МИСТЕЦЬКІ ВЕРШИНИ ВАСИЛЯ ПИЛИП’ЮКА
2000-го року у Львівському Палаці Мистецтв відбулася презентація відразу двох книжок Дмитра Павличка «Рубаї» і «Засвідчую життя». Перша з них була підготовлена у співавторстві з Василем Пилип'юком. До мудрих афористичних рубаїв поета фотохудожник підбирав відповідні кольорові фотороботи. Тож про гармонію барв поетичного слова і барв фототворів багато мовилося на цьому мистецькому святі. Поет щиро зізнавався, що не очікував такого співзвуччя, такої гармонії.
Фотохудожник і журналіст. Витоки фотомистецтва і таємниці слова. Їх Василь Пилип'юк глибше освоював під час свого навчання на факультеті журналістики Львівського Національного університету імені Івана Франка.
— Запам'ятався Василь мені дуже молоденьким, дуже худеньким хлопчиком, — поділився роздумами доктор філологічних наук, професор Володимир Здоровега. — Я називав його Васильком. Був я причетний до його вступу в університет. Хоча головна школа — це було життя, практика. То була його робота як журналіста, котрий зумів піднятися над тою, будемо говорити, репортерською буденщиною і вирости у великого фотомайстра-художника, одного з найбільших, якщо не найбільших сьогодні в Україні. Василь Пилип'юк — це феноменальне явище сучасної журналістики. І будемо говорити, не тільки журналістики, а й взагалі українською культури. Бо сучасна українська культура, я вважаю, без Василя Пилип'юка практично неможлива. Адже своїми художніми працями, своїми художньо-мистецькими світлинами він презентує Україну на світовій арені. Тобто чужинцям доступна Україна навіть тоді, коли вони не знають української мови. Бо мова фотографій — це є мова універсальна, вона зрозуміла, доступна до всіх. Крім того я хочу сказати, що Василь Пилип'юк — не тільки фотомайстер, не тільки художник. Є й інші талановиті, геніальні фотохудожники. Він великий організатор художньо-мистецького процесу в Україні. І в цьому відношенні, мені здається, йому немає рівних...
Подумки гортаю сторінки житейсько-творчої біографії хлопця з села Новоселиці Снятинського району Івано-Франківської області. Уже третьокурсником факультету журналістики Василя Пилип'юка запросили до газети «Львівський залізничник». А до навчання в університеті він працював у районних газетах Снятина, Верховини на Івано-Франківщині і, там же в обласних газетах. Згодом після здобуття вищої освіти в 1973 році Василь плідно співпрацював з обласними, республіканськими та тодішніми всесоюзними часописами. А вже у 1974 році головний редактор журналу «Україна» Микола Подолян запросив Василя до Києва, і він стає власним кореспондентом поважного тоді часопису. Об'їздив Уренгой — Помари — Ужгород (був такий газопровід). Деякі з фотографій нового власкора відзначалися на редколегіях. А там зі своїми кольоровими світлинами і на обкладинки «вийшов». Згодом перевели Василя в англомовне видання журналу «Юкрейн». А там нова радість — у Львові було відкрито його кореспондентський пункт, яким він відав. Тут Василь Пилип'юк чи не вперше відчув і збагнув, що кольором можна передати душу людини, її стан, психологічні особливості. Талановитий творець світлин бере участь у щорічних фотоконкурсах. А 1979 року відбулася персональна виставка фотографій Василя Пилип'юка в Центральному будинку журналістів у Москві. І вже в 1988-1989 роках побачили світ його фотоальбоми «Ровенщина» і «Живиця». Тоді ж були організовані його журналістські фотовиставки в Канаді — у Торонто, Оттаві, Вінніпегу. Потім Сполучені Штати Америки — міста Чикаго, Нью-Йорку, Вашингтон, Філадельфія. Тоді краяни з української діаспори їхали за шістсот кілометрів, аби подивитися на ті кольорові художні світлини з краєвидами рідної землі. Скільки їх, мистецьких знахідок, у фотоальбомах В. Пилип'юка «Львівщина», «В краю Черемоша й Прута», «У світ широкий», «Львів. Пори року», «Древній Галич», «Івано-Франківщина», «Українська ікона 14-го – 18-го століть» та інші..! Ось як писала про фотоальбом «Львівщина» мистецтвознавець, професор Української академії друкарства Христина Саноцька: «... Фотомайстер постійно тримає нас своїми творами, кличе за собою у захоплюючі мандрівки Львовом, Перемишлянщиною, Сокальщиною, Стрийщиною, Турківщиною, Самбірщиною, Сколівщиною та багатьма іншими мальовничими куточками. Побуваємо разом з ним у різних містах, містечках, селах. Його допитливими очима побачимо чимало цікавого — архітектуру, дерев'яні храми, муровані церкви, оборонні вежі, відвідаємо численні замки, що є перлинами європейської архітектури епохи ренесансу...
Серед документальних фотокадрів конкретно виділяються своєю художністю та ліричною настроєвістю численні пейзажні знімки, що влучно демонструють талант Василя Пилип'юка, як спостережливого і тонкого оспівувача рідної природи. Світлини милують око розлогими долинами, лагідними прикарпатськими пагорбами, врожайними нивами, квітучими садами, співучими гірськими потоками, запашними сосновими лісами. А яке небо безкрає на фотопейзажах Василя Пилип'юка! Як мальовничо пливуть хмари над мирною землею, несучи їй весняний дощ, розкидає свої барвисті перевесла веселка, немов благословення для благодатної землі-годувальниці».
Мистецькі вершини Василя Пилип'юка були відповідно вшановані, оцінені. В 1994 році він удостоєний звання лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка за альбоми «Живиця», «Львів», «До тебе полинуть». А через три роки стає Заслуженим діячем мистецтв України. Був нагороджений орденом «За заслуги» третього ступеня, став Почесним доктором Української академії друкарства. А ще його одержима діяльність привернула увагу двох письменників. Дмитро Герасимчук оповів про нього у своїй художньо-документальній повісті «Ластівка з маминої сльози», яка побачила світ у 1993 році. А Ігор Гургула присвятив творчо-житейській біографії фотомитця також художньо-документальну повість «Знак небесної пекторалі»
Одним із вершинних у доробку майстра є фотоальбом «Долею подаровані зустрічі» Це книга про духовність України, про літературно-мистецькі яскраві особистості. «Гортаємо сторінку за сторінкою і перед нами один за одним постають самобутньо подані образи-літераторів, художників, композиторів, співаків,.. В урочистій задумі Олесь Гончар, у чарах музики за піаніно Микола Колесса, з простою безпосередністю дивиться крізь окуляри Ірина Вільде, і вже в строгій зосередженості в помислах Дмитро Павличко... А далі йде назустріч своєму натхненному дневі стримано, але щиро усміхнений Володимир Івасюк, в осяйних розсипах сонячних променів усміхається Анатолій Кос-Анатольський, а то вже в піднесеному натхненні розпростер руки у співі Василь Зінкевич. І так один за одним портрети Ростислава Братуня, Станіслава Людкевича, Миколи Петренка, Романа Горака, Романа Лубківського, Федора Стригуна, Романа Іваничука, Яреми Гояна, Романа Кудлика, Ніни Бічуї, Святослава Максимчука... А на початку цього фотоальбому на всю сторінку зупинився у творчих роздумах Роман Федорів. І мимоволі згадується інший фотопортрет письменника, що його зробив Василь Пилип'юк напередодні письменникового 70-річчя. У барвах осені крокував з неприхованим усміхом Роман Федорів. Творчими задумами зустрічав золоту осінь свого життя.
Минулого року Василь Пилип'юк очолював творчу групу, яка підготувала визначну книгу України з державницькою назвою «Дім на Михайлівській, з якого видно весь світ». То коштовний альбом про Міністерство закордонних справ України. У ньому вміщено багато документів, з якими читач може ознайомитися. А має ця багатюща і високопрофесійно підготовлена книга такі розділи: «З історії Міністерства закордонних справ України», «Зовнішня політика Української Народної Республіки», «Дипломатія періоду Гетьманату», «В добу Директорії», «Зовнішньополітична діяльність Західно-Української Народної Республіки», «В переддень великої втрати», «Українська дипломатія періоду СРСР», «Дипломатія незалежної України», «Зарубіжні візити міністра Закордонних справ України».
За свій творчий вік Василь Пилип'юк видав майже сорок книг. Особливо творчо плідним був 2001-й рік — десятий рік незалежності України.
— Ви знаєте, — розповідав фотохудожник, — той рік, як ніяк, у моєму житті був надзвичайно для мене цікавим і дуже насиченим. Ми в цьому році видали в нашому видавництві до приїзду Святійшого Отця в Україну три книжки. Перша книга — це «Золота підкова України», друга книга — «Львів соборний», третя «Львів з Високого Замку». Як підсумок до візиту Святійшого Отця в Україну було видано перший том «Україно, ти моя молитва», другий — «Візит добра і злагоди». Великим своїм успіхом вважаю книгу «Україна — Франція». Це нарис багатовікової історії відносин України і Франції. Дуже важлива книга, яку я почав робити, — це книга про Львівську залізницю, яка теж побачила світ у тому ж році. Вона називається «Крізь відстані і роки». 21-го серпня 2001-го року міжнародним відкритим рейтингом популярності та якості «Золота фортуна» мене нагородили орденом «За трудові досягнення» четвертого ступеня.
Нині Василь Пилип'юк у співавторстві з краянином-письменником, лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка Яремою Гояном готує нову цікаву книгу. Вона барвами слова і щедрими світлинами розповість читачам про життєпис патріарха української музики, академіка, Героя України Миколи Колесси, який зустрічає свій сторічний ювілей. Видатний майстер-фотохудожник осягає нову мистецьку вершину.
Фотохудожник і журналіст. Витоки фотомистецтва і таємниці слова. Їх Василь Пилип'юк глибше освоював під час свого навчання на факультеті журналістики Львівського Національного університету імені Івана Франка.
— Запам'ятався Василь мені дуже молоденьким, дуже худеньким хлопчиком, — поділився роздумами доктор філологічних наук, професор Володимир Здоровега. — Я називав його Васильком. Був я причетний до його вступу в університет. Хоча головна школа — це було життя, практика. То була його робота як журналіста, котрий зумів піднятися над тою, будемо говорити, репортерською буденщиною і вирости у великого фотомайстра-художника, одного з найбільших, якщо не найбільших сьогодні в Україні. Василь Пилип'юк — це феноменальне явище сучасної журналістики. І будемо говорити, не тільки журналістики, а й взагалі українською культури. Бо сучасна українська культура, я вважаю, без Василя Пилип'юка практично неможлива. Адже своїми художніми працями, своїми художньо-мистецькими світлинами він презентує Україну на світовій арені. Тобто чужинцям доступна Україна навіть тоді, коли вони не знають української мови. Бо мова фотографій — це є мова універсальна, вона зрозуміла, доступна до всіх. Крім того я хочу сказати, що Василь Пилип'юк — не тільки фотомайстер, не тільки художник. Є й інші талановиті, геніальні фотохудожники. Він великий організатор художньо-мистецького процесу в Україні. І в цьому відношенні, мені здається, йому немає рівних...
Подумки гортаю сторінки житейсько-творчої біографії хлопця з села Новоселиці Снятинського району Івано-Франківської області. Уже третьокурсником факультету журналістики Василя Пилип'юка запросили до газети «Львівський залізничник». А до навчання в університеті він працював у районних газетах Снятина, Верховини на Івано-Франківщині і, там же в обласних газетах. Згодом після здобуття вищої освіти в 1973 році Василь плідно співпрацював з обласними, республіканськими та тодішніми всесоюзними часописами. А вже у 1974 році головний редактор журналу «Україна» Микола Подолян запросив Василя до Києва, і він стає власним кореспондентом поважного тоді часопису. Об'їздив Уренгой — Помари — Ужгород (був такий газопровід). Деякі з фотографій нового власкора відзначалися на редколегіях. А там зі своїми кольоровими світлинами і на обкладинки «вийшов». Згодом перевели Василя в англомовне видання журналу «Юкрейн». А там нова радість — у Львові було відкрито його кореспондентський пункт, яким він відав. Тут Василь Пилип'юк чи не вперше відчув і збагнув, що кольором можна передати душу людини, її стан, психологічні особливості. Талановитий творець світлин бере участь у щорічних фотоконкурсах. А 1979 року відбулася персональна виставка фотографій Василя Пилип'юка в Центральному будинку журналістів у Москві. І вже в 1988-1989 роках побачили світ його фотоальбоми «Ровенщина» і «Живиця». Тоді ж були організовані його журналістські фотовиставки в Канаді — у Торонто, Оттаві, Вінніпегу. Потім Сполучені Штати Америки — міста Чикаго, Нью-Йорку, Вашингтон, Філадельфія. Тоді краяни з української діаспори їхали за шістсот кілометрів, аби подивитися на ті кольорові художні світлини з краєвидами рідної землі. Скільки їх, мистецьких знахідок, у фотоальбомах В. Пилип'юка «Львівщина», «В краю Черемоша й Прута», «У світ широкий», «Львів. Пори року», «Древній Галич», «Івано-Франківщина», «Українська ікона 14-го – 18-го століть» та інші..! Ось як писала про фотоальбом «Львівщина» мистецтвознавець, професор Української академії друкарства Христина Саноцька: «... Фотомайстер постійно тримає нас своїми творами, кличе за собою у захоплюючі мандрівки Львовом, Перемишлянщиною, Сокальщиною, Стрийщиною, Турківщиною, Самбірщиною, Сколівщиною та багатьма іншими мальовничими куточками. Побуваємо разом з ним у різних містах, містечках, селах. Його допитливими очима побачимо чимало цікавого — архітектуру, дерев'яні храми, муровані церкви, оборонні вежі, відвідаємо численні замки, що є перлинами європейської архітектури епохи ренесансу...
Серед документальних фотокадрів конкретно виділяються своєю художністю та ліричною настроєвістю численні пейзажні знімки, що влучно демонструють талант Василя Пилип'юка, як спостережливого і тонкого оспівувача рідної природи. Світлини милують око розлогими долинами, лагідними прикарпатськими пагорбами, врожайними нивами, квітучими садами, співучими гірськими потоками, запашними сосновими лісами. А яке небо безкрає на фотопейзажах Василя Пилип'юка! Як мальовничо пливуть хмари над мирною землею, несучи їй весняний дощ, розкидає свої барвисті перевесла веселка, немов благословення для благодатної землі-годувальниці».
Мистецькі вершини Василя Пилип'юка були відповідно вшановані, оцінені. В 1994 році він удостоєний звання лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка за альбоми «Живиця», «Львів», «До тебе полинуть». А через три роки стає Заслуженим діячем мистецтв України. Був нагороджений орденом «За заслуги» третього ступеня, став Почесним доктором Української академії друкарства. А ще його одержима діяльність привернула увагу двох письменників. Дмитро Герасимчук оповів про нього у своїй художньо-документальній повісті «Ластівка з маминої сльози», яка побачила світ у 1993 році. А Ігор Гургула присвятив творчо-житейській біографії фотомитця також художньо-документальну повість «Знак небесної пекторалі»
Одним із вершинних у доробку майстра є фотоальбом «Долею подаровані зустрічі» Це книга про духовність України, про літературно-мистецькі яскраві особистості. «Гортаємо сторінку за сторінкою і перед нами один за одним постають самобутньо подані образи-літераторів, художників, композиторів, співаків,.. В урочистій задумі Олесь Гончар, у чарах музики за піаніно Микола Колесса, з простою безпосередністю дивиться крізь окуляри Ірина Вільде, і вже в строгій зосередженості в помислах Дмитро Павличко... А далі йде назустріч своєму натхненному дневі стримано, але щиро усміхнений Володимир Івасюк, в осяйних розсипах сонячних променів усміхається Анатолій Кос-Анатольський, а то вже в піднесеному натхненні розпростер руки у співі Василь Зінкевич. І так один за одним портрети Ростислава Братуня, Станіслава Людкевича, Миколи Петренка, Романа Горака, Романа Лубківського, Федора Стригуна, Романа Іваничука, Яреми Гояна, Романа Кудлика, Ніни Бічуї, Святослава Максимчука... А на початку цього фотоальбому на всю сторінку зупинився у творчих роздумах Роман Федорів. І мимоволі згадується інший фотопортрет письменника, що його зробив Василь Пилип'юк напередодні письменникового 70-річчя. У барвах осені крокував з неприхованим усміхом Роман Федорів. Творчими задумами зустрічав золоту осінь свого життя.
Минулого року Василь Пилип'юк очолював творчу групу, яка підготувала визначну книгу України з державницькою назвою «Дім на Михайлівській, з якого видно весь світ». То коштовний альбом про Міністерство закордонних справ України. У ньому вміщено багато документів, з якими читач може ознайомитися. А має ця багатюща і високопрофесійно підготовлена книга такі розділи: «З історії Міністерства закордонних справ України», «Зовнішня політика Української Народної Республіки», «Дипломатія періоду Гетьманату», «В добу Директорії», «Зовнішньополітична діяльність Західно-Української Народної Республіки», «В переддень великої втрати», «Українська дипломатія періоду СРСР», «Дипломатія незалежної України», «Зарубіжні візити міністра Закордонних справ України».
За свій творчий вік Василь Пилип'юк видав майже сорок книг. Особливо творчо плідним був 2001-й рік — десятий рік незалежності України.
— Ви знаєте, — розповідав фотохудожник, — той рік, як ніяк, у моєму житті був надзвичайно для мене цікавим і дуже насиченим. Ми в цьому році видали в нашому видавництві до приїзду Святійшого Отця в Україну три книжки. Перша книга — це «Золота підкова України», друга книга — «Львів соборний», третя «Львів з Високого Замку». Як підсумок до візиту Святійшого Отця в Україну було видано перший том «Україно, ти моя молитва», другий — «Візит добра і злагоди». Великим своїм успіхом вважаю книгу «Україна — Франція». Це нарис багатовікової історії відносин України і Франції. Дуже важлива книга, яку я почав робити, — це книга про Львівську залізницю, яка теж побачила світ у тому ж році. Вона називається «Крізь відстані і роки». 21-го серпня 2001-го року міжнародним відкритим рейтингом популярності та якості «Золота фортуна» мене нагородили орденом «За трудові досягнення» четвертого ступеня.
Нині Василь Пилип'юк у співавторстві з краянином-письменником, лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка Яремою Гояном готує нову цікаву книгу. Вона барвами слова і щедрими світлинами розповість читачам про життєпис патріарха української музики, академіка, Героя України Миколи Колесси, який зустрічає свій сторічний ювілей. Видатний майстер-фотохудожник осягає нову мистецьку вершину.
Володимир ШАЛАЙСЬКИЙ
Шалайський В. Мистецькі вершини Василя Пилип’юка / Володимир Шалайський // Дзвін. – 2003. - № 11-12. – С. 150-152.
