Життєвий та творчий шлях Богдана Лепкого
Богдан (у хрещенні - Теодор-(Нестор) Лепкий народився 9 листопада 1872 року у с.Крегулець Гусятинського повіту на Тернопільщині в родині священика. Незабаром родина переїхала до Жукова, де й виховувався майбутній письменник.
Основи шкільної науки Б. Лепкому викладав домашній учитель. З 1878 р. навчався (відразу з другого класу) в «нормальній школі» з польською мовою навчання в Бережанах. Після закінчення школи вступив у 1883 р. до Бережанської класичної гімназії з польською мовою навчання. Співав у гімназійному українському хорі під керівництвом Дениса Січинського, у хорі «Боян» (м. Бережани). Брав участь у концертах, декламував вірші, читав уривки з прозових творів. Мав змогу познайомитися з акторами мандрівного театру «Української Бесіди» Владиславом Плошевським, Степаном Яновичем (батьком Леся Курбаса), Марією Романовичівною та іншими, які кілька разів гастролювали в місті, бували в домі Лепких. Малярство вивчав в Юліана Панькевича, згодом знаного українського художника. Під його керівництвом намалював портрет діда - о. М. Глібовицького, бабусі, батька - о. Сильвестра Лепкого, публіциста й письменника (літературний псевдонім - Марко Мурава), матері - Домни (з дому - Глібовицької), низку портретів українських поетів, зокрема Тараса Шевченка, портрети своїх учителів - Матеуша Куровського, Михайла Соневицького; окремі з цих робіт висіли в гімназійних класах.
У 1891 р. закінчив гімназію та вступив до Віденської академії мистецтв. Через три місяці за порадою Кирила Студинського перейшов на філософський факультет Віденського університету, де вивчав мовознавство та історію літератури. Тут брав участь у роботі студентського товариства «Січ», у дискусіях на суспільно-політичні та літературні теми, разом із Філаретом Колессою займався етнографічними дослідженнями. У Відні заприятелював з художником Миколою Івасюком, продовжував малювати під його опікою; з ним приїжджав на літні канікули до Жукова, де їм позували селяни; у селі створив кілька картин на історичну тематику, серед них «Коронація короля Данила», робив малюнки для майбутніх праць «Козацькі бої». Також малював сцени з полювання.
З другого курсу студіював на філологічному відділі Львівського університету; українську історію та літературу вивчав під керівництвом Михайла Грушевського, Омеляна Огоновського, Ісидора Шараневича. Брав участь у львівських молодіжних товариствах «Ватра» і «Сокіл», хорі «Боян».
Закінчив університет у 1895 р.
З 1895 р. почав працювати вчителем української, польської та німецької мов і літератур, історії та географії в ц.-к. Бережанській гімназії. Водночас інтенсивно займався громадською працею: започатковував читальні «Просвіти», бібліотеки і позичкові каси, виголошував реферати та промови на святкових академіях, був учасником хору «Боян» і драматичного гуртка. Зіграв роль Петра в «Наталці Полтавці», (1898).
1897 р. одружився з донькою свого стрийка, священника о. Миколи Лепкого з Коломиї, - Олександрою, яку здавна кохав. Мав із нею трьох дітей.
У 1899 р. Лепкого запрошують до Кракова викладати в Ягеллонському університеті українську мову й літературу. З цим центром польської науки і культури відтоді було пов'язане все творче життя поета. Живучи в Кракові, Б.Лепкий не почував себе відірваним від українського культурного життя. В оселі Лепких збиралися відомі українські громадські діячі, художники, письменники: Василь Стефаник, Кирило Студинський, Михайло Бойчук, Вячеслав Липинський. До його господи заглядали Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська, Василь Вовк та ін.
Широту творчих інтересів та виняткову працездатність Богдана Лепкого представляє його творчий доробок. Лепкий - автор 80 поем, 75 оповідань, 15 томів повістей, 10 збірок поезій, керівник 20-ти літературознавчих розвідок; упорядник, редактор і видавець 60 томів українських письменників. У щоденній праці він, як І.Франко, Б.Грінченко не жив, а „орав". Його твори перекладалися багатьма європейськими мовами.
1911 року Лепкий, сповнений ностальгії за рідним краєм, пише вірш „Видиш (чуєш), брате мій...", який особливо уподобали заокеанські українці. Він був покладений на музику, а журавлі, що летять з вирію в Україну, стали своєрідним символом і емблемою всесвітніх форумів українців.
З початком Першої світової війни родина Лепких опиняється в Угорщині, потім в Австрії, Німеччині. Тут письменник веде культосвітню роботу в таборі для військовополонених, серед яких було десять тисяч українців. Події війни знайшли відображення у багатьох поетичних і прозових творах письменника.
1925 р. Богдан Лепкий повертається до Кракова, де знову викладає в університеті, багато пише.
Щоліта приїздить до села Черче на Івано-Франківщині, що за п'ять кілометрів від Рогатина. Тут сільська громада збудувала для нього будинок, який назвали „Богданівкою". На жаль, ця будівля до наших днів не збереглася. У 1992 році на місці „Богданівки" за кошти громади Рогатинського району письменнику споруджено і освячено пам'ятний знак.
У 1932 році громадськість відсвяткувала шістдесятиріччя від дня народження Богдана Лепкого. Тоді ж його було іменовано університетським професором. Життя набирало спокійного ритму, було достатньо часу на літературну роботу, на написання історичних повістей.
І знову війна...
Її митець не пережив.
Помер Богдан Лепкий 21 липня 1941 року після окупації Польщі німецькими військами і похований у Кракові на Раковецькому цвинтарі. У 1972 р. на його могилі було встановлено барельєф.
В останні роки життя Лепкого молодий Б.-І.Антонич привітав поета віршем, що закінчується рядками:
Похилився поет над минулим,
Доторкнувся до споминів струн.
Аж раптово над ним промайнуло
Старосвітське: „Не ввесь я умру".
