Образ-символ землі як психоісторичний код

   Образ-символ землі як психоісторичний код

(на матеріалі творів Івана Карпенка-Карого й Тараса Мельничука)

Ірина Зелененька,

кандидат філологічних наук,

викладач кафедри української мови і літератури

Глухівськогр національного педагогічного

університету ім. О. Довженка

Стаття є спробою аналізу особливостей функціонування образу землі як символу, як психоісторичного коду в соціальних комедіях І. Карпенка-Карого й віршах поета-дисидента Т. Мельничука. На прикладі дослідження цього образу доведено, що основою асоціативного самовираження драматурга-реалісга І. Карпенка-Карого й поета-дисидента Т. Мельничука є національні образи-архетипи.

Ключові слова: лірика, драма, образ, символ, архетип, психоісторичний код, асоціації.

Лірика    Т.Мельничука - поезія    глибокого асоціативного самовираження [7, с. 5]; у радянську по­воєнну добу, коли формувалися літературні смаки поета, найвідомішими творами І, Карпенка-Карого були соціальні, сатиричні, із викриттям міщанства, із проб­лемою збагачення, володіння значними матеріальни­ми статками й землею, із залежністю від землі, комедії - "Сто тисяч",  "Хазяїн". Українська реалістична (П.Мирний, І.Нечуй-Левицький, Б.Грінченко) і рання модерністська проза з виписаною глибокою психологічною проблемою залежності від землі, із образом-символом землі, що певною мірою центрував твори (М.Старицький, О.Кобилянська, В.Стефаник, Л.Мартович), розглядалася в національному літературознавстві (ФранкоІ .Я. [11], Ґнідан О.Д. [2], Дем'янівська Л.С. І [6], Кіраль С.С. [2]), добре відома поетові Т.Мельничукові й, імовірно, відображена в окремих поезіях, у формах образів і в асоціаціях. Проте дослідження успадку­вання  класичної форми  образу-символу землі  у модерній літературі, простеження трансформації архетипних візій від реалістичної драми кінця XIX століття до екзистенційної поезії кінця XX століття на прикладі комедій І.Карпенка-Карого та віршів Т. Мельничука не відбулося. Отже, метою нашої розвідки в вивчення образів-архетипів, образів-кодів землі як формантів ви­сокого міметичного ґатунку й націософської естетики в творах різнорідних, але глибоко соціальних, проб­лемних.

Найперше, Т. Мельничук, використовуючи досвід класичної національної літератури, здійснив спробу метафоричного протесту проти замкнутого соціокультурного простору радянської дійсності в рідному краї, у Карпатах, де формою тотального примусу, соціокультурного вакууму був колгосп і примусова робота на ек­спропрійованій землі. У поезії Т.Мельничука, як і в соціальних комедіях І.Карпенка-Карого, індивіду­альність намагається протистояти матеріальному, зне­важає усілякі форми збагачення, хоче позбутися штампів (у творах драматурга-реаліста - міщанства, глитайства; у віршах поета-дисидента - комуністич­ного способу життя, профанації). Усе це, так би мови­ти, підкріплене контрадикторною парою "абсолютизм - матеріалізм" (у сенсі "Бог - безбожжя"). Ліричний герой Т.Мельничука навіть нагадує вчителя Калиновича з "Хазяїна" І.Карпенка-Карого: людина мусить боро­тися з обтяжливою матеріальністю (саме такою, до речі, є модерна філософська модель А. Берґсона, що постала, як бачимо, на ґрунті реалістичних позицій).

Повний текст статті можна знайти у фондах ОУНБ ім. І. Франка.