Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail:

Відділ комплектування:
E-mail:
тел. 0342 752479

Відділ мистецтва:
E-mail:

Краєзнавчий відділ:
E-mail:

Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31

Графік роботи:

Щоденно: 10:00 - 18:00
Субота - вихідний день
Cанітарний день - останній четвер місяця

Життєвий та творчий шлях Володимира Івасюка



Володимир Михайлович Івасюк (4 березня 1949, Кіцмань, Чернівецька область - 24/27 квітня, 1979, Брюховицький ліс під Львовом) - український композитор-виконавець, музикант, мультиінструменталіст (володів кількома музичними інструментами: скрипка, фортепіано, віолончель, гітара), поет. Герой України (2009, посмертно). Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка (1994, посмертно), Республіканської премії ЛКСМУ імені Миколи Островського (1988, посмертно) та номінації «За внесок у розвиток музичної культури України XX століття» (2001, посмертно). Син письменника Михайла Івасюка.

Один із основоположників української естрадної музики. Автор 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох вистав. Професійний лікар, скрипаль, грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, виконавець пісень, живописець.

Володимир Івасюк народився 4 березня 1949 року в місті Кіцмань Чернівецької області в родині учителів Михайла Івасюка і Софії Карякіної. Мати родом із Запорізької області. У родині тзростали ще дві доньки.

У чотири роки Володимир почав грати на мандоліні, згодом - на скрипці. У будинку піонерів грав на піаніно. У 5 років він поклав слова колискової пісні на ноти.

1954 р. малий Івасюк вступає до підготовчого класу Кіцманської музичної школи. Його визнають найкращим учнем по класу скрипки. «Буде з хлопчика хороший скрипаль» - зауважив один з журналістів, який відвідав великий шкільний концерт.

Володя починає писати музику, гарно малює. У 1963 р. закінчує музичну школу і вчитель гри на скрипці наполягає, щоб він вступив до Київської музичної десятирічки ім. М. Лисенка. Після успішно складених вступних іспитів хлопець починає навчатися.

Підвищена відповідальність, виснажлива праця над собою негативно позначилися на здоров'ї підлітка і він після першого семестру повертається додому.

Володимир мав добру рису: навчатися в інших, переймати їхній досвід, бачити в людях чисте, шляхетне, чесне, те, що можна запозичити для власного духовного зростання. Він лю-бив музику, літературу, живопис, але з найбільшою шаною ставився до української народної пісні. За його словами, народна пісня - це скарбниця, в якій зберігаються душа нації, це казкова левада, на якій буяє наша мова, що носить у собі тонкощі задушевної лірики, глибини мудрості наших предків, витончений розум трудівників, розколистий сміх, повний доброти.

Івасюк інтуїтивно збагнув, що народна пісня багато важить для творчої роботи композитора, і ще у восьмому класі почав записувати зразки народної творчості у Кіцмані та довколишніх селах, наслідуючи батька, який збирав казки, легенди, що згодом вийшли у видавництві «Карпати» трьома збірками.

У 1965 р. Володимир, сповнений жадоби дій до творчості, зібрав кіцманських хлопців і дівчат і створив вокально-інструментальний ансамбль «Буковинка».

Перші пісні Володимира Івасюка «Колискова», «Фантазія травневих ночей», «Відлітали журавлі» характеризували його як оригінального, талановитого композитора-початківця. Тричі на обласних конкурсах він виборює перші премії.

1966 року разом із сім'єю переїхав до Чернівців. Вступив до Чернівецького державного медичного інституту, але першого ж дня його відрахували за випадок з пам'ятником Леніна (у квітні того року, за два місяці до закінчення школи, Івасюк з однокласниками випадково скинули бюст Леніна у Кіцмані). Перший секретар Чернівецького міськкому комсомолу Аркадій Казімірський допоміг йому влаштуватися на завод «Легмаш» учнем токаря[10]. Там Володимирові доручили керувати заводським хором, який через півроку став лавреатом обласного конкурсу. Під псевдонімом «Весняний» надіслав на обласний конкурс пісні «Відлітали журавлі» на вірш В. Миколайчука та «Колискова для Оксаночки» на власний вірш. За пісню «Відлітали журавлі» нагороджений першою премією.

1967 року завдяки позитивній характеристиці, яку написали на «Легмаші», поновив навчання в медичному інституті. Там став учасником самодіяльного ансамблю пісні й танцю «Трембіта», у якому грав на скрипці. Завдяки його старанням в інституті створено камерний оркестр. 1972 року перевівся до Львівського медичного інституту.

Разом з братом активну участь у концертах бере сестра Галина, виступаючи акомпаніатором. Колектив запрошують на обласне телебачення, до Києва, нагороджують подорожжю по Дніпру. Перед молодими талантами відкриваються нові горизонти. Галя і Володя вирішують удосконалювати музичу освіту і вступають до Чернівецького музичного училища. Коло друзів і однодумців розширюється. Івасюк знайомиться з колективом вижницької «Смерічки» - Левком Дутківським, Василем Зінкевичем, Назарієм Яремчуком, яскравою співачкою Лідією Відаш. Саме вона в 1969 р. записала на Київському республіканському радіо пісні «Відлуння твоїх кроків», «Я піду в далекі гори»: ім'я молодого композитора стало відоме всій Україні.

На тлі радянської консервативної естради поява Івасюка стала справжнім вибухом - Володя запропонував нові ритми, нову гармонію. Молодим композитором з Буковини цікавилися люди з усіх куточків країни. Як повідомлялося у тодішній пресі, йому «пишут из Аральска, Новосибирска,

Керчи, Уссурийска, Бийска, Омска. Владимира, Смоленска, Кзыл-Орды... Из городов и сел Московской области, Алтайского края, Узбекистана. Казахстана, Латвии, Коми...»

Але найвищого піку популярність Володимира Івасюка сягнула завдяки його нев'янучій «Червоній руті». 13 вересня 1970 р. на Театральній площі Чернівців відбулася прем'єра пісні у виконанні вчительки музичної школи №1 Олени Кузнєцової, Василя Стріховича та ансамблю «Карпати».

Пісня ввійшла до двадцятки кращих пісень 1971 р. й прозвучала з концертної студії Останкіно у виконанні Володимира Івасюка, Василя Зінкевича й Назарія Яремчука. А фільм «Червона рута» переможно пройшов по всіх екранах СРСР. Саме цей фільм став початком співпраці Володимира Івасюка з Софією Ротару. Через рік до двадцятки кращих увійшла також його пісня «Водограй».

1971  р. відбулася ще одна важлива подія «Баладу про дві скрипки», написану композитором на вірші Василя Марсюка, виконала Софія Ротару. І сьогодні ніхто краще за Софію Михайлівну не виконує Івасюкові пісні. Співачка вважає, що Володимир був «її композитором». «Він тільки доторкнувся до струн моєї душі - і вони зазвучали». Володимир же в свою чергу підкреслював, що ніхто крім Ротару не може так гарно і мелодійно озвучити його твори.

1972  р. Володимир Івасюк переїжджає до Львова. Розпочинається так званий «львівський період» його життя і творчості. Тут його, як неймовірно популярного композитора, запрошують до участі в багатьох масштабних заходах. Того ж року Івасюк починає навчання у Львівському медичному інституті, а згодом вступає на композиторський факультет консерваторії ім. М. В. Лисенка.

Найбільш плідними й натхненними для композитора були 1974-1975 рр. Саме в цей період він пише музику до спектаклю за романом О. Гончара «Прапороносці» і здобуває диплом першого ступеня. Однак, коли справа торкнулася висунення кандидатури В. М. Івасюка на присудження Шевченківської премії за спектакль, хтось викреслив його прізвище. А потім згоріли декорації до вистави... Тоді ж був знятий фільм «Пісня завжди з нами», у якому прозвучало шість пісень Івасюка. Володя дуже багато часу проводив на зйомках, тому пропустив чимало занять. Це стало причиною його виключення з консерваторії. Про цю прикрість він не говорив нікому, навіть батькам.

Звичайно, це був дуже жорстокий удар. І щоб розрадити свою біль Івасюк поринув у творчу роботу. Він активно співпрацює з дрогобицьким поетом Богданом Стельмахом. На його прохання створює музику до вистави «Мезозойська історія» в Дрогобицькому театрі. Попри те, що творча робота забирала в нього чимало сил і наснаги, вчитися йому дуже хотілося, бо диплом випускника консерваторії був ще й перепусткою в світ звукозапису.

Через три роки ціною великих зусиль він поновився у консерваторії в класі Лєшека Мазепи. У видавництві «Музична Україна» виходить збірка пісень Івасюка «Моя пісня». Софія Ротару з піснею Володимира «У долі своя весна» перемагає на фестивалі «Сопот-77», а сам він працює над підготовкою платівки-гігапта. Як згадує київський звукорсжисер М. Дідик, право на платівку-гігант мали лише члени Спілки композиторів, Володя ж тоді був звичайним студентом консерваторії. Тому «гігант» дався йому дуже важко, але коли він вийшов, то розійшовся вмить. Поруч з всенародною любов'ю свою «увагу» демонструє і «рідна» партія. Секретар парторганізації консерваторії пропонує Володимиру написати заяву про вступ до КПРС, мовляв так йому буде легше. У 1978 р. Івасюк перемагає на всесоюзному конкурсі молодих композиторів у Москві і отримує дипломи II ступеня за «Сюїту-варіації для камерного оркестру» та «Баладу про Віктора Хара».

Талановитого композитора запрошують до участі в роботі журі республіканського конкурсу молодих виконавців. І головне - Львівська комсомольська організація збирає документи для висунення Івасюка на присудження Республіканської комсомольської премії ім. М. Островського...

Але потрібні для цього документи до Києва не дійшли. Премію присудили іншому.

24 квітня 1979 р. Володимир Івасюк повернувся додому з конкурсу в Хмельницькому, де був членом журі. А опівдні за якимось телефонним викликом пішов у консерваторію. І вже ніколи не повернувся до матері, яка чекала його вдома. Його знайшли аж через 4 тижні на території військової частини мертвим. Приписали самогубство... 22 травня відбувся похорон Володимира Івасюка на Личаківському цвинтарі.

У 1989 р. «Червона рута» стала назвою однойменного фестивалю. У 1994 р. Володимиру Івасюку присвоїли Державну премію України ім. Т. Г. Шевченка (посмертно). 

4 березня 1999 р, в Чернівцях відкрився Меморіальний музей Володимира Івасюка. 18 липня 2001 р. на V ювілейній церемонії нагородження лауреатів Всеукраїнської премії у галузі музики та масових видовищ «Золота Жар-птиця» Володимир Івасюк був нагороджений у номінації «За внесок у розвиток музичної культури України XX століття» (посмертно).

За своє таке коротке життя буковинський митець встиг написати понад 100 пісень та 50 інструментальних творів, музику до двох вистав. Музика його справжня. Чиста, довершена. Таку будуть слухати не одне десятиріччя.

 

 

Оновлено 18-07-2024
© 2020. ОУНБ iменi I. Франка