Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail:

Відділ комплектування:
E-mail:
тел. 0342 752479

Відділ мистецтва:
E-mail:

Краєзнавчий відділ:
E-mail:

Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31

Графік роботи:

Щоденно: 10:00 - 18:00
Субота - вихідний день
Cанітарний день - останній четвер місяця

Життєвий та творчий шлях письменника



Народився 13 березня 1960 року у Станіславі (Українська РСР, СРСР). Родина: батько - Ігор Мар'янович (1930-1997); мати - Ганна Степанівна (1940-2016); дружина Ніна Миколаївна (нар. 1959); дочка Софія (нар. 1982) і син Тарас (нар. 1986); онучка Варвара (нар. 2008, донька Софії). Володіє українською, російською, польською, англійською та німецькою мовами.

Навчався в спеціалізованій школі № 5 з поглибленним вивченням німецької мови. Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного Інституту у Львові (1982) та Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. М.Горького в Москві (1991). Працював газетярем, служив у війську, деякий час очолював відділ поезії часопису «Перевал» (Івано-Франківськ, 1991-1995).

Був лідером відомої поетичної групи «Бу-Ба-Бу» («Бурлеск-Балаган-Буфонада»), яка об'єднала авторів з Рівного (Олександр Ірванець), Львова (Віктор Неборак), Івано-Франківська (Юрій Андрухович). Один із засновників постмодерністської течії в українській літературі, яку умовно називають «Станіславським феноменом». Представники цього напрямку активно розробляють поетику «карнавального» письма.

Наприкінці 1980-х відомий як активний діяч щойно створеного Народного Руху України.

З 1991 року публікується у великих літературних журналах України. Автор збірок поезій: «Небо і площі» (1985), «Середмістя» (1989), «Екзотичні птахи і рослини» (1991), «Пісні для Мертвого півня» (2004), романів: «Рекреації» (1992), «Московіада» (1993), «Перверзія» (1996), «Дванадцять обручів» (2003), «Таємниця. Замість роману» (2007), книг есеїв: «Дезорієнтація на місцевості» (1999), «Диявол ховається в сирі» (2006), «Тут похований Фантомас» (2015).

У 1990-х роках разом з Ю.Іздриком видавав «часопис текстів і візій» «Четвер» (1991-1996; перший в Україні постмодерністський журнал). Головний редактор літературного альманаху «Потяг 76». Протягом кількох років вів рубрику «Парк культури» у щоденній газеті «День» (Київ).

У 1996 році захистив кандидатську дисертацію, присвячену творчості замовчуваного в радянські роки класика української поезії першої половини XX століття Богдана-Ігоря Антонича.

У 1989 році за результатами публікації двох книг віршів прийнятий до Спілки письменників України, у 1991 році - за ідейними переконаннями вийшов зі складу Спілки разом з кількома колегами і стає ініціатором створення Асоціації українських письменників, а також її віце-президентом (1997-1999).

У 1997 році в Україні окремими виданнями вийшли 4 книги Андруховича: «Екзотичні птахи і рослини» (вірші), книга прози (романи «Рекреації» і «Московіада»), роман «Перверзія», книга есеїв «Дезорієнтація на місцевості».

Естетичні погляди «станіславської» літературної школи, лідером якої є Андрухович, відбиті на сторінках культурологічного журналу «Плерома» (заснована в 1996 Володимиром Єшкілєвим). Редактор і укладач Хрестоматійного додатку «Малої української енциклопедії актуальної літератури» (МУЕАЛ).

Автор п'ятого перекладу українською мовою п'єси «Гамлет» Вільяма Шекспіра (журнал «Четвер» № 10, 2000), а також антології перекладів американської поезії 1950-60-х років «День смерті пані День» (2006).

Західна критика[джерело?] визначає Андруховича як одного із найяскравіших представників постмодернізму, порівнюючи за значимістю у світовій літературній ієрархії з Умберто Еко. Його твори перекладені багатьма європейськими мовами, зокрема роман «Перверзія» опублікований у Німеччині та Польщі. Книга есеїв видана в Австрії.

У російському перекладі видана невелика збірка віршів (пер. А.Макарова-Кроткова та І.Кручика, «Дружба народів», поч. 1990-х); роман «Рекреації» (пер. Ю.Ільїн-Король, «Дружба народів», № 5, 2000).

Лауреат літературної премії «Благовіст» (1993), премії Рея Лапіки (1996), Міжнародної премії ім. Гердера (2001), одержав спеціальну премію в рамках нагородження Премією Світу ім. Еріха-Марії Ремарка від німецького міста Оснабрюк (2005), «За європейське взаєморозуміння» (Лейпціг, 2006).

Творчий доробок Юрія Андруховича формально можна поділити на два головні річища: поетичне й прозове. Його поетичний дебют відбувся в першій половині 80-х років і завершився виходом у світ збірки «Небо і площі» (1985), загалом прихильно зустрінутої критикою. Того ж таки року Юрій Андрухович разом із Віктором Небораком та Олександром Ірванцем заснував поетичну групу Бу-Ба-Бу, значення якої для кожного з трьох її учасників з роками змінювалося - від чогось на кшталт «внутрішнього таємного ордена» до «прикладної квазіфілософії життя». Проте друга поетична збірка Юрія Андруховича («Середмістя», 1989) носить швидше не «бубабуістський», а «елегійно-класицистичний» характер. Повністю «балаганно-ярмарковою» можна вважати натомість третю збірку - «Екзотичні птахи і рослини» (1991), яка волею автора мала б носити підзаголовок «Колекція потвор». Поетичне річище Юрія Андруховича вичерпується десь наприкінці 1990 року і завершується друкованими поза збірками циклами «Листи в Україну» (Четвер, № 4) та «Індія» (Сучасність, 1994, № 5). Домінантою поетичної картини Юрія Андруховича в усі періоди його творчості видається напружене шукання «духовної вертикалі буття», суттєво занижене тенденцією до примирення «вертикального з горизонтальним». Звідси - стале поєднання патетики з іронією, нахил до стилізаторства і заміна «ліричного героя» щоразу новою «маскою». Західна критика[джерело?] визначає Андруховича як одного із найяскравіших представників постмодернізму, порівнюючи за значимістю у світовій літературній ієрархії з Умберто Еко.

З прозових творів Юрія Андруховича найперше був опублікований цикл оповідань «Зліва, де серце» (Прапор, 1989, № 7) - майже фактографія служби автора у війську, своєрідна «захалявна книжечка», що поставала під час чергувань у вартівні. У 1991 році з'являється друком параісторичне оповідання «Самійло з Немирова, прекрасний розбишака» (Перевал, № 1), що ніби заповідає характерні для подальшої прози Андруховича риси: схильність до гри з текстом і з читачем, містифікаторство (зрештою, достатньо прозоре), колажність, еротизм, любов до маґічного і надзвичайного. Романи «Рекреації» (1992), «Московіада» (1993) та «Перверзія» (1996) при бажанні можна розглядати як трилогію: героєм (антигероєм) кожного з них є поет-богема, що опиняється в самому епіцентрі фатальних перетворень «фізики в метафізику» і навпаки. Усі романи - доволі відчутна жанрово-стилістична суміш (сповідь, «чорний реалізм», трилер, ґотика, сатира), час розвитку дії в них вельми обмежений і сконденсований: одна ніч у «Рекреаціях», один день у «Московіаді», п'ять днів і ночей у «Перверзії».

Есеїстика Юрія Андруховича виникає внаслідок його частих подорожей до інших країн і поступово складається в майбутню «книгу спостережень» над нинішніми особливостями європейського культурно-історичного ландшафту. Разом із польським письменником Анджеєм Стасюком видав книгу «Моя Європа: Два есеї про найдивнішу частину світу» (польське видання - 2000, українське - 2001, німецьке - 2003) - текст Андруховича, написаний до цієї книжки, носить назву «Центрально-східна ревізія» і являє собою спробу гранично відвертого осмислення свого власного «часу і місця».

У 2011 році (11 листопада) Юрій Андрухович випустив найбільшу свою книгу - «Лексикон інтимних міст». Критики назвали нове видання «автобіографічним атласом внутрішнього світу письменника». Електронна версія книги, випущена одразу після паперової, як вказують Інтернет-джерела, доступна в форматі, захищеному від піратських копій. У новій книжці Юрій Андрухович розповів 111 історій про 111 міст, які йому довелося відвідати, в яких довелося пережити приємні й не дуже, але завжди унікальні інтимні - в широкому значенні цього слова - моменти. Це розташовані в алфавітному порядку за географічними назвами різножанрові тексти - від есеїв і оповідань до віршів у прозі. За словами автора, «доводиться багато їздити і цікаво було полічити, скільки до цього моменту я відвідав міст, відмінних від рідного. Тобто рідного Івано-Франківська в цій книжці не буде. Вийшов великий список. Подумав створити свою приватну енциклопедію. Виношував ідею з 2005-го, а за писання взявся 2008-го. Писав про кожне місто окремим файлом. Ніколи не складав їх докупи. Дописавши, я жахнувся: книжка буде під 600 сторінок. Взагалі не збирався писати такі товсті книжки». Андрухович розповів, що також переклав з англійської п'єсу Шекспіра «Ромео і Джульєтту», яка вийде у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Зараз пише нову книгу про життя сімох відомих людей. Зокрема, в ній йтиметься про тренера Валерія Лобановського і футболіста Олега Базилевича.

У 2013 році «Клуб Сімейного Дозвілля» перевидав[2] два романи Юрія Андруховича - «Таємниця» і «Дванадцять обручів». А видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» видало зібрання поетичних творів Андруховича - «Листи в Україну».

Андрухович є автором перекладів з англійської (зокрема, він є автором 5-го українського перекладу шекспірівського «Гамлета» та «Ромео та Джульєтти», а також книжки перекладів американської поезії 1950-60-х років), польської (Т.Конвіцький, Б. Шульц), німецької (Райнер Марія Рільке, Ф. Голер, Фріц фон Герцмановскі-Орландо, Роберт Вальзер) та російської (Борис Пастернак, Осип Мандельштам, Анатолій Кім).

Автор кандидатської дисертації «Богдан-Ігор Антонич і літературно-естетичні концепції модернізму» (1996).

Громадська діяльність

Письменник активно займається громадською діяльністю. Має яскраво виражену громадянську позицію, підтримуючи європейську інтеграцію України. Зокрема, на народному віче 8 грудня 2013 саме Ю.Андрухович зачитав «Звернення 5/12» від мистецької громади, адресоване як чинній владі, так і опозиції.

У січні 2010 року група літераторів (Юрій Андрухович, Андрій Бондар, Сергій Жадан і Лесь Подерв'янський) започатковали громадську кампанію, кінцева мета якої відміна закону «Про захист суспільної моралі».

У листопаді 2011 року Андрухович в ефірі ток-шоу «Портрети з Сергієм Дорофеєвим» на 5 каналі заявив що, державні органи хочуть контролювати шляхом заборон приватне життя громадян. «Мені здається, що все це заборонне законодавство спрямоване перед усім на створення корупційного простору, тобто ніхто ж не збирається дотримуватись заборон, насправді починають всі думати як їх обходити, а обходять це вони через корупцію».

Виступав за звільнення з російського ув'язнення незаконно засудженого українського режисера Олега Сенцоває

Критика

Після приходу до влади в Україні «донецького клану» в особі Партії регіонів та В.Януковича (2010) Юрій Андрухович зробив резонансну заяву: «Якщо ще колись станеться таке чудо, що в Україні знову переможуть, умовно кажучи, „помаранчеві", то треба буде дати можливість Кримові й Донбасу відокремитися. Зараз вони цього не зроблять, бо сьогодні їхні сидять при владі в Києві.

Ця заява була негативно сприйнята в українському суспільстві. Народний депутат Тарас Стецьків зазначив, що заява Андруховича скидається на «істерику інтелігента» за принципом «шеф, усе пропало!».

Рівненський критик Микола Кульчинський назвав Андруховича «теребливим анфантом» і ствердив, що вся метушня Андруховича і навколо нього не створює навіть «теми для розмови»:

4 січня 2015 року деякі раніше розкритиковані фрази Андруховича були наведені у програмній заяві «Правого сектора» «За національну відповідальність інтелігенції!»[14], яка миттєво викликала бурхливий резонанс у десятках ЗМІ. Літературознавці й історики відзначили, що ця заява ПС своїми назвою, духом та стилістикою наче пародіює розгромні статті сталінських часів.

Поетичні збірки

    «Небо і площі» (1985)

    «Середмістя» (1989)

    «Екзотичні птахи і рослини» (1991)

    «Екзотичні птахи і рослини з додатком „Індія": Колекція віршів» (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1997)

    «Пісні для мертвого півня» (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2004)

    «Листи в Україну» (К.: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2013)].

Оповідання

    «Зліва, де серце» (1989) (журнал «Прапор», 1989)

    «Трициліндровий двигун любові» (Харків: Фоліо, 2007) (разом із Сергієм Жаданом і Любком Дерешем)

    «Письменники про футбол» (Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2011) (у співавторстві)

    «Лексикон інтимних міст» (Meridian Czernowitz, 2011)

Романи

    «Рекреації» (Сучасність, 1992; Київ: Час, 1997; 1998; Львів: Піраміда, 2005)

    «Московіада» (1993, 1997, Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2000; Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2006)

    «Перверзія» (Сучасність, 1996, № 1-2; Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1997; Львів: Класика, 1999)

    «Дванадцять обручів» (Київ: Критика, 2003; 2004; 2005; 2006)

    «Таємниця» (Харків: Фоліо, 2007)

    «Коханці Юстиції» (Чернівці: Meridian Czernowitz, 2017)[19]

Збірки есе

    «Дезорієнтація на місцевості» (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1999; 2006)

    «Моя Європа» (спільно із Анджеєм Стасюком) (Львів: Класика, 2000; 2005; 2007)

    «Диявол ховається в сирі» (Київ: Критика, 2006)

    «Тут похований Фантомас». 2015

Мемуари

    Лексикон інтимних міст - Київ: Майстер книг, 2011. - 480 с.(іл.) ISBN 978-966-2578-11-9

Переклади

    «День смерті пані День» (Харків: Фоліо, 2006) - переклади американської поезії 1950-60-х років

    Вільям Шекспір. «Гамлет» (Київ: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2008)

    переклади з польської: Т. Конвіцькій та інші

    переклади з німецької: Р.-М. Рільке, Ф. фон Герцмановскі-Орландо та сучасна німецькомовна поезія

    «Цинамонові крамниці» Бруно Шульц (Київ: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2012)

    переклади з російської: Б. Пастернак, О. Мандельштам

    Роберт Вальзер. Прогулянка / переклад Юрія Андруховича. -  Meridian Czernowitz, 2013[20].

    Вільям Шекспір. 'Трагедія Ромео і Джульєтти. Переклад з англійської: Юрій Андрухович. Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2016. 208 стор. ISBN 978-617-585-096-1

    Гайнріх фон Кляйст. Розбитий глек / пер. з нім. Юрій Андрухович. - К. : А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2017. - 144 с. - ISBN 978-617-585-132-6.

Публіцистика

    Smoleński Paweł. Szcze ne wmerła i nie umrze. Rozmowa z Jurijem Andruchowyczem. Wydawnictwo Czarne, 2014

    Звернення до європейських громадян письменника Юрія Андруховича. // Юрій Андрухович, 24.01.2014

Інші види мистецтва

Музика

Вірші Юрія Андруховича були покладені на музику такими гуртами, як «Мертвий Півень», «Плач Єремії», «Sіґал Sпожив Sпілка», «Знову за старе», «Karbido» (Польща) тощо.

З польським гуртом «Карбідо» Юрій Андрухович записав триптих мелодекламацій «Самогон. Цинамон. Абсент.»

Дебютна платівка «Самогон» містила 9 треків, 8 з яких - твори Ю.Андруховича, а 9-й - українська народна пісня «Зелена ліщинонька». Платівка вийшла у польській та в українській версіях. Друга частина трилогії «Цинамон» уперше зазвучала в Дрогобичі в 2008 році під час ІІІ міжнародного фестивалю Бруно Шульца, але видати платівку вдалося лише в квітні 2009 року. Вона являла собою цикл із 12 звукових картин на тексти зі збірки Ю.Андруховича «Екзотичні птахи та рослини». Проект «Цинамон» поєднує в собі поезію, музику та відео. Тексти Юрія Андруховича зі збірки «Екзотичні птахи та рослини» у виконанні автора завдяки музикантам з польського гурту «Карбідо» отримали несподівану музичну форму. Як кажуть самі автори, «вона є поєднанням досконалої стриманості традиційного радіоспектаклю з енергетикою пост-року». Альбом складається із 12 звукових картин на одному диску та 5-частинної сюїти «Індія» - на додатковому.

«У музичному центрі ви слухаєте цей аудіо-диск як нормальний, якщо ж вкладаєте його в комп'ютер, там з'являється ще можливість прочитати тексти, подивитися відеокліп на одну з цих речей, а також кілька фрагментів моєї прози, які я теж читаю в супроводі музикантів „Карбідо", - говорить Юрій Андрухович. „Цинамон" виникав у мандрівній студії звукозапису: альбом народжувався в Утрехті, Дрогобичі, Варшаві та Вроцлаві, партію ударних частково було записано в швейцарському Гальденштайні, а деякі звуки були схоплені на вулицях Єрусалима і Гонконгу. Перше виконання напрацювань до „Цинамону" відбулося під час Міжнародного фестивалю Бруно Шульца в Дрогобичі в травні 2008-го, адже саме творчості Шульца проект завдячує своєю назвою. „Цинамон" - це алюзія до „Цинамонових крамниць" Бруно Шульца... Якась атмосфера, якийсь флер чогось екзотичного з якоїсь Індії чи Аравії, з якихось далеких світів, що водночас закинуте в затхлу і досить консервативну, дегенеративну атмосферу малесенького галицького містечка. Це ніби те, в чому перегукується зі світом Бруно Шульца», - сказав Юрій Андрухович.

«Абсент» є заключною частиною проекту. Як повідомляє мистецька агенція АртПоле, заключна частина триптиху «Абсент» презентовано 18 грудня о 19:00 у Київській консерваторії (вул. Архітектора Городецького, 1/3). Творці «Абсенту» уявляють його як оригінальний саундтрек до фільму, так ніколи і не реалізованого невідомим режисером за мотивами роману Юрія Андруховича «Перверзія». Назва «Абсент» є, звичайно, метафоричною. Це - своєрідний парафраз на тему улюбленого напою всіх декадентів, що, переломлюючись через «тексти Перфецького», несе в собі вістку про Полинову країну (Україна після Чорнобиля) та її болісну відсутність (англійське absinth взаємодіє тут із absent) у сучасній Європі.

Кіно

    1992 - режисер Андрій Дончик зняв за мотивами оповідань Юрія Андруховича кінофільм «Кисневий голод».

    1994 - Андрухович стає сценаристом фільму «Амур і демон».

    2013 - Андрухович бере участь у фільмах «Скільки Франкового у Франівську» та «Три кохання Фрака у Саніславові» із циклу «Франкове Прикарпаття». Режисер Мирослав Бойчук.[21][22]

    2016 - Українська читанка про Андруховича (фільм)

2019 - Юрій Андрухович знявся у фільмі "Віддана" за книжкою дочки «Фелікс Австрія»

Театр

28 жовтня 2011 року польський Театр Танцю поставив п'єсу за мотивами роману Юрія Андруховича «Дванадцять обручів». У виставі «Carpe Diem» органічно поєднуються тести Горація «Оди» та Юрія Андруховича «Дванадцять обручів», вважає головний хореограф Ева Вичіховська. Вона, окрім текстового симбіозу, вдається до оригінального синтезу хореографії, музики та візуальних спец ефектів. Зміна сценічного простору «вмонтована» у тіло вистави, а сценографію доповнює відео-проекція.

2 жовтня 2010 року на X Міжнародному театральному фестивалі «Золотий Лев-2010» у Львові Луганський обласний академічний український музично-драматичний театр представив прем'єру трагедії «Гамлет». Текст діалогів був узятий з перекладу Юрія Андруховича «Гамлета» Шекспіра.

Ще раніше розпочалось співробітництво Андруховича з Молодим театром. У 2007 році відбувся грандіозний україно-німецький проект «Нелегал Орфейський» за мотивами «Перверзії», де сам Андрухович грає одну з ролей (прем'єра - 11 березня 2007 року). Цей проект здійснювався в рамках масштабної акції в Європі з нагоди прийняття кількох східноєвропейських країн до ЄС. Після цього Дюссельдорфський драматичний театр замовив Андруховичу й іншим трьом найвизначнішим письменникам Центральної та Східної Європи ексклюзивні тексти для театральних постановок[джерело?]. Наступною у Молодому театрі поставили «Московіаду».

Переклади іноземними мовами

Твори Андруховича перекладено і видано у Польщі, Німеччині, Канаді, Угорщині, Фінляндії, Хорватії (окремими книжками), США, Швеції, Іспанії, Росії‚ Австрії (окремими публікаціями).

Переклади творів Ю.Андруховича іноземними мовами виходили в таких видавництвах: Wydawnictwo Czarne (Польща), Suhrkamp Verlag (ФРН), Knihovna Listů, Fra, Vĕtrné Mlyny (Чехія), BAUM, Kalligram, Absynt (Словаччина), József Attila Kör, Ráció, Gondolat (Угорщина), Polirom, ALLFA (Румунія), Klio (Сербія), Cankarjeva Založba (Словенія), Fraktura (Хорватія), «Парадокс» (Болгарія), «Македонска реч» (Македонія)[23].

Нагороди

    1993 - лауреат премії Благовіст

    1996 - лауреат премії Рея Лапіки

    2001 - лауреат премії ім. Гердера (Фонд Альфреда Тьопфера, Гамбурґ, Німеччина).

    2005 - лауреат премії миру імені Ремарка[de], Оснабрюк, Німеччина.

    2006 - лауреат премії Книжкового ярмарку у Лепцігу «За європейське взаєморозуміння».

    2006 - лауреат Літературної премії Центральної Європи Angelus за роман «Дванадцять обручів» (пол. Dwanaście kręgów - перекладач Катажина Котинська).

    2014 - лауреат Премії імені Ханни Арендт[en] (Німеччина)

    2016 - Медаль Гете

    2017 - лауреат Премії Вілениці (Словенія)

 

Оновлено 28-03-2024
© 2020. ОУНБ iменi I. Франка