Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail:

Відділ комплектування:
E-mail:
тел. 0342 752479

Відділ мистецтва:
E-mail:

Краєзнавчий відділ:
E-mail:

Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31

Графік роботи:

Щоденно: 10:00 - 18:00
Субота - вихідний день
Cанітарний день - останній четвер місяця

СВІТЛА ЛЮДИНА



     До 100-річчя від дня народження Василя Касіяна

     Коли згадую Василя Ілліча Касіяна, відразу стає тепло на душі. Яка це була прекрасна людина — доброзичлива, чутлива! Він завжди казав: „Ми повинні робити один одному добро, адже життя таке коротке”. Багато доброго він зробив для нашої родини й, власне, для мене. Завжди це пам'ятаю й пам'ятатиму.
     Він був людина, як то кажуть, від землі. Крім того, що ми були друзями, мені доводилося з ним часто спілкуватися по роботі (він був куратором в „Українській енциклопедії”, а я багато років вела там розділ образотворчого мистецтва), і Василь Ілліч приймав мене вдома. Завжди радо зустрічав, подзвонити йому можна було у будь-який час, не було ніякої офіційності. Вдома він любив ходити босоніж, на ньому завжди були полотняна сорочка й такі ж штани, як це носили колись на селі. Майже ніколи не пам'ятаю його з краваткою, завжди носив вишиванки. А загалом був дуже елегантний, завжди з усмішкою на вустах. Це, звичайно, риса характеру й виховання.
     Мало хто давав іншим читати книжки зі своєї бібліотеки, а він ніколи не відмовляв у цьому (бібліотеку мав величезну). А який порядок був у його майстерні! Я не кажу про художні твори, а про щоденники й різні записники з малюнками. Він усе нотував.
     Його ерудиція просто вражала, зокрема, знав кілька іноземних мов — німецьку, італійську, польську, угорську, охоче передавав свої багаті знання іншим.
     Особливо був залюблений у гравюру. Коли я працювала в Київському музеї західного та східного мистецтва, то у наших фондах частково зберігалися графічні фонди Дрезденської картинної галереї. Він приходив до нас зі студентами й дуже цікаво про все це розповідав. Яка глибінь знань з історії гравюри відкривалася перед нами! Скільки цікавого дізнавалися ми про кожного з великих майстрів, про особливості їхнього творчого процесу, стилістики, технічних засобів. На всьому, про що розповідав Василь Ілліч, лежав відбиток його самобутності, на все він мав свій погляд. І що особливо цінно: багатовікові художні традиції він органічно пов'язував з сьогоденням.
     А який веселий він був у товаристві — прекрасно співав і танцював.
     Та головне — він був прекрасним майстром і педагогом.
     Біографія Василя Ілліча цікава й досить складна. Він сам написав про своє життя: „Я народився в кінці минулого віку, коли на землях нашого Покуття ще зберігались народні звичаї від найдавніших часів. Дитиною і підлітком наслухався багато старовинних пісень, повір'їв, веснянок, колядок, бачив давні, дуже давні ігри і танці — усе, що належить до скарбів духовної, самобутньої творчості народу, і з цього чистого джерела пив усе своє життя. З гіркотою і болем у душі переносив я на собі соціальне і національне гноблення, яке переживав народ Західної України, загарбаної Австро-Угорською монархією. Перша світова війна принесла горе і каліцтва, страшним тягарем упала на плечі народу, понівечила людські долі. Мені довелось пройти фронти і ходити в атаки, бачити, як у всесвітній бойні, розв'язаній імперіалістами, гинуть прекрасні люди, зазнати усі лиха військового полону в італійському містечку Кассіно... Мрія повернутися в рідну Україну жила зі мною усі літа. До отчого західноукраїнського краю, окупованого польськими панами, вертатися я не хотів, а на східну землю не пускали італійські власті.
     Добра воля привела мене до Праги, в Академію образотворчих мистецтв, подарувала зустріч з великим чеським графіком і світлою людиною Максом Швабинським, учнем якого я мав щастя бути... Через десять років після того весняного дня, як мене забрали на імперіалістичну війну, я вернувся в рідну Україну, побачив золотоверхий Київ і широкий Дніпро, і це був найщасливіший день мого життя...”
     Малював Касіян змалку. Спочатку робив копії з творів П. Мартиновича, О. Сластіона, І. їжакевича, рисував з уяви своїх односельців. Свої художні вправи продовжував, і коли опинився в полоні. У таборі було організоване національне земляцтво, що мало назву „Українська громада”, яка випускала свій писаний орган з малюнками, що їх виконував Касіян. Майбутній художник багато працював на натурі — змальовував місцеві пейзажі, робив портрети з полонених. З уяви виконував малюнки, згадуючи народні звичаї. Тут уперше звернувся до Шевченкової тематики, яка пізніше стала провідною   в   його   творчості.   Він   створив декілька ілюстрацій до Шевченкових „Гайдамаків”. Звернувся й до гоголівського „Тараса Бульби”. В таборі брав участь у трьох виставках, і його малюнки подобалися. Коли Касіян з Італії потрапив до Австрії, то почав працювати над образами з творів Василя Стефаника. Художник згадував: „В похмурі й дощові дні я з захопленням працював над ілюстраціями до новел Стефаника. Тепер, далеко від рідних місць, ці короткі й страшні за своїм змістом новели з несподіваною розв'язкою, як „Кленові листки”, „Новина”, „Лан”, „Вістуни”, „Смерть Леся” („Скін”) та інші, хвилювали до сліз, розбуджували спомини давно пережитого”. Пізніше художник продовжив роботу над цією темою й виконав ілюстрації до новел „Хрестини”, „Селянка”, „Хвора мати”, „Вмираюча мати”. У цих малюнках Касіян ретельно дотримувався літературного тексту. Широка громадськість дала високу оцінку цим творам.
     Празька Академія мистецтв, де Касіян удосконалював свою творчість, дала йому прекрасну фахову підготовку. Крім Макса Швабинського, його вчителем був Йозеф Льовкота, який прищепив йому любов до академічного рисунка. Один з біографів митця пише, що „роки навчання були для Касіяна порою здобуття не тільки фахової майстерності та громадського досвіду, а й широкої, всебічної художньої культури. Він поглинав гори книжок з образотворчого мистецтва, тисячі гравюр і репродукцій з творів класики, відвідував... лекції з історії мистецтва не лише в Академії, а й у Карловому університеті та Вільному українському університеті, під час літніх вакацій їздив до Німеччини вивчати скарби берлінської „Пінакотеки” та Дрезденської картинної галереї”.
     Важливо те, що в Академії Касіян малював на сюжети з його рідної, улюбленої української тематики. В той час з'явилися його прекрасні твори „Мати”, „Селянська родина”, „Селянка з Покуття”, „Гуцул”, „Іван Франко”.
     Тепер він мав можливість виїжджати на батьківщину і влітку 1921 року побував на Закарпатті. В цей час у творчості Касіяна з'являється й робітнича тема, прекрасно висвітлена в аркушах „Робітнича родина”, „Безробітні на мосту”, „Жебраки”, „Перепочинок”, „Страйк” та інші.
     На початку тридцятих років Василь Ілліч остаточно повертається на батьківщину. Оселяється в Києві, відвідує Харків і Донбас. Художника в цей час вабить революційна (гравюра „Арсенальці”, „Перекоп”, „Герой Перекопу” та ін.) та робітнича (серії „Донбас”, „Дніпрельстан”) тематика. Але чільне місце, як і раніше, посідає шевченківська тема.
     В сорокових роках з'являються його літографія „Шевченко серед селян”, ліногравюри „Тарас Шевченко”, „Шевченко з казахським хлопчиком”, „Народ і слово Шевченка”. „Кобзаря” він ілюстрував у 1934, 1942, 1949, 1954, 1965 роках. Уже після смерті художника, в 1977 році, вийшов ще один „Кобзар” з ілюстраціями Касіяна. Під час Великої Вітчизняної війни 1941 — 1945 років він також звертався до образу Шевченка у плакатах. Особливої популярності зажив його плакат „...І вражою злою кров'ю волю окропіте”. В цей же час Касіян один з перших був удостоєний Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка.
     Велику увагу художник приділяв книжковій графіці. В 50—60-х роках він створив ілюстрації до повістей Івана Франка „Борислав сміється” та Ольги Кобилянської „Земля”, знову звернувся до творів Василя Стефаника та інших українських письменників.
     Оповідь про Касіяна була б неповна, якщо не згадати про його педагогічну й громадську діяльність. Він багато років викладав у Київському та Харківському художніх інститутах. Виховав велику плеяду учнів, серед яких такі уже відомі митці, як О. Данченко, Т. Лящук, Г. Якутович та інші. Очолював Касіян Спілку художників України, кілька разів обирався депутатом Верховної Ради УРСР, підтримував зв'язки з українською діаспорою за кордоном.
     Він був народним художником СРСР, дійсним членом Академії мистецтв СРСР, мав звання Героя Соціалістичної Праці (до речі, єдиний з українських художників).
     Працював Василь Ілліч, можна сказати, до останньої хвилини життя. Уже будучи тяжко хворим, він перебував у лікарні у Феофанії. Там, в саду, був паркан з бетонних плит. І ось Василь Ілліч прикрасив його своїми малюнками, зобразивши народні сцени з життя його односельців, жіночі постаті тощо. Ці плити тепер зберігаються у Переяслав-Хмельницькому музеї.
     Коли Василя Ілліча не стало, співвітчизники вшанували його пам'ять, створивши на батьківщині музей художника; засновано також премію ім. Касіяна, що надається за кращий плакат року; в Києві є вулиця його імені, ім'ям художника названо також пароплав.
     З великою повагою і любов'ю згадуємо ми про цю світлу людину й прекрасного митця.
Ірина БЛЮМІНА

Блюміна І. Світла людина : До 100-річчя від дня нар. Василя Касіяна / Ірина Блюміна // Вітчизна. – 1996. - № 3-4. – С. 157-160.

Оновлено 21-06-2024
© 2020. ОУНБ iменi I. Франка