ЕМІГРАЦІЯ НАСЕЛЕННЯ

Слід відзначити, що настав переломний момент у розумінні цієї важливої справи. Нарешті, після довгої, безглуздої, не обгрунтованої жодними фактами балаканини про розмаїту агітацію як причину еміграції народу до Америки і Росії, що її ми чуємо звідусюди, обізвався по­важний голос, голос автономної влади, що найближче стоїть до народу і, отже, найбільш компетентна; вона глибше вивчає цю справу і, не вдовольняючись тільки платонічними наріканнями, шукає реальних засобів до того, щоб запобігти еміграції, наскільки вдасться зробити це так, щоб була користь для краю і для населення, а також, щоб урегулювати справу еміграції і вберегти від визиску тих, хто емігрує.

У списку петицій, поданих до сейму, ми згадали пети­цію Калуської повітової ради, яка стосу­ється справи еміграції. Подаємо її дослівно, зазначивши водночас, що багато інших повітових рад з різних частин краю підтримали дії Калуської повітової ради або неза­баром це зроблять.

У згаданій петиції говориться: «Рух, який уже кілька­надцять років тому виник у нашому краю серед рільничого населення, не міг пройти повз увагу вдумливих людей, рух цей розпочався І розвиватиметься далі у двох основ­них напрямках: перший зовнішній - до Америки і Росії, другий внутрішній - переселення із заходу на схід. Не дошукуючись уже агітаційних причин, які мають на меті лише визиск, як це виявилось на вадовицькому процесі, або ворожі прикордонні махінації, як це виявила несподі­вана минулорічна еміграція, треба пошукати ще й Інших причин, які так спроможні зрушити з батьківських садиб на непевну заокеанську долю або в азіатські пустині такий традиційно прив'язаний до своєї землі народ. Протягом кількох десятків років край не мав втрат серед населення ані в війнах, ані в епідеміях; при загальновідомій плодо­витості слов'янської раси це населення множилося і досі множиться так швидко, що рілля, яка раніше годувала одну сім'ю, має їх тепер від 4-6 до 10; там, де 5 душ жило заможно, нині уже 50 не може вижити, звідси неспо­кій про свою долю, а коли ще до того приєдналися такі стихійні лиха, як повені, посуха, град і миші, то не дивно, що при посиленій агітації визискувачів легко вдалося намовити більш заповзятливе населення, щоб воно масово покидало свою ниву і шукало обітованої землі за морями, І   причина тут проста - люди шукають  хліба.

Другий напрямок, хоч слабший, але корисніший, пови­нен ще більше привернути нашу увагу, це напрямок внут­рішній - переселення із західної у східну частину краю. Близько 10 років тому поділено на парцели кільканадцять більших маєтків, численне населення Із західної частини краю обсіло землі у східній частині, але ці люди стика­ються з багатьма перешкодами. Експлуатація досягає тут колосальних розмірів, незважаючи на дуже сприятливі рільничі умови, регулювання відносин надто ускладнене й увесь час тамується, хоч бажаючих і з одного і з дру­гого боку не бракує.

Саме тому, що ані еміграція за кордон держави, ані переселення з однієї частини краю в іншу досі не урегу­льовані так, як цього вимагають добре усвідомлені інтереси держави і краю,- виникли великі непорозуміння, клопоти і  найголовніше - велика шкода для загалу.

Важко робити перешкоди населенню, яке не в змозі прогодуватися на своїй нивці, щоб воно не шукало собі шляху для поліпшення життя; навпаки, слід було б йому це полегшити. На жаль, досі у цьому відношенні нічого не зроблено, і навіть створюється враження, ніби творення перешкод було єдиною метою властей. Які ж наслідки цього? Відповідь проста: або жодні, або негативні,- насе­лення втікає за допомогою таємних агентів за океан або в Росію, незважаючи на поліцію і жандармерію, пропаган­да шириться таємними шляхами, і ніщо не стримає її доти, поки цей рух не буде урегульовано відповідними законами та розпорядженнями. Тому виділ повітовий по­дає до високого сейму таку петицію:

«Високий сейм зволить урегулювати еміграцію насе­лення Галичини так, щоб вона не загрожувала країні постійним нездоровим ферментом, а тих, що емігрують з одної частини краю до іншої, не наражала на експлуата­цію посередників, полегшуючи їм купівлю землі в краю шляхом окремої парцеляції земель, що належать до біль­ших маєтків. Власники більших обшарів у випадку продажу маєтків частину своїх земель віддали б дрібним власникам, а ті, в свою чергу, здобуваючи таким чином власність, одержали б можливість додатково розселятися по краю, піднімаючи тим самим внутрішній добробут, стаючи споживачами виробів крайової промисловості, які досі надаремно чекають корисного збуту. Для згаданої мети, тобто для парцеляції, могли б послужити також великі земельні площі, які є власністю громад і призна­чаються для користування членам громад як пасовиська.

Землі ці являють собою сумну картину господарства громад: велика кількість купиння, не порослого травою, не дає худобі, що пасеться на ньому, жодного корму, І тому його треба вважати неужитком. Необхідно врегулювати цю справу законом, а саме: зарядити парцеляцію І продаж тих пасовиськ, якими можна було б наділити значну кількість сімей, охочих до праці.

Не можна заперечити, що на закуп розділених таким чином на парцели і двірських, і громадських земель покуп­цям бракувало б потрібних капіталів. Проте крайовий банк, установа, створена високим сеймом, наділена крайо­вими дотаціями, вказується тут в першу чергу як посеред­ник, що відкриває у себе відділ парцеляційний і рентовий, на зразок таких, як у Прусськїй державі, що вже від 1890 р. оперують з зиском; крім того, високий сейм зве­лить, у порозумінні з урядом, так врегулювати еміграцію назовні, щоб населення, виконавши обов'язки по відно­шенню до краю і держави і емігруючи, мало опіку в дорозі і розміщення в далеких краях, а не тонуло б в океані англосаксонських народів, не губило своєї національності і релігії, стало б у майбутньому гордістю батьківщини, яка його вислала за океан, а не, як досі, тягарем, коли воно, погрузнувши в злиднях, масово гине або поверта­ється на кошт держави, збільшуючи чисельність невдоволених, без землі й місця праці».

Зрозуміло, пропозицій, які містяться в петиції, не до­сить, щоб остаточно вирішити цю справу, особливо тому,що вони не спираються на дані Із цілого краю, але той, хто хоча б трохи досліджував цю справу, признає, що остаточним висновкам не можна відмовити рації. На сьо­годні заслуга Калуської повітової ради вже в тому, що вона звернула увагу сейму на проблему еміграції і зро­била цю справу актуальною, оскільки сейм не мине такої важливої справи байдужістю, а напевно доручить крайо­вому виділові вивчити її і дати свої пропозиції. А справа ця саме тепер актуальна. Як відомо, останній з'їзд поль­ських правників і економістів живо займався справою емі­грації І після довших дискусій вибрав комісію, якій дору­чив вивчити справу, вказати дати і статистичні факти і по­дати на найближчому з'їзді пропозиції. Ця комісія взялася за роботу і здобула багатий матеріал як основу для нарад з'їзду в Познані. Анкети і т. п. із Західної Галичини роз­робляє відомий краківський статистик д-р Клечинський, а матеріал, зібраний Із Східної Галичини, мають підготу­вати у Львові.

Отже, крайовому виділові легко буде зібрати за корот­кий час дані й, користуючись з результату познанських нарад, подати корисні пропозиції сеймові, може, навіть під час найближчої сесії, бо справа ця спішна хоча б тому, що найсвятіший обов'язок репрезентації краю-дбати про добро народу, від імені якого вона виступає, навіть тоді, коли цей народ примушений злиднями залишати рідні  ниви.

Саме злидні, тільки злидні є причиною еміграції, як твердить Калуська й інші повітові ради; про це свідчать цифри, зібрані комісією економістів. Шкода, що посол Торосевич не мав нагоди з'ясувати у когось ці все-таки цікаві для посла питання, може б, тоді ні ми, ні навіть його політичні приятелі не червоніли від сорому, слухаючи його позавчорашню балаканину про народ та його справи, що була схожа скоріше на бесіду сусідів при чарочці або картах, але не пасувала до поважного зібрання бать­ків народу.