ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА БІБЛІОТЕКА НАРОДЖУВАЛАСЬ У ПАРИЖІ
Підкреслимо: мова у цій публікації йтиме про першу публічну бібліотеку. Вона заснована у Станиславові 1872 року, і виникнення її має героїко-романтичне забарвлення. Інші бібліотеки - при навчальних закладах, церквах, костьолах міста - виникли значно раніше, у 17- 18 ст.
Після поразки антиросійських польських повстань 1831 та 1863 років, буржуазної революції 1848 року в Парижі опинилась в еміграції група колишніх повстанців і революціонерів. Серед них були Вікентій Смагловський, Станіслав Яновський, Філій Кулавський та Ігнат Медушовський - майбутні засновники бібліотеки. Ветерани вирішили між собою відкладати щодня по одному франкові з тієї не дуже великої пенсії, що виплачував їм уряд республіканської Франції, на придбання книжок. Так у Парижі почав формуватись фонд майбутньої станиславівської бібліотеки.
Чотири польські повстанці стали свідками Паризької комуни, переносили злигодні прусської облоги Парижа 1871 року. Двоє з них у той час померли від голоду. Відомий журналіст Гнєвоч у газеті «Дзєннік польскі» подав у Галичині інформацію про ветеранів та їхній книгозбір у Парижі. Посипались пропозиції. Однак найбільшу наполегливість виявив тогочасний бургомістр Станиславова І. Камінський, людина активна і заповзятлива, обізнана в мистецтві, хоча й не позбавлена авантюристичних рис.
І ось бургомістр робить для міста дуже корисну справу - запрошує двох вимушених парижан до нашого міста. І. Медушовський передає свої права на частину збірки В. Смагловському, а той наприкінці 1872 року привозить із собою 14 скринь з 5000 книг і на перших порах зупиняється в домі Камінського.
14 січня 1873 року був підписаний фундаційний акт про те, що Смагловський дарує книжки містові, а воно, в свою чергу, надає їм приміщення, дародавця оголошує пожиттєвим бібліотекарем з річною платнею 400 золотих ринських (деякі джерела називають 300 ринських) і надає йому житло.
Згадаймо кількома словами біографію самого засновника бібліотеки. В. Смагловський народився 1806 року в Бродах. Вчився у Краківській гімназії, закінчив Варшавську, продовжував навчання у Варшавському університеті. Усе життя був затятим бунтівником. Перший раз перебував під слідством після укладення авантюрного плану перешкодження вступові царя Миколи І на престол. Надалі працював приватним учителем в околицях Тарнува, від 1847 року - у Львові, де займався літературною діяльністю.
У 1851 році знову вв'язався в антиурядову змову, дістав 20 років ув'язнення. Відсидів шість років. За клопотанням впливових осіб звільнений особистим указом цісаря. Надалі виїхав до Парижа, де викладав у французькій колегії.
Від 1872-го - у Станиславові, де й помер 1883 року. Місто поставило йому гарний кам'яний пам'ятник. У міжвоєнній Польщі бібліотека мала ім'я В. Смагловського.
Перші 15 років бібліотека розміщувалась на другому поверсі в новоспорудженому будинку реальної школи на Тисменицькій вулиці (нині вул. Незалежності, 17). У1886 році був складений перший, хоч і неповний, каталог без врахування карт, атласів і гравюр. У ньому наведені назви 7989 книг. Найбільше, природно, польських і французьких. Є також німецькі, англійські, італійські, українські, чеські.
Після смерті засновника бібліотеку перевели до народної школи на площу Міцкевича, 3. Приміщення тут було вогке, і чимало книг через це втрачено. Єдиний світлий моменту бібліотечній епопеї того часу-те, що у 1892-1893 роках місцевий технік і літератор В. Цісєльський вперше склав її повний каталог.
А треба сказати, що кількість книг у бібліотеці на цей час істотно зросла. За посередництвом І. Камінського його стрий драматург Ян Непомуцен-Камінський заповідав Станиславову свою збірку (близько 4000 книг). Надійшов також дар від спадкоємців померлого в Кракові бібліофіла П. Ширина (майже 3000 книг). В обласному архіві зберігається копія акта від 17 червня 1886 року про дарування, «щоби ім'я блаженної пам'яті Петра Ширина, заслуженого перед краєм громадянина, залишити в пам'яті нащадків з метою підкріплення похвальних старань міста Станиславова щодо заснування бібліотеки».
Однак влада змінилась, і в міста вже не було чи то грошей, чи то бажання утримувати бібліотеку й бібліотекаря. Під приводом збереження книжок їх у 1896 році доставили до магістратського приміщення, де разом із шафами зашили в грубе полотно, «поховавши» таким чином на тривалий час. Репортер газети «Кур'єр станіславовскі» тоді не без сарказму писав, що коли місто не може утримувати бібліотеку, то найцінніші книжки німецькою, французькою, англійською мовами 1700 - 1830 років видання ліпше було б передати бібліотеці Оссолінськиху Львові, а інші - середнім школам міста.
І після Першої світової війни бібліотека довго не мала свого приміщення, перебувала «в комірному». Найдовше-в магістратському будинку, займаючи кілька кімнат другого поверху, на вул. Галицькій 7, де тепер бібліотека Медичної академії. Перед Другою світовою війною вже ніби остаточно опинилась у наново відбудованій ратуші - тут приміщення для неї передбачались проектом. На цей час її фонд нараховував 30 000 примірників.
Де тепер ці книги, ніхто не може сказати. Ймовірно, частина - у державному архіві області, а більшість втрачена через війни і зміни господарів, особливо після «возз'єднання» 1939 року. Бо й навіщо, з точки зору НКВД- МГБ, провінційній бібліотеці польські, французькі видання, та ще й, може, начинені антирадянщиною.
У1940 році була створена обласна бібліотека, яку, очевидно, слід вважати спадкоємицею першої публічної. Для неї був відведений націоналізований двоповерховий житловий будинок на вул. Пушкіна (тепер Чорновола, 1). Біля джерел бібліотеки стояв відомий педагог В. Пашницький, уродженець Вовчинця, невдовзі закатований більшовиками.
Від 1982 року вона займала ліве крило будинку на вул. Василіянок, 17, де містився також сільськогосподарський технікум. У зв'язку з необхідністю повернення названої споруди законному власникові - орденові василіянок області довелося підшукувати для бібліотеки і технікуму нові приміщення.
Бібліотечна одіссея закінчилась 1997 року в капітальній кам'яниці на вул. Чорновола, 22, яку перед тим займали обласний і міський суди. Працівники бібліотеки, читачі і фонди тут почуваються найкраще, і можна лиш порадіти благополучному розв'язанню проблеми. Фонди бібліотеки нині - 400 000 примірників.
Повна назва головної книгозбірні області - обласна універсальна наукова бібліотека імені І. Франка. Датою свого заснування колектив продовжує вважати 1940 рік, хоч це лише радянський період діяльності бібліотеки. Автор цих рядків, давній друг бібліотеки, веде тривалі дебати з її директором М. Альбою щодо віку закладу. Пані директор чомусь вважає, що газетні публікації, навіть давні, австрійських часів, не можуть бути підставою для встановлення віку.
Недавно я відшукав інформацію про перші роки міської бібліотеки в монографії А. Шарловського «Станиславів і повіт станиславівський і погляду історичного та економічно-статистичного», виданій польською мовою в 1887 році. Ксерокопію відповідних сторінок і надіслав бібліотеці. Тепер із цікавістю чекаю, чи оголосить бібліотека про відзначення свого 130-річчя, чи й далі буде пов'язувати своє заснування з «червоними визволителями».
Галичина. - 2003. - 23 січня.
