Сакрально-архітектурні об’єкти Івано-Франківщини

Культові споруди відображають художньо-естетичні позиції та особливості духовної культури поліетнічного населення Івано-Франківської області останніх сторіч. У 2010 р. тут під охороною держави перебувало 587 пам'яток сакральної архітектури (122 національного значення), зокрема 446 церков, 88 дзвіниць, 31 костел, сім синагог, шість келій і палат духівництва, сім монастирів і дві каплиці.

Майже всі вони були передані у власність або користування релігійним громадам, на які переклали обов'язки із дотримання чинного законодавства щодо їхньої експлуатації та проведення ремонтно-реставраційних робіт. Це мало неоднозначні наслідки. З одного боку, більшість громад з відповідальністю ставиться до збереження сакральної архітектури. З іншого, відсутність роз'яснювальних заходів та тісної співпраці духовенства з архітектурними установами, пожежною й іншими службами наражає на небезпеку культові споруди, де також зберігаються вартісні іконостаси, ікони, стародруки, хрести дерев'яної різьби тощо.

З-поміж мурованих церков, пам'яток сакральної архітектури найціннішою є церква св. Пантелеймона у с. Шевченково Галицького району - єдиний наземний храм княжої доби на Прикарпатті, що зберігся до наших днів. Цю монументальну хрестоподібну споруду зі зразками вишуканої різьби і численними рисунками та графіті на стінах звели 1194 р. з білого пісковику в романо-візантійському стилі. Комплекс собору має визначну багатовікову історію, зокрема зазнав численних пошкоджень і перебудов у XVI, XVII й на початку XIX ст. Він зберіг сучасний зовнішній вигляд після реставрації 1926 р. У серпні 1992 р. тут відновили богослужіння, а в ході підготовки до 1100-річчя заснування Галича провели ремонтно-реставраційні роботи під керівництвом львівського архітектора І.Могитича, які завершили у 1998 р. Нині храм увиразнює риси галицької архітектурної школи княжої доби.

На території Національного заповідника -Давній Галич - у належному стані зберігаються й інші цінні пам'ятки сакральної архітектури: Церква Успіння Пресвятої Богородиці, Каплиця св. Василія Великого, Церква Різдва Христового, церква св. Миколая, церква св. Параскеви, Костел кармелітів, дзвіниця храму св. Пантелеймона (1611 р.). У день Водохреща 1998 р. у Крилосі, під час святкування 1100-ліття Галича, урочисто освятили відбудовану львівськими реставраторами пам'ятку історії місцевого значення Княжу криницю, яка, згідно з переказами, зцілювала поранених і надавала снаги оборонцям столиці Галицького князівства.

Унікальні споруди сакральної архітектури мають складну кількасот річну історію, а їхнє відродження відбувалося спільними зусиллями релігійних громад, громадських організацій, органів влади, меценатів. Яскравим свідченням цього є відновлення однієї з перлин сакральної архітектури Прикарпаття Церкви св. Миколая в Городенці (1879 р.). Після Другої світової війни храм закрили, вівтар та ікони знищили, тож кілька десятиріч його використовували під торговий склад. За підтримки ієрархів УГКЦ відновлення святині ініціювала і фінансувала громада Фільваркового Кута, де діяли церковні братство і сестринство. Спершу закупили дзвони (1991 р.), потім освятили храм (травень 1992 р.), установили скульптуру св. Миколая (1993 р.), виготовили і встановили два місійні хрести, а в 1994-1995 рр. провели комплексні ремонтно-реставраційні роботи. У червні 1997 р. освятили оновлений храм, а з нагоди його 125-ліття виготовили ковану браму й огорожу. Меценати подарували чимало ікон, з-поміж них - образ св. Миколая початку XIX ст. Храм прикрасили вишивками ручної роботи. Цей випадок увиразнює типову тенденцію, коли церковно-релігійні мотиви ставали основою комплексного відновлення храмів, що забезпечувало їхню реставрацію, ремонт та повнокровне функціонування як духовних осередків.

Сказане стосується пам'яток, що належали громадам різних віросповідань. До прикладу, католицький костел у Бистриці Надвірнянського району збудували в 1910 р. як Богослужебну каплицю. Старожили переповідають, як під час атеїстичної кампанії наприкінці 1950-х років один із мешканців села зняв з нього хрест і того ж дня загинув. Відтак споруду використовували під клуб, потім магазин, кафе. Відродження розпочалося після її передачі місцевій релігійній громаді УГКЦ: 2000 р. приміщення реставрували, повернули попереднє планування, провели ремонт, забезпечили всім необхідним для проведення богослужінь.

Однак далеко не всі пам'ятки церковної архітектури надаються до відновлення. Так, зведена громадою християн-євангелистів у 1932 р. у Горохолино Богородчанського району німецька мурована кірха з червоної цегли у формі базиліки із півкупольним дахом використовувалася за призначенням десять років. Коли в 1950-х рр. її пристосовували під колгоспний гараж, то розібрали частину вівтаря, зробивши широкі двері [1, с. 17-21]. Це унеможливлює повернення пам'ятці первісного вигляду.

Унікальні пам'ятки церковної архітектури XVIII ст. зосереджені в Івано-Франківську, їхнє відродження розпочалося наприкінці 1980-х рр. і також супроводжувалося значними труднощами. Костел-усипальниця Непорочного зачаття Діви Марії - найдавніша сакральна й архітектурна споруда міста зводився у 1672-1703 році, але вже через тридцять років на ній з'явилися тріщини, тож упродовж двох наступних сторіч час від часу її зміцнювали. З 1980 р. у костелі розміщується обласний художній музей із багатою колекцією сакрального мистецтва. Відтоді й до 1993 рр. тривали внутрішні реставраційні роботи, коли розчистили з-під побілки розписи, а в 2000-2001 рр. відновили зовнішній вигляд святині, включно з відбудовою зруйнованої 1964 р. дзвіниці у стилі бароко. Проте 2009 р. на стінах з вівтарної сторони споруди знову з'явилися великі тріщини. Звернення керівництва музею до Міністерства культури та облради щодо виділення коштів для обстеження пам'ятки не дали результатів. На її утримання потрібно близько 1,6 млн. грн. на рік, а фактично виділяється у 5-6 разів менше. Причини її руйнування чиновники пояснюють повенями, але насправді дається взнаки інтенсивна забудова середмістя з використанням сучасних технологій.

Зусиллями релігійних громад у належному стані зберігаються інші сакральні споруди міста. Так, Святовоскресенський катедральний собор - пам'ятку архітектури XVIII ст. - реставрували ще у 1987-1988 рр. до 1000-річчя Хрещення Русі, а в січні 1990 р. за рішенням облвиконкому його передали УГКЦ. Вірменський костел у стилі пізнього бароко після пожежі 1868 р. зазнав невдалої реставрації, що змінила його зовнішній вигляд. У 1965-1980 рр. приміщення використовували під геологічний, потім атеїстичний музеї, а реставраційні - роботи 1971 р. знову спотворили його внутрішній інтер'єр, що зберігався з кінця XIX ст. Після передачі в 1990 р. православній громаді УАПЦ пам'ятці намагалися повернути первісний вигляд, але ґрунтовних ремонтно-реставраційних робіт не проводилося [5; 6, с. 35].

Безцінним культурним скарбом є дерев'яні церкви, що як об'єкти пам'яткоохоронної діяльності перебувають у найважчому становищі. Науково опрацювавши та уклавши каталог 2,5 тис. дерев'яних церков, дзвіниць, каплиць Галичини, доктор мистецтвознавства М.Драган стверджує: -...маємо найкраще і найбагатше дерев'яне будівництво в Європі-. При цьому, згідно з офіційними даними управління культури ОДА, на 2010 р. в Івано-Франківщині 129 дерев'яних церков - пам'яток сакральної архітектури місцевого й національного значення - вимагали негайних ремонтно-реставраційних робіт, а окремі з них перебували в загрозливо-аварійному стані. За 20 років незалежності в області згоріло 19 дерев'яних церков через порушення правил експлуатації електрообладнання та необережне користування свічками. Ще 12 храмів громади самовільно розібрали через аварійний стан несучих конструкцій.

Дослідники галицької сакральної архітектури стверджують, що на початку ХХ ст. на західноукраїнських землях нараховувалося 3,4 тис. церков, зокрема 2,5 тис. дерев'яних. Із них на 1996 р. збереглося 1367 храмів, зокрема 400 на Івано-Франківщині. У працях В.Вечерського і З.Царика з'ясовані обставини зникнення церков за радянського періоду, коли їх нищили з ідеологічних мотивів. Однак цей процес продовжується і за доби незалежності, але вже через бездіяльність органів влади та байдужість громадськості. Таким чином були втрачені унікальні Миколаївська церква (1761 р.) у Долині (зруйнована 1967 р.); знаменита церква Параскеви П'ятниці з дзвіницею (1718 р.) у Космачі Косівського району, де знімали фільм Тіні забутих предків С.Параджанова [28, с. 124-128], та багато інших. Матеріали преси та архівів громадських організацій дозволяють скласти мартиролог не лише зниклих церков, але й втрати їхньої автентичності як пам'яток історії та архітектури. Причини цього явища мають об'єктивний та суб'єктивний характер. Під дією природних чинників руйнуються і втрачають свою несучу здатність конструкції дерев'яних церков, які прогнивають та уражуються біологічними шкідниками. Порушуючи чинне законодавство, громади оббивали дерев'яні церкви бляхою, замінювали на куполах дерев'яні ґонти на сучасні покрівельні матеріали, що спотворювало первісний вигляд пам'яток. Старовинні ікони та іконостаси часто перемальовувалися чи замінювалися на нові гарніші або ж покривалися блискучою плівкою. Втрачалася автентика через непоодинокі факти обмуровування дерев'яних храмів (церква 1853 р. у с.Делевій Тлумацького району та ін.).

За таких обставин статус пам'яток втратило чимало церков, що мали по сто і більше років. Промовистий приклад цьому дає Надвірнянщина: у Бистриці храм св. Юрія від маківок до опасання оббили оцинкованим залізом, на стінах зробили чеканку із рослинних орнаментів та розмістили образи святих; у сусідніх селах Назавизові храм св. Іоанна Хрестителя - згорів у 1996 р.; у с. Лісній Тарновиці - одну церкву оббили бляхою, другу - паркетними планками і т. д.

Церква Воздвиження Чесного Хреста, яка була зведена у 1930 році. До цього греко і римо-католики почергово користувались будівлею костелу, проте після виникнення міжнаціональної ворожнечі між поляками і українцями у 1920-х роках останніх заставили покинути костел. Власне після цього і виникла потреба в будівництві греко-католицького храму. Зараз церква почергово використовується греко-католицькою і православною громадами.

На початку ХVІІІ століття в Маріямполі будується дерев'яний костел, в який помістили Чудодійний Образ Богоматері. Протягом 1736-1741 років замість дерев'яного храму зводиться мурований костел Святої Трійці. А вже за рік у 1742 році в місті з'являється монастир капуцинів з костелом святого Антонія, споруди якого збереглись до наших днів. У 1753 році при кляшторі утворено конвікт - один з небагатьох вищих навчальних закладів на Галичині. У 1772 році після поділу Польщі Маріямпіль входить до складу Австро-Угорщини, за часів якої було закрито не один монастир. Така ж доля спіткала і маріямпільських капуцинів. Згодом обитель передали жіночому монастирю сестер милосердя, костелом якого понад 130 років спільно користувались греко і римо-католики, після того як наприкінці XVIII століття зникли обидві греко-католицькі церкви міста - одна згоріла, а іншу розібрали через аварійний стан. З приходом радянської влади монастир було закрито. Перед закриттям обителі полякам вдалось вивезти Чудодійний Образ Богоматері до Польщі, зараз він перебуває у Вроцлаві. У 1946 році в будівлях монастиря розмістили дитячий будинок, а у 1980 році його замінила жіноча колонія, яка перебуває тут по сьогоднішній день.

Скит Манявський Урочище широко відоме як місце знаходження старовинного монастиря, заснованого в 1611 р. Сьогодні Манявський скит поєднує прикмети музею і монастиря. Щороку тисячі туристів відвідують це таємниче і святе місце.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці 1615 року в селі Ворохта. Вхід на погост, де знаходиться церква, фланкований двома великими каменями. Такими каменями стародавні слов'яни позначали свої священні місця - жертовники. Будівля поставлена на невисоку кам'яну основу. Хрестова в плані, з квадратним середнім та прямокутними бічними зрубами, вона гордо височіє на одному з пагорбів селища. Лінії даху опасання впевнено піднімаються до стін зрубів, які своїми крутосхилими дахами підхоплюють їх прагнення вверх та передають вертикалям восьмерика, щоб зійтися в гранях шатра, і заспокоєно злитися в м'яких лініях маківки. Центричність композиції всієї споруди проведена відверто і сміливо. Рух форм бані такий сильний, що він ніби притягує стіни, які нахилені в середину будівлі. Цей прийом застосовувався будівничими свідомо, щоб надати споруді більшої конструктивної міцності.

З фондів бібліотеки:

Галицькі церкви // Щербаківський В. Українське мистецтво. В 2-х т. / В. Щербаківський, Д. Щербаківський. - Харків, 2015. - С. 301-304.

Грабовецький В. Багатовіковий літопис Прикарпаття : в 50 т. Т.7: Скит Манявський серед монастирів Прикарпаття ХVІІ -ХVІІІ ст. в літописах та ілюстраціях / В. Грабовецький; каф. Історії України ПНУ ім. В. Стефаника. - 3-є вид., допов. - Івано-Франківськ, 2014. - 159 с.

Чуда з Погоні: свідчення про ласки і зцілення перед чудотворним образом Матері Божої, яка прославилася у Погінському монастирі Успіння Богородиці Отців Василіян / упорядкувала Ю. Боєчко. - Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2014. - 160 с.

Великий Скит у Карпатах [Рукопис] : у 3-х т. Т. 1: Патерик Скитський. Синодик / за ред. М. Кугутяка. - Івано-Франківськ; Л. : Манускрипт-Львів, 2013. - 726 с.       

Духовна спадщина: Свято-Михайлівський чоловічий монастир. - [Б. м. : б. в.], 2013. - 13 с.

Курищук В. Духовні святині Яблунівщини / В. Курищук. - Косів : Писаний Камінь, 2013. - 155 с.

Рогатинська Святодухівська церква крізь призму історії: матеріали наук.-практ. Конф., 22 верес. 2013 / Музей мистецтв Прикарпаття; [відп. за вип. М. Дейнега]. - Івано-Франківськ: Сімик, 2013. - 80 с.

Чуйко О. Церква Різдва Пресвятої Богородиці в Тисмениці: 950-річчю заснування м. Тисмениця / О.Чуйко. - Івано-Франківськ: [Віктор Дяків], 2013. - 170 с.

Угорницький Спасо-Преображенський монастир: буклет / кер. Проекту Л. Федор. - Тернопіль : Наш Світ, 2012. - 5 с.

Гошівський монастир : Василіянський монастир Преображення Господнього на Ясній Горі. - [Б. м. : б. в.], 2011. - 25 с.

Вуянко М. Святоіванівський монастир у Пістині / М. Вуянко. - Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2011. - 79 с.

Савчук Б. Твердиня віри: історія Станіславського монастиря сестер Василіянок / Б. Савчук. - Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2011. - 270 с.

Чуйко О. Монастирі Галичини (середина ХVІ- початок ХХ століття) : монографія / О. Чуйко. - Івано-Франківськ : ПНУ ім. В. Стефаника, 2011. - 188 с.

Штрайт Л. Станиславівські синагоги : пер. з пол. / Л. Штрайт. - Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2010. - 111 с.

Грабовецький В. Українські святині Прикарпаття крізь століття. Т. 3 / В. Грабовецький. - 2-е допов. вид. - Івано-Франківськ, 2009. - 291 с.

Гнатюк Н. Гуцульських храмів неземна краса / Н. Гнатюк. - Яремче : [б. в.], 2007. - 19 с.

Процак Р. Церкви прикарпатського краю / Р. Процак. - Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2006. - 180 с.

Вуянко М. Двні українські храми Івано-Франківська.  ХVІІ -ХVІІІ ст. : монографія / М. Вуянко. - Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2017. - 244 с.