Завершився ХІІ фестиваль “Золотоверхий Київ”.

     Якби не "Золотоверхий Київ" —один із найбільших в Україні марафонів хорової музики, — з-під пера сучасних композиторів, на думку "Хрещатика", виходило б значно менше музики для хору. А так у зубрів хорового жанру є чи не найважливіше: впевненість, що їхнє творіння прозвучить.
     Цьогорічний фестиваль “Золотоверхий Київ” розпочався не з хорового концерту-відкриття, як завжди, а з презентації компакт-дисків та нотних видань, що стало можливим завдяки ініціативі камерного хору “Київ” під керівництвом Миколи Гобдича. Причому презентували саме ту музику, котра була заявлена у програмі фестивалю — Літургію “Київську” живого польського класика Ромуальда Твардовського (цього року композитору виповнюється 78 років) і збірку “Духовні твори” славетного українського композитора, представника хорового бароко середини XVII сторіччя Симеона Пекалицького.
     Зрештою, така позиція “старе-нове” давно стала традицією “Золотоверхого Києва”: майже завжди під час укладання програми фесту його директор Микола Гобдич намагається певним чином наголосити на тих чи інших знакових постатях минулого й сьогодення.
     Втім, хор-фест не намагається здобути міжнародний статус, хоча, фактично, цілком відповідає всім його параметрам. Щоправда, ця “міжнародність” — нетипова, інакшого, аніж у більшості українських музичних фестивалів, ґатунку, де вітчизняна музика нерідко виступає “молодшою сестрою” західних музичних культур.
     Микола Гобдич знає, що на полі хорового співу українці протягом сторіч були і залишаються одними із найкращих гравців — для нього це своєрідна аксіома, яку й доводити не треба. Вочевидь, саме цим переконанням хормейстеру вдається, сказати б, спокусити Україною багатьох видатних композиторів зарубіжжя — так, що ті охоче пробують свої сили й у православній літургії.
     Цьогорічною “жертвою” фестивалю і, разом з тим, його головним героєм став славетний Ромуальд Твардовський, що у себе на батьківщині майже три десятиріччя очолює журі Хайнувського фестивалю церковної музики. На урочистому відкритті фесту в Національній філармонії у виконанні хору “Київ”, котрим керує Микола Гобдич, прозвучала згадана вище Літургія “Київська” польського класика.
     На жаль, через трагічні обставини не відбувся вечір, де мали виконати духовний концерт “Дух Твой благий” та Літургію Святого Іоанна Златоуста Симеона Пекалицького — у ніч на другий фестивальний день пішов із життя батько Миколи Гобдича...
     А загалом у програмі не було жодного “прохідного” концерту. Зрештою, “латати дірки” не було й потреби, адже це той випадок, коли якість змушує забувати про кількість (концертів було всього п’ять, але хороших). Зі столичних колективів відзначився студентський хор “Anima” з Національного університету культури і мистецтв (диригент — Наталія Кречко, хормейстер — Андрій Карпінець). Юні хористи представили добірку хорових мініатюр, де латина чергувалася з українікою, а померлі класики з живими майстрами музичних творів. Таку програму, проте з акцентом на обробках фольклору, представив також хор “Хрещатик”, котрий віднедавна очолює молодий хормейстер Павло Струць.
     Київський патріотизм закінчувався там, де починалися виступи хорів з українських провінцій: хорової капели “Орея” з Житомира (диригент — Олексанр Вацек) та івано-франківського камерного хору “Галицькі передзвони” (диригент — Ігор Дем’янець). Хоч, судячи із дещо патетичної манери виконання як одного, так і другого колективу, обидва демонстрували найперше себе, а вже потім — музику.
     Бодай через це їм було б чого повчитися у того ж хору “Київ”, котрому вдається не лише диктувати іншим правила співу, а й робити історію хорової музики.