Турковська Е. Золота „Пектораль” від Джоконди

Нещодавно я дочитала 685-сторінкову працю Ольги Слоньовської «Світ невловимого Про­тея». Почала ж читати ще до висунення тво­ру на Шевченківську премію... Темп уповільнював­ся. Я збагнула: «Протей не терпить поспішливос­ті. Твір вимагає співучасті, співтворчості, співмислення. Тим, хто атакує його методом швидкого на­ступу, він стає твердим форпостом. Можливо, я помиляюся, коли допускаю, що фортеця книги не відкрилася і членам шевченківської комісії саме з цієї причини. Вони не мали просто часу, щоб ос­мислити її глибину. Тоді як «Світ невловимого Протея» є, по суті, безкровною революцією у лі­тературознавчій свідомості. Можливо, завдання третього тисячоліття - розвіювати усі туманнос­ті, розкривати загадки, зменшити відстань між землею і небом. Можливо, людство досягає тако­го віку, що здатне збагнути: містичне є реальним, реальне має всі ознаки ілюзії.

Неординарність, абсолютна неідентичність з тради­ційним науковим тлумаченням, новаторство на піку відкриття - усе це було таким незвичним для звич­ного сприйняття. Книга мовби вирвалась із часових потоків, мовби обігнала на кілька миль сам час.

Велике бачиться здаля? Напевне, що так.

... Останньої нашої зустрічі Ольга Слоньовська привітала мене втомленою усмішкою. Я подумала, що їй треба терміново перепочити від її дисертації, науко­вих монографій через повернення на зірку поезії, якій навіть можна придумати назву. Наприклад, Любос. Адже тему кохання вона блискуче опрацювала у по­передніх збірках. І коли я читала «Сонату для коханого», то вигукнула: «Так може писати тільки Слоньо­вська! Це не книжка - казковий фонтан із світлому­зикою!».

Повний текст статті можна знайти у фондах ОУНБ ім. І. Франка.