вар­тості. Найбільш реальною здається рубрика 10 000 з. p.,  яку вирішено вимагати від ліквідаторів готівкою. Це дуже добре-але чи дадуть її ліквідатори? Поки не почуємо відповіді ліквідаторів на це домагання, доти буде згаду­ватись нам той дід Із відомої приказки, що промовляє до ікони.

Друга рубрика - 11 000 з. p., що їх належить спла­тити в окремих випадках, - має, на думку самих деле­гатів, надзвичайно проблематичну вартість. Сплата цієї суми буде, очевидно, залежати від доброї волі ліквіда­торів, від того, що в них залишиться від коштів адміні­страції і чого від них не вирвуть інші енергійніші креди­тори. Цю суму вже тепер може фонд удів і сиріт вважати за пропащу навіки.

А тепер третя рубрика! Збори делегатів вирішили прий­няти з «Заведенія» на користь фонду деяку кількість селян­ських іпотек номінальною вартістю 24 000 з. p., і  то іпотек щонайкращих і найбезпечніших. Самі собою постають тут такі питання:

1)  Як буде обчислюватись вартість тих іпотек? Чи тільки позичений капітал, чи з доданням несплачених про­центів в усій сумі або частково (може, 7 проц.?), чи ще з доданням процентів зволікання? Справа принципово важлива, оскільки від цього буде залежати реальна вар­тість усієї цієї рубрики.

2)  Хто буде оцінювати вартість тих іпотек, давати ви­сновки про їх якість і безпеку: пани ліквідатори, чи комі­сія, що завідує вдово-сирітськими фондами, чи, може, якась окрема група сторонніх людей - фахівців у таких справах. Це також справа не менш важлива за попе­редню, бо немає нічого простішого, як людині, що не є фахівцем, у подібних випадках взяти ґудзик замість дуката.

3)  Яким чином фонд удів і сиріт має за допомогою цієї ухвали повернути собі свої гроші, тобто яким чином ді­стати 24 000 з. р. з тих іпотек?

Здається, що тут виникле багато труднощів правового й адміністративного характеру, що видалення цих борж­ників із книг «Заведенія», перенесення їх на користь фон­ду, утворення адміністрації і ліквідація боргів, які на них тяжіють, викличе для фонду стільки клопоту і неприємно­стей, що справді таке придбання виявиться дуже сумнів­ним прибутком. Однак що найважливіше і що надає усій справі суспільного значення; фонд українських священи­ків, який ліцитує і викидає з батьківщини українських селян,- це явище було б таким сумним і так би компро­метувало українське духовенство, що моральна втрата, якої б воно зазнало від цього, не може мати жодного порів­няння з втратою навіть усіх 24 000 з. p.,  так криваво складеного вдовиного і сирітського гроша. Переймаючи на себе відповідальність боржників «Заведенія» і стаючи по відношенню до селян у ролі ліквідаторів і секвестраторів, українське духовенство львівської єпархії прийняло б на себе провини тих, хто його фонд у «Заведенії» розтринькав і шахрайськими запевненнями довів справу до теперіш­нього стану.

Чи о. митрополит, який має у цій справі вирішаль­ний голос, дозволить на таку компрометуючу акцію і не накладе на неї своє veto?