А серце постійно квітує

Кузів Оксана

Чому наша неповторна Параска Хома й досі не удостоєна Шевченківської премії?

Параска Хома; "Все по-своєму файне. От весна розцвітає і волею тішитися, як птах. Літо люблю. Маю снагу малювати. Всякого зела в ньому доста. Усе таке гарне - і стебельця, і листки, аж любо. Усе на олівець собі беру. Я в природі щось для себе вгадую. Я завше думаю про те, аби кожна квітка була свіжою, новою, щоб вона тішила. З природи беру настрій, а вже фантазія творить. ...Побачу десь квітку цікаву - замалюю собі, може, колись знадобиться. Людину не намалюю, але передам її настрій у квітах. Хто розуміється, той побачить настрій, а хто ні, то ні".

Усе в білий колір малює хурдели­ця, мороз пощипує незахищене лице й руки. Хочеться якнайскоріше до теплої хати, аби зігрітись. Натомість по­трапляю у справжнісіньке різнобарвне літо.

На самісіньке свято Миколая Чудотворця у Богородчанах в районному Палаці культури відкрилася персональна виставка живо­писних полотен Параски Петрівни Хоми, лауреата Всеукраїнської премії іме­ні Катерини Білокур, об­ласної премії ім. Ярослава Лукавецького, заслуженого майстра народної творчості України (1973р.), кавалера Ордена княгині Ольги ІІІ та II ступенів і просто жінки, яка не уявляє свого життя без барвистих квітів, бо вони - у її душі. Вона керується почуттями, бо земля і при­рода - це ті два джерела, які напувають її. Бо назавжди художниця полюбила квіти, як сонце, як небо, як пташи­ний спів, полюбила до не­стями, вважає їх живими істо­тами. Вона може годинами вистоювати біля цих ніжних, непримхливих витворів при­роди, красивих і запашних, вкладає душу в квіти, як са­дівник у землю. Тому, на її картинах нема зими, а тільки квіти, казкової краси...

Повний текст статті можна знайти у фондах ОУНБ ім. І. Франка.