Заповіт будівничим України

Сьогодні переживаємо надзвичайно тривожні часи. Україна опинилася над прірвою, яка загрожує розпадом і втратою державності. Причиною тому - успадкована від большевизму корумпована політична система, зламати яку, на жаль, не вдається нинішнім пост-майданним керманичам, бо вони, власне, і є породженням цієї системи.

В подібній морально-психологічній ситуації на початку 1930-х років перебувала підневільна галицька Україна, опинившись під жорстокими репресіями польського режиму. Тому, щоби піднести народ на дусі та вказати способи порятунку, Блаж. Свмч. Григорій Хомишин, Єпископ Станиславівський у перший день Великого Посту 1931 року оприлюднив пастирський лист «Про політичне положенє українського народу в польскій державі».

І хоча ми нині опинилися у зовсім відмінній ситуації, але думки Владики Хомишина залишаються надзвичайно актуальними, немовби він був зараз між нами. Просімо Боже Милосердя, щоби за молитвами Блаженного Григорія ми вийшли з цієї безпросвітньої кризи і таки зберегли, підняли з руїн та розбудували нашу державу, спираючись на Божий Закон...

Коли Господь не будує дому...

Kоли вглянемо в історію українського народу, то мусимо признати, що в будованню його держави не доставало тої кріпкої і тривалої основи. Візантійство, з котрого ми зродилися і зросли, не витворило у нас правдивого авторитету, як також його пошани і послуху для нього, а заразом не відродило внутрішного духовного життя і не збудило вищих ідей. Се головне наше лихо, се хронічна наша слабосильність, котра зловіщо відбивається на історії нашого народу. Хоч не бракувало у нас великих і талановитих мужів, хоч наш нарід обдарований такими гарними прикметами, але головне його лихо - анархія - не давала йому закріпити своєї держави, однаково: в часах княжих, козацьких і наших. Безчисленні вороги нашого народу видихалися й миналися, але той один його ворог, анархія, завжди залишався.
Візьмім останній зрив нашого народу до будови своєї держави під кінець світової війни. Всі обставини вказували на те, що була можливість створити свою державу. Малі і маленькі народи осягнули свої суверенні держави, а наш сорокамільйоновий нарід остав розбитий і розшматований поміж іншими державами та викинений на поталу. А чому? Бо тут якраз вийшла на яв наша духова анемія, тут якраз яскраво зазначився брак примінення в житті засад віри й етики, а вслід за тим не було у нас сильного і мудрого авторитету, як також не було загального, з ідеї випливаючого, послуху і посвяти. До голосу прийшли демаґоґи, верх взяли деструктивні елементи, які, хоча ще не була збудована своя держава, вже виповіли війну Богу! І сповнилися на нас слова відвічної Правди, що як Бог не збудує дому, надармо трудяться будівничі.
Були хвилі і нагоди, коли ми могли осягнути певні користі і полегші, однак наші верхи, немов осліплені, станули на точці непримиримости. Ми станули і досі стоїмо на становищі неґації, національної горянки, демаґоґії і поносимо з кождим днем великі страти.

Не піддаваймося зневірі

До нас належить подбати самим за себе. Ми мусимо головно і то передусім ужити всіх зусиль, щоби наш нарід був духовно здоровий і сконсолідований, щоби праця його була позитивна так, щоб навіть при найбільшім гніті і поневоленню він міг зберегти свою творчу силу. Знана правда, що нарід ніколи не впаде від посторонного противника, але сам через себе. Нарід може бути придавлений століттями чужою державою, може бути гноблений і переслідуваний, але коли він духовно здоровий і збереже внутрішню творчу силу, то перетриває всякі лихоліття і при даній сприяючій нагоді може вповні віджити й розвинутися, подібно як земля взимі, придавлена снігом і льодом, знову відживає і родить, коли навесні льоди сплинуть і сніг стопиться. А нарід несконсолідований і затроєний духовним розкладом, сам через себе впаде і стане погноєм для інших народів, або навіть коли й осягне свою самостійність, - розпадеться.
Три чинники становлять могутність і грають велику роль в житті і розвою народу, а саме: сила мілітарна, фінансова і духовна. З тих трьох чинників найважливіша духовна сила і без неї наступні дві не можуть виконувати свого завдання. Ми не маємо ні мілітарної, ні фінансової сили, але за те духовну силу ми можемо і повинні осягнути. І тому хоча б наша дотеперішня доля була для нас не знати яка нещасна, ми ніколи не повинні опускати рук і віддаватись зневірі.
Всі у міру своїх сил маємо взятися до духовної будови нашого народу. Передусім маємо подбати за се, щоби всіма нашими починаннями на всіх ділянках нашого житя керували засади надприродної віри й етики, бо тільки на них, і то виключно на них, виробляються позитивні, корисні й тривалі засади та норми всього людського життя і тим самим всього правдивого культурного розвою кожного народу.

Правдива політика - це справа загального добра

Відтак нам конче треба розумних, розважних і досвідчених мужів, які провадили б розумну і корисну політику нашого народу. Се може найболючіша наша рана, що ми ніколи не мали мудрих і розважних політиків, які справно провадили б кермо політичного життя нашого народу. Були у нас, і дотепер ще не перевелися, такі, що відчайдушно і майже аж до божевілля кричать: Все або нічого! Неустанне протистояння і нерозумна та уперта опозиція, не маючи за собою ніякого опертя, загнали нарід в сліпу вулицю, чи радше в пропасть. Були знову такі, котрі провадили політику продажну, за миску сочевиці, за посади й особисті користи. І таких у нас найбільше. Були вправді й такі, котрі мали чисті руки і добру волю, але не мали розваги, піддавались сентиментальности, настроєвій хвилі і поповнювали промахи з незліченними гіркими послідовностями.
І брак цеї мудрої, чесної й розважної політики завжди нищив одним розмахом весь наш національний дорібок, так гірко нераз здобутий. Правдива політика - це не широка губа і сильна горлянка до демаґоґічного крику, ані спритні ноги до агітації.
Правдива політика - це велика мудрість, всестороння і розумна орієнтація, панування розуму й розваги. Правдива політика - то не особистий інтерес, але справа загального добра. Тому слушна засада, про яку я чув, висловлена словами, що дурні бавляться в політиканство, а мудрі люди творять і провадять політику.
Може хтось заперечувати мій осуд нашої політики, може хтось оправдувати невдачі нашої політики, як прим., з вини самої української суспільности, але одне мусять мені признати: у нас ніколи не було політиків і політики, яка б відповідала вповні католицькій ідеолоґії. Густо-часто наші політики провадили народні справи з кривдою, а навіть з нехтуванням віри і катол. Церкви Христової.
І тому треба нам мужів, які провадили б політику нашого народу, строго притримуючись засад християнської віри й етики, які б стояли на грунті католицької Церкви так, щоб їх діяльність відповідала точно католицькій ідеології. Мають бути вповні українцями, але стояти на повнім католицькім ґрунті. Мають бути католиками не тільки в приватнім житті, але також в прилюдній діяльності.

Готуймо майбутнє України

Нарід, котрий зрікається ідеї своєї суверенної держави, сам себе заперечує, він не вартий на світі існувати. Ми не сміємо зректися ідеї власної держави, але не сміємо також її будувати тільки на фантазії, без відповідного приготування і без відповідних сил, бо це була б тільки смішна наївність. Мудра і реальна політика не керується фантазією будучности, але робить те, що тепер наказує конечність, що можна тепер в даних умовах зробити і на що дозволяють теперішні конечні обставини. Будучність перед нами закрита і від нас не залежить, але наш обов'язок виконати те, що наказує теперішність. Стараймося дороблятися і сили свої консолідувати так, щоб ми були приготовані на ту хвилю, коли годинник історії виб'є годину народження нашої держави. Горе нам, коли нас заскочить неприготованих, бо станеться з нами ще щось гіршого, як сталося при кінці світової війни. Коли, однак, будемо приготовлені, а Боже Провидіння зарядить, аби була наша власна держава, тоді будьмо певні, що наша держава стане, хоча б навіть цілий світ противився.
Не знаємо, що в собі криє будучність. Цілий Схід то великий сфінкс. Може з большевицького попелу і згарища збудяться нові народи і нові держави, серед котрих так Польща, як і Україна мають відіграти визначну роль.

Ідеал українського державника

По розважанню всього дотепер сказаного треба визнати, що всі наші змагання і ціла наша політика мусить йти іншою дорогою ніж дотепер. Мусимо також визнати, що нам треба мужів, які провадили б реальну і позитивну політику нашого народу і які рахувалися б з дійсними конечними обставинами.
Їх політика не сміє бути вузкоглядною, компромісною, масненько-хитрою, продажною, але навпаки - зі всесторонньою орієнтацією, поважною і розважною, для загального добра народу, достойною і наскрізь чесною. Вони мають дати початок і зробити пролом в тій нашій вузькоглядній, загумінковій, загонистій та зарозумілій дотеперішній політиці. Вони мають виступити з ясною проґрамою, накреслити точні орієнтири й лінії своєї політичної діяльности і послідовно її реалізувати. Вони мусять бути приготовлені на численні і сильні упередження, підозріння і перепони, як це у нас звичайно буває. Однак не сміють розчаровуватися. Без жертви і терпіння ніяка добра і корисна ціль не осягається. Рівно ж хай зрозуміють, що на це треба часу, поки справа та скристалізується і набере сил і значення. Хай їх буде мало, хай буде лише кількох, але витривалих і свідомих свого завдання, бо не в численній масі, але в ідеї сила.

Потреба доброї преси

У всіх наших змаганнях до двигнення нашого народу, а тим самим до провадження мудрої, реальної і корисної політики має помагати також преса. Але якраз тут показується джерело цілого нашого нещастя. Преса, ще раз кажу, преса, головно завинила в нашій злощасній долі. Вона створила той демаґоґічний і деструктивний напрям і ту хаотичну анархію всякого роду оманливих кличів. А що ще гірше, вона під оглядом віри і реліґії защіпила в народі лібералізм і реліґійний індиферентизм та навіть атеїзм. Бо вся наша світська преса - то або ліберальна, або сельробівська, себто большевицька.
Як гриби після дощу ростуть у нас часописи всякого рода деструктивного напряму і ніде не чути протесту, ніде нема бойкоту. Ось біль над болем, ось доказ, як ми глибоко зсунулися в пропасть!
Але й цим не треба зражуватися. Добрий і корисний напрям мусить звільна, але солідно і послідовно промощувати собі дорогу а то тим більше, коли зважити на таке велике у нас духовне затемнення. На це треба літ, тяжких зусиль, треба самозаперечення і посвяти одного або двох, а навіть трьох поколінь. Однак початок треба зробити й основу його конче закласти.

Мій заповіт

В моїм житті я старався у міру своїх сил йти простолінійно. Популярністю в моїм житті я не тішився, а тепер на старість дбати за популярність також не думаю. Дбання про популярність і жагу популярности уважаю за найбільшу небезпеку для Єпископа. Популярність може Єпископа запровадити у більшу неволю, ніж в'язниця. Може його обезсилити і вчинити нездатним до його діяльности як Єпископа і до поширення Божого царства в людських душах. Я незмірно вдячний Господу Богу, що мене досі охоронив від пагубних сітей популярности цього світу.
Для українців написав я цей лист, щоб дати можність виходу з сліпої вулиці, в яку загнала їх дотеперішна політика та ціла їх діяльність.
І тому моє послання не зміряє до створення тільки хвилевої політичної кон'юнктури, але радше дає сталі вказівки політичної діяльности на тепер і на майбутнє, бо при написанні я керувався не тільки теперішними обставинами, але головно і передусім - засадами віри, совісти і етики.
Сим також не хотів я особисто і безпосередньо ангажуватися до політики. Становище моє як католицького Єпископа мені на це не дозволяє. Моїм обов'язком, який походить з права й уряду католицького Єпископа - стояти на сторожі і чувати, щоби і в політиці були збережені засади католицької віри й етики. Я завжди старався стояти осторонь від політичної акції. Змістом моєї цілої політики є молитва Господня: «Отче наш». І власне зміст цеї політики подиктував мені відозватися сим нинішним моїм пастирським листом без огляду на те, чи мене зустріне визнання, чи несприйняття. Вже через край бухнула обопільна ненависть і щораз глибше в'їдається в маси. А та взаємна ненависть до добра не доведе і коли ще далі буде розвиватися, то мусить скінчитися катастрофою народу і Церкви. Як хибна політика доводить до катастрофи не тільки нарід, але й його Церкву, маємо на очах яскравий доказ - Росію. І тому видячи сю грізну і застрашаючу ситуацію, я не міг мовчати...

† Григорій ХОМИШИН,
Єпископ Станиславівський

Хоишин Г. Заповіт будівничим України / Г.Хомишин // Нова Зоря. - 2016. - 18 лют. (№ 7) - С.5.