Видатнi дiячi Прикарпаття

письменники | поети | громадсько-культурнi дiячi | педагоги | журналiсти-видавцi | лiтературознавцi | перекладачi | iсторики | спiваки | громадсько-полiтичнi дiячi | вченi-науковцi | краєзнавцi | народнi майстри | художники | бiблiографи | полiтики | юристи | iсторичнi постатi | актори | дiячi української дiаспори | музиканти | церковнi дiячi | лiкарi | скульптори-митцi | промисловцi | спортсмени | архiтектори | винахiдники i рацiоналiзатори |

А | Б | В | Г | Д | Е | Є | Ж | З | И | І | Ї | Й | К | Л | М | Н | О | П | Р | С | Т | У | Ф | Х | Ц | Ч | Ш | Щ | Ю | Я |

Балагура Володимир (народився в селі Тростянці, що на Тернопільщині). „Мріяв про літаки, а їздив на велосипеді”, – так характеризує він своє дитинство. Закінчивши школу, навчався в Теребовлянському вищому училищі культури, після якого служив у армії. Вищу освіту В. Балагура здобуває на юридичному факультеті Івано-Франківського університету права ім. Короля Д. Галицького. Саме Івано-Франківськ став для нього рідним містом, в якому знайшов не лише особисте щастя, але й зреалізувався професійно. Одружившись в 1993 р., Володимир Балагура переїхав у обласний центр, звідки родом його дружина. Згодом виїхав за кордон, а повернувшись в 1998-му, розпочав власну підприємницьку діяльність. Будівництво – це головна справа В. Балагури в бізнесі. У будівельній галузі він з 2002 р. У 2005 р. підприємець заснував будівельну фірму „Ярковиця”, одну з найуспішніших і найавторитетніших на сьогодні будівельних компаній в області. Коли в 2008-році через кризу катастрофічно впав ринок житла і практично зникло як явище будівництво шляхом „дольової участі”, єдиною фірмою, в яку люди не боялися вкладати кошти, залишилася „Ярковиця”. Компанія не була замішана в жодних скандалах з несанкціонованою забудовою, завжди дотримувалася своїх зобов\'язань перед покупцями житла, не обтяжена кредитами. Навіть конкуренти про В. Балагуру як господарника відгукуються з повагою. Відомий своєю меценатською діяльністю. Щедрими пожертвуваннями допомагає церкві; „Ярковиця” часто надає благодійну підтримку школам-інтернатам, сиротам, безнадійно хворим. Компанія виділила квартиру родині, потерпілій від повені 2008 р. Фанат футболу, співзасновник дитячого ФК „Юніор”, допомагає з фінансуванням команді місцевих ветеранів та одній з місцевих дитячих футбольних шкіл. З 2005 року Володимир Балагура в партії „Наша Україна”, є членом політради. У 2010 р. був висунутий партією як кандидат на посаду міського голови. Джерело інформації: news.ukrhome.net.

Абгарович Каетан

(7 серпня 1856 р., с.Черніїв Тисмениц. р-ну - 27 липня 1909, м.Трускавець Львів. обл.) - польський письменник вірменського походження, автор досліджень про Ю.Федьковича.

Абрисовські

Родина українських громадсько-культурних діячів. Наприкінці 1890 р. з Тисмениці до с.Старий Косів переїхав священник Йосип Абрисовський із сім\'єю. Був одним із засновників філії товариства \"Просвіта\" у Косові у 1908 р.

Адаменко Олег

(17.10.1935, с. Ядути Чернігівської обл.) --- укр. геолог, академік і віце-президент Академії технологічної кібернетики України (з 1992 p.), доктор геолого-мінералогічних наук, професор, директор інституту екологічного моніринґу в Івано-Франкінську (з 1992 ). Лауреат Державної премії СРСР (1978) за колективну 20-томну працю «История развития рельефа Сибири и Дальнего Востока» (М., 1964-1976). Нагороджений медаллю акад. П. Семенова-Тннь-Шанського (1978). Мар. у родині вчителя. Зак. місцеву СНІ, де відкрито меморіальну кімнату А., і Ленінградський гірничий ін-т (1956). Працював у Новокузнецку (Сибір), з 1974 -- в Івано-Франківському ін-ті нафти і газу, де завідує кафедрою теоретичних основ ґеології. Автор або співавтор праць «Мезозой и кайнозой степного Алтая» (Новосибірськ, 1974), «Структура и развитие. Передбайкальского передгорного прогиба» (М., 1976), «Антропоген Закарпатья» (Кишинів, 1987), «Климат и озера» (Л.. 1985), багатьох статей.

Альба Марія

(народився 12 вересня 1940р. у с.Cелище Козятинського району на Вінничині) - заслужений працівник культури України, науково-просвітницький діяч. З 1967 р. проживає у м. Івано-Франківську. Працює на посаді старшого інспектора обласного управління культури. З 1973 р. - директор Івано-Франківської обласної універсальної бібліотеки ім. І.Франка. Докладає чимало зусиль задля підвищення ролі бібліотеки в культурному та суспільному житті краю, дбає, щоб це був осередок ділового спілкування, творчих зустрічей відомих людей краю, гостей міста. За значний особистий внесок у розвиток української культури, зокрема бібліотечної справи, у 1999 році Указом Президента України М.В.Альбі присвоєно почесне звання ,,Заслужений працівник культури України\". Її визнано переможцем у номінації ,,Діяч культури і мистецтва десятиліття\" за підсумками Івано-Франківського міського конкурсу - рейтингу популярності ,,Людина десятиліття\" в 2001 році

Андрійків Михайло

(народився 27 жовтня 1951 р. с. Микуличин Надвірнянського району) - творець промислових зразків, господарський керівник, відмінник винахідництва і раціоналізації. В 1975 р. починає трудове сходження на Коломийській гардинній фабриці. З реорганізацією фабрики в акціонерне товариство закритого типу в 2002 р. його обирають головою правління. Автор 12 винахідницьких пропозицій, учасник ВДНГ колишнього СРСР, відмінник винахідництва і раціоналізації (1990 р.), переможець багатьох обласних і галузевих конкурсів на вирішення актуальних проблем виробництва, впровадив біля сотні заходів з нової техніки, що були розроблені з його ініціативи. Від їх використання в народному господарстві були заощаджені значні сировинні, енергетичні й трудові ресурси. У роки незалежності сконцентрував свій творчий порив на розробку і використання оригінальних екстравагантних гардинних виробів, які визнані промисловими зразками і захищені 24 патентами України. Член ради обласної організації ТВР. Переможець популярного огляду ,,Техтворчість Прикарпаття\", етапу 2003, у номінації ,,Кращий творець промислових зразків\", удостоєний диплому ,,Галицький кмітливець року\"

Андрусяк Іван

(нар. 28 грудня 1968р., с.Вербовець Косів. р-ну) - поет, літературний критик. Автор поетичних книжок "Нова дегенерація" (1992р.), "Депресивний синдром" (1992р.), "Отруєння голосом" (1996р.), "Шарга" (1998р.), "Дерева і воля" (2000р.). Лауреат видавництва " Смолоскип" (1996р.), премії "Благовіст".

Андрусяк Михайло

Андрусяк Михайло – письменник, перекладач, журналіст, видавець. Народився 1955 року в с. Вербівці, що на Городенківщині. Закінчив технікум МОД в Коломиї, морехідну школу в Естонії, перекладацьке відділення факультету романо-германської філології Київського університету. Учителював у школах Коломийщини і Косівщини, працював заступником головного редактора газети „Агро”, видавництві „Світ”. З 1993 року –директор Коломийської друкарні ім. Шухевича, очолює видавничо-поліграфічне товариство „Світ”. Член Спілки журналістів України (з 1991), член Спілки письменників (з 1995). Велика організаційна та редакторська праця у видавничо-поліграфічному товаристві „Вік”. Член редколегії журналу „Перевал”. Автор художньо-документальних повістей „Студені милі”, „Ув’язнена скрипка”, „Смерековий біль”, „Криваві роси сорокових”, „Грані болю”, „Брати грому”, „Брати вогню”, „Брати просторів”, книжки оповідань „Біла душа”, автор-упорядник книжок „Христос Воскрес” і „Торба галицьких анекдотів”. Лауреат обласної премії ім. В. Стефаника. Лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка за 2010 рік – за документально-художню трилогію про воїнів УПА „Брати грому”, „Брати вогню”, „Брати просторів”.

Андрухів Ігор

(4.01.1957, с. Перевозець Калуського р-ну) -- укр. історик. Член КПРС (з 1986 р). 1976-1978 служба в армії. Працював електрозварником у буд. управлінні № 75 тресту "Прикарпаттяводбуд" в Івано-Франкінську (1978), старшим піонервожатим Загвіздянської CШ(1984), звільненим секретарем комсомольської організації Тисменицької школи (1984-1986), учителем історії і заст. директора з навч.-виховної роботи в цій школі (1986-1988), де створив музей М. Ульянової (сестра В. Леніна), видав дві брошури про її перебування у Тисмениці. Один з організаторів культ.-наук, т-ва «Рух», автор статей про Дем'янів Лаз. З 13.10.1990 по 26.08.1991 -- перший секретар Тисменицького райкому КПРС-КПУ. Надрукував низку праць з історії України, видав працю В. Будзиновського «Гадяцька угода між Польщею і Україною 1658 року» (Тисмениця, 1990). Лауреат республ. премії ім. М. Островського (1988).

Андрухів Йосип

(народився 14 січня 1950 р. в с. Бовшів Галицького району) - підприємець-виробничник, відмінник винахідництва і раціоналізації, громадський активіст. Після закінчення Івано-Франківського інституту нафти і газу в 1972р. започатковує 20-річний період своєї трудової діяльності на виробничому об\'єднанні ,,Карпатнафтомаш\". З січня 1993 р. розпочинає власну активну підприємницьку діяльність - -стає генеральним директором Калуського дочірнього підприємства ,,Торговий дім ,,Лукойл\" і одночасно організовує створення приватного підприємства на базі творчого колективу своїх однодумців. Протягом чотирьох років (2000-2004 рр.) спільно з ними напрацьовує біля 10 винаходів і корисних моделей з автопромислового обладнання та запірної арматури для обв\'язки нафтогазових свердловин, на базі яких забезпечує освоєння виробництва заптентованої продукції, що надійно працює на нафтопромислах України, Російської Федерації, Польщі, В\'єтнаму, Казахстану і Туркменистану. Особлиао вдалою вважається засувка для обв\'язки свердловин, розрахована на 700 атм, в конструкції якої закладено новий принцип перекриття зі значним зниженням матеріалоємності, при цьому вона надійніша і зручніша в експлуатації.

Андрухович Юрій

(нар. 13 березня 1960, м.Івано-Франківськ) - поет, прозаїк, есеїст, перекладач. Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у Львові (1982) та Вищі літературні курси при Літературному інституті в Москві (1991). Починав як поет, видав поетичні збірки "Небо і площі" (1985), "Середмістя" (1989), "Екзотичні птахи і рослини" (1991). Разом із В.Небораком та О.Ірванцем заснував поетичну групу Бу-Ба-Бу (див. "Бу-Ба-Бу: Т.в.о.(...)ри" (1995). У 1996р. захистив кандидатську дисертацію "Б.-І.Антонич і літературно-естетичні концепції модернізму". З прозових творів першим був опублікований цикл оповідань "Зліва, де серце" в журналі "Прапор" за 1989 р. Згодом вийшли друком романи "Рекреації", "Московіада", "Перверзія". Останній роман "Дванадцять обручів" викликав неоднозначну реакцію читачів та критики. Твори письменника перекладено і видано у Польщі, Німеччині, США, Швеції, Росії, Австрії.

Андрушко Василь

народився 22 березня 1953 р. у с. Ланчині Наддвірнянського р-ну Івано-Франківської обл. Закінчив Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва, 1982. Викладачі: Вендзилович М., Мисько Е., Курилич М. Член НСХУ з 1993 р. Твори знаходяться в музеях: Коломийський музей Гуцульщини та Покуття ім. Кобринського Й., а також у приватних колекціях України, Канади, США, Бельгії, Польщі, Росії, Німеччини, Великої Британії.

Антоневич-Скрипничук Божена

Українська співачка, педагог. ЇЇ батько Андрій був директором Українського аматорської групи ім. І. Тобілевича. Після його смерті вітчим-банкір Кость-Станіслав Прус-Вишневецький сприяє освіті Божени, яка вчилася у школі разом з Роландом та Зіновією Франками, товаришувала з ними. Музики навчалася у відділенні Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка у Станіславові (1937-1939), Закінчила Станіславське Музичне училище, Станіславський педагогічний інститут, Львівську державну консерваторію ім. М. Лисенка. Викладацьку роботу поєднувала з концертною діяльністю, мряла про велику сцену. Весь свій талант присвятила учням.

Антонюк Роман

(6 грудня 1946 р., с.Турка-Борщівська Снятин. р-ну) - педагог, учитель-методист, краєзнавець. Відмінник освіти України. Один з організаторів і засновників Коломийського місьрайонного товариства української мови ім.Т.Шевченка, певний час його голова. Був серед ініціаторів і організаторів будівництва першого в Україні пам\'ятника М.Грушевського, який відкрито на території Коломийської гімназії. Автор понад 200 друкованих статей на педагогічні, суспільно-політичні та культурно-просвітницькі теми. Лауреат премії ім. академіка І.Крип\'якевича(1996). Нагороджений орденом \"За заслуги\" (2000).

Аронець Василь

(4 вересня 1936, с.Видинів Снятин.р-ну - 17 листопада 1994р., Косів) - майстер кераміки, член СХУ (з 1968р.). Творив у жанрі керамічної скульптури, продовжуючи традиції класиків косівської кераміки. Використовував шамот, майоліку, ангоби, кольоровий бісер. Учасник численних виставок, зокрема й міжнародних. Мав персональні виставки у Косові, Івано-Франківську, Коломиї. Найвідоміші твори - \"Вечорниці\", \"Гуцульське весілля\", \"Троїста музика\", \"Тече вода з-під Явора\", \"Аркан\", \"Баранчики\", \"Гуцулка\".

Аронець Мирослав

Народився 2.03.1941 року в с.Видинові Снятинського р-ну Івано-Франківської області. Закінчив Київський державний художній інститут в 1965 році. За фахом мистецтвознавець. Статті про художників Прикарпаття та народне мистецтво Покуття друкувалися в журналі «Народна творчість та етнографія», «Дзвін». Його як поета вперше представив журнал «Дзвін», друкував свої поезії в журналі «Дніпро». У видавництві «Карпати» (Ужгород) були видані збірки «Грані хвиль» (1972), «Криниці вогню» (1982), «Світло різця» (1988). Член письменників України з 1984 р. Працює в жанрі прози, а як художник -- пейзажист і графік. Готує до друку книжку поезій і новел.

Арсенич Дмитро

(27.11. 1938, с. Нижній Березів Косів. р-ну) -- укр. письменник. Закінчив Середньоберезівську СШ (1956), працював на різних роботах в Яблунівському лісництві, з 1959 -- на Ворохтянському лісозаводі, з 1964 -- на заводі «Коломиясільмаш». Автор книжки афоризмів «Постріли з лука» (К., 1987) і численних публікацій у збірниках, журналах і газетах.

Арсенич Петро

Арсенич Петро (24 січня 1934р., с. Нижній Березів Косів. р-ну) - історик, краєзнавець, етнограф, музеєзнавець, філокартист, культурно-освітній діяч, колекціонер. Заслужений працівник культури України, доцент Прикарпатського університету ім. В. Стефаника та Івано-Франківської теологічної академії УГКЦ. Після закінчення Київського університету імені Т. Шевченка у 1958-1963 рр. - старший науковий співробітник Івано-Франківського краєзнавчого музею. В 1963-1966 рр. - викладач археології та етнографії в Івано-Франківському педагогічному інституті. Звільнений з викладацької роботи за пропагування ідей націоналізму у зв\'язку зі справою дисидента В. Мороза (1966). Пізніше знову працював у краєзнавчому музеї. Переслідувався органами КДБ. У 1973 звільнений з посади завідувача відділу музею. У 1981 р. при обшуку у П. Арсенича були конфісковані старі видання, серед них твори В. Винниченка, М. Грушевського, Д. Донцова, П. Куліша, Б. Лепкого, О. Назарука та ін. Він є одним із засновників обласних Товариств української мови ім. Т. Шевченка ,,Просвіта” (2006-2009 – його голова) і ,,Меморіалу\", Народного Руху України (1989). 15 квітня 1990 р. підняв синьо-жовтий прапор над Івано-Франківською міською ратушею. Завідував науково-редакційним відділом при управлінні культури облдержадміністрації. Досліджує маловідомі сторінки історії та культури краю, був одним із організаторів та активних учасників Міжнародної наукової конференції ,,Українці Канади\" (1991), Першого світового Конгресу гуцулів та Міжнародної наукової конференції в рамках роботи Конгресу (1993). Член Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові (1990), Всеукраїнської асоціації українознавців, лауреат республіканської премії ім. П. Чубинського (1990), обласних премій ім. І. Вагилевича (1993) та Марійки Підгірянки (1995). Почесний член Національної спілки краєзнавців (1994). П. Арсенич - автор і співавтор 25 книг на краєзнавчу тематику, понад тисячі статей, опублікованих в енциклопедичних виданнях, наукових збірниках , журналах тощо. Окремими виданнями вийшли книги: „Січові стрільці” (1990), „Станиславів – столиця ЗУНР” (1993), „Березуни : біогр. відомості про уродж. Нижн. Березова Косів. р-ну” (1994), „Родина Заклинських” (1995), „Родина Шухевичів” (1995), „Прикарпаття в житті Каменяра” (1996), „Шляхами Богдана Лепкого по Прикарпаттю” (1997), „Родина Бандерів” (1998), „Родина Озаркевичів” (1998), „Карпатськими шляхами Богдана Лепкого” (1999), „Криворівня в житті і творчості українських письменників, діячів науки й культури” 2000), „Тарас Шевченко і Прикарпаття” (2001), „Священичий рід Бурачинських” (2004), „Рід Шухевичів” (2005), „Угорники коло Станиславова (Івано-Франківська)” (2005), „Галичани – жертви більшовицького режиму” (2006), „Іван Франко і Прикарпаття” (2006), „Діяльність УПА та збройного підпілля ОУН на Прикарпатті” (2007), „Просвітянський календар на 2009 рік” (2009), „Просвітянський календар на 2010 рік” (2010). Співавтор монографії „Гуцульщина” (1987), довідників „Українські лікарі Прикарпаття” (1991), „Літопис Івано-Франківська (Станіслава)” (1998), „Краєзнавці Прикарпаття” (2002). Працює над підготовкою енциклопедичного довідника „Івано-Франківщина” та „Зводом пам’яток історії та культури Івано-Франківської області”. Організатор 5 музеїв (в т. ч. музею Гуцульського театру Г. Хоткевича у с. Красноїллі, 1987), численних виставок про відомих політичних, громадських і культурних діячів нашого краю. Власник унікальної колекції поштових листівок, книг, значків, бібліографічних раритетів. В обласній універсальній науковій бібліотеці ім. І. Франка сформовано колекцію із власних зібрань П. Арсенича, а до 50-ліття його історико-краєзнавчої діяльності видано біобібліографічний покажчик „Петро Арсенич” (2009).

Архипов Леонід

(нардився 20 жовтня 1934р. в м. Костянтинівка на Донбасі) - фахівець нафтогазової промисловості, винахідник двигуна внутрішнього згорання з безшатунним механізмом. На Прикарпатті - з 1958 р., коли розпочав свою трудову діяльність помічником бурильника в Калуській конторі глибокого буріння. Тут зростає як буровий майстер, інженер з буріння, начальник дільниці. Згодом працює у тресті ,,Прикарпатбурнафта\", з 1969 по 1971рр. - в Пакистані в якості технічного лідера з буріння компанії по розвитку нафтової промисловості, в Івано-Франківському УБР; з 1977 по 1997 рр. - консультантом у Сирії. У своєму доробку має три винаходи, два з яких захищені авторськими свідоцтвами колишнього СРСР і один - патентом України. Але його превентор - пристрій для перекриття устя свердловини і оригінальна конструкція очищувача бурильних труб знайшли надзвичайно широке застосування на нафтогазових промислах, в тому числі й за кордоном. Найбільш вагомою технічною знахідкою є двигун внутрішнього згорання з безшатунним механізмом.

Атаманюк Михайло

(4.02. 1938, с. Смодна Косівського району) -- доктор мед.наук (з 1980), лауреат республ. премії ім. М.Островського (1968). Закінчив Івано-Франьвський мед. інститут (1961) та Лондонську мед. школу аспірантів (1962-1964). У 1907 захистив кандидатську дисертацію «Аллопластика кругових дефектів трахеї», у 1980 докторську «Протезування клапану і реабілітація в хірургічному лікуванні аористичшіх пороків». У 1964-1968 аспірант, асистент кафедри факультетської хірургії Івано-Франківського мед. інституту, з грудня 1968 -- у клініці серцевої хірургії у Київському інституті туберкульозу і грудної хірургії. Антор багатьох праць з питані, аллопластики дихальних шляхів, оперативного лікування захворювань серця та післяопераційної реабілітації кардіохірурґічних хворих, частина з них опублікована в Англії.

Ауліх Вітольд

(1928, м. Львів) -- укр. історик, кандидат іст. наук. За національністю поляк. Старший науковий співробітник відділу археології Інституту суспільних наук АН України у Львові. З 1969 очолює Галицьку археологічну експедицію, з 1970 щорічно проводить археологічні дослідження у Крилосі, опублікував 40 статей, напр., «З історії літописного Галича» (1976), «Історична топографія стародавнього Галича» (1981), «Про дитинець давнього Галича» (1984), «Галич» (1986 і 1990) тощо.

Бабинська Ганна

Українська актриса, провідний майстер сцени, кірівник літературно-драматургічної частини Івано-Франківського музично-драматичного театру ім. І. Франка. Заслужена актриса України (2006. Закінчила студію при Івано-Франківському музично-драматичному театрі ім. І. Франка, Київський інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого. Після закінчення театральної студії імені Івана Франка розпочала свою трудову діяльність в Івано-Франківському музично-драматичному театрі ім. І. Франка. ВІдзначається розкутістю. емоційною вдачею, добре володіє сценічним темпераментом та пластикою. Учасниця міжнародних та всеукраїнських фестивалів в місті Івано-Франківську, Києві, Люблені (Польща).

Бабій (Бренецька) Марія

(16.01.1949, с. Нижній Струтинь Рожнятівського р-ну) -- укр. поетка. Закінчила Нижньо-Струтинську СШ і філологвчний факультет Івано-Франківського педінституту ім. В.Стефаника (1977). Член СПУ (з 1979 р.) Вчителька-вихователька дитсадків у Кіровоградській обл. і в Казахстані, вчителька у рідному селі і Калуші, керівник гуртка Івано-Франківсього палацу піонерів, з 1979 -- зав. кабінету політосвіти на Івано-Франківського цементно-шиферному комбінаті, вчителька укр. мови і літератури у СШ № З (до 1987) і СШ № 18 в Івано-Франківську. Друкується з 1971. Авторка поет. збірок «Польова криниця» (К., 1977) і «Світанкові джерела» (К., 1985).

Бабій Василь

(12 січня 1949 р., с.Серафинці Городенків. р-ну) - громадсько-просвітній діяч, історик, літератор, краєзнавець. В 1989р. очолив Богородчанський осередок Товариства укр. мови імені Т. Шевченка. 1990 р. - депутат районної та обласної ради народних депутатів. Пише і друкується з 1976 року в газетах і журналах України, Канади і Росії. Працює в різних жанрах: гумор і сатира, новелістика і драматургія, публіцистика і естетика. Займається краєзнавчою роботою. Випустив ряд книжок, серед яких "Короткий нарис історії Богородчанського краю", "Місто Богородиці", історії ряду населених пунктів Богородчащини та рідних Серафинець, художні твори. Редагує щорічник " Золота Бистриця", в якому друкуються краєзнавчі матеріали та літературні твори вихідців з Богородчанщини. Лауреат літературних конкурсів, які проводили районна та окремі всеукраїнські газети. 1997 р. здобув диплом і обласну премію ВУТ "Просвіта" ім. Марійки Підгірянки.

Бабій Надія

нар. 26.05.1972 р. у м. Володимирі-Волинському Волинської обл. Закінчила Прикарпатський університет ім. В. Стефаника, 1997 р. Викладачі: Фіголь М., Варення М. Український вільний університет (філософія), м. Мюнхен, ФРН, 2000. Викладачі: Жук P., Рудницький М., Лабунька М. Твори знаходяться у приватних колекціях України, Німеччини.

Бабій Ольга

Належить до поетів, для творчості яких визначальною є громадянська лірика. Доля рідного народу, складні історичні шляхи України, відповідальність особистості і нації – теми, що особливо хвилюють письменницю і знаходять своє відображення у її поетичних рядках. Здається, поезія немов концентрує в собі журналістську і громадську діяльність Ольги Бабій. Поетеса народилася і здобула середню освіту у місті Коломиї, згодом закінчила факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Працювала у коломийських часописах. Багато праці, таланту і вміння вклала у зародження демократичної преси Прикарпаття. З її наполегливості та енергії народилося перше обласне телебачення краю. Сьогодні вона – головний редактор журналу „Перевал”, генеральний директор обласного телебачення „Галичина”. Ольга Бабій визнана „Журналістом року 2005”. Нагороджена Орденом княгині Ольги ІІІ ст. (2001), ІІ ст. (2005); Орденом „За заслуги” ІІІ ст. (2008). За високу моральність творчості відзначена Срібною медаллю Української греко-католицької церкви та Орденом Архистратига Михаїла Української православної церкви Київського патріархату. Нове видання О. Бабій – драматична поема „Батурин” (2008). Це поетичне осмислення історії рідного народу, в якому кожен рядок написано з любов’ю до України.

Багірова Віра

Народилася 1948 року в селі Слобідка-Більшівцівська Галицького району Івано-Франківської області. Закінчила Задніпрянську середню школу, Калузький хіміко-технологічний технікум. Друкувалася в республіканській обласній, районній періодичній пресі. В газетах: «Молодь України», «Єхо Азербайджана», «Галичина». «Нова зоря», «Рідна земля», «Західний кур'єр», «Світ молоді», «Прапор перемоги». Авторка таких книжок: «Їхав автобус» (1978), «Водограї» (1980), «В'язанчик» (1985), «Бубликовый кущ» (1989), «В'язанчик та Чугайстрова сопілка» (1992), «Творіння Божої краси» (1993), «Церковна абетка» (1993), «Бог любить нас» (1996), «Гуцулик» (1997), «Хороша ты Родина» (1998), «Хай Бог вас береже» (1999), «Свята земля» (2000). Вірші, оповідання, казки, п 'ecu для шкільних театрів Віри Багірової виходять у збірниках поезії, прози, пісенниках, що друкують республіканські та обласні видавництва: «Сонячний коровай» (в-во «Веселка», 1985), «Календарик-дошколярик» (в-во «Веселка», 1986), «Крейсер «Аврора» (в-во «Веселка», 1986), «Катрусина пісня» (в-во «Музична Україна», 1991), двотомник письменників Івано-Франківщини «Яворове листя», «Жито на камені» (в-во «ВІК», 1996).

Бажанський Михайло

Бажанський Михайло (псевдонім Кудеяр, Михайло Вірлиній; 06.02.1910, м. Снятин Івано-Франківської обл. – 18.01.1994, м. Детройт, штат Мічиган, США) – письменник, журналіст, громадський діяч. Закінчив українську гімназію в Коломиї, Вищу політичну школу в Празі (1933). У 1922-23 рр. – організатор Пласту на Снятинщині. Член УВО і головний обвинувачуваний у політичному процесі покутських гімназистів. У 1927-28 рр. перебував у в’язницях Коломиї та Львова. 1929 р. емігрував до Чехословаччини. 1930 р. – співорганізатор 1-го з’їзду Союзу українських пластунів-емігрантів (СУПЕ) і перший прес-референт СУПЕ-Прага. Редагував відновлений журнал „Молоде життя”, „Пластову трибуну” (додаток до „Студентського вісника”). У 1930-37 рр. член командного складу в пластових таборах Карпатської України, 1937-38 рр. – комендант пластових таборів у Солочині. 1936 р. Бажанський – голова Українсько-литовського товариства у Празі, де видав збірку нарисів „У вирі життя” (1941) і сатиричний твір „Гордіївський вузол розтято” (1941). Брав активну участь у розбудові Української Карпатської держави. Мав ступінь поручника Карпатської Січі, працював у Бюро преси і пропаганди. 1938-39 рр. редагував урядовий „Бюлетень” (м. Хуст). У часи німецької окупації був членом редколегії „Наступу” і „Пробою”. У 1941 р. переїхав до Львова, де до 1943 р. працював директором Дослідницького інституту України. 1941-43 р. редагував підпільний часопис ОУН „Сурма”. Референт Літературно-мистецького клубу (1942-44), член культурної ради. Заарештований гітлерівцями за участь у національно-визвольній боротьбі, ув’язнений у концтаборах 1943-45 рр. У повоєнні роки мешкав у Німеччині, був одним з організаторів табору переселенців у м. Ашаффенбург. Від 1946 р. проживає у США. 1950-58 рр. – редактор бюлетеня „За чаром Срібної Землі”, президент Українського літературно-мистецького клубу в Детройті (1962-65) та Комітету поневолених народів (1962-64). У 1968 р. започаткував видання журналу „Снятин” та видав монографію „Снятинщина”. Від 1974 р. – президент Українського дослідницького інституту у Гарварді, подарував книгозбірню Гарвардській бібліотеці. Автор творів: „Вічно житимуть…” (1984), „Краса Снятинщини” (1982), „Моя Карпатська Україна” (1995), „О. Ольжич і його батьки” (1986), „Творчий динамізм патріотизму моїх земляків” (1983). У 30-х рр. друкувався в „Жіночій долі” (Коломия), „Самостійній думці” (Чернівці), в українських закордонних часописах „Неділя”, „МУР”, „Український Прометей” та ін. Обстоював ідею української державності, писав про національно-визвольну боротьбу українців проти окупантів. Упорядник матеріалів та автор передмови про членів „Залізного Хреста”.

Базак Марта

(24 січня 1953, м.Коломия Івано-Франківської обл.) -- науковець, художник. Навчалася у коломийських школах № 4 і № 1, Львівському училищі прикладного мистецтва (1968-72), закінчила Львівський інститут прикладного і декоративного мистецтва (1978). Художник-декоратор у коломийському міськторзі (1972-73), працівник Ворошиловградського тонкосуконного (1978) і Дарницького шовкового (1979) комбінатів. Завідувачка відділів кераміки (1973) і тканин (1979-86) у Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини. З 1986 -- художник Івано-Франківського художньо-виробничого комбінату. Член Спілки художників України (з 1988). Персональні виставки живопису, графіки, гобеленів: м.Івано-Франківськ (1987), м.Коломия (1988), м.Москва (1988), м.Київ (1991, 1995). Міжнародні колективні -- м.Гданськ (1976), м. Прага (1981), м.Відень(1991), м.Будапешт (1991).

Бакай Микола Петрович

(2 березня 1931, с.Виноград Коломийського р-ну Івано-Франківської обл. -- 28 липня 1998, м.Чернівці, похований у с.Виноград Коломийського р-ну). Поет-пісняр. Закінчив семирічну школу в рідному селі. З сім\'єю вивезений до Сибіру (1947), двічі втікав, обидва рази невдало; покару відбував на лісорозробках Омщини, на підприємствах. Навчався в музичному училищі, працював актором Омського театру оперети. Після повернення зі спецпо-селення (1960) осів у Чернівцях. Співав у заслуженому Буковинському ансамблі пісні і танцю Чернівецької обласної філармонії. Співпрацював з багатьма композиторами, слова пісень «Біля річки Черемоша» (музика А.Кос-Анатольського), «Чарівниця» (музика О.Білаша), «Нагадай» (музика В.Верменича) та ін. Тісна співпраця з композитором і співаком П.Дворським (пісні «Смерекова хата», «Місячна дорога», Живиця», «Крути», «Горнусь до тебе, Україно», «Мамині очі».

Балагурак Іван

(29 червня 1922р., Косів - 13 лютого 2001р., Косів) - різьбяр, член СХУ (з 1958р.), заслужений майстер народної творчості (з 1968р.). З 1939р. працював в артілі "Гуцульщина", брав участь у багатьох виставках. Чимало робіт присвятив Т.Г.Шевченкові.

Балагурак Марія

(3 березня 1935р., Косів - 9 листопада 1995р., Косів) - майстер народного гуцульського мистецтва. З 14-ти років працювала килимарницею на фабриці ім.Т.Шевченка (згодом "Гуцульщина"). Удостоєна звання "Майстер "Золоті руки" та ряду державних нагород.

Бандера Андрій

(1882 або 1886, м. Стрий. -- 10.07.1941, Київ) -- священик УГКЦ, культурно-громадський діяч, батько Степана Бандери. Закінчив Стрийську Гімназію (1905), богословський факультетт Львівського університету. У 1919 член Укр. Національної Ради ЗУНР у Станіславі від Калуського повіту, голосував за Акт злуки. 1919-1920 капелан УГА. У 1920-1930 парох Старого Угринова, співпрацював у Калуській філії «Сільського господаря». 1930-1936 -- парох у с. Воля Задерацька. 1936-1941 парох с.Тростянець Долин, повіту (тепер р-ну). 23.05.1941 був заарештований як батько «руководителя краковского центра ОУН Степана Андреевича Бандери». 5 днів перебував у Станіславській тюрмі і місяць і 13 днів -- у Київській. Після страшних катувань був засуджений до розстрілу і через три дні розстріляний. Перед смертю написав «Мої особисті зізнання» (кримінальна справа № 61112) -- сповідь про себе, свою родину і сусп.-політ, життя в Зах. Україні 40-х pp. XX ст. За іншими версіями, Б. був розіп\'ятий у Станіславській тюрмі або помер у Сибіру. Реабілітований 8.11.1992.

Бандера Оксана

(1911, с. Старий Угринів -2008) -- укр. педагог, член ОУН. Закінчила Стрийську Гімназію. 1939-1941 вчителювала у с. Тростянець Долинського району, де 23.05.1941 була заарештована і без суду заслана на 25 років спецпоселення у Красноярський край. Захворіла на туберкульоз легенів, перебула важконкологічну операцію. У 1989 за сприянням В.Чорновола (див.) повернулася з Сибіру і проживає у с. Козаківка Долинського району. Реабілітована у квітні 1991.

Бандера Степан

(1.01.1909 – 15.10.1959) – політичний діяч, ідеолог українського національного руху. Народився в с. Угринів Старий Калуського повіту в Галичині у родині священика. Життя у Львові, навчання в Політехніці стали періодом формування Бандери як політичного діяча. З 1927 член Української військової організації, одночасно працює з молоддю. З 1929 зі створенням ОУН став її членом, а згодом одним із керівників. 1934 року, після вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Б. Пєрацького, був засуджений польським судом на смертну кару, замінену на довічне ув’язнення. 1939 з початком війни був визволений. В лютому 1940 однодумці Бандери створюють Революційний Провід ОУН, а в 1941 на його Великому зборі провідником обирають Бандеру. Напередодні німецько-радянської війни організував похідні групи і підготував 30 червня 1941 Акт проголошення Української держави. За відмову скасувати його був заарештований німцями і перебував у тюрмах і концтаборах до вересня 1944. У німецькому концтаборі Аушвіц загинули обидва його брати – Олександр (1911-1940) та Василь (1915-1942). 1947 обраний головою Проводу ОУН, керував боротьбою українського національного підпілля проти радянської влади. 15 жовтня 1959 вбитий у Мюнхені агентом радянських спецслужб Б. Сташинським. С. Бандера – автор цілої низки теоретичних праць з питань ідеології й політики. Найбільш відомим є збірник статей „Перспективи української революції”, де розкриваються провідні ідеї та світоглядні засади українського націоналізму. До 100-річчя від дня народження Провідника ОУН Івано-Франківською обласною універсальною науковою бібліотекою ім. І. Франка за сприяння ОДА виданий біобібліографічний покажчик „Життя і чин Степана Бандери”.

Баран Володимир

(9.08.1927, с.Дем\'янів Галицького району) -- укр. історик та археолог. Доктор історичних наук, професор, член-кор. Німецького інституту археології.Закінчив Рогатинське педучилище (1944-1946) і Львівський педінститут (1946-1950). 1951-1953 зав. відділу культури і побуту Львівського облархіву. 1953-1962 молодший, 1962-1967 старший науковий співробітник відділу археології Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові. 1967-1969 доцент катедри історії Львівського університету ім. І. Франка, 1969-1978 заст. директора з наукової роботи Інституту археології АН УРСР, з 1974 -- зав. відділу археології слов\'ян. Керівник Дністровської слов\'янської археологічної експедиції. Автор праць «Поселення перших століть нашої ери біля села Черепин» (К., 1961), «Черияхівська культура» (К., 1981), «Пражская культура Поднестровья...» (К., 1988), «Ранні слов\'янські поселення у Рашкові». (нім. -- «Байтреґе цур альґемайнен унд ферґляйхенден Археолоґі» --1986. -- Банд 8. -- С. 73 -- 175); «Ранні слов\'яни між Дністром і Прип\'яттю» (К., 1972), співавтор «Славяне юго-восточной Европы в передгосударственный период» (К., 1990. -- С. 459 -- список праць Б.).

Баран Володимир

(16.04.1929, м.Снятин) -- мистецтвознавець, член Спілки художників України (з 1973) і Спілки журналістів (з 1966). Народився в сім'ї художника. З 1935 проживав у Станіславі. Закінчив Ленінґрадський інститут живопису, скульптури і архітектури ім. І. Рєпіна (1968). Працював на різних посадах в обл. організації СХ України. Автор праць «Ковпаківці» (Ужгород, 1977), «Історії промовисті сторінки» (Ужгород, 1971; Співавтор О. Шеремета), каталогів персональних виставок Д. Нарбута (Львів, 1964), І. Кулика (Ів.-Франківськ, 1963), М. Варенні (Ів.-Франківськ, 1972) та виставок, присвячених 150-річчю від дня народження Т. Шевченка (Ужгород, 1964) і ,100-річчю В. Стефаника (Ів.-Франківськ, 1973), співавтор путівника «Радянське Прикарпаття» (Ужгород, 1969, 1980), статей у періодиці.

Баран Євген

Народився 23 травня 1961 р. в селі Джурин Чортківського району Тернопільської області. Закінчив філологічний факультет Львівського Національного Університету ім. І. Франка (1984), аспірантуру Інституту літератури ім. Т.Шевченка НАН України (1992). Кандидат філологічних наук (1994). Викладач кафедри української літератури Прикарпатського університету ім. В. Стефаника (з 1994). Член НСПУ з 1997 року. Критик, літературознавець. Автор книг літературно-критичних есеів: «Замах на міражі» (Львів, (1997), «Зоїлові трени» (Львів, 1998), «Звичайний читач» (Тернопіль, 2000); монографії «Українська історична проза другої половини XIX --початку XX століття і Орест Левицький» (Львів, 1999).

Баран Роман Левкович

(20 грудня 1925, м.Снятин Івано-Франківської обл.) - фотохудожник. Навчався у Станіславській гімназії (1933-38), Краківській художній школі (1943). Завідувач фотостудій у Снятині, Станіславі, Калуші, Коломиї (1946-59). У Коломиї на площі Ринок створив центральний фотосалон (1953-59). Завідував фотостудіями у Запоріжжі (1959-69), Донецьку (1969-74), Львові (1974-76, 1991-92), Києві (1976-91). Член редколегії фотомистецького журналу «Світло й тінь» (з 1990). Почесний член національних фотографічних товариств Польщі, Югославії, Франції, Бельгії, Італії, Англійського королівського фототовариства. Дев'ять гранпрі, золоті медалі FIAP, PSA; 23 золотих, 41 срібна, 59 бронзових медалей. Близько двадцяти персональних виставок. Автор більш як чотирьохсот публікацій у періодиці. Персональна виставка в Коломиї (1996).

Баранюк Іван

(1806, Косів -- 1860, Косів) -- основоположник косівської школи кераміки (гончарства). На своїх кахлях найчастіше зображував мисливця, який націлився на оленя, візок з конем, квіти, що виростають з вази, великих птахів, профільні малюнки вояків тощо. Кахлі часто вкривав фляндрованими прикрасами.

Барвінський Василь

(20.02.1888, Тернопіль -- 9.06. 1963, Львів) -- укр. композитор, піаніст, музикознавець і педагог. Почесний доктор Українського вільного унституту у Празі (з 1933). Доктор мистецтвознавства (з 1940). Навчався у Львівській муз. школі К. Микулі (1895-1905), на юридичному факультеті Львівського університету і філосовському факультеті Карлового університетуту у Празі та в Празькій консерваторії. З 1914 у Львові. У 1948-1957 -- у сталінських концтаборах. У 20-х pp. разом з О. Лю-бич-Парахоняк (для неї написав декілька творів. -- Див.) концертував у містах Західної України, також у Станіславі. У 1933 у зв\'язку з 30-річчям станіславського «Бояна» написав хор «Наша пісня, наша туга». Твори на слова Ю. Шкрумеляка.

Баронч Садок

(справжнє ім\'я -- Вінценти Фереріуш; 29.04.1814, м.Станіслав, тепер Ів.-Франківськ -- 2.04.1892, м.Підкамінь, тепер Львівська обл.) -- польс. та укр. історик і фольклорист вірм. походження. У Станіславі закінчив народну школу і Гімназію (1821-1830), вчителював в Отинії, у 1831 вступив до Львівського університету, але не закінчив його і вступив до ордену домініканців під ім\'ям Садок. У 1846-1848 працював у Тисмениці, а з 1855 -- у Підкамені, де й помер. Залишив понад 60 цінних наукових праць, у яких подає багато відомостей про вірменські колонії в Зах.Україні, видатних вірменських діячів, про історію українського народу в Галичині. Серед найвідоміших праць: «Записки польської історії із офіційних львівських актів і рукописів» (1855; тут також історія Тисмениці), «Біографії славних вірмен у Польщі» (1856), «Пам\'ятники міста Станіслава» (1858; тут Б. згадав про опришків і навів відповідну укр. пісню), «Нарис вірменської історії» (1869) тощо. Він також опублікував збірник укр. фольклору «Байки, небилиці, леґенди, прислів\'я і пісні на Русі» (1866; доповнене 1886), чимало їх увійшло і до його праці «Чудові образи...» (1901).

Баронч Садок

Баронч Садок (справжнє ім\'я Вінценти Фереріуш; 29.04.1814, м. Станіслав, тепер Ів.-Франківськ – 2.04.1892, м. Підкамінь, тепер Львівська обл.) – польс. та укр. історик і фольклорист вірмен. походження. У Станіславі закінчив народну школу і гімназію (1821-1830), вчителював в Отинії, у 1831 вступив до Львівського університету, але не закінчив його і вступив до ордену домініканців (1835) під ім\'ям Садок. Працював вікарієм і бібліотекарем домініканської парохії Божого Тіла у Львові, стає професором біблійних наук (1839), катехитом нормальної школи у м. Жовкві на Львівщині (1842-45) ; пріор і адміністратор римо-католицької парохії у м. Тисмениці ; прокуратор домініканського монастиря у м. Підкамені на Львівщині (1855-92). Член-кореспондент Наукового товариства у Кракові (1858), магістр теології (1863) Баронч залишив понад 60 цінних наукових праць, у яких подає багато відомостей про вірменські колонії в Західній Україні, видатних вірменських діячів, про історію українського народу в Галичині. Серед найвідоміших праць: „Записки польської історії із офіційних львівських актів і рукописів” (1855; тут також історія Тисмениці), „Біографії славних вірмен у Польщі” (1856), „Пам\'ятники міста Станіслава” (1858), „Нарис вірменської історії” (1869) тощо. Він також опублікував збірник українського фольклору „Байки, небилиці, леґенди, прислів\'я і пісні на Русі” (1866; доповнене 1886), чимало їх увійшло і до його праці ”Чудові образи...” (1901).

Батіг Михайло

Народився 1965 року в с. Кармазиновка на Луганщині. Закінчив філологічний факультет Кам 'янець-Подільського педінституту. Живе у м.Тлумачі. Працює кореспондентом районної газети «Злагода». Вірші друкувались у багатьох газетах і журналах України, колективних збірниках. Автор історико-публіцистичного нарису про покутське село Олешу «Крізь гомін віків» (м. Тлумач, 1996 p.), а також книги поезій «Спиною до образів» (м. Київ, 1997р.). Переможець Міжнародного конкурсу кращих творів молодих українських літераторів «Гранослов» (м. Київ, 1995 p.), лауреат літературного конкурсу ім. М. Черняв- ського (м. Луганськ, 2000 p.). Член Національних Спілок журналістів і письменників України.

Бахметюк Олекса

(Бахматник, Бахмінський) (10.12.1820, Косів -- 12.03.1882, Косів) -- гуцульський гончар. Гончарству вчився у батька, пізніше -- у П.Баранюка. Залишив велику спадщину, що зберігається в укр. (Київ, Львів, Коломия) і заруб. (Прага, Відень, Москва, Санкт-Петербург) музеях та приватних збірках. Йому належать миски, дзбанки, свічники, калачі, оздоблені чудовими розписами з рослинними і тваринними мотивами, а також кахлі. Творча спадщина Б. стала основою Коломийської гончарної школи (1873-1914). Див. «Архіви України» (1969. -- № 6).

Бачинський Лев (Левко)

(Псевд.:Юрист; 14.07.1872, с. Серафинці - 11.04.1930, Відень, Австрія) -- укр. громадсько-культурний діяч, публіцист. Закінчив Коломийську гімназію (1891), де навчався у Вольфа (див.) і Р.Яросевича (див.), познайомився з В.Стефаником і Л. Мартовичем, займався збиранням фольклору. Після закінчення юрфаку Чернівецького унівнерситету працював в адвокатських канцеляріях Т.Окуневського (див.) у Снятині, адвокатським кандидатом у А. Коса (див.) у Калуші, Стрию, а з 1910 адвокатом у Станіславові, де проживав і працював до смерті на вул.Голуховського, 12 (тепер Чорновола, 22). Організатор «Народних спілок» по селах Прикарпаття, один з орг-заторів «Січі» у с. Завалля. Член Укр. радикальної і соціал-демократичної партій. Посол до австр. парламенту від Станіславівської округи (1907-1918). Комісар Станіслав, повіту ЗУНР. Віце-президент Укр. Національної Ради, творець її статуту і Земельного закону. Голова делегації ЗУНР на святі Злуки у Києві (22.1.1919). Посол до польс.сейму. 5.1.1911 підписав «Відозву до наших селян-виборців», у 1913 -- інтерпеляцію у справі укр. гімназії у Вижниці, протягом 13 годин виступав в австр. парламенті, щоб добитися зміни військ, закону. Виступав у Станіславові й Галичі з доповідями про Т. Шевченка (1914). Видав на власні кошти працю С. Даниловича (див.) «В справах аграрних реформ» (1909). Помер у санаторії у Грімменштайні біля Відня. Похований на Чукалівці.

Безкоровайний Василь

Український композитор, диригент, піаніст, педагог, громадський діяч. Закінчив Тернопільську народну школу та гімназію записався на Політехніку у Львові, згодом переходить до Львівського інституту. Музичну освіту здобув у Львівські консерваторії. потім працював диригентом у Львові. У 1919 році арештований польською владою за активну діяльність і був ув\'язнений. Повернувшись до Тернопіля організував філію Вищого музичного інституту, де й викладав. Під час Німецької окупації керував церковним хором. З 1944 року був на еміграції: Австрія, США, керував там церковними хорами, продовжував писати музику. Помер у 1966 році в м. Баффало, штат Нью-Йорк. США.

Белей Іван

(l.07.1899, Войнилів -- 2.07.1970, Філядельфія, США) -- укр. лікар і громадсько-культурний діяч. Навчався у Львівській Гімназії, на мед. факультеті Українського таємного університету у Львові, мед. освіту здобув у Празі. Чотар УГА у бригаді ген. М. Тарнавського. Після нострйфікації диплома у Познані працював лікарем у Войнилові, де був головою «Просвіти» і де 'за його сприянням був побудований Народний дім. 1941-1944 окружний лікар у Станіславі. У 1944 емігрував до Німеччини, де у Мінхені організував лікарню для укр. Ді-ПІ (переміщених осіб). У 1947-1950 лікар у Бельгійському Конго, надавав у важких кліматичних умовах мед. допомогу африканським тубільцям. У 1956-1970 лікар у лікарні св. Иосифа у Філядельфії.

Бенцель Микола

(24.05.1891, с.Kypiвці, тепер Зборівського р-ну Тернопільської обл. -- 9.09.1938, м.Коломия) -- укр. актор i режисер. У 1910-1914 i 1921-1924 -- актор театру «Руської бесіди», 1915-1917 -- «Тернопільських театральних вечорів», 1928-1938 -- Станіславвського театру ім.Тобшевича. 1938 у Косові відбулося злиття очолюваного ним театру ім.Тобшевича з театром «Заграва» В. Блавацького (див.). 7.09.1938 у Коломиї об'єднаний театр ім. I.Котляревського почав свою діяльшсть постановкою п'еси «Маруся Богуславка» М. Старицького. Після прем'єри Бенцаль несподівано помер. Похований у Коломиї. На могилі встановлено монумент з погруддям Бенцеля роботи С. Литвиненка.

Бенюк Богдан

Народився 26 травня 1957 р. у карпатському селі Битків Надвірнянського району Івано-Франківської області. Народний артист України (звання присвоєно \"За вагомий особистий внесок у збагачення національної культурно-мистецької спадщини, високу професійну майстерність\"), доцент кафедри режисури факультету театральної режисури Національного університету культури та мистецтв, член Спілки театральних діячів України і Спілки кінематографістів України. Лауреат Державної премії ім. О. Довженка (1999 р.) - за фільм \"Москаль-чарівник\". Нагороджений орденом Св. Михаїла (2002 р.). На театральних фестивалях спектаклі з його участю було відзначено першими преміями: \"Момент\" -\"Золотий лев\" у Львові (1988 р.); \"Сон у літню ніч \"- Единбурзький фестиваль, Австрія (1994 р.); \"Швейк\"- \"Мітл-фест\" у Чівідале ді Фріулі, Італія (1999 р.) - визнаний найкращим актором. Отримав дві нагороди на щорічному присудженні премій \"Київської пекторалі\" за ролі в спектаклях \"Сто тисяч\" І. Карпенка-Карого (1995 р.) і \"Пігмаліон\" Б. Шоу (2000 p.). З 6 років Б. Бенюк мріяв стати машиністом, але дуже любив кіно, тому деякий час працював механіком у Битківському клубі. У 1974 р. вступив на кінофакультет Київського театрального інституту ім. І. Карпенка-Карого. Першу роль у кіно отримав у 1975 р., а в театрі - у 1977 р. З 1978 р. по 1980 р. працював у Театрі юного глядача. З 1980 р. по теперішній час працює у театрі ім. І. Франка. У 1989-1994 pp. - старший викладач Київського державного інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого.

Береговський Зіновій

Начальник Управління освіти Івано-Франківського міськвиконкому. Віце-президент Асоціації відроджених гімназій України, голова Асоціації гімназій і ліцеїв області. Відмінник освіти Казахстану та народної освіти України. Вчитель-методист. Народився 27 березня 1945 року в с. Набережне Галицького району Івано-Франківської області в селянській сім'ї. Закінчив фізико-математичний факультет Івано-Франківського педагогічного інституту (1968 p.). Має великий досвід педагогічної та керівної роботи: працював вчителем, заступником директора, директором навчальних закладів Карагандинської та Івано-Франківської областей, завідувачем Івано-Франківського міського відділу освіти. Один із ініціаторів відродження гімназії в місті Івано-Франківськ. Маючи немалий досвід керівної методичної роботи, Зіновій Береговський володіє новітніми технологіями навчання і виховання. Автор 8 публікацій з питань управлінської діяльності школи. У 1996 р. захистив кандидатську дисертацію на тему "Педагогічний аналіз в управлінні сучасною школою". Працює за сумісництвом викладачем кафедри педагогіки обласного Інституту післядипломної освіти педагогічних працівників, ділиться досвідом своєї роботи з керівниками шкіл області.

Беринда Памво

(60-70-i pp. XVI ст. --23.VII. 1632, м. Київ) -- укр. поет, перекладач, лексикограф, друкар і гравер. Про місце, нар. і походження існують різні гіпотези. На думку Й. Левицького (1851), Беринда народився в Єзуполі тепер Галицького р-ну, де й нині зустрічається це прізвище. П. Житецький (1889) вважав його вихідцем з Галичини або з Волині (останню гіпотезу підтримав Г. Шило). Г. Коляда і В. Німчук на основі мовного аналізу припускають, що він народився на Прикарпатті або в Карпатах. Деякі дослідники говорять про молдавське (Л. Махновець), румунське (Ґ. Крецу) і словацьке (В. Вітковський) походження Б. У 1597-1605 працював у Стрятинській (тепер с. Стратин Рогатин, р-ну) друкарні Балабанів (див.), де перекладав і надрукував різні книги, почав роботу над «Лексиконом словенороським...» (вийшов 1627 у Києві; також 1653, 1849 і 1961). У 1606-1608 працював у Крилоській друкарні. Після смерті Ґ. Балабана працював у Львові, де видав збірку « На рождество...» (1616); передрук -- «Українська поезія XVII ст.» -- К., 1988), вступив до монастиря, прийнявши ім'я Памво (десь у 1614). З 1619 -- друкар, а з 1620 -- протосингел (головний), а згодом -- архітипограф (завідувач) Києво-Печерської друкарні. Б. -- також гравер. Його заставки, ініціали, кінцівки і гравюри у стрятинських і крилоських виданнях використовувалися пізніше у київ, і львів. друкарнях, у московській «Книге пастирей» (1665) і румун. «Літургїаріоні» (1646).

Бзунько Степан

народився 2 січня 1950 р. у с. Хотимир Тлумацького р-ну Івано-Франківської обл. Закінчив Косівський технікум народних художніх промислів, 1969. Викладачі: Гавриш В., Федірко М. Член НСХУ з 1978 р. Твори закуплені МКМУ, дирекцією виставок НСХУ. Твори знаходяться в музеях: Івано-Франківському художньому та краєзнавчому музеях, а також у приватних колекціях України, Канади, США, Німеччини, Ватикану, Австрії, Франції, Угорщини, Італії, Аргентини, Бразилії, Великої Британії.

Бзунько Степан Васильович

Бзунько Степан Васильович народився 02.01.1950 р., с. Хотимир Івано- Франківської області. Закінчив Косівський інститут декоративно-прикладного мистецтва Львівської НАМ (2005). Педагоги з фаху – В.Гавриш, М.Федірко. Працює в галузі декоративно-прикладного мистецтва (художнє різьблення по дереву, інтер’єри та екстер’єри). Основні твори: „Ярославна”(1977), інтер’єр комбінату „Азовсталь” (1995), „Великдень”(1999). Член НСХУ (1978). Заслужений художник України (2007). Твори закуплені МКМУ, дирекцією виставок НСХУ. Твори знаходяться в музеях: Івано-Франківському художньому та краєзнавчому музеях, а також у приватних колекціях України, Канади, США, Німеччини, Ватикану, Австрії, Франції, Угорщини, Італії, Аргентини, Бразилії, Великої Британії.

Биструшкін Олександр

(1.01.1949, Коломия) -- український актор, засл. артист УРСР (з 1982). Закінчив факультет драми Київського ініверситету театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого. Працює в Київському укр. театрі ім. І. Франка. Знімався у фільмах «Жива вода» (Андрій), «Схованка біля Червоного каменя» (Гулам), «Повість про жінку» (Сашко), «Народжена революцією (Федорчук), «Дума про Ковпака» (партизан) і «Якщо ворог не здається» (Кузнецов).

Біберовичева-Королавич Іванна

(30.12.1861, с.Фалиш, тепер, с.Станків Стрийського р-ну Львівського обл. - 7.09.1937, Коломия) -- українська актриса. Народилась в родині художника Антона Королевича. У 1866 у «Наталці Полтавці» І. Котляревського вперше виступила на сцені під іменем І. Ляновської (цей псевдонім мала до 1879). У 1876-1892 -- провідна актриса у театрі «Руської бесіди», створила неповторні образи в укр. класичному репертуарі. Одружившись з І.Біберовичем, виїхала до Коломиї, де проживала до смерті, лише зрідка виступаючи на сцені. 7.03.1937 громадськість Коломиї урочисто відзначила її 75-річчя. Похована в Коломиї.

Біланюк Дмитро

(1954, с.Мишин Коломийського району) - укр. скрипаль і педагог. Закінчив Мишинську СШ і Львівську консерваторію. Учасник Мишинського шкільного ансамблю пісні і танцю «Трембіта». Керівник Косівського самодіяльного оркестру народних інструментів. На фестивалі самодіяльного мистецтва у Києві (1967) відзначений Золотою медаллю фестивалю. Вчитель музики у Косівській музичній школі.

Білас Михайло

(1.08.1924, с.Креховичі Долинського повіту, тепер Рожнятівського району) -- укр. художник, працює в галузі декоративного мистецтва (худ. текстиль і моделювання одягу). У 1944-1948. -- співак і танцюрист Дрогобицького муздрамтеатру. У 1953-1959 -- студент Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва. Працював у Львівському Будинку моделей. Проживає у Києві.

Білецький Ярослав

(народився 25 грудня 1959р. у селищі Єзупіль Тисменицького району) - вчений - винахідник, к.т.н., фахівець в галузі буріння і кріплення нафтових свердловин. Закінчивши у 1977р. загально-технічну середню школу, потім, з відзнакою, Івано-Франківський інститут нафти і газу, рекомендується на наукову роботу цього ж закладу. Після захисту в 1989р. дисертації та здобуття наукового ступеню кандидата технічних наук, починає етап наукових досліджень на кафедрі буріння газових і нафтових свердловин. За цей період напрацьовує кілька десятків науково-технічних ідей, висвітлених у 18 науково-технічних статтях, кількох десятках інформаційних листків та 36 корисних моделях, які лягають в основу науково-технічної політики сімейної приватної фірми братів-винахідників. Упродовж 2003-2004рр. Я.С.Білецький визнається кращим винахідником року - переможцем обласного рейтингового огляду ,,Техтворчість Прикарпаття\"

Білецький Ярослав

Народився 25.12.1959 в с. Єзупіль Тисменицького району. Вчений - винахідник, к.т.н., фахівець в галузі буріння і кріплення нафтових свердловин. Закінчивши у 1977р. загально-технічну середню школу, потім, з відзнакою, Івано-Франківський інститут нафти і газу, рекомендується на наукову роботу цього ж закладу. Після захисту в 1989р. дисертації та здобуття наукового ступеню кандидата технічних наук, починає етап наукових досліджень на кафедрі буріння газових і нафтових свердловин. За цей період напрацьовує кілька десятків науково-технічних ідей, висвітлених у 18 науково-технічних статтях, кількох десятках інформаційних листків та 36 корисних моделях, які лягають в основу науково-технічної політики сімейної приватної фірми братів-винахідників. Упродовж 2003-2004рр. Я.С.Білецький визнається кращим винахідником року - переможцем обласного рейтингового огляду ,,Техтворчість Прикарпаття\".

Білоус Федір (Теодор)

(1828 або 1827, с.Витків, тепер Львівська обл. -- 27.11.1892, м.Коломия) -- укр. письменник, видавець, педагог. Навчався у Виткові, Бродах, Львівській гімназії і Львівській духовній семінарії, після закінчення якої та іспитів на вчителя історії і Географії вчителював у Львівській і Тернопільській гімназіях, з 1864 -- директор новоствореної нижчої гімназії у Коломиї, де був учителем М.Павлика. У 1868-1888 -- директор прогімназії у Бохні, з 1888 -- знову у Коломиї. Побував у зах. Европі, пн. Африці і Малій Азії, про що писав у тритомному виданні «Путевые записки» (1889). Заохочуючи сільських дітей навчатися в Коломийській гімназії, на власні кошти відкрив для них бурсу, а для жіночого пансіону заповів свій двоповерховий будинок. Уроки проводив українською мовою, але свої твори писав «язичієм». Автор книжок «Церкви русские в Галиции и Буковині» (Коломия, 1877), «Зоря на руськім небосклоні» (там же, 1878), «Несколько руських і молдавських грамот» (1880). І. Франко і М. Павлик високо оцінили творчість його, хоча вказали, що він писав суржиком -- «язичієм».

Блавацький Володимир

(справжнє прізвище -- Трач; 15.11.1900, Косів -- 8.01.1953, Філядельфія, США) -- український актор, режисер і письменник. Після закінчення Коломийської гімназії виступав на сцені Коломийського мандрівного театру В. Коссака, театрів О. оагарова, П Стадника, «Березіль» Л. Курбаса (1927), І. Когутяка, в Просвітянському театрі П. Сороки. Керівник новозаснованого театру ім. І.Тобілевича (1928-1933), театру «Заграва» (1933-1938) і театру ім. І. Котляревського (1938-1939). У 1941-1944 один із організаторів і керівників Львівського оперного театру, 1944-1949 -- _у Німеччині, з 1949 -- у Філядельфії, де працював на укр. радіостанції. Ролі -- Малахій («Народний Малахій» М. Куліша), Гамлет (1943, у однойменній п'єсі В.Шекспіра). За власною інсценізацією новел В. Стефаника поставив виставу «Земля» (1937), що викликала статтю В. Стефа-ника «Під вражінням вистави «Землі» (у рад. виданнях скорочено). Постановник вистав «Камінний господар» Лесі Українки, «Народний Малахій» і «Мина Мазайло» М. Куліша та ін.

Благун Іван Семенович

Народився 5.07.1959 в с. Буянів Жидачівського району Львівської області. Доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри економічної кібернетики Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, член-кореспондент Міжнародної академії інформатизації. Здобувши у 1981 році вищу освіту на економічному факультеті Львівського державного університету ім. Івана Франка, почав свою трудову діяльність у Всесоюзному науково-дослідному інституті економіки і інформатизації лісопромислового комплексу з посади молодшого наукового співробітника. А вже у 1988 році очолив у цьому інституті відділ комплексних економічних досліджень та захистив кандидатську дисертацію за спеціальністю економіко-математичне моделювання. За результатами наукової діяльності в 1991 році рішенням Вищої атестаційної комісії при Раді Міністрів СРСР Івану Благуну було присвоєно вчене звання старшого наукового співробітника за спеціальністю економіко-математичні методи. У 1993 році Іван Семенович переходить до новоствореного Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника (працює на кафедрі фінансів). 1998 – обраний член-кореспондентом Міжнародної академії інформатизації. 2000 – захистив докторську дисертацію “Моделювання механізму формування та регулювання виробничих зв\'язків у широкомасштабних системах в умовах ринкової економіки”. 2001 – очолює кафедру економічної кібернетики. 2002 – присвоєно вчене звання професора. 2008 – обраний професором Католицького університету (Люблін, Республіка Польща). 2009 – присвоєно звання Заслуженого діяча науки і техніки України Іван Благун як перспективний учений і педагог зі стажем є членом спеціалізованих вчених рад з економіки Хмельницького та Харківського національних університетів, а також Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. Він – член експертної ради ВАК України та експертної ради ДАК України. Сфера наукових інтересів професора І.Благуна – розробка економіко-математичних моделей і методів в управлінні економіко-виробничими системами. Тематика наукових досліджень стосується моделювання життєвого рівня населення, процесу економічного зростання регіону, маркетингових стратегій інформаційного бізнесу, механізмів управління фінансовими ресурсами підприємства тощо. І. С. Благун має понад 100 публікацій. Під його безпосереднім керівництвом захистилися 18 кандидатів економічних наук. Здобутки наукової школи Івана Семеновича Благуна впроваджені при розробці та реалізації Програми соціально-економічного розвитку області „Івано-Франківщина 2010”, Програми сприяння залученню інвестицій в економіку регіону на 2002-2005 роки, Cтратегії економічного та соціального розвитку області до 2011 року та програм її соціально-економічного й культурного розвитку, а також у роботі підприємств різних галузей економіки, інформаційно-комерційних фірм. (за матеріалами журналу “Економіст”, 2009, № 7)

Блажкевич Іванна

(9.10.1886, с. Денисів Теребовлянського району Тернопільської обл. -- 1.03.1977, Денисів) -- укр. дитяча письменниця. У 1911-1921 вчителювала на Станіславщині (Суботів, Залуква, Станіслав) і Тернопільщині, багато зробила для піднесення культури на селі. Про це розповіла у рукописному щоденнику «Жінка на боєвій лінії». За Польщі її кілька разів заарештовували. 31.12.І927 -- 3.01.1928 побувала у Коломиї на святкуванні 40-річного ювілею О. Кобилянської. Про цю зустріч розповіла у «Спогадах про Ольгу Кобилянську» і нарисі «Чудодійниця». Була особисто знайома з В. Стефаником. Активно друкувалася у Коломийській «Жіночій долі».

Блонський Тит

(криптоніми -- Б.Т.; Б.Т.К; Т.К.Б.; 9.04.1830, м. Тлумач. - 6.07.1897, с.Дора, тепер у скл. м. Яремча) -- укр. письменник. За поглядами -- москвофіл, писав язичієм. Автор трагедії «Анастасія» (1886) з історії Галицького князівства XII ст.; історичної повісті «Розвалина» (1895), де відображено знущання польської шляхти з українського народу: поеми «Аккерманская пленница» (1863) і вірша «Падшим героям 1877-1878», і вірша визволенню Болгарії від османського іга (1879).

Боднарук Іван

Український архітектор. член СА СРСР(від 1945). Навчався у Краківській Академії Мистецтв (1931-1936). Працював у приватній архітектурній майстерні м. Кракова, жив у Коломиї, працював у комунгоспі. Особливих успіхів досяг у розробленні та популяризації народної дерев\'яної архітектури, використання гуцульських традицій будівництва в сучасній архітектурі. Останні роки жив і працював в Івано-Франківську, де й помер у 1977 році.

Боєчко Андрій

народився 23 жовтня 1977 р. у м. Івано-Франківську. Закінчив дитячу художню школу, 1994 p., Івано-Франківське ВХПУ, 1997 р. Викладач: Р. Дреботюк.

Боєчко Петро

(16.11.1935, с. Гермаківка, тепер Борщівський район Тернопільська обл.) -- український художник, член Спілки художників України (з 1970). У 1958-1963 навчався у Львівському училищі прикладного і декоративного мистецтва ім. І. Труша, після закінчення якого працює в Івано-Франківських обл. худ. виробничих майстернях Художнього фонду України. Працює в галузі станкового і монументального живопису («Бурштинська Дрес», 1971; «Світло в Карпатах», 1982). Він -- автор монумент, робіт -- «Квітка з полонини», «Дума про крила», мозаїчних панно «Пісня лісу» та циклу з 16 композицій з історії Київської Русі.

Боєчко Петро Миколайович

Народився 16.11.1935 р., с. Гермаківка Тернопільської області. Закінчив Львівське училище прикладного і декоративного мистецтва ім. І. Труша (1963). Педагоги з фаху – В. Овсійчук, Р. Сельський. Працює в галузі станкового та монументального живопису. Основні твори: “Квітка з полонини” (1967), “Дума про крила” (1968), “Епос Карпат” (1986), “Світло Різдва” (1989), “Воскресіння” (1970). Член НСХУ (1970). Петро Боєчко займався також монументальним мистецтвом. Його мозаїки, розписи прикрашають інтер’єри та екстер’єри Івано-Франківська, Калуша, Долини та інших міст України. За життя ним проведено шість персональних виставок; він брав активну участь у всеукраїнських, обласних та міських виставках. Нагороджений дипломом Української Академії архітектури ІІ ступеня за здобутки в архітектурі та містобудуванні, почесними грамотами.

Бойко Василь Степанович

Народився 17.09.1942 в с. Опори Дрогобицького району Львівської області. Доктор технічних наук, професор Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, академік Української нафтогазової академії, Заслужений діяч науки і техніки України, Почесний працівник ДП „Укргазвидобування”, Лауреат премії Української нафтогазової академії І-го ступеня за підручник „Розробка та експлуатація нафтових родовищ“ (1998), член Українського термінологічного товариства (з 2001), член Наукового товариства ім. Т. Шевченка (з 2000). У 1967 р. закінчив Львівський політехнічний інститут, здобувши кваліфікацію гірничого інженера. Головні віхи професійного зростання В. С. Бойка: - 1967 – старший лаборант Івано-Франківського інституту нафти і газу; - 1968 – асистент; - 1970 – старший викладач; - 1970-1972 – аспірантура при Івано-Франківському інституті нафти і газу; - 1972 р. – захистив кандидатську дисертацію на тему „Исследование вопросов освоения скважин в условиях тонкослоистых коллекторов и высокопарафинистых нефтей (на примере месторождений Предкарпатья)” - 1973-1976 – заступник декана газонафтопромислового факультету; - 1974 – доцент інституту; - 1989 р. – докторська дисертація – „Научные основы интенсификации нефтегазодобычи из неоднородных пластов с применением дисперсных систем“ у Московському інституті нафти і газу ім. І. Губкіна. - 1990 – професор Івано-Франківського інституту нафти і газу. Науковий і творчий доробок вченого налічує більше 20 винаходів, 145 наукових праць, понад 20 підручників, монографій, довідників і словників. В.С.Бойко є автором значної кількості статей до „Гірничого енциклопедичного словника“ у 3-х т. Видрукував 5-мовний „Тлумачно-термінологічний словник-довідник з нафти і газу“, перший том „Малої гірничої енциклопедії”, монографію „Експлуатація свердловин у нестійких колекторах”. Виробничий досвід і напрацювання науково-дослідних і проектних інститутів узагальнені ним у підручниках та посібниках для вищої школи: „Разработка и эксплуатация нефтяных месторождений“, „Розробка і експлуатація нафтових родовищ”, „Эксплуатация нефтяных и газовых скважин“, „Технология и техника добычи транспорта и хранения нефти и газа”, „Підземна гідрогазомеханіка”, „Проектування експлуатації нафтових свердловин”, „Підземний і капітальний ремонт свердловин“ та ін. Сформував наукову школу учнів і послідовників. Бойко В. С. є постійним членом 2 спеціалізованих Вчених рад з присвоєння наукових ступенів доктора і кандидата наук за спеціальностями 05.15.06; 05.15.10; 04.00.17; 04.00.22, член редколегії фахового збірника, член Центральної комісії з розробки нафтових і газових родовищ. Удостоєний нагрудного знака „Изобретатель СРСР “ (1976) ; медалей Виставки досягнень народного господарства (1984) ; медалі „Ветеран праці“ (1987). Джерело інформації: Етюди про галицьких кмітливців : збірка портретних автобіографічних нарисів винахідників Прикарпаття : довід. вид. / Б. І. Середюк. – Івано-Франківськ : ПП Супрун, 2005. – С. 31-34.

Бойко Мирослав

(народився 16 липня 1951р в с. Копанки Калуського району) - заслужений працівник сфери послуг України, керівник-винахідник, дійсний член Академії будівництв України, Почесний працівник туризму України і асціації готельних об\'єднань та готелів міст України. Повний Кавалер Орденів ,,За заслуги\" ІІІ, ІІ і І ступенів, ,,Галицький кмітливець-2003\". Лауреат премії галузевої профспілки працівників житлово-комунального господарства України за 1990 р. Переможець обласного конкурсу на звання ,,Людина року - 1997\". ,,Кращий підприємець Івано-Франківської області\", 1998 рік. Переможець Всеукраїнського конкрсу на звання ,,кращий роботодавець Івано-Франківщини, 1999р.\". Перможець республіканських конкурсів асоціації готельних господарств та готелів міст України за 1998, 1999, 2001, 2002 роки. Успішно закінчивши школу, Калуський хіміко-технологічний інститут, Івано-Франківський інститут нафти і газу за фахом техніка-механіка і інженера-механіка відповідно, пройшов трудовий шлях слюсаря сульфатнозбагачувальної фабрики Калуського металургійоного комбінату, майстра, старшого майстра, начальника цеху, головного інженера Калуського монтажно-будівельного тресту і заступника начальника обласного управління комунального господарства. Особливо розкрив свої творчі й організаторські здібності на посаді керівника фірми ,,Надія\". На рахунку М.Бойка сотні економічних, технічних та управлінських рішень, які кваліфікуються сьогодні як об\'єкти інтелектуальної власності типу ,,ноу-хау\". Особливу практичну цінність представляють висновки грунтових досліджень використання природніх ресурсів для розвитку туристичної галузі області з розробкою пропозицій до законів та програми ефективного використання багатств рекреаційно-оздоровчої зони Карпат.

Болюк Зінаїда

Голова Рогатинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області. Вчитель-методист, відмінник освіти України. Нагороджена Грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Народилась 19 жовтня 1956 року в с. Слобідка Тисменицького району Івано-Франківської області в селянській родині, що змалку привила їй любов до праці та рідної землі, навчила з повагою ставитися до людей, жити у злагоді з собою та навколишнім світом. Разом з чоловіком Михайлом виховала двох дітей. Син Андрій - юрист, донька Оксана - студентка правничого факультету Національного університету \"Києво-Могилянська академія\". Зінаїда Андріївна з похвальним листом закінчила Слобідську восьмирічну школу, з відзнакою - Коломийське педагогічне училище, у 1980 р. - з відзнакою історико-педагогічний факультет Івано-Франківського педагогічного інституту ім. В. Стефаника за спеціальністю \"Історія та педагогіка\". За цільовим направленням прибула в Рогатинський район, де працювала директором районного Будинку піонерів і школярів, методистом райметодкабінету у відділі освіти, директором Рогатинської ЗОНІ І-ІІІ ступенів, начальником відділу освіти Рогатинської райдержадміністрації. Неодноразово обиралась депутатом Рогатинської районної ради, а у 2002 р. - депутатом Івано-Франківської обласної ради. Розпорядженням Президента України від 11 червня 2002 року призначена головою Рогатинської районної державної адміністрації. Життєва енергія, організаторські здібності, мислення на перспективу дали змогу залишити по собі помітний слід на кожній ділянці роботи. З її ініціативи у районі створено благодійний фонд для дітей-інвалідів \"Світлячок\", започатковано проведення зльотів творчої молоді.

Бондар Левко (Леонід)

15.11.1956, м. Бердичів Житомирської обл.) -- укр. художник і музикант, один з ініціаторів відродження і розвитку укр. молодіжної муз. масової культури, зокрема т. зв. «співаної поезії», в т. ч. публіцистичної («барди»), а також фестивалю «Червона Рута». З 1967 з батьками проживає в Івано-Франківську, де закінчив СШ № 5. 1986, художньо-ґрафічний факультет Івано-Франківського педінституту (1981-1986), де мав цікаву персональну виставку своїх студентських робіт. Працював учителем малювання в СШ № 15, керівником художньої дитячої школи в Івано-Франківську. З 1989 більше віддається музиці. організував при клубі комунальників цікавий колектив «Бункер Йо» (назва, від підвалу, де провод, репетиції), з яким виступав і здобував нагороди на фестивалях «Оберіг» у Луцьку (1991, 92, 93), «Червона Рута» у Запоріжжі (1991), Донецьку (1993) та ін. Гастролював за кордоном. Брав активну участь у передвиборній кампанії Д. Павличка на Тернопільщині (Збараж--Ланівці).

Бондарев Іван

Бондарев Іван (17.VІ. 1978, м. Потсдам, Німеччина) – офіцер, психолог, краєзнавець. Народився в родині військового пілота. У віці 1-го місяця був привезений до Івано-Франківська, де мешкає донині. Закінчив середню школу № 3 у 1995-му, університет нафти і газу в 2000-му (військову кафедру), Прикарпатський національний університет (2006, практична психологія). Дипломна робота „Соціально-психологічні детермінанти суїцидальної поведінки військовослужбовців” визнана однією з найкращих робіт курсу. Працює військовим психологом у військовій частині А 1349, капітан. З 1991 по 2001 рр. був гравцем міського клубу „Що? Де? Коли?”, у складі збірної став чемпіоном міжнародного юнацького фестивалю з цієї гри у 1995 р. З 1993 р. професійно захоплюється генеалогією дворянських династій Європи, надаючи перевагу родині Потоцьких. Результатом пошуків стала стаття про Станіслава Потоцького, яка побачила світ у травні 2005 року. З 2004 р. захоплюється краєзнавством. Автор першої військово-політичної історії міста „Фортеця на Волоському тракті” та деяких краєзнавчих нарисів. Протягом 2005-2007 років працював над циклом статей „Володарі міста Станиславова”, де розповідається про містобудівну діяльність магнатів Потоцьких. Є перекладачем та упорядником першої історії міста М. Грибовича (1847 р.) яка стала пілотним випуском серії „Моє місто” (2007). Зараз працює над перекладом з польської історії Станиславова Франциска Валігурського (середина ХІХ ст.), яка незабаром вийде у видавництві „Лілея-НВ”. Член Нац. спілки краєзнавців України.

Бора Богдан

(справжнє прізвище -- Борис Шкандрій; 11.04.1920, с. Павелче, тепер Павлівка Тисменицького р-ну - 20.08.1997) укр. письменник, учасник визвольних змагань 40-х pp. Закінчив Станіславську українську гімназію і Коломийське педучилище, деякий час учителював. У 1943 вступив до дивізії «Галичина», закінчив підстаршинську і старшинську школи, здобув військове звання хорунжого. Після ІІ другої світової війни перебував у, таборі військовополонених у Ріміні (Італія) і на роботах в Англії, де видав «Нарис методики викладання української мови», опублікував низку статей. Друкується з 1940(вірш «Колгоспне поле» у «Радянській Україні», тепер «Прикарпатська правда»). Автор поет, збірок «В дорозі» (Ріміні, 1946), «У вирію» (Ріміні, 1947), «Буремні дні» (Торонто-Лондон, 1982), «Твердь і ніжнісь» (Лондон, 1972), в яких оспівує трагічну долю дивізійників, тугу за Україною, віру в її краще майбутнє.

Босович Василь

Український драматург, кіносценарист. продюсер. Закінчив Львівський поліграфічний інститут (1971). З 1991 директор і художній керівник української кіностудії \"Галичина - фільм\". За його п\'єсами поставлено понад 30 вистав у театрах України. Найвідомішими з них є: \"Ісус. Син Бога живого\" (1995), \"Ковчег. Перед другим пришестям\" (1996), \"Залізні солдати\", \"Заложники\" (обидві 1989) Він є автором сценаріїв художніх фільмів - \"Для домашнього вогнища\" (1993- Київська кіностудія художнього фільму), \"Дорогою ціною\" (1996); продюсер художніх та документальних фільмів.

Бринський Богдан

народився 22 березня 1953 р. у с. Ланчині Наддвірнянського р-ну Івано-Франківської обл. Закінчив Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва, 1982. Викладачі: Вендзилович М., Мисько Е., Курилич М. Член НСХУ з 1993 р. Твори знаходяться в музеях: Коломийський музей Гуцульщини та Покуття ім. Кобринського Й., а також у приватних колекціях України, Канади, США, Бельгії, Польщі, Росії, Німеччини, Великої Британії.

Бринський Михайло

(11.10.I883, с. Долина тепер Тлумацького р-ну. -- 10.01.1957, Прага, Чехія) -- укр. скульптор. Вчився в Тлумацькій нормальній школі, худ.-промисловій школі у Закопаному (1905, Польща) і Відні (1913). У 1906 кілька місяців працював декоратором та артистом у театрі М. Садовського, який тоді гастролював у Станіславі. Під час І світової війни у Відні зустрічався з В.Леніним, про що написав свої спогади і створив скульптури «Ленін-учитель» (1924) і «Ленін-мислитель». Після І світової війни на знак протесту проти окупації Зах.України Польщею залишився у Чехословаччині, де навчався в Академії образотворчих мистецтв у Празі (1920-1926), одержавши звання академічного скульптора. Під час тимчасової окупації Чехословаччини німцями перебував у концтаборі. Всі особисті речі і скульптури заповів рідній Долині. Автор пам'ятників розстріляним робітникам у Відні (1912) та воякам УСС і УГА у Німецькому Яблонному (Чехія, 1922), а також не здійснених І. Франкові (для Львова), Т. Шевченкові і для могили Д.Вітовського. Деякі його праці зібрані у каталозі його виставки у Львові (1967), у брошурі В. Полєка «Михайло Брянський» (Львів, 1968), а Г.Кирилюк видав документальну повість про нього «Гранітний акорд» (1985).

Бродин Михайло

(30.09.1931, с. Сивка-Войнилівська, тепер Калуського району) -- укр. фізик. Лауреат Ленінської премії (1966), Державної премії УРСР ім. Т.Шевченка (1974) і Державної премії СРСР в галузі науки і техніки (1982). Закінчив Бурштин. СШ (1948), фізико-математичний факультет Львівського університету ім. Франка (1953), аспірантуру у Київському інституті фізики АН УРСР (1953-1956). 1957 захистив канд. дисертацію, 1963 - докторську. З 1964 зав. лабораторії Інституту фізики АН УРСР. Автор багатьох праць з проблем твердого тіла (оптичні та спектральні властивості неметалічних кристалів).

Броніцький Василь

Броніцький Василь (народився 24.03.1949 р. в с. Низьколизи Монастириського р-ну Тернопільської обл.) – директор ТДВ „Будівельно-монтажна фірма „Івано-Франківськбуд”, Заслужений будівельник України. Броніцький Василь Миколайович свій трудовий шлях розпочав у 1972 р. з посади робітника в будівельному управлінні №13 тресту „Прикарпатжитлобуд”, у 1973 р. обраний звільненим секретарем комітету комсомолу тресту. З 1976 р. працював інженером у БУ „Опорядспецбуд” тресту „Прикарпатбуд”, з 1979 р. – інструктором Івано-Франківського міському партії, в 1982-1990р.р. обіймав посаду звільненого секретаря парткому комбінату „Івано-Франківськпромбуд”. З 1990 р. – заступник керуючого тресту „Івано-Франківськбуд, голова наглядової ради, а з 2008 р. – директор ТДВ „Будівельно-монтажна фірма „Івано-Франківськбуд”. Перебуваючи на партійній та господарській роботі, організовував та вів контроль за будівництвом заводів „Позитрон”, „Тонкого органічного синтезу”, „Мехпресів”, „Автоливмаш”, Домобудівного комбінату, Радіозаводу в м. Івано-Франківську, заводу „Коломиясільмаш” та ін. об’єктів області. Під контролем В. М. Броніцького в м. Івано-Франківську побудовано музично-драматичний театр, Народний дім, культурно-спортивний комплекс, десятки шкіл, дитсадків, лікарень у багатьох населених пунктах Прикарпаття, більше 10 тис. квартир. У 1986-1988 рр. брав активну участь в організації і роботі прикарпатських будівельників на відбудові м. Кіровокан Вірменської республіки, впродовж 1987-1995 р.р. – у будівництві житла та об’єктів соцкультпобуту в Житомирській обл. для відселення мешканців з Чорнобильської зони. У 1992 р. фірма першою серед будівельних організацій м. Івано-Франківська розробила і впровадила метод часткової участі на спорудження житлових будинків за рахунок власних коштів населення. За трудові здобутки Василь Броніцький нагороджений Грамотою Президії Верховної Ради України (1986 р.), йому присвоєно звання „Заслужений будівельник України”. Інформація взята з порталу http://who-is-who.com.ua

Брус Василь

Народився 27 липня 1954 року в с. Остапівці Немирівського району Вінницької області. Одружений. Виховує доньку і сина. Закінчив у 1984 р. Брацлавський сільськогосподарський технікум, Івано-Франківський інститут нафти та газу (за фахом - інженер-електрик) та в 1989 р. - юридичний факультет Прикарпатського державного університету ім. В. Стефаника. З 1976 р. по 1985 р. - інженер Галицького районного виробничого об'єднання з технічного забезпечення сільського господарства. У 1985-1989 pp. - голова Галицького районного комітету народного контролю. Упродовж 1989-1999 pp. - перший заступник голови Богородчанського райвиконкому, представник Президента, голова Богородчанської райдержадміністрації. У вересні 1999 року призначений першим заступником голови обласної державної адміністрації. Працюючи у команді Михайла Вишиванюка, зробив значний особистий внесок у спільні зусилля щодо виведення економіки Прикарпаття з кризи. Сьогодні Василь Хомич - голова обласної ради. Місцеве самоврядування на Івано-Франківщині за роки незалежності набуло бурхливого розвитку. В області створено і функціонує 530 рад - від обласної до сільської. До їх складу обрано 9830 депутатів або кожних 100 виборців представляє один народний обранець того чи іншого рівня місцевої влади. Це значний владний і політичний потенціал, який вирішує місцеві питання економічного і соціального розвитку області. Завдяки дружній співпраці представницької і виконавчої гілок влади на Прикарпатті зупинено спад виробництва промислової продукції, збільшується кількість робочих місць, ліквідовано борги з виплат заробітної плати і пенсій. Посилилась взаємодія органів влади на місцевих рівнях, обласною радою затверджено 23 цільові програми, успішно реалізуються програма соціальне економічного та культурного розвитку області, регіональна програма підтримки малого підприємництва, програма розвитку туризму, програма покращення стану автомобільних доріг загального користування. Проводиться значна робота з реформування сільськогосподарського виробництва. Активно працює будівельний комплекс, оновлено та реконструйовано міста Галич, Рогатин, Коломию, Надвірну. Спільні зусилля рад та облдержадміністрації забезпечили гідний рівень життя громадян Прикарпаття. Голова Івано-Франківської обласної ради.

Будзик Григорій

(17.06.1937, с. Копачинці Чернелицького, тепер Городенківського району) - укр. архітектор і будівничий. Лауреат Державної премії України в галузі архітектури 1988 (диплом за № 004). Закінчив Чернелицьку СШ і Львівський політехнічний інститут. 1969-1973 -- перший головний архітектор Калуша, 1977-1978 -- начальник сектору ландшафтної архітектури Іано-Франківської обл. відділення інституту «Укржитлоремпроєкт», 1978-1986 -- головний архітектор Івано-Франківської філії інституту «Укркомунремшляхпроект», 1986-1988 -- головний художник Івано-Франківського художньо-оформлювального комбінату. З 1989 на пенсії. Один з проектантів комплексної забудови вул. Радя нської (тепер -- Незалежності) і створення пішохідної зони, реконструкції Меморіального кладовища на теперішній вул. Б.Лепкого (1985), церков у Боднарові,. Викторові, Рибному і Тюдеві, ресторанів «Білий камінь» на вул.Незалежності в Івано-Франківську і «Під ясенами» у Калуші.

Бурда Мирослав

(народився 8 травня 1955р. в м. Івано-Франківську) - вчений винахідник, кандидат технічних наук, фахівець з проблем зносостійкості та відновлення деталей і механізмів. Закінчив середню школу та Івано-Франківський інститут нафти і газу, з яким практично пов'язав весь свій житєвий шлях, пройшовши попередньо трирічний виробничий гарт на заводі ,,Індуктор" в якості інженера. З вересня 1980р. працює в інституті нафти і газу (нині - Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу), пройшовши щаблі зростання від інженера, ст. інженера, молодшого наукового співробітника до доцента кафедри зносостійкості та відновлення деталей машин, посаду якого обіймає з 1999р. Науковий доробок вченого-винахідника становить 30 наукових праць, навчально-методичних розробок і 98 винаходів, захищених авторськими свідоцтвами колишнього СРСР та патентам України і Росії.

Бурнашов Геннадій

Народився 27 квітня 1936 року в місті Іртишську у Казахстані. З травня 1946 року проживає в місті Івано-Франківську, де після участі у Другій світовій війні поселилися його батьки. 1954. Виконав норматив першого розряду з шахів. Вчився у студії образотворчого мистецтва. Був учнем у художній майстерні. 1955--1959. Працював художником у парку культури та відпочинку ім. Т. Шевченка, на склодзеркальному заводі. 1957. Закінчив середню школу робітничої молоді № 1 у м. Станіславі (нині -- Івано-Франківськ). 1959--1963. Навчався на історика-філологічному факультеті Івано-Франківського педагогічного інституту (нині -- Прикарпатський університет ім. В. Стефаника). 1963--1964. Вчителював у Кобаківській СШ Косівського району (річна педагогічна практика). 1964. Одержав звання судді республіканської (нині -- національної) категорії з шахів. 1964--1965. Продовжив навчання в інституті. За фахом учитель історії, російської мови і літератури. 1965--1969. Працював у педагогічних установах м. Івано-Франківська. 1970--1990. Виконував обов\'язки завідуючого Івано-Франківським екскурсбюро (1967 p.), cт. інструктора, зав. відділом екскурсій, подорожей і реклами, зав. відділом оргроботи і кадрів облради з туризму й екскурсій облпрофради. З 1990. Перебуває на пенсії за станом здоров\'я. Продовжує захоплюватись літературною та історико-краєзнавчою діяльністю на теренах Прикарпаття. Автор трьох десятків («Полководець УПА», «Таємниця загибелі Євгена Коновальця», «Лицар із роду опришків», «Генерал-хорунжий Юрій Тютюнник», «Борітеся -- поборете», «Дем\'янові лази», «Червоний терор в Україні» та ін.) та співавтор двох десятків книг («Туристсько-краєзнавчі дослідження», «Жито на камені», «Літопис Голготи України» -- том 3, «Історик України» (про академіка В. Грабовецького) та ін.), понад тисячі публікацій в районних, обласних та республіканських газетах і журналах. 1995. Член Національної спілки письменників України. 1996. Присуджено премію із присвоєнням звання «Лауреат премії імені академіка Івана Крип\'якевича». 1999. Присуджено премію і звання «Лауреат обласної премії імені Івана Вагилевича».

Бурнашов Геннадій

Бурнашов Геннадій (27 квітня 1936 року, м. Іртишськ (Казахстан) – письменник, публіцист. З травня 1946 року проживає в місті Івано-Франківську, де після участі у Другій світовій війні поселилися його батьки. Вчився у студії образотворчого мистецтва, у художній майстерні. У 1955-1959 рр. працював художником у парку культури та відпочинку ім. Т. Шевченка, на склодзеркальному заводі. 1957. Закінчив історико-філологічний факультет Івано-Франківського педагогічного інституту (нині Прикарпатський університет ім. В. Стефаника). За фахом учитель історії, російської мови і літератури. У 1970-1990 рр працював в Івано-Франківському екскурсбюро, cт. інструктором, зав. відділом екскурсій, подорожей і реклами, зав. відділом оргроботи і кадрів облради з туризму й екскурсій облпрофради. З 1990 р перебуває на пенсії за станом здоров\'я. Продовжує захоплюватись літературною та історико-краєзнавчою діяльністю на теренах Прикарпаття. Автор трьох десятків (\"Полководець УПА\", \"Таємниця загибелі Євгена Коновальця\", \"Лицар із роду опришків\", «Генерал-хорунжий Юрій Тютюнник», «Борітеся – поборете», «Дем\'янові лази», «Червоний терор в Україні» та ін.) та співавтор двох десятків книг («Туристсько-краєзнавчі дослідження», «Літопис Голготи України» (т. 3), «Історик України» про академіка В. Грабовецького та ін.), понад тисячі публікацій в періодиці. З 1995 р. – член Національної спілки письменників України. Лауреат премії імені академіка Івана Крип\'якевича (1996), обласної премії імені Івана Вагилевича (1999) та лауреат Надвірнянської районної літературно-художньої премії ім. Н. Попович за дослідження українського національно-визвольного руху (2008).

Буцьо Зиновій

(18 липня 1939 р., с.Бонарівка, Польща) - державний службовець, громадсько-культурний діяч. У 1945 р. жителі Бонарівки були переселені на Прикарпаття. Закінчив середню школу в м.Снятин та факультет електрифікації Львівського сільськогосподарського інституту. Генеральний директор об'єднання "Львівенерго" (1989-1993). З 2000 р. - працює у Кабінеті Міністрів України. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, заслужений енергетик України.

Бучинська-Варення Ємілія

народилась 20 травня 1956 р. у м. Косові Івано-Франківської обл. Закінчила Республіканську середню художню школу м. Київ, 1975. Викладач: Котляр Г. Член НСХУ з 1989р. Твори закуплені МКМУ. Твори знаходяться в музеях: Івано-Франківському художньому, а також у приватних колекціях України, Канади, США, Польщі, Румунії, Німеччини.

Вагилевич Іван

(2 жовтня 1811р., с.Ясень Рожнятів. р-ну - 10 травня 1866р., Львів) - український поет, філолог, фольклорист, етнограф і громадський діяч. Один із зачинателів нової української літератури в Галичині. Освіту здобув у Львівській духовній семінарії. Один із організаторів і провідних діячів "Руської трійці" (1833). Брав участь в підготовці альманаху "Русалка Дністровая" (1837). Як фольклорист, етнограф, історик і громадський діяч цікавився і досліджував історію слов'ян, давню і нову історію України і Галичини. Збирав матеріали про слов'янську демонологію і символіку, про обряд колядування, записував пісні про карпатських опришків. Автор етнографічних праць "Гуцули, мешканці східного Прикарпаття"(1837) та "Бойки, русько-слов'янський люд у Галичині" (1839). Досліджував і популяризував "Слово о полку Ігоревім", яке переклав українською і польською мовами. В останні роки життя працював архівістом.

Вагилевич Кость

(22.04.1891, с. Ясень, тепер Рожнятівського району - 4.01.1974, Прага, Чехія) -- укр. письменник і педагог. Під час 1-ої світової війни в рядах австр. армії, потрапив у полон. З 1917 у рядах УСС, Дослужився до рангу хорунжого, Побував у «чотирикутнику смерті». Втік із польс. полону. Закінчив гімназію і Карлівський університет у Празі. 1945-1950 працював у Берхтесгадені (Німеччина), 1950-1973 -- у Детройті (США). У 1973 виїхав до родини у Прагу, де і помер. Упорядник букваря «Свою Україну любіть» (три видання), абетки музики і співу «До-мі-соль», автор підручника англ. мови «А-В-С». Автор збірок патріотичних віршів «Україна непоборна» і релігійних «Триєдиність» (1968).

Вагилевич Михайло

(1851, Болехів - 1912, м. Сокаль, тепер Львівська обл.) -- укр письменник і педагог. Закінчив Львівський університет (1880), де познайомився з І. Франком і М. Павликом, брав участь у студентському товаристві «Академический кружок». Учителював у Дрогобицькій і Перемиській гімназіях, Тернополя і Сокаль, учительських семінаріях. Автор іст. повісті «Домна Розанда, господарівна волоська» (про події часів Б. Хмельницького) і повісті з життя інтелігенції «Денис», опубл. у студент, журналі «Друг» (1874 і 1876), праць «Первісні спорядження германців» (1884) і «Порівняння організаційних основ теперішніх гімназій австрійських з польськими» (1885-1886). У 1876 поставив на сцені свою переробку п'єси І. Франка «Три князі на один престол».

Вайно Марія

(13.03.1956, с. Букачівці, тепер Рогатинського р-ну) -- укр. поетка і педагог. З 1957 у Калуші, де закінчила СШ №1 (1973). Закінчила філологічний факультет (укр. відділення) Чернівецького університету (1980). Працювала піонервожатою, вихователькою, вчителькою початкових класів, а з 1983 вчителькою української мови і літератури в Івано-Франківських СШ №3, 18 і 24. Друкується з 1960, призер X І XI республ. семінарів юних літераторів у Києві (1972 і 1973). Авторка збірок прозових мініатюр «Паводок» (Івано-Франківськ, 1992) і поезій «Терпкість» (Коломия, 1992), статей з методики.

Вакалюк Петро

(1.07.1928, с. Іллінці, тепер Снятинський район - 1.05.1981. Івано-франківськ) - укр. лікар, канд. мед. наук (з 1958), доктор мед. наук (з 1969). Навчався в Іллінцівській народній школі (1936-1941), Коломийській гімназії (1941-1944), Заболотівській СШ (1944-1947) і Станіславському медінституті (1947-1953). Клінічний ординатор кафедри факульт. терапії (1953-1956), асистент тієї ж кафедри (1956-1960), доцент кафедри пропедевтичної терапії (1960-1966) і зав. тієї ж кафедри (1960-1968), зав. кафедри факульт. терапії (1968-1970) і катедри шпитальної терапії (1970-1981). Нар. засідатель Верховного суду УРСР (1962-1980). Голова правління обл. відділення товариства «Україна» (1977-1981). Автор 14 рацпропозицій, співавтор праць «Болі в животі» (К., 1975), «Захворювання печінки та жовчних шляхів» (К., 1981 і 1987),«Курорт Моршин» (К., 1978 і 1980), багатьох статей.

Вардзарук Лук\'ян

Вардзарук Лук\'ян (2.10.1930, с. Космач Коломийського повіту нині Косівського району Івано-Франківської області) – журналіст і краєзнавець, самодіяльний композитор. Навчався у гімназії і СШ у Коломиї, закінчив Яблунівську СШ, філологічний факультет Львівського університету (1961) і Київський інститут іноземних мов (1972). Учителював. У 80-х роках - методист Обласної станції юних туристів ; 1990-94 – заступник завідувача віддділу „Звід пам’яток історії та культури” при Обласному управлінні культури ; 1995-2007 – завідувач науково-редакційного відділу „Реабілітовані історією” при ОДА, упорядник п’ятитомного (2000-2003) та двохтомного (2004 ; 2006) видань „Реабілітовані історією. Івано-Франківська область”. Автор книги „Їхня зброя – терор, жорстокість, підступність” (2001) та збірника нарисів про репресованих людей Івано-Франківщини „Дорога до безсмертя” (2003) ; дослідження про гуцульщину, повстанську столицю Космач та повстанських провідників ; про художників О. Новаківського, М. Мороза, Г. Смольського, поетів М. Матіїва-Мельника, В. Герасим’юка, композитора Д. Котка ; а також низки пісень на слова поетів Прикарпаття та власні („Їде син служити”, „Марійка”, „Теплий вітер Вітчизни” ). Зробив літературний запис біографічних повістей „Крізь буревій” І. П’ятки та „Сповідь отця Василя” В. Кривульчака. Співавтор довідника „Укр. лікарі Прикарпаття” (1991), автор статей з історії і культури Прикарпаття. 2001 р. в Івано-Франківській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. І. Франка створено „Фонд Л. Вардзарука”, куди він передав 800 видань зі своєї бібліотеки.

Варення Микола Романович

Микола Романович Варення - це заслужений художник і педагог, який весь свій талант і натхнення віддав чудовому краю - Прикарпаттю. Більшість його картин присвячено відображенню гуцульського життя. В них правдиво і поетично показані побут, традиції і звичаї карпатців; створено яскраві образи майстрів народного мистецтва, людей різних професій і просто людей з народу; передано багатство і красу гірських краєвидів. Його індивідуальна творчість формувалась під впливом реалістичних тенденцій, які існували в Петербурзькій Академії мистецтв імені І.Рєпіна, де навчався художник. До останнього дня М.Р.Варення залишався відданим засадам міцної академічної школи живопису. Майстра не цікавили новації. Він не експерементував ані з формою, ані з матеріалом. Та скрізь відчувається рука талановитого художника, що має свої власні естетичні переконання і творчий шлях. Переїзд на Прикарпаття став великим поштовхом у творчості М.Р.Варенні. Одне за одним з\'являються широкопланові, змістовні твори (\"Гуцульський ярмарок\" (1957), \"З минулого Карпат\" (1964), \"Святкова Верховина\" (1972) і інші). Слід відмітити, що творча спадщина автора реалістична за змістом, колористична за формою, відтворена у розмаїті усіх жанрів живопису і графіки: історичному, побутовому, портретному, а також у чисельних пейзажах і натюрмортах, але основною є сюжетно-тематична картина. Інші жанри необхідні художнику для того, щоб більш об\'ємно і виразно створювати багатофігурні композиції. Така широта творчого діапазону свідчить про багатогранність його таланту. Про велику працелюбність, наполегливість говорить участь художника у художніх місцевих, обласних, республіканських і закордонних виставках. У 1987 році Миколі Романовичу Варенні присвоєно почесне звання Заслуженого художника України. Творчу працю митець поєднує з педагогічною та активною громадською діяльністю. http://palumbodevivoinesa.if.ua/

Василащук Ганна

(25 листопада 1924 с.Шешори Косів. р-ну - 27 червня 2004р., там само) - народна вишивальниця, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка. Знаючи з дитячих років усього ,,Кобзаря", на його слова створила мовою кольорів гуцульських орнаментів оригінальні і неповторні ілюстрації до поезій Т.Шевченка під загальною назвою ,,Вінок Кобзареві", що експонувалися в Київських і Канівських музеях поета і були захоплено сприйняті відвідувачами і критикою та в 1968 р. відзначені Національною премією ім.Т.Г.Шевченка. Учасниця багатьох художніх виставок краю. Її твори прикрашають музеї Канади і США. У 1971р. видано ,,Кобзар" Шевченка, ілюстрований її рушниками. Крім того виткала рушники на тексти українських народних пісень, відомих творів українських композиторів і поетів.

Василащук Ганна

Ганна Василащук - лауреата премії ім.І.Франка, рушники якої зберігаються в багатьох музеях. Народилася у 1928 році в селі Пістинь Косівського району на Івано-Франківщині в селянській родині. Під час війни, коли через їхнє село проходила лінія фронту, батьківська хата згоріла, й сім’я перебралася в сусіднє село Шешори. Тут Ганна закінчила школу.Гуцульське село Шешори лежить у самому серці гір, серед стін зеленого прадавньго лісу.Це віддавна знаний центр художнього ткацтва на Івано-Франківщині. Тільки за мотивами творчості Тараса Шевченка Ганна Василащук створила понад 300 робіт. А скільки їх, не підрахованих, на народні пісні, лірику Івана Франка , Василя Симоненка ... Барви природи у поєднанні з народною архітектурою, різьбою , керамікою, вбранням – усім розмаїтим світом народного мистецтва, що змалечку оточує кожного жителя Карпат.Саме це й стало невичерпним джерелом натхнення Ганни Василащук, скерувало її пошуки , прагнення відтворити поетичні та пісенні образи в орнаментальних ритмах та колірних сполученнях вишивок рушників.У своїх витворах рушниках – думах, рушниках-піснях – вона розповідає людям про красу життя , про свою любов до всього на землі. Фантазія майстрині відштовхувалася від звичних мотивів і творила нові декоративні візерунки.Традиційні кольори – зелений, жовтий, коричневий , чорний – заграли по-новому , втілюючи в собі глибокий зміст.Так Ганна Василащук досягла власного стилю в мистецтві по-своєму переосмисливши давні традиції свого краю й ставши, по суті, родоначальницею нового методу творення рушників. Коли дивишся на рушники мисткині , бачиш витонченість роботи , почуття міри і ту високу гармонію , поетичну красу , що їх так щедро дарує природа. На цих цих багатобарвних тканинах переважає коричнево-оранжева гама.. Заново ‘’перечитуєш’’рушники, і стає зрозуміло , чому ткаля називає їх образно , поетично-ніжно – ‘’співанками’’. Мистецтвознавці називають її візерунки шифром часів , кодом пам’яті , оберегами. А майстриня просто творила їх душею, жила ними.

Василик Любов

Народилася 16 січня 1957 р. в селі Нижній Вербіж Коломийського району. Навчалася у Коломийській середній школі № 1. Закінчила Коломийське педучилище та Чернівецький університет. Працює вчителем біології в Надвірнянській ЗОЛІ № 3. Друкувалася у республіканському альманасі «Вітрила», журналі «Перевал», надвірнянських альманахах «Страгора», «Жниво на стерні» альманасі «Коломийська хвиля», обласній та районній пресі. Видала книжку поезій «Молитва дерев» (Коломия: Вік, 1996). Член НСПУ з 1997 року.

Василик Павло

Народився 8 серпня 1926 року в селі Бориславка Перемишльського повіту (Польща) в селянській родині. Навчався в Перемишльській гімназії, студіював богослов'я. У листопаді 1945 p. депортований на Радянську Україну до с. Бариш Бучацького району Тернопільської області. На початку 1946 p. повернувся до Львова для продовження підпільних богословських студій. 1 квітня 1947 р. ув'язнений за співпрацю з УПА. Засуджений Львівським військовим трибуналом на 10 років позбавлення волі і 5 років позбавлення громадянських прав. 1 січня 1950 p. висвячений у концтаборі на диякона єпископом Віктором Маковським, професором філософії Університету Русікум (Рим). У червні 1956 р. звільнений і повернувся в Україну. 18 листопада 1956 р. у Львові отримав священичі свячення з рук єпископа Николая Чарнецького. 22 січня 1959 p. удруге заарештований і засуджений за вірність Українській Греко-Католицькій Церкві та Апостольській Столиці на 5 років концтаборів та 5 років заслання. Покарання відбував у Мордовських концтаборах. 1 травня 1974 р. прийняв єпископські свячення з рук єпископа Йосафата Федорики, ЧСВВ. У 1990 p. призначений єпископом - коад'ютором Івано-Франківської єпархії. 30 жовтня 1993 р. призначений єпархіальним єпископом Коломийсько-Чернівецької єпархіїі.

Васильчук Микола

Народився 6 серпня 1967, с.Великий Ключів Коломийського р-ну Івано-Франківської обл. Закінчив філологічний факультет Чернівецького університету. Заступник головного редактора газети «Вільний голос» (Коломия). Створив і редагував журнал «Народний дім» (дев'ять книг). Секретар-упорядник і співредактор «Енциклопедії Коломийщини». Переклади: поезії з чеської, художньої і документальної прози з польської мов -- книга Софрона Витвицького «Історичний нарис про гуцулів» (Коломия, 1993), Леопольда Вайгеля «Нарис міста Коломиї» (Народний дім. -- Кн.6), розділи з книги Станіслава Вінценза «На високій полонині» -- «Лісовий жид» (Жито на камені. -- Коломия, 1996), «Луни з Чердака» (Андрей Шептицький і сучасність. --Коломия, 1997). Публікації в журналах «Краєзнавець Черкащини» (Кн.2), «Гуцулія» (Чікаго, 1992-94), «Народний дім» (Коломия, 1993-97), «Дзвін» (1996, 2000), «Перевал» (1996, 2000), «Буковинський журнал» (1998), збірниках «Жито на камені» (Коломия, 1996), «Просвіта»: історія та сучасність» (Київ, 1998), «Коломийська хвиля» (Коломия, 2000), Збірниках праць Науково-дослідного центру періодики (Кн. 6. --Львів, 1999; Кн. 7. --Львів, 2000), антології «На княжих росах побратимів карб» (Коломия, 2000). Автор передмов, редактор та упорядник збірок поезії, наукових та науково-популярних видань. Член Спілки журналістів України (з 1990), член Спілки письменників України (з 1995). Поетичні тексти до вистав Ніжинського українського драматичного театру ім. М.Коцюбинського «За двома зайцями» (за М.Старицьким, 1995) та Львівського обласного музично-драматичного театру ім. Ю.Дрогобича «Принцеса і свинопас» (за Г-X. Андерсеном, 1995). Окремими виданнями вийшли: «Порфир Демуцъкий: Путівник-нарис». (Черкаси, 1990), «Порфир Демуцький (1860--1927): Біографічний нарис з анотованим бібліографічним покажчиком» (Черкаси, 1991), «...За волю України: Символічні могили січовим стрільцям, воякам УГА та УПА на Коломийщині» (Івано-Франківськ, 1991), «Коли мені не було й двадцяти: Поезії» (Коломия, 1992), «Многолика «Ти»: Поезії» (Коломия, 1992), «Письменство на Коломийщині: Друга половина 16 століття -- 1939 рік» (Коломия, 1993), «Микола Верещинський в контексті національно-культурного відродження у Галичині в першій половиш XIX століття» (Коломия, 1993), «Андрій Чайковський: штрихи до портрета на тлі Коломиї» (Коломия, 1994), «По той бік подиху: Авторемінісценції» (Коломия, 1994), «Творення: Із циклу «Міти, легенди, демонологія Гуцульщини». Вип.1 / Літ. виклад і післямова М.Васильчука» (Коломия, 1994), «П'ять імен: Діячі української культури на Коломийщині» (Коломия, 1995), «Випадковий птах: Низка віршів» (Коломия, 1995), «Видавнича Коломия: Періодичні та книжкові видання нової доби: Довідник» (Коломия, 1995), «Брати Білоуси та їх внесок в українську культуру» (Коломия, 1995), «Тарас Мельничук і Коломийщина: Біобібліографічний покажчик / Автор-упоряд. М.Ва-сильчук» (Коломия, 1998), «Коломийський азбуковник: Друкарство, журналістика, література 1939 -- 1999pp.: Біобібліографічний словник» (Коломия--Львів, 2000).

Васкул Петро

(? - 2.08.І941, с. Семаківці Городенкого р-ну) -- український політичний і військовий діяч. Директор школи у Ясенові-Пільному Городенкому району. Сотник УСС. Член Проводу ОУН. Учасник Національних зборів у Львові 30.07.1941, які проголосили відновлення Укр. держави. За дорученням Я. Стецька 4.07.1941 у Городенці В. відкрив військово-старшинську школу для підготовки кадрів для укр. війська. 12.07.1941 весь її склад прийняв при інспекції діяча ОУН Василя Бендери (див.) присягу на вірність Україні. 29.07.1941 угорці заарештували і розстріляли у семаківському лісі. 31.08.1941 відбувся похорон. Похований на Рудниківському цвинтарі.

Ватаманюк Калина

(27 січня 1947 р., с.Кобаки Косів. р-ну) - журналістка з Верховини,заслужений журналіст України, редактор журналу \"Гуцульщина\". Авторка книг \"Від лиця твого, Господи, судьба моя іде...\", \"Сад моїх журавликів\", \"Ми - діти Світла\", \"Між хрестами і зорями\". Лауреат обласної премії ім.В.Стефаника (1998 р.).

Вахняк Євген

Євген Вахняк народився 1912 року в м.Надвірній в сім’ї священика. Евген Дмитрович – український диригент, педагог, композитор, народний артист України. Закінчивши Надвірнянську початкову школу у1923 році, їде вчитися до Коломийскої гімназії, де опановує теорію музики та сольфеджіо і бере активну участь у студентскому хорі, а також володіє грою на скрипці. В 1933 році вступає до Люблінского університету на юридичний факультет, однак обставини склалися так, що згодом він його залишає і в 1937 році починає навчатися у Львівській духовній академії, у вищому музичному інституті імені М. Лисенка. У 1944–1948 роках закінчив Львівській консерваторії в клас диригування професора М. Колесси і вчиться вокалу у всесвітньовідомої оперної співачки С.Крушельницької. Керував відомою хоровою капелою „Трембіта”, як співак і диригент. Свої високі мистецкі здобутки Євген Вахняк зв’язує із самодіяльною Заслуженою хоровою капелою „ Баян ”,яку очолює вже 45 років. Як здібного диригента і педагога ректорат Львівської консерваторії запрошує Є. Вахняка в 1956 році викладати на диригентському факультеті, де знову керує хором оперної студії. Творчий розквіт диригента припадає на шістдесяті – вісімдесяті роки. Свій чималий досвід композитор виклав у наукових працях „Хорове оранжування”, „Хор –школа співака”, „Олександр Сорока” та інші. У своєму творчому доробку Є.Вахняк має цілу низку композицій, оригінальних творів та обробок народних пісень для хору. Це, зокрема, „Підлисся”( сл. М. Шашкевича), „ По діброві вітер виє” (сл. Т. Шевченко); солоспіви – „ Над Бугом”(сл. М. Шашкевича), „Сніжинки” (сл. М. Вахняк), „ Чарки” ( сл. Б. Антонич), „Сім струн”( сл. Лесі Українки), „Шельвах” ( сл. Ю. Федькович) та інші. Євгенові Вахняку притаманні величезний темперамент ,емоційна незалежність,наполегливість у досягнені мети, висока працездатність,пристрасна любов до своії справи, постійний неспокій і пошук.

Весоловський Ярослав

(22.02.1881, с. Молод яти н, тепер Колом, р-ну. -- 21.06.1919, Віллішгоф біля Відня; псевд.: Охрім Будяк, Олег Сатир) - укр. перекладач, публіцист, видавець і журналіст. Закінчив Коломийську гімназію та юридичний факультут Львівського університету. Учасник радикального руху на Коломийщині. Референт укр. і рос. преси в Міністерстві закордонних справ ЗУНР у Відні. Редактор тижневика «Поступ» (Коломия, 1902-1904), газет «Буковина» (1904-1906) і «Діло» (1910-1912) та додатка до нього «Неділя», видань товариства «Просвіта» (з 1907). З 1914 працював у Відні, підготував до друку альманах «З кривавого року» (вийшов після його смерті), календар «Просвіти» на 1915 рік. Автор, численних віршів та оповідань, статей про Т. Шевченка, І. Вагилевича і Л. Гринюка, переклав твори Л.Андреева, В. Ґаршина. М. Горького, В. Короленка, М. Лєрмонтова, М.Лескова. С. Надсона, Н Некрасова. А. Пушкіна, Л. Толстого, А. Чехова, Б. Б'ернсона, Г. Гайне. С. Жеромського, Б. Пруса, Д. Пшибишевської, упорядкував і видав збірку «Для всіх» (1908), «Як судили Мирослава Січинського» (1909) і власний переклад з рос. «Як Наполеодор світ воював і сам в неволю попав» (1902). Листування з І. Франком, В.Стефаником, О. Маковеєм та ін.

Винничук Юрій

(1952, м.Івано-Франківськ) - укр. письменник, перекладач і журналіст. Закінчив філологічний факультет педагогічного інституту ім. В.Стефаника. Працював художником-оформлювачем. У вересні 1988 створив естрадну групу «Не журись!», а на її основі Львівський естрадний театр «Не журись!», завідувач його літературної частини. Тепер редактор львівської газети «Пост-Поступ». Автор ювістей і оповідань «Спалах» і «Діви ночі», збірки віршів «Зображення» (К., 1991).

Виноградник Володимир

(14 вересня 1902 р., м.Снятин - березень, 1973 р., м.Бухарест) - український вчений, ветеринар. У 1908-1920 рр. навчався в народній школі і гімназії міста Вижниця на Буковині. У 1926 р. закінчив факультет ветеринарної медицини в Бухаресті (Румунія). З метою спеціалізації та підвищення професійного рівня перебував у різних наукових закладах Європи. Лауреат державної премії Румунії. У 1961 р. йому присвоєно звання доктора ветеринарних наук.

Виноградник Теофіл

(2 березня 1932 р., с.Русів, Снятин. р-ну) - краєзнавець, активний культурно-громадський діяч. Закінчив Харківський юридичний інститут (1960). Автор численних краєзнавчих публікацій, книги "Нащадки Василя Стефаника" (2001). Лауреат премій І. Вагилевича, І.Крип'якевича, Марка Черемшини.

Витвицький Василь

(16.10.1905, Коломия) - укр. композитор у США. Закінчив Коломийську гімназію і Ягайлонський (Краків) університет (1925-1929). Доктор музикології (з 1932). Викладач у Вищому музичному інституті у Тернополі (1929-1933) і Перемишлі (1933-1937). 1937-1939 в Українському видавничому інституті у Львові. Один з організаторів і член правління Союзу українських професійних музик, член редколегії журн. «Українська музика». 1939-1944 - викладач у Львівській консерваторії. 1944 емігрував до Німеччини, де в Ауґсбурзі редагував «Пластовий співаник» (1949) З 1949 у США - вчитель музики у Детройті. Автор статей укр. - «З династій золотих голосів - Іра Маланюк» (див.), «Порфирій Бажанський і Сидір Воробкевич» (див.), «Микола Лисенко і його вплив на музичне життя в Галичині» та праць англ, мовами -- «Укр. мистецтва» (Нью-Йорк, 1952), «Укр. капела бандуристів» (Детройт, 1955),«Історія укр. музики ХVIIІ і XIX ст.» (Детройт).

Витвицький Степан

(13.03.1884, с.Угорники - 1979) - укр. політичний діяч. Навчався на юридичному факультеті Львівського (одночасно голова Академічної громади) і Віденського (голова «Січі») університетів. Редактор газ. «Діло» (1915-1918) і «Свобода». 1918 член комітету, що підготував Листопадовий Зрив. Держсекретар Міністерства закордонних справ ЗУНР і представник ЗОУНР на переговорах з місіями Антанти - ген. Бартелемі і ген. Боти у справі перемир'я з Польщею. У листопаді 1919 заст. голови дипломатичної місії Директорії до Вашави, яку покинув на знак протесту проти Варшавського договору. Керівник закорднних справ в екзильному уряді ЗУНР у Відні. 1921-1923 голова місії ЗУНР у Парижі і Лондоні. 1924-1939 діяч УНДО у Дрогобичі. 1935-1939 посол до польського сейму. 1938 заст. голови УНДО та Української Парламентарної репрезентації. 1944 емігрував до Німеччини, один з організаторів Центрального Представництва Української Еміграції УНРади, з 1949 заст. голови Виконавчого органу УНРади і керівник ресорту закордонних справ. 1954-1979 -- Президент УНР на еміграції.

Вільде Ірина

(справж. - Макогон-Полотнюк Дарія; 5.05.1907, Чернівці - 30.10.1982, Львів) - укр. письменниця, лауреат премії ім. Т. Шевченка (1965). Закінчила гімназію Українського педагогічного товариства (1927), вступила до Львівського університетуту (1928), але через матеріальні труднощі покинула його на IV курсі (1933). У 1933-1939 працювала у колом. «Жіночій долі» і його додатку «Світ молоді». Під час фашистської окупації проживала у Микуличині. (Надвірнянський район), а після розстрілу фашистами чоловіка у Станіславі в 1943 - у Ходорові, у післявоєнний період - у Львові. Член СПУ (з 1940). Свою творчу діяльність починала під впливом О. Кобилянської і М. Яцківа, про що писала у «Листі до ювіляра» (інша назва «Явори над обрієм») та «З листів до Михайла Яцкова». У 1930 опублікувала «Повість Життя» (піаніше -- «Поема життя»), у 1936 -- «Химерне серце». Їй належать повісті «Метелики на шпильках», «Повнолітні діти» (1939), різні твори і статті у «Жіночій долі», більшість яких написана у Коломиї. У 1959-1964 опублікувала роман «Сестри Річинські», дія якого відбувається у довоєнний період у Коломиї. На місцеві теми також повість «Ті, з Ковальської» (дія відбувається на околиці Івано-Франківська), статті «Місяць серед гуцулів» (1936), «В Карпатських горах» (1940), «Василь Стефаник» (1941), нарис «Коломийські зустрічі». Твори коломийського періоду зібрані у збірці Вільде «Незбагненне серце» (Львів, 1990).

Вільшук Василь

(1.01.1946, с. Виноград Коломийського району) - укр. скульптор, лауреат Держ. премії УРСР ім. Т. Шевченка (1982). Закінчив Отинійську СШ і керамічне відділення Львівського інституту прикладного мистецтва (1975). Працює в секції скульптури Івано-Франківського художньо-виробничого комбінату. Він - один з творців кам'яного панно «Троїсті музики» на фасаді Івано-Франківського драмтеатру ім. І.Франка, барельєфу І.Франка та керамічного панно з життя і побуту Прикарпаття (там же), бюсту Т.Шевченкові у с. Іваниківка Богородчанського району (1989), меморіальної дошки Т. Шевченкові у Богородчанах (1989), і настінного розпису в обласній бібліоеці ім. І.Франка.

Вінтоняк Ганна

народилась 10 лютого 1941 р. у с. Космачі Косівського р-ну Івано-Франківської обл. Закінчила Івано-Франківське медичне училище, 1966. Член НСХУ з 1980. Заслужений художник України 2001. Твори закуплені: МКМУ, дирекіею виставок НСХУ. Твори знаходяться в музеях: Державному музеї народного мистетства, Лавра, м. Київ, Львівському музеї етнографії та побуту, Івано-Франківському краєзнавчому музеї, Історичному музеї м.Москва, Росія, Музеї народів СРСР, Музеї етнографії та фольклору м.Мінська, Беларусь, Коломийському музеї Гуцулыцини та покуття ім. Й.Кобринського, а також у приватних колекціях України, Канади, США, Аргентини, Чилі, Китаю, Німеччини, Великої Британії, Бразилії, Чехії, Словаччини, Монголії.

Вінтоняк Ганна Григорівна

Вінтоняк Ганна Григорівна народилася 1941 року у селі Космач, Косівського р-ну, Ів.-Франківської обл. Проживає в Коломиї. Закінчила Івано-Франківське медичне училище (1966). Член НСХУ (1980), заслужений художник України (2001). Голова Коломийської спілки народних майстрів «Журавка». Працювала майстром по вишивці в Чернівецьких художніх майстернях, завідувала Коломийським філіалом Івано-Франківського художньо-виробничого комбінату. Працює в галузі художнього ткацтва, моделювання одягу. Асортимент творів: костюми, сукні, пальто, ансамблі одягу, пояси, ліжники. Учасниця всеукраїнських та міжнародних виставок: 10 персональних виставок, 20 республіканських, зарубіжні: Канада, Італія, Німеччина, Росія, Словаччина. Колекції одягу майстрині зберігаються у музеях Коломиї, Львова, Києва, а також у Державному історичному музеї в Москві. У Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського зберігається 108 творів.

Вінценз Станіслав

(30.11.1888, с.Слобода Рунгурська, тепер Слобода Коломийського району -28.01.1971, м. Лозанна, Швейцарія) -- польс. письменник. Дитинство провів у Криворівні, де на нього великий вплив мала няня гуцулка П.Сліпенчук-Рибенчук, вивчив укр. мову і пізнав культуру Гуцульщини. Закінчив Коломийську гімназію (1898-1906) і Віденський університ ,(1906-1914; біологія, славістика, санскрит, філософія), де захистив докторську дисертацію «Вплив Геґеля на філософію релігії Фойєрбаха» (1914). Підхорунжий австр. армії, учасник 1-ї світової (1915-1918) і польс.-більшовицької (1919-1920) війни. Прихильник Ю.Пілсудського, член контрольної ради нафтового підприємства «Польмін» і редактор місячника «Дроґа». У 1940 був заарештований НКВС, сидів у Жабйому і Станіславі. У травні 1940 разом з родиною втік на Угорщину, звідки у 1945 емігрував до Франції, а пізніше до Швейцарії. Він був особисто знайомий з І. Франком, на честь якого біля своєї садиби у Слободі Рунґурській спорудив пам'ятник, написав цікаві спогади. Творчу діяльність почав перекладами Ф. Достоєвського та В. Вітмена (Уїтмена). Вивчав історію, побут, звичаї і нар. творчість гуцулів, на основі яких надрукував фольк.-етногр. тетралогію «На високій полонині» (Правда старого часу, 1936; «Звада», 1970; «Листи з неба», 1974; «Барвінковий вінок», 1979), яку високо оцінила укр. (О. Дучимінська, О. Кульчицька, М. Рудницький), польс., італ. і англ, критика. Уривок з першої частини «На високій полонині» переклав П. Козланюк (див.), а майже повністю Б. Сенежак («Жовтень». -- 1969-1970). В. автор есеїв і спогадів «По стороні пам'яті» (1965), «З перспективи подорожі» «По стороні діалогу» (1984), «Діалоги з Советами» (1966) і «Темати -- жидовскє» ('1975). Під враженням . повіді В. (1939) Іван Ле написав оповідання «Твердий характер», Ю. Яновський -- «Василь Палійчук, гуцул». В. листувався з О. Дучимінсь-кою (див.) і В. Полєком (див.). Похований у Кракові. Див. «Архіви , Укр аїни» (1970. -- ч.б. -- С. 105-106), «Сьвят Вінценза» (Вроцлав, 1992) і працю А. Мадиди «В пошуківаню едносьці чловєка і сьвята. Фолькльор в твурчості Ст. Вінценза» (Торунь, 1992).

Вітовський Дмитро

(псевд.: Буряк Гнат; 8.10.1887, с.Медуха, тепер Галицького району 8.07.1919) - укр. військовий діяч і письменник. Закінчив Станіславську гімназію і Львівський університет, . Працював в адвокатській канцелярії у Станіславі, організатор втечі М.Січинського (див.) із Станіславської тюрми (1911). Член радикальної партії, організатор читалень і «Січей». З 1914 сотник УCC, 27.06.1915 вступив у Галич і вивісив там синьо-жовтий прапор. 1916-1917 на Ковельщині (тепер Волин, обл.), як комісар УСС, основував укр. школи. Як голова Військового комітету, організував 1.11.1918 Листопадовий Зрив. Полковник УГА. Секретар військ, справ ЗУHP. У травні 1919 член делегації на мирній конференції у Парижі. Повертаючись з неї загинув в авіакатастрофі під Ратібором (Долішній Шлезьк). Похований у Берліні, де йому споруджено надгробний пам'ятник роботи М. Брянського (див.). Редактор «Шляхів». Автор «Похорону стрільця» (1914), «Пам'яті І. Балюка» тощо (передрук -- у кн.: Стрілецька Гологофа. -- Львів, 1992). О. Олесь написав вірш «Пам'яті Д.Вітовського».

Вітушинський Михайло

(1950 м.Івано-Франківськ) -- укр. графік, книжковий ілюстратор, автор екслібрисів. Закінчив Вижницьке училище прикладні мистецтва та Український поліграфічний інститут ім.І.Федорова у Львові. Учасник багатьох обл., республ. і міжнар. виставок. Нагороджений першою медаллю III міжнар. бієнале малої графіки (Польща), почесною медаллю XII міжнар. бієнале сучасного екслібриса (Польща) і грошовою премією «Імпрези - 89» в Івано-Франківську. Тепер живе і працює в Польщі. Ж1

Влад Марія

(25.08.1940, с.Розтоки, тепер Косівського району) - укр. поетка, член СПУ (з 1972). Закінчила Розтоцьку (Вижницького району) СШ (1957) і факультет журналістики Львівського університету ім. І. Франка (1968). Вчителювала у рідному селі, працювала у редакції косівської газети «Ленінська правда» («Радянська Гуцульщина»). Авторка поетичних збірок «Грають в дримби вітри» (1971), «Живиця» (1973), «Чиста злива» (1979), «Мова полонин » (1981), «Час пробудження птиць» (1982), «Віно» (1984), «Біла днина» (1988) і «Полонина» (Москва, 1988 рос.), прозової кн. «Стрітеннє» (1992).

Возний Василь

(народився 25 вересня 1952 р. в с. Камінна Надвірнянського району) - вчений-винахідник, фахівець в галузі буріння нафтових і газових свердловин, к.т.н., член-кореспондент Української нафтогазової академії. Після закінчення у 1979 р. Івано-Франківського інституту нафти і газу отримує направлення на роботу в науково-дослідний сектор цього ж інституту. Творчий науковий доробок вченого-винахідника нараховує більше 70 опублікованих праць, в якому 31 наукова стаття, 17 винаходів, захищених авторськими свідоцтвами колишнього СРСР і патентами України, інструкція з освоєння свердловин методом створення керованих циклічних депресій на пласт з використанням струминних апаратів, 14 методичних розробок та ін. Вагомість напрацювань засвідчують три срібні і бронзова медалі ВДНГ колишнього СРСР, диплом другого ступеня ВДНГ Української РСР, звання лауреата конкурсу Мінвузу СРСР 1981р.за кращу наукову роботу та нагородження на конкурсі Української нафтогазової академії дипломом ІІ ступеня. Крім того, за цикл підручників з морських нафтогазових споруд у 1999р. удостоєний премії ім. Є.Г.Чекалюка і нагороджений дипломом І ступеня та в 2005р. відмічений відзнакою НАК ,,Нафтогаз України\".

Войчак Григорій

(народився 01.01.1946р. в с.Трибухівка на Хмельниччині) - інженер-конструктор з проектування і виробництва автомобілів і тракторів, винахідник, Заслужений машинобудівник України. Після закінчення Львівської політехніки у 1972 р. набуває спеціальності інженера-механіка і протягом десяти років працює на Білоруському автомобільному заводі в м.Жодіно Мінської обл. У 1982 р. переїжджає в Івано-Франківськ. З того часу працює провідним конструктором в Івано-Франківському державному конструкторсько-технологічному інституті завідувачем конструкторського сектора, а згодом і конструкторського відділу Івано-Франківського інституту нафти і газу. Упродовж семи років отримує 14 авторських свідоцтв на винаходи, переважна більшість з яких знайшла практичне застосування на багатьох підприємствах колишнього Союзу. З 1989р. обіймає посаду головного конструктора на виробничому об\'єднанні ,,Карпатагромаш\", де одночасно обирається головою первинної організації Товариства винахідників і раціоналізаторів та членом ради обласної організації. Творчий доробок відтоді налічує 6 авторських свідоцтв на винаходи, свідоцтво і патент на промисловий зразок малогабаритного тратктора ,,Прикарпатець\" та 3 патенти України на основі системи цього трактора. В загальном удоробку винахідника 30 авторських свідоцтв і патентів на винаходи, промисловий зразок і 9 раціоналізаторських пропозицій.

Вокалюк (Костинюк) Марія

(16.11.1901р., с.Тулуків, тепер Снятинський район - 1975, Велв'ю, Канада) -- укр. робітнича поетка в Канаді. За участь у 1-травневій демонстрації 1924 у Заболотові була ув'язнена польс. владою. 1925 виїхала до Канади, де брала участь у гром.-культ, роботі. Член товариства Український робітничо-фармерський дім і товариства об'єднаних укаїнських канадців (ТОУК). Друкувалася у газ. «Українське слово», «Українське життя», «Життя і слово», «Вісті з України», журн. «Жовтень». У своїх віршах розповідала про життя трудової еміграції в Канаді, про життя в УРСР. Вірші передрук. у збірку «Поети Канади».

Волосовська Марія

(народилась 5 грудня 1942 р. в м. Тисмениці) - Заслужений раціоналізатор України, кавалер Ордена Княгині Ольги. Розпочала трудову діяльність 17-річною ученицею швеї-мотористки пошивного цеху Хутрофірми ,,Тисмениця\" в 1959 р., де одночасно без відриву від виробництва навчається в Київському технологічному інституті легкої промисловості. Пройшла всі щаблі виробництва від швеї-мотористки, інженера-хіміка, начальника управління якості, начальника кушнірсько-пошивного виробництва, заступника головного інженера, головного інженера до генерального директора. Творчі якості особливо розкрились на посаді головного інженера, яким пропрацювала 15 років. Упродовж цього часу значну увагу приділяла розширенню підприємнства, технічному переоснащенню, розвитку і оновленню асортименту хутрових виробів, добиваючись щорічного впровадження понад 60 заходів з нової техніки і передової технології. Завдяки цьому освоєно переробку нових виробів хутра з шкурок мерлушки, каракуля, овчини, козлика, крота, габалів, які раніше не перероблялися підприємством. За трудову діяльність її творчий доробок і внесок в інтелектуальну скарбницю нараховує 205 раціоналізаторських пропозицій, 4 винаходи і більше 150 промислових зразків. Революційним досягненням став спосіб рельєфної стрижки шкурок кролика, який відкрив новий напрямок моделювання та пошиття хутрових виробів з цієї сировини. Завдяки її творчому пошуку підприємство зуміло своєчсно інтегруватись у світову економіку, розвиваючи сучасний дизайн, створивши власну школу конструкторів-модельєрів з розробки та впровадження нових моделей хутрових виробів із цієї сировини. Підприємство стало власником біля 200 патентів України на промислові зразки, багато з яких відзначені Почесними Грамотами, медалями в Монреалі, Софії, Бєлграді, Алма-Ати, Франкфурт-на-Майні та інших. Очоливши хутофірму ,,Тисмениця\" в 1998 р. зініціювала відкриття в Прикарпатському університеті ім. В.Стефаника спеціальних груп підготовки фахівців хутрового виробництва, де практикувала викладацьку роботу. Стала першою в області жінкою, якій в 1993р. присвоєно Почесне звання ,,Заслужений раціоналізатор України\", а в 1997 - нагороджена кавалером ордена Княгині Ольги. Досвід, знання та потяг до творчості надихнули на створеня іменної дизайн-студії Марії Волосовської, яка тривалий час функціонувала на базі експериментального цеху Хутрофірми ,,Тисмниця\". Передовий досвід студії був узагальнений і визнаний як зразкова школа підготовки винахідницького резерву. Нині іменна дизайн-студія стала приватною, і її торговельна марка швидко завойовує міжнародне визнання. Спонсор і меценат.

Волосянко (Ванджура) Романа

(9.08.1930, м.Радом, Польща) - лікар. Доктор медичних наук (з 1972). З 1936 проживає у Станіславі. Закінчила Станіславську СШ №2 (1947) і медичний інститут (1953). Захистила канд. (1960) і докт. (1972) дисертації. Клінічний ординатор (1953-1956), асистент, зав. кафедри дитячих хвороб (з 1973), професор (1974). Співавторка підручників «Желудочно-кишечные заболевания у детей раннего возраста» (1985) і «Медицина дитини» (у друці) та «Довідника інфекційних захворювань у дітей» (К., 1989). Авторка 110 наукових статей.

Волосянко Богдан

(15.10.1930, І. Варшава, Польща) - лікар і диригент. Кандитат медичних наук (1968). Доцент (з 1978). Заслужений працівник культури України (з 1965). З 1939 проживає Станіславі. Закінчив Станіславську СШ №5 (1946) і медичний інститут (1952). З 1954 диригент капели с. Радча. Автор 33 наукоих статей і 20 обробок для чоловічого хору.

Вольченко Олександр

(народився 30 квітня 1043р. у Харкові) - вчений-винахідник. професор, доктор технічних наук, академік Підйомно-транспортної академії наук України. Творчий доробок вченого-винахідника висвітлений у 325 наукових публікаціях, серед яких 10 монографій. Він автор 183 винаходів, захищених авторськими свідоцтвами колишнього СРСР, патентами України і Росії (7), а винахід ,,Багатосекційне стрічково-колодкове гальмо та система для його охолодження на VII Міжнародному салоні промислової власності ,,Архімед-2004\" в Москві відзначений Золотою медаллю. Внесок професора О.Вольченка у розвиток вітчизняної науки характеризує актуальний науковий напрямок в галузі з дослідження і підвищення експлуатаційних параметрів гальмівних пристроїв при їх природному і різних видах примусового охолодження, а також з використанням ефекту теплової труби і вихрового ефкту. Роботи наукової школи професора О.Вольченка відомі в країнах близького і далекого зарубіжжя, з визнанням яких він в 1998р. обирається дійсним членом Підйомно-транспортної Академіх наук України, а міжнародне визнання засвідчують персональні запрошення стати професором Гарвардського (США) і Кембриджського (Велика Британія) університетів, членом академічного консульства з привілеями Радника Лондонської Дипломатичної Академії.

Вольченко Олександр

(народився 30 квітня 1043р. у Харкові) - вчений-винахідник. професор, доктор технічних наук, академік Підйомно-транспортної академії наук України. Творчий доробок вченого-винахідника висвітлений у 325 наукових публікаціях, серед яких 10 монографій. Він автор 183 винаходів, захищених авторськими свідоцтвами колишнього СРСР, патентами України і Росії (7), а винахід ,,Багатосекційне стрічково-колодкове гальмо та система для його охолодження на VII Міжнародному салоні промислової власності ,,Архімед-2004\\\" в Москві відзначений Золотою медаллю. Внесок професора О.Вольченка у розвиток вітчизняної науки характеризує актуальний науковий напрямок в галузі з дослідження і підвищення експлуатаційних параметрів гальмівних пристроїв при їх природному і різних видах примусового охолодження, а також з використанням ефекту теплової труби і вихрового ефкту. Роботи наукової школи професора О.Вольченка відомі в країнах близького і далекого зарубіжжя, з визнанням яких він в 1998р. обирається дійсним членом Підйомно-транспортної Академіх наук України, а міжнародне визнання засвідчують персональні запрошення стати професором Гарвардського (США) і Кембриджського (Велика Британія) університетів, членом академічного консульства з привілеями Радника Лондонської Дипломатичної Академії.

Волянський Олекса

(7.10.1862, с.Звиняч, тепер Чортківського району Тернопільської обл. - 1947, с.Соколівка, тепер Косівського району) -- укр. мемуарист, гром.-культ, діяч, член НТШ (з 1913). 3 1886 -- священик у Криворівні, з 1922 -- у Соколівці. Був особисто знайомий з І. Франком, М. Коцюбинським, Лесею Українкою, Г. Хоткевичем, О.Кобилянською, В. Гнатюком, О.Олесем та ін., які часто проживали у його домі в Криворівні, користувалися його бібліотекою і яким подавав необхідні консультації у справі вивчення Гуцульщини. Написав «Мої спомини про Іван Франка» (у кн.: Іван Франко у спогадах сучасників. -- Львів, 1956) і спогади про Коцюбинського (поки що не опубліковані). Збереглося листування його з І. Франком В. Гнатюком тощо.

Воробйов Микола

(народився 26 вересня 1938р. у с. Народне Терновського району Воронезької обл.) - вчений-винахідник, доктор технічних наук, професор, академік Підйомно-транспортної академії наук України. Закінчив Воронезький лісотехнічний інститут, аспірантуру при Львівській політехніці, після чого у 1968р. за розподіленням стає асистентом Івано-Франківського інституту нафти і газу (нині національний технічний університет). Власне з університетом і пов\'язує всю свою наукову, педагогічну й винахідницьку діяльність та фахове зростання. Основний науковий напрямок творчого пошуку вченого - теорія механізмів із замкненим енергетичним потоком. У 1971р. захищає кандидатську, а у 1988 - докторську дисертації з розробки основ теорії цих механізмів. В доробку вченого-винахідника монографія та 8 навчальних посібників, 136 наукових і методичних праць, в яких 25 винаходів, що стосуються цього важливого напрямку. Під його науковим керівництвом виконано понад 20 госпдоговірних та бюджетних, з фінансуванням Міносвітою, науково-дослідних робіт з вдосконалення трубозварювальних стендів, механізмів навантажувача-екскаватора, трубоукладальної машини, ливарної автоматичної лінії, кривошипного преса, вуглевидобувних комбайнів та техніки нафтопромислового комплексу, в процесі розробки яких були створені важливі винаходи. Широко відомий в наукових колах. Вагомі напрацювання на науковій і винахідницькій ниві послужили обранню його членом методичної комісії з теорії механізмів і деталей машин Міносвіти та науки України, заступником голови Національного комітету з Теорії механізмів і машин України, членом спеціалізованої Вченої Ради із захисту докторських дисертацій та академіком Підйомно-транспортної академії наук України.

Воронич Ярослав

народився 20 лютого 1950 р. у с.Саджаві Богородчанського р-ну Івано-Франківської області. Закінчив Косівський технікум народних художніх промислів, 1974р., Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва,1979р. Викладачі: Курилич.М., Вендзилович М., Калитко А. Член НСХУз1989. Твори знаходяться в Івано-Франківському художньому музеї, а також у приватних колекціях України, Канади.

Воронич Ярослав

Український художник, член Національної спілки художників художників України (з 1989), закінчив Косівський технікум народних художніх промислів, Львівський державний інститут пррикладного та декоративного мистецтва. Живе в Івано-Франківську. працює в галузі монументально-декоративного мистецтва. Основні роботи: \"Вертеп\" (1993), \"Музика життя\" (1985). Твори знаходяться в Івано-Франківському художньому музею, приватних колекціях України, Канади.

Вощинський Віктор

(народився 02 березня 1949 р. в с. Лисогірка Чемеровецького району на Хмельниччині) - вчений-конструктор, кандидат технічних наук, винахідник, член-кореспондент Української нафтогазової академії. Кандидатську дисртацію на тему ,,Коректори об\'єму і витрати гзу\" захищає у 1994р. Водночас з виробничою діяльністю на посаді директора Спеціалізованого конструкторського бюро засобів автоматизації (СКБ ЗА) приладобудівного заводу веде активну наукову і викладацьку роботу як доцент кафедри Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. У доробку вченого- 46 наукових праць, більше двох десятків винаходів, 9 з яких захищені авторськими сідоцтвами колишнього СРСР, 9 патентами та деклараційними патентами України, решта знаходяться на стадії експертизи

Вощинський Віктор

(народився 02 березня 1949 р. в с. Лисогірка Чемеровецького району на Хмельниччині) - вчений-конструктор, кандидат технічних наук, винахідник, член-кореспондент Української нафтогазової академії. Кандидатську дисртацію на тему ,,Коректори об\\\'єму і витрати гзу\\\" захищає у 1994р. Водночас з виробничою діяльністю на посаді директора Спеціалізованого конструкторського бюро засобів автоматизації (СКБ ЗА) приладобудівного заводу веде активну наукову і викладацьку роботу як доцент кафедри Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. У доробку вченого- 46 наукових праць, більше двох десятків винаходів, 9 з яких захищені авторськими сідоцтвами колишнього СРСР, 9 патентами та деклараційними патентами України, решта знаходяться на стадії експертизи.

Гаврилів Богдан Михайлови

Гаврилів Богдан Михайлович

Гаврилів Богдан Михайлович

Гаврилів Богдан Михайловиx історик-краєзнавець, головний історик Івано-Франківська, доцент кафедри історії України Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, кандидат історичних наук, заслужений працівник культури України Народився 1 грудня 1943 року в м. Івано-Франківську. Закінчив історичний факультет Івано-Франківського педагогічного інституту ім. В. Стефаника (1969). За 40 років історико-краєзнавчої діяльності написав і опублікував біля 400 статей, понад 60 окремих праць. Створив 15 музеїв і кабінетів. Організатор і перший завідувач народного музею історії освіти Прикарпаття на базі нинішнього Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. Активіст Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, у 1996-2009 рр. – голова Івано-Франківської обласної організації Всеукраїнської спілки краєзнавців. Заступник головного редактора журналу „Краєзнавець Прикарпаття”, лауреат обласних премій ім. І Вагилевича (1995), академіка І. Крип’якевича та Всеукраїнської премії ім. Д. Яворницького. Член Івано-Франківського осередку Наукового товариства ім. Шевченка 2006 р. Перший лауреат обласної краєзнавчої премії ім. В. Полєка (2010).

Гаврилів Любомира

Український художній оформлювач, художник з моделювання та конструювання одягу, поетеса, громадська культурна діячка, член НСЖУ. Закінчила Станіславське училище легкої промисловості. Заочно вчилася в Київському інституті легкої промисловості, який через важку хворобу не змогла закінчити. Є автором шести пісенно-поетичних збірок і значної кількості публіцистичних статей. Лауреат літературної премії ім. М. Підгірянки, голова Всеукраїнської громадської організації \"Жінки за реформи\", член міської організації \"Просвіта\". На її вірші написано 64 пісні.

Гаврилович Іван

(30.08.1952, Делятин) - журналіст, поет. Закінчив Дельтинську СШ №1 і факультет журналістики Львівського університету ім. І.Франка (1974). У 1974-1989рр. працював у редакції "Прикарпатської правди", з 1989 - редактор газети "Радянський педагог" педінституту ім. В.Стефаника. Друкувався в обласній пресі, збірниках "Новоліття" і "Радянський клич". Автор поетичної збірки "Данина життю" (1991).

Гаврилюк Ігор

16 березня 2001р. відсвяткував 60-річчя. В квітні 2001 р. видав книгу вибраних творів «Збираниця». Перша збірочка гуморесок побачила світ в 1983р. Між нею і «Збираницею» «помістились»: «Пунктуація кохання» (літературні пародії), «Малі діти -- великий клопіт» (мішанина з різних жанрів), «Вірші для Солошки» та «Загадки». Дві останні -- для дітей. Мешкає з сім'єю у Калуші. З приємністю згадую роки, коли організовував перші в краї осередки Народного Руху та Товариства української мови ім. Тараса Шевченка. Сподіваюсь, що і моє головування в Калуському міськрайонному Товаристві української мови (1989--1991рр.) і «депутатствування» в обласній Раді першого демократичного скликання теж не було марною тратою часу... Працюю над новою книжкою сатири «ШПИЧАКИ».

Гавриш Остап

український композитор. Народився у Косові, де закінчив СШ і школу мистецтв по класу акордеон. Навчався у Львівському інституті фізичної культури та Івано-Франківському музучилищі ім.М.Січинського, але обидва заклади освіти не закінчив. Виступав у вокально-інструментальному ансамблі «Беркут» при Івано-Франківській філармонії. На вірші С.Галябарди написав пісні «Несу свій хрест», «На Україну повернусь», «Чумаки», «Моя любов -- твоя журба», «Серце тривожне у снах», В. Григорака -- «Вечорова пісня», В. Стельмаха -- «Отака історія» (до вистави «Маруся Чурай» Л. Костенко, вперше виконаної у Канаді), косівчанина В. Гостюка -- «А липи цвітуть» і косівського журналіста В. Глібчука -- «Червона калино, скинь чорну хустину», що стали популярними піснями, їх виконують В.Білоножко, В. Зінкевич, Л.Сандулеса, Н. Яремчук.

Івано-Франківська обласна універсальна наукова бібліотека ім. І.Франка

Видатнi дiячi Прикарпаття

Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка