Іван Мирон

(1857-1940), інженер залізничної служби, громадський діяч (зокрема на Станіславщинв), державний секретар шляхів ЗУНР 1918-1919 рр. Очолював Міністерство шляхів, пошти і телеграфу в уряді ЗУНР.

Народився в Залукві 21 листопада 1867 року. Батьки його були корінними жителями цього села. Батько Іван Мирон -1821 року народження, мама Марія - 1832 р. н., з дому Хмілевська, дочка Дмитра Хмілевського родом із Дубівців, який дякував у Залукві. Дяком служив і батько Івана Мирона: в 60-х роках XIX ст. у церкві Залукви, а опісля - в Крилосі, де й помер 7 січня 1876 року.

Іван Мирон, майбутній міністр, наро­дився і виховувався в релігійній та національно свідомій родині, що мало великий вплив на виховання і становлення його як особистості.

Іван був наймолодшим із шести дітей Миронів. Але вижило лише четверо - три сестри і він.

Початкову освіту Іван Мирон здобував самотужки, бо мав „велику жагу до науки". Далі навчання продовжував у Станіславівській гімназії. Вищу освіту інженера здобув у Віденському університеті. Там він включився у боротьбу галицької молоді за національне відродження. Зрозумілим є і вибір професії та навчання на факультеті, який дав йому освіту інженера залізничного транспорту. Адже будівництво та експлуатація залізниці тоді були на часі, а члени родини, що мешкала в Станіславові, вже працювали у цій галузі.

Іван Мирон на час канікул привозив із собою друзів-студентів. Разом з ним вони їздили по селах і організовували спортивні товариства, спілки „Власна поміч", „Сільський господар", кооперативи і бібліо­теки. У цьому йому допомагав батько, який разом з ним вклю­чився у розбудову української національної культури: в своєму домі вони заклали основи сільської бібліотеки (1882 р.).

Про особисте життя Івана Мирона немає багато відомостей. Відомо, що його трудовий шлях почався в управлінні залізниць у Станіславі, а потім у Львові. Як представник управління залізниць він керувавав будівництвом тунелів та віадуків-переходів у районі Яремчі.

Розвій діянь Товариства „Сокіл" у Станіславі та повіті тісно пов'язаний з іменами таких відомих громадських діячів, як інженер Іван Мирон. д-р Володимир Янович, Генрик та Йосип Будзиновські, інженер Володимир Дутка та інші.

Перше сокільське гніздо в Станіславі засновано вже у 1902 р. Саме того року сюди з Бібрки переїхав лікар Воло­димир Янович. Тут він розгорнув свою громадську діяльність і разом з Іваном Мироном почав будити українське життя.

Володимир Янович став на чолі „Просвіти", Іван Мирон - секретарем цього товариства. Тоді ж Іван Мирон очолив Товариство „Сокіл".

Заходами діячів „Просвіти" і „Сокола" у місті почати будувати Народний дім, у якому знайшли приміщення різні українські установи. Для провадження робіт було засновано Кредитове товариство „Народний дім", яке спільно з „Соколом" купує площу, де зводить будинок „Сокола", а поряд - „Рідну школу". Спорудження "Рідної школи", яка пізніше отри­мала ім'я М. Шашкевича, зініціював саме Іван Мирон.

Події Першої світової війни й утворення ЗУНР відірвали І. Мирона від роботи в „Соколі". 1 листопада 1918 р. Іван Мирон разом з лікарем Володимиром Яновичем та суддею окружного суду Климом Кульчицьким перебрали владу в м. Станіславові і проголосили утворення нової держави у повіті. Починаючи з листопада 1918 р., І. Мирон виконував обов'язки міністра, спочатку шляхів, а пізніше пошти і телеграфу. Зі своїми обов'язками він справлявся досить успішно, адже уряд ЗУНР реформувався три рази, а І. Мирон залишався в ньому працювати.

Після ліквідації ЗУНР та анексії наших земель Польщею Іван Мирон відійшов від активної політики, але, оселившись у Дорі, включився у роботу місцевої „Просвіти", а з 1926 року бере участь в організації та роботі Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО).

Помер і похований у с. Дорі.

Драбчук І. Іван Мирон - міністр ЗУНР / Іван Драбчук, Микола Скаврінко. - Галич, 2007. - 65 с.