Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail:

Відділ комплектування:
E-mail:
тел. 0342 752479

Відділ мистецтва:
E-mail:

Краєзнавчий відділ:
E-mail:

Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31

Графік роботи:

Щоденно: 10:00 - 18:00
Субота - вихідний день
Cанітарний день - останній четвер місяця

Музична Франкіана Прикарпаття



 Музична Франкіана Прикарпаття

     В даному розділі представлено  відомих українських композиторів, уродженців Івано-Франківщини, митців, які в певний період перебували в краї,  чия творчість переплелася з поетичним словом Івана Франка.

Барвінський Василь Олександрович

(20.02.1888 – 09.06.1963) – композитор, піаніст, музикознавець, педагог.
Директор мистецтвознавства, почесний директор Українського університету в Празі. Голова Спілки українських професіональних музикантів, голова правління Львівського відділення СКУ. 1948 репресований, після реабілітації поновлений у правах члена СКУ.
Відвідував Прикарпаття. Музична школа № 2  носить його ім’я.
„Сонет”, „Ноктюрн”, „Ой поле, поле”


Верховинець (справж. – Костів) Василь Миколайович

(05.01.1880 – 11.04.1938) – композитор, диригент, хореограф, етнограф, актор, співак, педагог. Уродженець с. Старий Мізунь Івано-Франківської області. Працював сільським вчителем. Актор, співак, хормейстер Руського народного театру в Галичині, актор, хормейстер, хореограф, диригент театру М. Садовського в Києві, диригент і  хормейстер Товариства українських артистів. Викладач Київського музично-драматичного інституту, Полтавського інституту народної освіти, Харківського музично-драматичного інституту. Один із засновників і балетмейстер Харківського театру музичної комедії. Репресований (1937). Реабілітований.
„Гей, військо йде”

Гладилович Людовик (Людвік) Миколайович (26.02.1875 – 31.01.1967)диригент, композитор, педагог. Уродженець м. Коломиї Івано-Франківської області. Працював у Прибалтиці, як полонений перебував в Астрахані і Саратові, де поставив ряд опер українських класиків. Диригент і хормейстер Львівського театру товариства „Руська бесіда”, театральної трупи Й. Стадника, з 1926 працював у польських театрах, учителював.
„Розвивайся, лозо, борзо”, „Україна”

Карась Ганна Василівна народилася 31 жовтня 1955 року в с. Раківчик, Коломийського району, Івано-Франківської області. З 1971 до 1975 рр. навчалася на музично-педагогічному відділі Коломийського педагогічного училища, з 1975 до 1979 рр. - на музично-педагогічному факультеті Івано-Франківського державного педагогічного інституту ім. Василя Стефаника за спеціальністю «Музика і співи» та отримала кваліфікацію «Вчителя музики та співів».

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 - «Теорія і історія педагогіки» на тему: «Формування естетичного досвiду старшокласникiв у фольклорних колективах» захищена в спецiалiзованiй вченiй радi Iнституту педагогiки АПН України в 1996 році. Пройшла наукове стажування в Smith College (Northampton, Massachusetts) у США (2002), де читала лекцiї та пiдвищувала свiй професiйний рiвень. Закінчила докторантуру Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв (м. Київ, 2007-2010), тут же пройшла наукове стажування (2014).

27 березня 2014 року захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора мистецтвознавства за спеціальністю 26.00.01 - теорія та історія культури на тему «Музична культура української західної діаспори як соціокультурний феномен ХХ ст.» у спеціалізованій Вченій раді Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв (м. Київ).

Викладач (з 1990), доцент (1998), професор (2012) кафедри хорового диригування імені Василя Їжака, проректор (2010-2012), завідувач кафедра академічного та естрадного співу (2014-2016), професор кафедри методики музичного виховання та диригування Навчально-наукового інституту мистецтв ДВНЗ «Прикарпатський національний університет iм. В. Стефаника».

Карась Г. Іван Франко в контексті музичної культури української західної діаспори ХХ ст. / Г. Карась // Етнокультурні процеси в українському урбанізованому середовищі ХХ ст. - Івано-Франківськ. -2006. -  Вип. 2. - Бібліогр. в кінці ст.

Карась Г. Вокальна франкіана у сучасних звукозаписах Канади / Г. Карась // Українознавчі студії. - 2016/2017. - №17/18. -  С. 98-106. - Бібліогр. в кінці ст.

Колесса  Микола Філаретович

(06.12.1903 ) – композитор, диригент, педагог, музикознавець. Викладач Вищого музичного інституту у Львові, професор, ректор, з 1965 – зав. кафедри диригування. 1940-41,1944 - 53 – одночасно диригент Львівської обласної філармонії і хорової капели „Думка”,1942 - 44 – диригент симфонічного оркестру у Станіславі, 1944 - 47 – Львівського театру опери та балету, 1946 - 48 – художній керівник і головний диригент хорової капели „Трембіта”. Входив до складу СУПРОМу. Заслужений діяч мистецтв УРСР, народний артист УРСР, народний артист СРСР, Лауреат Державної премії ім. УРСР ім. Т.Г.Шевченка, Академік Академії мистецтв України. Почесна відзнака Президента України (1993). Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (1998). Герой України (2001). Член НСКУ.
Хори  без супроводу на слова І. Франка

Кос-Анатольський (справж. – Кос.) Анатолій Йосипович

(01.12.1909 – 30.11.1983) – композитор, педагог, піаніст, музикознавець, професор. Уродженець м. Коломиї Івано-Франківської області.1935-37 – викладач теоретичних предметів у Стрийській філії Львівської консерваторії, з 1940 – Львівського музичного училища, з 1944 – музичної школи–десятирічки. З 1952 – викладач Львівської консерваторії. Лауреат Державної премії СРСР (1951), лауреат Державної премії УРСР ім. Т .Г. Шевченка (1980). Народний артист УРСР. З 1952 – голова правління Львівської обласної організації СКУ.
„Ой ти, дівчино,  з горіха зерня ”, „Сойчине крило”, "Поворожи мені, циганко", "Оце тая стежичка", "Стежина в парку"
 

Кудрик Борис  Павлович

(псевдонім – Рогатинець) (20.06.1897 – 29.03.1952) – композитор, музикознавець, філолог-германіст, педагог, доктор філології і музикології. Уродженець м. Рогатина Івано-Франківської областї. 1926-39, 1941-44 – викладач теорії музики, композиції, історії музики у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка і Польській консерваторії, одночасно – історії церковної музики в Богословській академії. 1939 – 41 – викладач, доцент Львівської державної консерваторії. Працював у редакції журналу „Українська музика”. Член СУПРОМу, СКУ. 1945 - заарештований, висланий до мордовських концтаборів, де і помер. 1991 реабілітований. 
„Гримить”

Лисенко Микола Віталійович

(22.03.1842 – 06.11.1912) композитор, диригент, піаніст, педадог, фольклорист, громадський і культурний діяч. Класик української музики. Народився в с. Гриньки на Полтавщині. У Ккиєві (1869–74 і після 1876) виступав у концертах як піаніст, викладав у музичній школі, збирав і обровляв народні пісні, був організатором хорів, концертів. Декілька разів бував у Галичині, вперше – 1873 р. 1903 – громадкість Галичини урочисто відзначила 35-літній ювілей       його музично-громадської діяльності. Того року він відвідав Станіславів, Снятин, Коломию. 1904 заснував у Києві музично-драматичну школу, що стала підгрунттям для створення Вищої музичної школи в Україні (1918 її перетворено на Державний музично-драматичний інститут ім. М. Лисенка), 1906-07 заснував музичне т-во „Київський Боян. 1908 очолив „Український клуб”.
„Вічний революціонер”, „Не забудь юних днів”, „Місяцю-князю”, „Безмежнеє поле”

Лопатинський Ярослав Йосипович

(19.08.1871 – 12.01.1936)композитор. За фахом лікар. Народився в м. Долині Івано-Франківської області. 1915-23 працював  у   Києві. Проживав на Львівщині, де і похований.
„Як почуєш вночі”

 

 

 

Людкевич Станіслав Пилипович

(24.01.1879 – 10.09.1979) – композитор, музикознавець, диригент, педагог, фольклорист. Народився в м. Ярослав, тепер Польша. Під час першої світової війни потрапив у полон, який відбув у Туркестані (Казахстан). 1908-14, 1918-26 – директор і професор Вищого музичного інституту у Львові, організатор та інспектор філій інституту в Галичині , в т. ч. у  Станіславі та Коломиї. З 1939 – професор, зав. кафедри композиції Львівської консерваторії (1941 - 44 об’єднаної  з Консерваторією Польського музичного товариства в ранзі Вищого музичного інституту). Музичний редактор першого українського мистецького журналу в Галичині „Артистичний вісник”, журналів „Музичний листок”, „Українська музика”. З 1937 – дійсний член Наукового т-ва ім. Т. Шевченка, де очолив музикознавчу секцію. 1939 - 51 – старший науковий співробітник філії Інституту фольклору АН УРСР. З 1940 – голова Львівської організації комітету СКУ і член її правління. Заслужений діяч мистецтв УРСР, народний артист СРСР, лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка , Герой Соціалістичної Праці.
„Наймит”, „Вічний революціонер”, ”Конкістадори”, „Восени”, ”Коваль”, „Ой ти, дівчино,  з горіха зерня ”

Огоновський Омелян (псевдоніми і криптоніми: Омелян із Григорова, Ємілян, Ом.) Народився 3 серпня 1833, с. Григорів, нині Івано-Франківський район, Івано-Франківська область -28 жовтня 1894, Львів)  – український учений-філолог і громадський діяч. Доктор філософії (1865), член-кореспондент Польської академії знань (з 1881).
За дослідженням цього автора, першою лектурою малого Франка були «Пѣсни набожныя, изъ Богогласника Почаєвского передрукованныя» (Перемышль, 1834), «Вѣнок русинамъ на обжинки» (Відень, 1846 – 1847) та «Исторія библійна».

Іван Франко створив свою школу збирачів та дослідників усної словесності. До збирання пісень, мелодій він залучив Осипа Роздольського.
 Роздольський Осип (29 вересня 1872, Доброводи — 27 лютого 1945, Львів) – український богослов, класичний філолог і перекладач родом зі Збаражчини (Галицьке намісництво). Вважається піонером-колекціонером та дослідником українського побуту. Від 1897 року викладав у гімназії в Коломиї.

Сімович Роман Аполонович

(28.02.1901-30.07.1984) –  композитор, педагог. Уродженець м. Снятина Івано-Франківської області. Викладач теорії музики відділення Музичних інструментів ім. М. Лисенка в Дрогобичі та Станіславі (1936 – 39), в Станіславському музичному училищі (1939 - 41). З 1944 – викладач, професор, зав. кафедри історії музики Львівської консерваторії. Заслужений діяч мистецтв УРСР. Член СКУ.
„Пам’яті І. Франка”


Січинський Денис Володимирович

(02.10.1865-26.05.1909)  – композитор, диригент, музично-громадський діяч. Народився в с. Клювинці (Гусятин) на Тернопільщині. Тривалий час проживав в Станіславі, де і похований. Організатор і диригент співацьких товариств „Боян” у Львові, Коломиї, Перемишлі.1902 заснував у Станіславі першу в країні музичну школу, видавництво „Музична бібліотека”, диригував сільськими хорами. Нині його ім’я носить Івано-Франківське музичне училище.
Опера „Будка ч. 7” (за драмою І. Франка) , „Журавлі”, „Даремне, пісне”, „Пісне моя”, „Як почуєш вночі”, „Не пора, не пора”, "Непереглядною юрбою"

Тимків Василь Миколайович. Народився 9 вересня 1959 р. в с. Маркова, Богородчанського району Івано-Франківської області. Закінчив Вінницький державний педагогічний інститут
ім. І. Островського, природничо-географічний факультет та Українську Академію держав-
но го управління при президентові України (м. Київ). Вчений ступінь - кандидат наук з державного управління.  Має понад 20 опублікованих наукових праць. Пройшов трудо-
вий шлях від шкільного вчителя до керівника апарату Івано-Франківської ОДА на
державних посадах, нагороджений Грамотою Верховної Ради України. З вересня 2015 р. очолює обласну філармонію на посаді директора.

Тимків В.  Іван Франко у музиці: українознавчий аспект / В. Тимків // Ідейний провідник української нації : до 160-річчя від дня народж. І. Я Франка / уклад. Й. М. Гах. - Івано-Франківськ, 2016. - С.115-122.

 

Хоткевич Гнат Мартинович

(літ. псевдонім – Гнат Галайда) (31.12.1877 –08.10.1938) – письменник, актор, мистецтвознавець, режисер, бандурист, композитор, музично-громадський діяч. Народився в Харкові. 1895 організував у с. Дергачах селянський театр, 1901 – Перший український робітничий театр у Харкові. Організатор гуцульського музично-драматичного театру, з яким гастролював у Галичині, на Буковині, в Польші. 1926 – 38 – викладач гри на бандурі в Харківському музично-драматичному інституті. 1927 створив капелу бандуристів у Полтаві. Працював над удосконаленням бандури як інструмента, засновник харківської школи гри на ній. Був репресований.
Хори на слова І. Франка

Черепа́нин Мирон Васильович  - доктор мистецтвознавства, професор кафедри музичної україністики та народно-інструментального мистецтва Навчально-наукового Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Заслужений артист України (2007). Учасник прикарпатського дуету акордеоністів «Концертіно». Закінчив музичний факультет Івано-Франківського педагогічного інституту ім. В. Стефаника (1974-1978). Навчався в аспірантурі Науково-дослідного інституту художнього виховання Академії педагогічних наук СРСР (1983-1986).  В 1986 року захистив дисертацію і здобув науковий ступінь кандидата педагогічних наук. З 1987 до 2016 рік працював завідувачем кафедри музикознавства та методики музичного виховання. 1990 року отримав вчене звання доцента. В 1994 р. вступив на докторантуру Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. В 1998 році захистив докторську дисертацію на тему «Музична культура Галичини другої половини ХІХ - першої половини ХХ століття»

Черепанин М. Музикознавчі дослідження Івана Франка / М. Черепанин //Етнокультурні процеси в українському урбанізованому середовищі ХХ ст. - Івано-Франківськ. - 2006. - Вип. 2. -  С. 218-221. - Бібліогр. в кінці ст.

Шиптур Богдан Васильович

(01.08.1951)композитор, педагог. Уродженець с. Радча Івано-Франківської області. Викладач Івано-Франківського музичного училища ім. Січинського. Член НСКУ.
„Квітка осіння”, хори на слова І. Франка

Янівський Богдан-Юрій Ярославович (04.07.1941) – композитор, піаніст, педагог. Народився у Львові. 1963-67 – музичний редактор Львівського обласного радіо, з 1967 – завідуючий музичної частини Львівського театру юного глядача. Викладач (1991) Донецької консерваторії, Вищого музичного інституту у Львові (2000), професор. Лауреат обласної комсомольської премії ім. О. Гаврилюка, Заслужений діяч мистецтв УРСР, народний артист України, лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шеченка, Голова правління Львівської організації СКУ (1983-95),  Івано-Франківського осередку НСКУ. Член національної спілки журналістів і театральних діячів України.
„Червона калина”, дитячий мюзикл „Лис Микита”

Франко мав широке коло різнопланових контактів з українськими музикантами в Галичині. Музиканти брали діяльну участь у проведеннях Франкових творчих ювілеїв.

Бажанський Порфирій.  
Народився 22 або 24 лютого 1836 року в с. Белелуя, нині Снятинського району Івано-Франківської області (тоді Снятинський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина). Музикознавець, композитор, фольклорист, письменник. У 1846–1856 рр. навчався в гімназії при монастирі о. Василіян у Бучачі, гімназіях Станіслава (нині Івано-Франківськ) і Чернівців. Закінчив Львівську духовну семінарію (1865). Музики навчався приватно у С. Воробкевича, І. Лаврівського та І. Гуневича. Учитель музики у Львові (1863—1871).
У 1871—1920 був парохом у с. Сороках (нині с. Сороки-Львівські) та у Жаб'є (нині с-ще Верховина Івано-Франківської області).

Любич-Парахоняк Олександра.
Народилася в 1892 року в Станиславові. Музикантка, акторка. Першу свою роль юна Олеся зіграла в опері Лисенка «Зима і Весна, або Снігова краля». З 1905 року переїхала до Львова. Нею зацікавилися місцеві музичні кола, а мистецтвознавці почали називати її «атракцією» солідних концертів. На одному з них 1911 року, де пліч-о-пліч з Олександрою Любич-Парахоняк виступала вже досвідчена на той час Соломія Крушельницька, на неабиякий талант Олесі звернули увагу музичні критики.
Навчалась у 1912—1914 рр. у Львівській та Варшавській (в О. Мишуги) консерваторіях. У Львівській опері дебютувала 1917 року в опереті Целлера «Штигар». Виступала в театрах Кракова, Катовиць, Познані, Торуня, Бидгоща. Глядачі запам’ятали її в образах Чіо-Чіо-Сан («Мадам Баттерфляй»), Маргарити («Фауст»), Мімі («Богема»). Їй призначали здебільшого драматичні партії. Виконувала партії Оксани («Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського), Наталки («Наталка Полтавка» Лисенка), Татьяни, Йоланти («Євгеній Онєгін», «Іоланта» Чайковського), Гальки та Аїди (однойменні опери Монюшка й Верді). Співала в хорах товариства «Боян» і «Бандурист». Понад 20 років співачка концертувала оперними сценами світу. Вистави з її участю користувалися шаленою популярністю.
У 1930-х роках театр у Познані закрили, і співачка залишилася без роботи. У 1932 р. О. Любич-Парахоняк поселилася у Винниках, іноді брала участь в окремих концертах, а в 1937 р. назавжди залишила сцену. Лише в 1950-х роках її постаттю починає займатися дослідник Іван Деркач.Якщо в 1920—1930-х рр. вона ще фігурує у пресі, то пізніше її ім’я повністю зникає з газетних шпальт, а відтак і з світського життя.
Померла 23 лютого 1977 р у Винниках.


Окуневська Ольга.
Народилася  3 вересня 1875 року в селі Яворів, Косівського району, Івано-Франківської області. Українська піаністка. Одна з перших популяризаторів творчості Миколи Лисенка в Галичині. У репертуарі Ольги Окуневської були твори таких композиторів як Василь Барвінський, Віктор Косенко, Людвиг ван Бетховен, Ференц Ліст, Петро Чайковський та інших. Акомпонувала Соломії Крушельницькій та М. Мещинському.
Народилася в патріотичній священичій родині. Прадіда Ольги Окуневської звали Окунем, а шляхетське закінчення додав дід Адам-Данило. У сім'ї священика та лікаря о. Іполита Окуневського (1833–1902) та Теклі (доньки священика Івана Кобринського), крім Ольги, було 4 дітей.  В 1875 році померла мати; дітей виховувала бабуся Ганна Кобринська. Діти росли в дружній, згуртованій атмосфері, їм змалку прищеплювали засади християнської моралі і національну свідомість.
Парафія у Радківцях була бідною, тож щоб забезпечити матеріально родину та вивчити дітей отець Іполит спочатку переїхав у с. Бросківці, а згодом став парохом (1869 — 1902) у Яворові поблизу Косова, де у його родині охоче гостювали Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Гнат Хоткевич, Ольга Кобилянська, Олександр Олесь та інші визначні діячі української культури.

Взаємини кожного з названих діячів з Франком – більш чи менш документально дослідженні – могли б стати предметом окремих статей.

 

Оновлено 15-07-2024
© 2020. ОУНБ iменi I. Франка