Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Loading

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 2-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

Життєвий та творчий шлях Михайла Грушевського



Народився Михайло Грушевський 29 вересня 1866 року в Холмі (Польща, нині - Хелм). Його батько був учителем греко-католицької гімназії. Юнацькі роки провів на Кавказі, де навчався у Тифліській гімназії.

У 1886-1890 роках навчався на філологічному факультеті Київського університету. За свою студентську роботу «Нарис з історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця XIV ст.» отримав золоту медаль і був залишений при університеті.

По закінченні університету Грушевський публікував статті в «Киевской Старине», «Записках наукового товариства імені Шевченка», видав два томи матеріалів в «Архіві південно-західної Росії» (частина VIII, т. I і II). Передмова до цих матеріалів склала магістерську дисертацію Грушевського, названу «Барське староство» (Київ, 1894). У своїх творах Грушевський розробив свою теорію походження і розвитку державності Київської Русі та її народу.

У 1894 році у Львівському університеті була відкрита кафедра загальної історії зі спеціальним оглядом історії східної Європи, яку й зайняв Грушевський. У Львові Грушевським написані і видані його історичні роботи «Виімки з джерел до історії України-Русі» (1895), «Опису королівщіни в землях руських XVI ст.» (1895-1903, 4 тт.), «Розвідки і матеріали до історії України - Руси» (1896-1904, 5 тт.) і почав працювати над своєю головною працею - восьмитомною «Історією України-Руси».

Поступово Грушевський стає керівником всього науково-культурного життя Галичини: з 1895 року працює редактором «Записок Наукового Товариства імені Шевченка», а у 1897 році був обраний головою цього товариства. У 1899 році Грушевський брав активну участь у створенні Української національно-демократичної партії в Галичині.

У 1906 році Харківський університет присвоїв Грушевському ступінь почесного доктора російської історії. У 1908 році, продовжуючи залишатися професором Львівського університету і головою «Наукового Товариства», Грушевський виставив свою кандидатуру на кафедру в Київському університеті, але отримав відмову.

У 1914 році, після 20-річної роботи у Львівському університеті, переїхав на проживання до Києва, де керував діяльністю «Наукового Товариства вКиєві». Вчений переніс сюди видання «Літературно-наукового Вістника». Був арештований в грудні 1914 року за звинуваченням у шпигунстві на користь Австро-Угорщини і після декількох місяців в'язниці висланий в Симбірськ. На засланні написав історичну драму «Хмельницький в Переяславі» і нарис «Ярослав Осмомисл».

В кінці 1915 року Грушевському вдалося домогтися дозволу на переїзд у Казань, через рік - до Москви, де він і проживав до лютневої революції 1917 р., коли  представники найбільших партій України створили в Києві Центральну Раду. Грушевський був заочно обраний її головою і 14 березня прибув до Києва.

В якості голови Центральної Ради Грушевський вів переговори з Тимчасовим урядом Росії про надання Україні автономії. Наприкінці березня 1919 року виїхав до Австрії, створив у Відні Український соціологічний інститут. У 1924 р. М. Грушевський повернувся на батьківщину для наукової роботи. Був професором історії в Київському державному університеті, обраний академіком Всеукраїнської академії наук, керівником історико-філологічного відділу. Очолював археографічну комісію ВУАН, метою існування якої було створення наукового опису видань, надрукованих на території етнографічної України в XVI-XVIII століттях. У 1929 році М. Грушевський був обраний дійсним членом АН СРСР.

Починаючи з 1930 року Грушевський піддавався репресіям і переслідуванням. Його звинуватили в «контреволюційній діяльності» та інкримінували участь в антирадянському Українському національному центрі. Також репресії охопили більшість його учнів, співробітників які працювали з ним впродовж 1920-х років. Практично всі співробітники Грушевського були репресовані.

Помер Михайло Грушевський раптово 25 листопада 1934 року на 68 році життя від зараження крові в Кисловодську, де він перебував на відпочинку в санаторії разом з сім'єю. Газета «Правда» помістила некролог з фотографією. Тіло Грушевського перевезли до Києва. Він похований на Байковому цвинтарі.

Головна заслуга М. Грушевського як вченого-історика полягає у тому, що він вперше ґрунтовно проаналізував основні віхи вітчизняної історії, розробив концепцію історичного розвитку українського народу, довів, що наш народ має своє власне прикоріння. «Так, ми Київська Русь, - писав Грушевський, - але разом з тим український народ, осібний народ, з своєю осібною мовою, історією, письменством».  

Монументальна «Історія України-Руси» М. Грушевського - це, по суті, історична Біблія українського народу, фундаментальний твір, що повстав на величезному архівному матеріалі, і є свідченням вагомого внеску працелюбного українського народу у світову культуру й цивілізацію.

«Батько нації», як його звали  сучасники, - М. Грушевський завжди був і назавжди залишиться символом соборності, злагоди та всеукраїнського єднання.

 

Грушевський Михайло // Геник С. 150 великих українців. - Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2001. - С. 60-63.

 

Оновлено 26-04-2017
© 2012. ОУНБ iменi I. Франка

Яндекс.Метрика