Життєвий та творчий шлях Романа Іваничука

Роман Іванович Іваничук (27 травня 1929, Трач, Косівський повіт, Станіславське воєводство, Польська Республіка - 17 вересня 2016, Львів, Львівська область, Україна) - український письменник, громадський діяч, один із організаторів Товариства української мови ім. Шевченка, Народного Руху України, член Спілки письменників України (з 1960), народний депутат України І-го скликання (1990-1994). Заслужений працівник культури України.

Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, Літературної премії ім. А. Головка, премії ім. Мазепи. Герой України.

Біографія

Народився 27 травня 1929 року в сім'ї учителя в селі Трач, тепер Косівський район, Івано-Франківська область, Україна. Його стрийко - Михайло Іваничук, вчений-геоморфолог, вояк Легіону УСС та УГА. Вдома у батька була велика бібліотека, тому з дитинства Роман багато читав.

Навчався у початковій школі в с. Трач, від 1942 року в Коломийській гімназії, перетвореній після більшовицької окупації на Коломийську СШ № 1, яку закінчив у 1947 р. На бажання батька вступив на геологічний факультет Львівського університету, але покинув, оскільки прагнув здобути філологічну освіту. Один рік пропрацював учителем початкової школи в с. Трач.

У 1948 р. знову вступив до Львівського університету на філологічний факультет (українську філологію), але через те, що не хотів йти до комсомолу і на свята ходив у вишиванці, на нього написали донос, і в 1949 р. Романа Іваничука виключили з університету за «антирадянську діяльність».

Відслужив три роки в армії (в Азербайджанській РСР) і в 1953 р. поновився у Львівському університеті.

У 1954 р. у студентському альманасі Львівського університету опублікував свою першу новелу «Скиба землі», яку схвально зустріла критика.

По закінченні у 1957 р. Львівського університету поїхав працювати учителем української мови і літератури у селище Щирець Львівської області. Продовжив писати, вступив до Спілки письменників УРСР. В літературі вважав своїми учителями Василя Стефаника, Михайла Коцюбинського та Ірину Вільде, також у ранній період творчості перебував під великим впливом творів Івана Керницького.

У 1958 р. вийшла друком перша збірка новел «Прут несе кригу», яка принесла йому визнання.

У 1961 році переїхав до Львова. Від 1963 року працював редактором у відділі прози журналу «Жовтень» (до 1990 р.).

В цей період виходять збірки новел Р. Іваничука «Не рубайте ясенів» (1961), «Під склепінням храму» (1961), «Тополина заметіль» (1965). У 1968 році вийшов друком роман «Мальви» на історичну тематику з часів Хмельниччини. За нього Іваничука жорстко критикувала компартійна влада, хотіли звільнити з журналу, проте роман здобув широкий резонанс.

У зв'язку з нагінками Р. Іваничук зосереджується на історичній прозі. Тему наступного роману «Черлене вино» - про оборону Олеського замку від польських загарбників у 1431-1432 роках в ході так званих «Воєн Свидригайла» - підказав відомий літературознавець Григорій Нудьга. Роман вийшов друком у 1977 році. Тут чи не вперше в українській літературі змальовано побут середньовічного Львова. За ним з'явився роман «Манускрипт з вулиці Руської» (1979), який змальовує картини міського життя кінця XVI - початку XVII ст. у Львові. Обидва стали популярними. За роман «Манускрипт з вулиці Руської» Р. Іваничук у 1979 р. отримав премію ім. А. В. Головка. У третьому «львівському романі» «Вода з каменю» (1982) йдеться про Львів початку ХІХ ст. і юність Маркіяна Шашкевича. Наступний роман «Четвертий вимір» (1984) про одного з учасників Кирило-Мефодіївського братства Миколу Гулака вважають вершинним твором автора. За них у 1985 р. автор удостоївся Державної премії УРСР ім. Т. Т. Шевченка. Після цього вийшов історичний роман «Шрами на скалі» (1987) про стосунки Івана Франка з письменниками угрупування Молодої музи.

У період Перебудови бере активну участь у національно-визвольному русі. У червні 1988 року на пропозицію Ігоря Мельника погодився очолити львівську філію Товариства рідної мови. У 1990 р. Роман Іваничук завідував відділом прози журналу «Дзвін». Навесні 1990 року обраний народним депутатом УРСР, брав участь у підготовці і проголошенні Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року і Акту про незалежність України 24 серпня 1991 року.

Помер на 88-му році життя, вранці 17 вересня 2016 року у Львові[1][2]. Президент Порошенко висловив співчуття рідним та близьким.[3]

Похований 19 вересня на Личаківському цвинтарі у Львові.

Нагороди та премії

    Звання Герой України з врученням ордена Держави (16 січня 2009) - за самовіддане служіння Україні, значний особистий внесок у духовне відродження Української держави, плідну літературну і громадську діяльність.

    Орден «За заслуги» II ст. (29 вересня 2006) - за значний особистий внесок у соціально-економічний і духовний розвиток Львова та з нагоди 750-річчя заснування міста.

    Орден «За заслуги» III ст. (8 грудня 1998) - за вагомий особистий внесок у збагачення національної культурної спадщини України, вагомі творчі здобутки і активну громадську діяльність.

    Заслужений працівник культури України (3 грудня 1993).

    Відзнака Президента України - ювілейна медаль «20 років незалежності України» (19 серпня 2011).

    Відзнака Президента України - ювілейна медаль «25 років незалежності України» (19 серпня 2016) - за значні особисті заслуги у становленні незалежної України, утвердженні її суверенітету та зміцненні міжнародного авторитету, вагомий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, культурно-освітній розвиток, активну громадсько-політичну діяльність, сумлінне та бездоганне служіння Українському народу.

    Державна премія УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1985).

    Роман Іваничук - лауреат Літературної премії ім. А. Головка (1979), премії ім. І. Мазепи (1999).