Крушельницький Антон

Крушельницький Антон Володиславович (1873-1941) – поет, журналіст, критик і публіцист.

Про похорон Івана Франка

Д-р Іван Копач оповідав авторові цих рядків, як про найбільше досягнення свого життя, про те, як то йому пощастило врятувати Івана Франка для майбутніх українських поколінь!

Коли Іван Франко був уже при смерті, приходили до нього всякі хитруни, що то хотіли мати перед історією заслугу, що навернули на ложі смерті безбожника Франка до бога!..

Ось що з приводу смерті Івана Франка пише М. Каровець у 41 ч. „Нової зорі” за 1932 р.:

„Тут пригадуємо, що Франко майже від перших хвилин свого виступу аж до смерті був у нас головним пропагатором виразного атеїзму, що той атеїзм пропагував і в своїх популярно-наукових писаннях, і в своїй поезії. Пригадуємо, що атеїзм був увесь час головним стовпом його світогляду. Пригадуємо, що коли Франко умирав, відвідав його піп Теодозій Галущинський і умовляв помиритися з господом богом і з церквою, в котрій він, Франко, родився та котру поборював ціле своє життя. Та отримав від Франка відповідь: „А що на те сказала б молодіж, котру я ціле життя вчив не вірити в бога?” Помер невисповіданий і нерозкаяний”.

Ми мусимо ствердити, що відповідь Франка Галущинському була трохи інакша. Франко говорив про нього, як про людину, що прийшла спекулювати на його „навертанні”, відправив його безцеремонно, що він не знав, куди тікати від немічного тіла Івана Франка.

Внаслідок того Франко не повинен був мати католицького похорону! Стривожився цим тодішній шкільний інспектор д-р Іван Копач, що шкільна молодь не зможе брати організовано участі в похороні атеїста Івана Франка! Довго добивався того, щоб св. Юр прислав попа на похорон Франка. Тодішній адміністратор капітули був твердіший за митрополита (тоді неприсутнього!) і не хотів дати своєї згоди на католицький похорон атеїста, який не тільки своїми творами (найсильніше в „Легендах” і в „Страшному суді”) порвав з католицькою церквою, але ще й проганяв попів, які намагалися його навертати на смертному ложі на католицтво! Врешті, мотивуючи своє прохання педагогічними мотивами, д-р Копач таки добився того, що адміністратор парохії післав на похорон Івана Франка одного помічного священика! Кайдани, що їх накладає на думку й волю своїх провідників громадянство не так за їх життя, але ще й тоді, коли вони вже безсилі боротися й спротивлятися, – найстрашніші кайдани! Бо ними заковується вільний дух людини!

Л-ра: Крушельницький А. Про похорон Івана Франка / Антон Крушельницький // Спогади про Івана Франка. – К. : Дніпро, 1981. – С. 362-364.