Кобринська Наталія
Кобринська Наталія (Озаркевич) (1855-1920) – письменниця, громадська діячка. Проживала в Белелуї, Станиславові (тепер Івано-Франківськ), Львові, Болехові. За її участю вийшли жіночі альманахи „Перший вінок”, Який привітав І. Франко й М. Павлик та „Наша доля”. У своїх творах письменниця відобразила трагізм жіночої долі, її залежність від станової моралі, реалістично показала два непримиренні світи – життя зубожілого галицького села і багатого панського двору. Н. Кобринська розвивала традиції психологізму і соціологізму школи І. Франка і водночас виявляла нахил до етнографічно-побутового змалювання характерів і обставин. Характер художньої творчості Н. Кобринської визначала єдність соціально-аналітичних і публіцистично-виховного аспектів реалістичного відображення.
Промова Наталії Кобринської на ювілеї 25-літньої літературної діяльності Івана Франка у 1898 році
Іван Франко — се талант, що становить епоху у нашому культурно-літературному розвитку. Хто знає галицьку літературу перед Франком, той, певно, тому не заперечить. Сумні то були часи, а перебірчивий читач не міг найти поживи ні в руській, ні навіть у польській літературі, що саме тоді жила споминами повстання з 63 року. Мимовільну характеристику тих часів дав один з талановитіших наших людей. До нього приставали, щоби він що писав, а він, відмовляючись, відповів на те: „Літературні теми так вичерпані, що нема про що писати”. В тих словах крилося більше правди, ніж се на позір здавалось. Поминувши наші спеціальні галицько-літературні відносини, були тут ще й інші причини. Старий романтизм доживав уже свого віку а, скристалізувавшись у певні типи і теми, довго літературою оброблювані, стратив свою свіжість. В тих часах зачали появлятися перші проби пера Івана Франка. До рук знеохоченого читача дійшли „Петрії і Довбущуки”. Там були проблиски великого таланту, але і звичайні історії романтичної школи: укриті скарби, монастирі та підземні печери. За якийсь час знов до рук того самого читача дійшли коротенькі нариси під заголовком „Борислав”. І дивне диво, невдоволений читач засоромився своєї нехіті; його поривала сила, правда, незвичайно живий колорит нарисів Франка. То не були якісь придумані люди, лише живі, що в обдертій одежині і замащених сорочках відчували, думали і говорили на свій питомий, не на якийсь їм підложений лад. Читаючи образки Франка з народного життя, набиралося довір'я в будучину того народу, що, такий бідний, темний, опущений, проявив стільки сили і натхнув такий талант. Талант Франка — се не торбан з кількома струнами, лише інструмент, достроєний до загальносвітової оркестри. Сміло можна сказати, що реалістичний період і в багатших літературах, як у польській або німецькій, не найшов такого гідного заступника, як наша має в Івані Франку. Як визначний реаліст, він зобразив цілий ряд живих типів з нашої суспільності, так мужчин, як і жінок. Щодо жінок, то з найбільшою симпатією відносився він до тих, на котрих долю і волю суспільність наложила тяжкі кайдани. Його добре, любляче серце клонилось до тих найнижчих, опущених, скривджених навіть природою, як Сурка, і упавших, як героїня „Між добрими людьми”. Незвичайно ясно і артистично оброблена виходить невільниця подружнього життя Анна з „Украденого щастя”. Ганя — „На дні” — людина дуже освічена, а через те більше чутлива на свою залежність від батьків. „Маніпулянтка” — се новий тип жінки-емансипантки, введений в нашу літературу. Врешті іде Капітанова з „Домашнього огнища”, поставлена між дві суперечності: найнижчої деморалізаціі і ніби високої моральності, дві суперечності, між котрі теперішня суспільність ставляє звичайно жінку. Тому автор, що впровадив в нашу літературу такі жіночі типи, автор розвідки про жіночу неволю, писатель, що не раз подав руку жіночим змаганням до самостійності, заслуговує вповні на признання і вдячність того жіноцтва. Він тепер у самім розцвіті літ, сильний духом і тілом, від нього наша суспільність може надіятися ще багато, але те, що він для неї зробить, належить до нього, а тепер нехай прийме признання і подяку і від галицького руського жіноцтва за те, що вже зробив.
Л-ра: Промова Наталії Кобринської на ювілеї 25-літньої літературної діяльності Івана Франка у 1898 році // Кобринська Наталія. Вибрані твори. – К. : Дніпро, 1980. – С. 323-325.
Кобринська (Озаркевич) Наталія // Геник С. 150 видатних українок. – Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2003. – С. 94.
