Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail:

Відділ комплектування:
E-mail:
тел. 0342 752479

Відділ мистецтва:
E-mail:

Краєзнавчий відділ:
E-mail:

Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31

Графік роботи:

Щоденно: 10:00 - 18:00
Субота - вихідний день
Cанітарний день - останній четвер місяця

Іван Вагилевич і Прикарпаття



Гаврилів Б. Іван Вагилевич і Прикарпаття / Богдан Гаврилів // Галичина. - 2011. - 3 верес. (№130). - С. 6.

Дослідження історико-етнографічної спадщини народознавчого гуртка «Руська трійця», який створили на початку 30-х років XIX ст. Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький, засвідчують, що об'єктом їх краєзнавчих дос­ліджень переважно було Прикарпаття. Тут особливо заслуговує на увагу ді­яльність уродженця Прикарпаття Івана Вагилевича. Провідне місце в його діяльності займало краєзнавство.

Він здійснив багато мандрівок Гуцульщиною і Бойківщиною, всебічно вивчав побут, історію, культуру місцевого населення. Перші записи обрядових пісень зробив він у сво­єму рідному селі Ясені на Бойківщині. Саме в Станіславівській гімназії, де він навчав­ся сім років, почав записувати народні піс­ні, колядки, щедрівки, казки і повір'я, особ­ливо під час канікул. До речі, в одному з листів І. Вагилевич пізніше згадував, як він у 14 років пішки цілу ніч ішов зі Станіславова додому, щоб тільки встигнути на Різ­дво.

Під час подорожей Прикарпаттям він проводив візуальні археологічні досліджен­ня руїн історико-архітектурних пам'яток, а також збирав у селах маловідомі фольклорно-етнографічні матеріали, що викликало пі­дозру в місцевих австрійських властей, які одного разу навіть заарештували його і на короткий термін ув'язнили в тюрму Станіславова.

Поступово Вагилевич особисто, а також з допомогою вчителів зібрав чималу збірку фольклорних матеріалів, які частково опуб­лікував в альманасі «Русалка Дністровая» (1837). Тут необхідно зазначити, що подаль­ший життєвий шлях І. Вагилевича під час навчання у Львові, особливо через урядові переслідування після виходу в світ «Русалки Дністрової», склався нелегко. З цього при­воду відомий галицький вчений уродженець Рогатинщини Омелян Огоновський писав, що «в русько-українській літературі нема пись­менника, котрий коротав би свій вік у таких злиднях, якими побивався Іван Вагилевич. Хоча він був талановитий і невсипущий у своїх трудах наукових, та бідував гірко і не раз зі своєю сім'єю голодував».

Більшість наукових досліджень, які на­писав І. Вагилевич, подає ґрунтовний історико-етнографічний опис галицького Прикар­паття. 1841 р. він опублікував у чеському журналі велику статтю «Бойки - русько-слов'янський люд у Галичині», де всебічно висвітлює історію, побут, територію розсе­лення і етнографічні особливості українців-бойків на землях Стрийської округи між річками Сяном і Лімницею. І. Вагилевич був першим з українських дослідників, який в основному визначив територію розселення бойків Карпатським хребтом між верхів'ям річок Сяну і Лімниці та підгірськими земля­ми на півночі, а також займався вивченням матеріальної культури Бойківщини. З цією метою він виявив та обстежив скелі й печери у селах Бубнищі, Уричі й Розгірчі. Зібрані матеріали про залишки фортифікаційних будівель біля рукотворних печер у Бубнищі на Івано-Франківщині І. Вагилевич плану­вав опублікувати у великій монографії «Па­м'ятки слов'янського будівництва», рукопис якої зберігається у Львівській національній науковій бібліотеці ім. В. Стефаника.

У 30-х роках XIX ст. І. Вагилевич здій­снив наукову подорож Гуцульщиною. В ре­зультаті історико-географічних досліджень він написав статтю «Гуцули, мешканці східної частини Карпатських гір», яку в 1839 р. опубліковував празький «Часопис чеського музею». Тут автор здебільшого правильно окреслює територію розселення гуцулів, яка не обмежувалась тільки Галицькими Карпа­тами, а й гірськими регіонами Буковини і Закарпаття.

Про добру обізнаність І. Вагилевича з історією Прикарпаття свідчить ще й такий факт. У середині XIX ст. у Львові до нього звернувся за науковою консультацією поль­ський письменник Ян Захаріясевич, який пла­нував написати історичну драму про повстан­ня Мухи на Прикарпатті в 1490 році й от­римав вичерпні відомості.

І. Вагилевич виявляв також особливий інтерес до вивчення давніх міст, зокрема Галича, походження назви якого історики пов'язують, за однією з версій, з давнім курганом «Галичина могила», яку нині знай­шли археологи. У науковій розвідці «Місто Галич» автор використав літописні джере­ла про виникнення міста, а також подає опис руїн решток оборонних укріплень Галича, робить спроби визначити його тери­торію, локалізацію його споруд. У рукописі значне місце відведено описові життя в місті караїмів, які були нащадки давніх тюркських племен, що в Х-ХІІ ст. входили до складу хазарського каганату, а потім переселились із Криму до Галича. Учений відмітив, що караїми є найзаможнішими жителями Гали­ча, у 1941 році він зустрівся з їхнім рабином Леоновичем, з яким оглянув руїни замку і караїмське кладовище.

Члени «Руської трійці», зокрема І. Ваги­левич та Я. Головацький, вивчали ще одну, але значно більшу міжетнічну групу насе­лення Прикарпаття - вірмен, які з давніх часів утворили свою колонію в Кутах, Снятині, Станіславові. Цьому сприяло особисте знайомство І. Вагилевича з відомим дос­лідником історії західноукраїнських вірмен уро­дженцем міста Станіславова ченцем-домініканцем Садоком Барончем, який написав книгу «Біографія славних вірмен у Польщі». На це видання І. Вагилевич дав кваліфіковану рецензію, що була опублікована у Кракові 1856 року. Садок Баронч пізніше писав, що І. Вагилевич має «славу доброго історика, який своїми влучними доповненнями і зауваженнями виправив немало помилок» у його працях.

Серед кількох десятків його публікації праця «Монастир скит в Маняві» - єдина з історико-краєзнавчих досліджень, яка вийшла в світ 1848 року окремим виданням.

Необхідно відзначити, що І. Вагилевич тут був першим з істориків-краєзнавців, який виявив інтерес до цього історичного право­славного монастиря, котрий він назвав «па­м'яткою старовини». Авторське видання І. Ва­гилевича з графічною ілюстрацією руїн відо­мого на Прикарпатті чоловічого монастиря в Маняві складається з трьох розділів, де впер­ше є розповідь про створення художником Йовом Кондзелевичем шедевра українського мистецтва кінця XVIII ст. - знаменитого Богородчанського іконостаса. Більшість дос­лідників скиту пов'язують його створення з іменем Іова Княгиницького і датують 1611 роком. Разом з тим дата виникнення є дис­кусійною, бо І. Вагилевич хронологічно від­носить його створення до кінця XVIII ст., але не підтверджує це документально.

Таким є основний внесок І. Вагилевича у розвиток історико-етнографічних наукових знань, а одночасно - і в національне від­родження. Подвижницька історико-краєзнавча і громадсько-освітня діяльність Івана Ваги­левича знайшла чимало однодумців і послі­довників як у минулому, так і в сучасному.

Богдан ГАВРИЛІВ.
Кандидат історичних наук,
доцент ПНУ ім. В. Стефаника

Оновлено 22-02-2024
© 2020. ОУНБ iменi I. Франка